Постанова

від 13.11.2012 по справі 5024/199/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2012 р. Справа № 5024/199/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. СуддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скаргиДержавного агентства резерву України на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.07.12 у справі№5024/199/2012 за позовомДержавного агентства резерву України доВідкритого акціонерного товариства "Бериславський елеватор" прозобов'язання вчинити дії та стягнення Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.10.12 розгляд касаційної скарги призначено на 18.10.12. Ухвалою від цієї дати розгляд скарги відкладено на 08.11.12. У судовому засіданні 08.11.12 оголошувалась перерва до 13.11.12.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Михайлець О.В. -за дов. від 23.05.12;

від відповідача: не з'явилися, проте, повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги.

Державним агентством резерву України у лютому 2012 року заявлений позов, з урахуванням змін, до Відкритого акціонерного товариства "Бериславський елеватор" про зобов'язання відповідача повернути до державного резерву матеріальні цінності, а саме: пшеницю 3кл. -108,766 тонн, пшеницю 4 кл. -636,4 тонн, пшеницю 5 кл.-166, 421 тонн, пшеницю 6 кл. -510,021 тонн, жито гр.А -77,991 тонн, ячмінь 3 кл. -79, 348 тонн, просо 3 кл. -235, 209 тонн, соняшник -80, 381 тонн. Водночас, позивач просив стягнути з відповідача до Державного бюджету України 1 518 009,20 грн - штрафу та 2 737 188, 18 грн - пені. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що на відповідальному зберіганні у відповідача знаходилися матеріальні цінності, передані на підставі договору від 29.09.99, проте, в ході здійснення контрольних перевірок від 16.06.01, від 15.07.03 та від 01.06.05 виявлено незабезпечення збереження відповідачем спірних матеріальних цінностей державного резерву. При цьому, позивач посилався на приписи статей 526, 936, 942, 949, 954 Цивільного кодексу України, статей 230, 213, 234 Господарського кодексу України, статей 12, 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв". Доповідач: Добролюбова Т.В.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 11.05.12, ухваленим суддею Людоговською В.В., позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано відповідача повернути до державного резерву матеріальні цінності: пшеницю 3 кл. -108,766 тонн, пшеницю 4 кл. -636, 4 тонн, пшеницю 5 кл. -166, 421 тонн, пшеницю 6 кл. - 287, 781 тонн, жито гр. А -77, 991 тонн, ячмінь 3 кл. -79, 385 тонн, просо -235, 209 тонн, соняшник - 80, 381 тонн та стягнуто з відповідача 469 264, 26 грн -штрафу і 1 045 213, 76 грн -пені, з посиланням на доведеність цих вимог. В частині вимог про зобов'язання відповідача повернути 222, 24 т -пшениці 6 кл. судом відмовлено, оскільки згідно з розпорядженнями (нарядами) Державного комітету України з державного матеріального резерву від 18.03.08 №64/6-4 та від 13.05.10 №0.64/17 вказана пшениця була переміщена до інших підприємств. Відмовляючи у стягненні 1 048 744,94 грн -штрафу суд першої інстанції, посилаючись на приписи статті 72 Цивільного кодексу УРСР, дійшов висновку про сплив строку позовної давності для стягнення коштів нарахованих за актом перевірки від 16.01.01. Відмовлено судом і у стягненні з відповідача 1 691 974, 42 грн -пені, з огляду на невірно здійснений позивачем розрахунок. Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Лавренюк О.Т. -головуючого, Савицького Я.Ф., Гладишевої Т.Я., постановою від 26.07.12, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення. Державне агентство резерву України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати в частині відмови у задоволенні вимог про повернення 222, 24 т -пшениці 6 кл. та стягнення 2 740 719, 36 грн -штрафних санкцій і прийняти нове рішення про задоволення позову повністю. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення апеляційним судом статей 4 2 , 43, 84 Господарського процесуального кодексу України та не наведення в мотивувальній частині постанови обґрунтувань та норм закону, згідно з якими вказані вимоги позивача не підлягають задоволенню. Скаржник вказує на неврахування судами того, що пшениця 6 кл. у кількості 222,24 тонн вже була вирахувана позивачем при обчисленні залишку, виходячи з загальної кількості зерна пшениці 6 кл. за обліком позивача. Вказує скаржник і на протилежність висновків судів відносно періоду нарахування пені. Скаржник вважає, що судами порушено також приписи пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, статей 71, 72, 76, 83 Цивільного кодексу УРСР, статті 267 Цивільного кодексу України, та не враховано, що на дані вимоги позовна давність не поширюється. Від Відкритого акціонерного товариства "Бериславський елеватор" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано. Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне. Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що предметом судового розгляду є вимога Державного агентства резерву України до Відкритого акціонерного товариства "Бериславський елеватор" про зобов'язання відповідача повернути до державного резерву відсутні матеріальні цінності, а саме: пшеницю 3кл. -108,766 тонн, пшеницю 4 кл. -636,4 тонн, пшеницю 5 кл.-166, 421 тонн, пшеницю 6 кл. -510,021 тонн, жито гр.А -77,991 тонн, ячмінь 3 кл. -79, 348 тонн, просо 3 кл. -235, 209 тонн, соняшник -80, 381 тонн. Водночас, позивач просив стягнути з відповідача до Державного бюджету України 1 518 009,20 грн - штрафу та 2 737 188, 18 грн - пені. Судові рішення у справі переглядаються в оскаржуваній частині, а саме, в частині відмови у задоволенні вимог про повернення 222, 24 тонн -пшениці 6 кл., стягнення 1 048 744,94 грн -штрафу та 1 691 974, 42 грн - пені. Відносини сторін, що виникають зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву регулюються Законом України "Про державний матеріальний резерв", який є спеціальним і визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження запасів державного матеріального резерву, та іншими актами. Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. Водночас, статтею 2 названого Закону визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву -це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника або одержувача без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву. Самовільне відчуження матеріальних цінностей державного резерву - це використання або реалізація відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву, що перебувають у нього на відповідальному зберіганні, без відповідного рішення на це центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом. Згідно з приписами частини 10 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100% вартості, виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту самовільного відчуження, а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей. Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до статті 32 названого Кодексу доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до приписів частини 2 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Вирішуючи спір в частині вимог позивача про зобов'язання відповідача повернути 222, 24 тонни пшениці 6 кл, суди попередніх інстанцій установили, що згідно з розпорядженнями (нарядами) Державного комітету України з державного матеріального резерву від 18.03.08 №64/6-4 та від 13.05.10 №0.64/17 пшениця 6 кл у кількості 20,890 тонн та 201,350 тонни переміщена відповідно до ДП "Ресурспостач" та ДП "Новотроїцький елеватор". За таких установлених обставин справи, висновки судів про відсутність підстав для задоволення цієї вимоги визнаються обґрунтованими, а доводи викладені в касаційній скарзі щодо неправомірної відмови у зобов'язанні відповідача повернути 222, 24 тонни пшениці 6 кл визнаються такими, що не спростовують установленого судами, оскільки ґрунтуються на переоцінці доказів у справі. Разом з цим, виходячи з вимог частини 1 статті 4 7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 цього ж Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, суд має перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування сум штрафних санкцій. При цьому, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом. Рішення має бути гранично повним, викладено чітко та зрозуміло. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Як убачається з матеріалів справи, відмовляючи у стягненні 1 691 974, 42 грн пені суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наданий позивачем розрахунок свідчить про подвійне нарахування пені, втім відхиляючи розрахунок позивача та приймаючи розрахунок здійснений відповідачем суди не навели правових обґрунтувань такому висновку та не зазначили в чому саме полягає таке подвійне нарахування. Водночас, суди обох інстанцій дійшли протилежних висновків щодо дати з якої починається нарахування пені, адже суд першої інстанції визнав правомірним нарахування пені саме з 15.07.03, в той час, як суд апеляційної інстанції в постанові зазначив про обґрунтованість нарахування пені на підставі акта від 16.06.01. Таким чином, для правильного вирішення спору суду необхідно належним чином дослідити та проаналізувати наявні у справі розрахунок і контррозрахунок пені, з наданням їм правової оцінки, з'ясувати чи відбувалось нарахування позивачем пені на загальну вартість самовільно відчужених матцінностей за двома актами, чи на вартість майна зазначеного в кожному з актів окремо, установити дату з якої починається нарахування пені, виходячи з того, що пеня нараховується з вартості відсутнього обсягу матеріальних цінностей за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей, та відобразити здійснені висновки в судовому рішенні. Разом з цим, не можна визнати законним і обґрунтованим висновок судів про відмову у стягненні 1 048 744,94 грн -штрафу за актом від 16.06.01. Відповідно до статті 83 Цивільного кодексу УРСР, (який діяв на час складання актів) позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян; у випадках, встановлених законодавством, і на інші вимоги. Положенням про державний матеріальний резерв, затвердженим постановою Кабінетів Міністрів України від 27.05.92 №280-05 було передбачено, що на майнові вимоги Держкомрезерву України та його підприємств про повернення їм заборгованості, яка виникла із операцій з матеріальними цінностями держрезерву загальні та скорочені строки пред'явлення претензій та позовної давності не поширюються. Вказане Положення втратило чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.97 №1129 "Про затвердження Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву". Окрім цього, з 22.02.97 в дію введено Закон України "Про державний матеріальний резерв" (чинний на даний час), яким визначено загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву і котрий регулює відносини в цій сфері. Водночас, з 01.01.04 набрав чинності Цивільний кодекс України. Приписами статті 268 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів" від 12.05.04 №1713-IV (який набрав чинності з дня офіційного опублікування 30.06.04) до статті 268 Цивільного кодексу України внесено зміни, котрими передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв". Отже, виходячи з викладеного з 08.10.97 до 30.06.04 на вимоги органів, які управляють державним резервом поширювався загальний строк позовної давності в три роки, визначений, зокрема, статтею 71 Цивільного кодексу УРСР. Водночас, за приписами статті 84 Цивільного кодексу УРСР із закінченням строку позовної давності по головній вимозі вважається, що строк позовної давності минув і по додатковій вимозі (неустойка тощо). Ця стаття пов'язує сплив строку позовної давності за додатковою вимогою із спливом строку давності за основною вимогою. Згідно з приписами пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Між тим, відмовляючи у стягненні 1 048 744,94 грн -штрафу через сплив строку позовної давності, суд першої інстанції, і цього не виправив апеляційний суд, не врахував, що правила про позовну давність застосовуються тоді, коли буде доведено, що позовні вимоги є обґрунтованими, і підлягали задоволенню у разі вчасного звернення з позовом. У випадку заявлення необґрунтованих позовних вимог у позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги. Проте, відмовляючи у стягненні 1 048 744,94 грн -штрафу суди попередніх інстанцій викладеного не врахували та не з'ясували чи входить до цієї суми штраф нарахований за вимоги, котрі визнані недоведеними. Викладене унеможливлює висновок про відсутність підстав для стягнення 1 048 744,94 грн -штрафу. Таким чином, доводи касаційної скарги частково підтвердженні матеріалами справи. Наведене свідчить про те, що поза увагою судів залишилися питання, з якими пов'язане законне вирішення спору в частині стягнення штрафу та пені, і ці недоліки унеможливлюють висновок про законність рішення та постанови в цій частині. Водночас, до повноважень касаційної інстанції віднесено скерування справи на новий розгляд за результатами розгляду касаційної скарги. Порушення судами процесуальних норм, та не з'ясування обставин від яких залежить законність рішення у спорі є підставою для скасування переглянутих судових актів та скерування справи для нового розгляду. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 10 , 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.07.12 у справі №5024/199/2012 та рішення господарського суду Херсонської області від 11.05.12 у цій справі скасувати в частині відмови у стягненні 1 048 744,94 грн -штрафу та 1 691 974, 42 грн - пені. В цій частині матеріали справи скерувати на новий розгляд до господарського суду Херсонської області. В решті постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.07.12 залишити без змін. Касаційну скаргу Державного агентства резерву України задовольнити частково.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець