Рішення

від 20.07.2007 по справі 2-422/07

СОВЄТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа № 2-422 2007 рік

Справа № 2-422

2007 рік

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

20 липня

2007 року                                                         Совєтський

районний суд

Автономної

Республіки Крим

у

складі:        головуючого                                  - судді

Кордика С В.

при

секретарі                                                      -

Голова А.С.

за

участю

представника

позивача                                     -

Мокренюк Л.П.

розглянувши

у відкритому судовому засіданні в смт. 

Совєтський АР Крим цивільну справу за позовом Совєтського районного

споживчого товариства до ОСОБА_1про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 1483

гривні 57 копійок та судових витрат у сумі 81 гривня,

ВСТАНОВИВ:

Позивач

звернувся до суду з позовом до відповідачки про стягнення матеріальної шкоди у

розмірі 1483 гривень 57 копійок та судових витрат у сумі 81 гривня. Позовні

вимоги мотивує тим,  що за розпорядженням

позивача № 77 від 15 листопада 2005 року відповідачка була прийнята на роботу

заготівельником-комірником Совєтського районного споживчого товариства. З

відповідачкою був укладений договір про повну матеріальну відповідальність. 19

вересня 2006 року при передачі товарно-матеріальних цінностей іншої особі була

встановлена нестача на суму 565 гривень. Крім того,  за відповідачкою залишився борг з заробітної

плати на суму 918 гривень 57 копійок, 

Крім того,  за відповідачкою

залишився борг з заробітної плати на суму 918 гривень 57 копійок,  які вона отримала авансом.  Позивач зазначає,  що з відповідачкою був укладений договір про

повну матеріальну відповідальність,  у

зв'язку з чим вона повинна нести повну відповідальність за схоронність

матеріальних цінностей,  які були їй

ввірені.

Представник

позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги,  посилаючись на обставини,  викладені у позовній заяві.

Відповідачка

у судове засідання не з'явилася,  про час

і місце судового розгляду повідомлялася належним чином судовою повісткою,  повідомлень про причини неявки до суду від

неї не надходило. У зв'язку з цим суд, 

беручи до уваги думку представника позивача,  якій не заперечував проти заочного розгляду

справи,  вважає за можливе ухвалити

заочне рішення на підставі наявних доказів у справі,  що відповідає вимогам  ст. 224 ЦПК України.

Суд,  заслухавши представника позивача,  допитавши свідків,  дослідивши матеріали цивільної справи, 

встановив:

відповідачка

з 15 листопада 2005 року знаходилася у трудових відносинах з позивачем,  працюючи заготівельником-комірником

(а.с.  5). 06 грудня 2006 року

відповідачка була звільнена з роботи на підставі  ст.  38

КЗпП України за власним бажанням (а.с. 

6). Судом встановлено,  що за час

роботи відповідачки їй видавалися аванси у рахунок заробітної плати,  у зв'язку з чим у неї перед позивачем

утворилася заборгованість по виплаченої авансом заробітної платі,  розмір якої на день звільнення відповідачки

становив 918 гривен 57 копійок. Зазначена обставина підтверджується наданим  позивачем розрахунком  і 

дослідженими у  судовому  засіданні 

платіжними

2

відомостями.

Також допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_2показала,  що працює на посаді бухгалтера Совєтського

районного споживчого товариства і під час роботи на цьому підприємстві

відповідачки останньої часто виплачувалася заробітна плата авансом і у неї

утворювалася заборгованість перед позивачем по зазначеним виплатам.

У

відповідності з п.1 ч.2  ст.  127 КЗпП України,  допускається відрахування із заробітної плати

працівників для покриття їх заборгованості підприємству,  яка утворилася внаслідок виплати авансу у

рахунок заробітної плати. Враховуючи наведене, 

суд доходе висновку,  що позов у

частині стягнення з відповідачки 918 гривень 57 копійок у рахунок

заборгованості,  яка утворилась внаслідок

виплати їй заробітної плати авансом, 

підлягає задоволенню.

Що

стосується позовних вимог про стягнення майнової шкоди у сумі 565 гривні в

рахунок нестачі товарно-матеріальних цінностей, 

то суд вважає,  що підстави для їх

задоволення відсутні. При цьому суд виходить з наступного. У відповідності

зі  ст. 

130 КЗпП України,  покладання

матеріальної відповідальності на працівника можливе лише при спричиненні прямої

дійсної шкоди і за умови,  коли така

шкода заподіяна підприємству винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду,  яка відноситься до категорії нормального

виробничо-господарського риску.

Аналізуючи

сукупність досліджених у судовому засіданні доказів,  суд доходе висновку,  що вина відповідачки у спричинені

матеріальної шкоди позивачу не знаходить свого підтвердження. Так,  з наданих позивачем відомостей про

неприйнятий товар по складу заготовлення від 19 вересня 2006 року,  дефектної відомості по складу заготовлення і

порівнювальної відомості результатів інвентаризації товарів,  матеріалів, 

тари та грошових коштів від 19 вересня 2006 року вбачається,  що при інвентаризації була виявлена наявність

неприйнятих зі складу заготовлення продуктів та наявність дефектних товарів.

При цьому з зазначених документів не вбачається,  що мала місце власно нестача,  тобто відсутність у підзвітної особи

товарно-матеріальних цінностей на певну суму. Позивачем не надані докази на

підтвердження того,  внаслідок чого

товарно-матеріальні цінності були признані дефектними,  які саме вони мали дефекти та внаслідок чого

прийшли у непридатність (порушення правил зберігання чи закінчення строку

реалізації). Не надано доказів того,  з

яких підстав товар по складу заготовлення не був прийнятий. З показів допитаних

у судовому засіданні свідків ОСОБА_3 таОСОБА_2,  які

проводили інвентаризацію,  також не

вбачається,  з яких причин частина товару

була визнана дефектною,  а частина - не

прийнята по складу заготовлення.

Враховуючи

наведене,  суд не знаходить підстав для

задоволення заявленого позову.

Доводи

представника позивача в тій частині,  що

відповідачка була матеріально-відповідальною особою і у зв'язку з цим у будь

якому випадку повинна нести матеріальну відповідальність за спричинення шкоди

Совєтському районному споживчому товариству не можуть бути підставою для

задоволення позову,  оскільки позивачем

не надано доказів того,  що проводилося

обстеження товару на предмет його придатності для подальшої реалізації і

виявлення умов,  за яких товар став

непридатним для реалізації (закінчення встановленого строку зберігання чи

порушення умов його зберігання),  не

надано доказів того,  з яких підстав

товар по складу заготовлення не був прийнятий . Більш того,  збитки, 

яке несе торгове підприємство у зв'язку з тим,  що призначений для реалізації товар став

непридатним внаслідок закінчення строку його реалізації,  відноситься до категорії нормального

виробнично-господарського риску,  що у

відповідності з ч.4  ст.  130 КЗпП України виключає матеріальну

відповідальність працівника.

Доводи представника

позивача про те,  що відповідачка повинна

нести повну матеріальну відповідальність 

за спричинену шкоду не можуть 

бути  підставою для

задоволення позову,  оскільки

обов'язковим елементом такої відповідальності є наявність вини працівника,  при цьому вина відповідачки не доведена.

У

відповідності зі  ст. 88 ЦПК України з

відповідачки на користь позивача необхідно стягнути судові витрати в межах

мінімальних граничних розмірів, 

встановлених Декретом Кабінету Міністрів "Про державно мито"

та "Порядком оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду

цивільних справ",  затвердженого

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. №1258.

На

підставі  ст.  ст. 

127,  130,  134, 

138,  232 КЗпП України,  керуючись 

ст.  ст.  5, 

10,  57,  88, 

208,  209,  212-215, 

218,  223,  226, 

228 ЦПК України,  суд

ВИРІШИВ :

Позов

задовольнити частково.

Стягнути

з ОСОБА_1на користь Совєтського районного споживчого товариства Автономної

Республіки Крим (рахунок №260025768 у КРД ВАТ "Райффайзен Банк

Аваль",  код 01779310,  МФО 324021) 918 (дев'ятсот вісімнадцять)

гривень 57 копійок у рахунок покриття заборгованості у зв'язку з зайво

виплаченою заробітною платою,  витрати по

сплаті судового збору у сумі 51 (п'ятдесят одна) гривня,  витрати на інформаційно-технічне забезпечення

розгляду справи у сумі ЗО (тридцять) гривень, 

а усього 999 (дев'ятсот дев'яносто дев'ять) гривень 57 копійок.

У задоволенні

іншої частини позову - відмовити.

Заочне

рішення може бути переглянуте судом,  що

його ухвалив,  за письмовою заявою

відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом

десяти днів з дня отримання його копії.

Заочне

рішення суду може бути оскаржене в загальному порядку. Заява про апеляційне

оскарження заочного рішення суду може бути подана до Совєтського районного суду

АРК протягом десяти днів після його оголошення. Апеляційна скарга на рішення

суду може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне

оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього

подання заяви про апеляційне оскарження, 

якщо скарга подається у строк, 

встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про

апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Апеляційного суду

Автономної Республіки Крим через Совєтський районний суд АР Крим.

Заочне

рішення набуває чинності після закінчення десятиденного строку,  передбаченого для подання заяви про

апеляційне оскарження,  якщо заяву про

апеляційне оскарження не було подано,  та

двадцятиденного строку для подання апеляційної скарги,  який вираховується з дня подачі заяви про

апеляційне оскарження.