Постанова

від 11.07.2013 по справі 5024/199/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2013 року Справа № 5024/199/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. суддівДроботової Т.Б., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скарги Державного агентства резерву України на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 21.03.13 у справі№5024/199/2012 за позовомДержавного агентства резерву України доВідкритого акціонерного товариства "Бериславський елеватор" простягнення 1 048 744,94 грн штрафу та 1 691 974,42 грн пені Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 02.07.13 для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: Добролюбова Т.В. - головуючий , Дроботова Т.Б., Швець В.О.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.06.13 розгляд справи призначено на 20.06.13. Ухвалою від 20.06.13 розгляд касаційної скарги відкладено на 04.07.13.

У судовому засіданні 04.07.13 оголошувалась перерва до 11.07.13.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Михайлець О.В. - за дов. від 21.05.13;

від відповідача: не з'явилися, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Державним агентством резерву України у лютому 2012 року заявлений позов, з урахуванням змін, до Відкритого акціонерного товариства "Бериславський елеватор" про зобов'язання відповідача повернути до державного резерву матеріальні цінності, а саме: пшеницю 3кл. - 108,766 тонн, пшеницю 4 кл. - 636,4 тонн, пшеницю 5 кл.-166, 421 тонн, пшеницю 6 кл. -510,021 тонн, жито гр.А - 77,991 тонн, ячмінь 3 кл. -79, 348 тонн, просо 3 кл. - 235, 209 тонн, соняшник - 80, 381 тонн. Водночас, позивач просив стягнути з відповідача до Державного бюджету України 1 518 009,20 грн - штрафу та 2 737 188, 18 грн - пені. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що на відповідальному зберіганні у відповідача знаходилися матеріальні цінності, передані на підставі договору від 29.09.99, проте, під час здійснення контрольних перевірок від 16.06.01, від 15.07.03 та від 01.06.05 виявлено незабезпечення збереження відповідачем спірних матеріальних цінностей державного резерву. При цьому, позивач посилався на приписи статей 526, 936, 942, 949, 954 Цивільного кодексу України, статей 230, 213, 234 Господарського кодексу України, статей 12, 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Рішенням господарського суду Херсонської області від 11.05.12 (суддя Людоговська В.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.07.12 (судді: Лавренюк О.Т., Савицький Я.Ф., Гладишева Т.Я.), позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано відповідача повернути до державного резерву матеріальні цінності: пшеницю 3 кл. -108,766 тонн, пшеницю 4 кл. - 636, 4 тонн, пшеницю 5 кл. - 166, 421 тонн, пшеницю 6 кл. - 287, 781 тонн, жито гр. А - 77, 991 тонн, ячмінь 3 кл. - 79, 385 тонн, просо - 235, 209 тонн, соняшник - 80, 381 тонн та стягнуто з відповідача 469 264, 26 грн - штрафу і 1 045 213, 76 грн - пені, з посиланням на доведеність цих вимог. В частині вимог про зобов'язання відповідача повернути 222,24 т - пшениці 6 кл. судом відмовлено, оскільки згідно з розпорядженнями Державного комітету України з державного матеріального резерву від 18.03.08 №64/6-4 та від 13.05.10 №0.64/17 вказана пшениця була переміщена до інших підприємств. Відмовляючи у стягненні 1 048 744,94 грн - штрафу суд першої інстанції, посилаючись на приписи статті 72 Цивільного кодексу УРСР, дійшов висновку про сплив строку позовної давності для стягнення коштів нарахованих за актом перевірки від 16.01.01. Відмовлено судом і у стягненні з відповідача 1 691 974, 42 грн - пені, з огляду на невірно здійснений позивачем розрахунок. Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Добролюбової Т.В. -головуючого, Гоголь Т.Г., Швеця В.О., постановою від 13.11.12, перевірені постанову та рішення у справі скасував в частині відмови у стягненні 1 048 744,94 грн - штрафу та 1 691 974, 42 грн - пені. В цій частині матеріали справи скерував на новий розгляд до господарського суду Херсонської області. В решті постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.07.12 залишив без змін.

Після нового розгляду справи, господарський суд Херсонської області рішенням від 25.12.12, позовні вимоги задовольнив частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 1045213, 76 грн - пені та 1048744, 94 грн - штрафу. Суд першої інстанції зазначив, що позивачем здійснено подвійне нарахування пені. При цьому, суд повторно стягнув пеню в сумі 1 045 213,76 грн за період з 15.07.03 до 27.01.12. Крім того, задовольнив вимоги щодо стягнення штрафу в сумі 1 048 744,94 грн за актом від 16.06.01 та відмовив у задоволенні позову про стягнення штрафу в сумі 469 264,26 грн за актом від 15.07.03 з тих мотивів, що акти від 16.06.01 та 15.07.03 є однаковими за змістом. Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Туренко В.Б. -головуючого, Бандури Л.І., Поліщук Л.В., постановою від 21.03.13, перевірене рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні вимог про стягнення 1 048 744,94 грн - штрафу та 1 691 974, 42 грн - пені. Відмовляючи у стягненні штрафу та пені суд апеляційної інстанції установив, що ці вимоги ґрунтуються на акті перевірки від 16.06.01 за яким сплив строк позовної давності.

Державне агентство резерву України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати в частині відмови у задоволенні стягнення 2 740 719, 36 грн - штрафних санкцій і прийняти нове рішення про задоволення позову повністю. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судами приписів статей 42, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України, статей 268, 525, 526, 936, 942, 949 Цивільного кодексу України, пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, статей 71, 83, 84 Цивільного кодексу УРСР, статей 14, 18 Закону України "Про державний матеріальний резерв". На думку скаржника, до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення нового Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Зауважує скаржник і на тому, що штрафні санкції не можуть бути застосовані відокремлено від встановлення факту незабезпечення збереження матцінностей, відтак строк позовної давності на них не розповсюджується. В судовому засіданні касаційної інстанції представник скаржника усно доповнила касаційну скаргу посиланням на постанову Верховного Суду України від 19.08.08 №7/276. Від Відкритого акціонерного товариства "Бериславський елеватор" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Державного агентства резерву України про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Бериславський елеватор" до Державного бюджету України 1 048 744,94 грн - штрафу та 1 691 974,42 грн - пені. Відносини сторін, що виникають зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву регулюються Законом України "Про державний матеріальний резерв", який є спеціальним і визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження запасів державного матеріального резерву, та іншими актами. Статтею 2 названого Закону визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника або одержувача без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву. Самовільне відчуження матеріальних цінностей державного резерву - це використання або реалізація відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву, що перебувають у нього на відповідальному зберіганні, без відповідного рішення на це центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом. Згідно з приписами частини 10 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100% вартості, виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту самовільного відчуження, а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей. Як убачається з матеріалів справи, за наслідками установленого судами факту порушення Відкритим акціонерним товариством "Бериславський елеватор" зобов'язань щодо забезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, переданих позивачем на зберігання, відповідача було зобов'язано повернути спірні матцінності до державного резерву та стягнуто 469 264, 26 грн - штрафу і 1 045 213, 76 грн - пені, до нового розгляду справи. Апеляційним судом також установлено, що 1 048 744,94 грн - штрафу та 1 691 974,42 грн - пені, нараховані позивачем на підставі акта перевірки від 16.06.01. При цьому, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у стягненні цих коштів правильно застосував приписи законодавства щодо строку позовної давності. Так, відповідно до статті 83 Цивільного кодексу УРСР, (який діяв на час складання актів) позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян; у випадках, встановлених законодавством, і на інші вимоги . Положенням про державний матеріальний резерв, затвердженим постановою Кабінетів Міністрів України від 27.05.92 №280-05 було передбачено, що на майнові вимоги Держкомрезерву України та його підприємств про повернення їм заборгованості, яка виникла із операцій з матеріальними цінностями держрезерву загальні та скорочені строки пред'явлення претензій та позовної давності не поширюються. Вказане Положення втратило чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.97 №1129 "Про затвердження Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву". Окрім цього, з 22.02.97 в дію введено Закон України "Про державний матеріальний резерв" (чинний на даний час), яким визначено загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву і котрий регулює відносини в цій сфері. Водночас, з 01.01.04 набрав чинності Цивільний кодекс України. Приписами статті 268 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів" від 12.05.04 №1713-IV (який набрав чинності з дня офіційного опублікування 30.06.04) до статті 268 Цивільного кодексу України внесено зміни, котрими передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв". Суд апеляційної інстанції установив, що трирічний строк позовної давності за актом від 16.06.01 закінчився 16.06.04, виходячи з викладеного у цей час до 30.06.04 на вимоги органів, які управляють державним резервом поширювався загальний строк позовної давності в три роки. Щодо постанови Верховного Суду України від 19.08.08 у справі №7/276, на яку послався скаржник в судовому засіданні касаційної інстанції, то у названій постанові правовідносини зі зберігання матеріальних цінностей виникли під час дії Положення про державний матеріальний резерв, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.92 № 280-05. Однак, це Положення втратило чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.97 №1129 "Про затвердження Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву". Як зазначено в постанові Верховного Суду України від 04.03.08 №33/350-07 (08/235-05), пунктом 2 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 09.02.99 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативних правових актів) дію нормативно-правового акта в часі слід розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт , під час якого вони настали або мали місце. Враховуючи те, що "Положення про державний матеріальний резерв", затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.92, втратило чинність з моменту прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 08.10.97 №1129, відсутні правові підстави для її застосування до спірних правовідносин у даній справі. Виходячи з того, що зміни до статті 268 Цивільного кодексу України щодо непоширення позовної давності на вимоги, щодо виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв" набули чинності 30.06.04, а строк позовної давності за актом від 16.06.01 , як установлено апеляційним судом, сплинув 16.06.04 , суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 1 048 744,94 грн - штрафу та 1 691 974,42 грн - пені, котрі нараховані позивачем на підставі акта від 16.06.01. Таким чином, доводи скаржника про невірне застосування апеляційним судом приписів законодавства щодо строку позовної давності не знайшли свого підтвердження. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі також не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установлених апеляційним судом обставин справи та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається. Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.03.13 у справі № 5024/199/2012 залишити без змін.

Касаційну скаргу Державного агентства резерву України залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Дроботова

В.Швець