Постанова

від 21.03.2013 по справі 5024/199/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2013 р.Справа № 5024/199/2012 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді В.Б. Туренко

суддів: Л.І. Бандури, Л.В. Поліщук

при секретарі судового засідання: А.М. Ільченко

за участю представників сторін:

від позивача - О.В. Михайлець

представник відповідача у судове засідання не з'явився, про день, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного агентства резерву України

на рішення господарського суду Херсонської області від 25.12.2012 р.

у справі № 5024/199/2012

за позовом Державного агентства резерву України

до Відкритого акціонерного товариства „Бериславський елеватор"

про стягнення 1 048 744,94 грн. штрафу та 1 691 974,42 грн. пені

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2012 року Державне агентство резерву України звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просило зобов'язати Відкрите акціонерне товариство „Бериславський елеватор" повернути до державного резерву відсутні матеріальні цінності, а саме: пшениця 3кл. - 108,766 т, пшениця 4 кл. - 636,4 т, пшениця 5 кл.-166, 421 т., пшениця 6 кл. -510,021 т., , жито гр.А - 77,991 т, ячмінь 3 кл. -79, 348 т, просо 3 кл. - 235, 209 т., соняшник - 80, 381 т. та стягнути з останнього до Державного бюджету України 4 255 197,38 грн. штрафних санкцій, в тому числі 1 518 009,20 грн. штрафу та 2 737 188, 18 гр. пені, які були нараховані за актами перевірки від 16.06.2001 р. та від 15.07.2003 р. (а.с. 2-7 т.1, а.с. 24-30 т.2).

Рішенням господарського суду Херсонської області від 11.05.2012 року (суддя -Людоговська В.В.), яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.07.2012 р., позовні вимоги задоволено частково, зобов'язано відповідача повернути до державного резерву матеріальні цінності: пшениця 3 кл. -108,766 т, пшениця 4 кл. - 636, 4 т., пшениця 5 кл. - 166, 421 т., пшениця 6 кл. 287, 781 т., жито гр. А - 77, 991 т., ячмінь 3 кл. - 79, 385 т., просо - 235, 209 т., соняшник - 80, 381 т. та стягнуто з ВАТ на користь Державного агентства резерву України штраф в сумі 469 264, 26 грн., пеню в сумі - 1 045 213, 76 грн., в іншій частині позову відмовлено. (а.с. 69-71, 104-108 т.2).

Постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2012 р. вищевказані судові рішення скасовані в частині відмови у стягненні 1 048 744,94 грн. - штрафу та 1 691 974,42 грн. - пені, з посиланням на те, що суду необхідно належним чином дослідити та проаналізувати наявні у справі розрахунок та контррозрахунок пені, відносно штрафу суду необхідно з'ясувати чи входить до цієї суми штраф нарахований за вимоги, котрі визнані недоведеними. В цій частині матеріали справи скеровано на новий розгляд до господарського суду Херсонської області. (а.с. 144-149 т.2).

Ухвалою місцевого господарського суду від 30.11.2012 р. справу прийнято до провадження з призначенням її до розгляду. (а.с. 14 т.3).

Рішенням господарського суду Херсонської області від 25.12.2012 р. (суддя Клепай З.В.), оформленим відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 02.01.2013 р., позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства „Бериславський елеватор" на користь Державного агентства резерву України - 1 045 213,76 грн. пені та 1 048 744,94 грн. штрафу. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства „Бериславський елеватор на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 33 017,48 грн. (а.с. 32-34 т.3).

Не погодившись з даним рішенням, позивач 12.01.2013 р. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафної санкції у сумі 469 264,26 грн. за актом перевірки від 15.07.2003 р., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Відзив на апеляційну скаргу відповідач не надав.

Заслухавши представника позивача , дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 13.11.2012 р., предметом повторного розгляду даної справи були вимоги про стягнення штрафу в сумі 1 048 744,94 грн. та пені в сумі 1 691 974,42 грн., нарахованих за незабезпечення зберігання матеріальних цінностей на підставі ч.10 ст.14 Закону України „Про державний матеріальний резерв". Судове рішення перевіряється саме в цій частині.

Відносини сторін, що виникають зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву регулюються Законом України „Про державний матеріальний резерв", який є спеціальним і визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження запасів державного матеріального резерву та іншими актами. Відповідно до статті 1 Закону України „Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. Водночас, статтею 2 названого Закону визначено, що відповідальне зберігання матеріального державного резерву - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника або одержувача без надання йому права користування цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву. Самовільне відчуження матеріальних цінностей державного резерву - це використання або реалізація відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву, що перебувають у нього на відповідальному зберіганні, без відповідного рішення на це центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом. Згідно з приписами частини 10 статті 14 Закону України „Про державний матеріальний резерв" у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають матеріальні цінності, стягується штраф у розмірі 100% вартості, виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту самовільного відчуження, а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору №юр-2зб/400-99 від 20.09.1999р., укладеного між сторонами, на відповідальне зберігання відповідачу за приймальними актами передано пшеницю 3-го, 4-го, 5-го, 6-го класу, жито групи „А", ячмінь 3 класу, просо 3 класу, соняшник. (а.с. 23-59 т.1).

Факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань підтверджений актами перевірки від 16.06.2001 р.. 15.07.2003 р.. в яких відображена нестача матеріальних цінностей державного резерву, а саме:

назва продукціїкількість нестачі за актом (а.с. 74-75 т.1) від 16.06.2001кількість нестачі за актом (а.с. 13-15 т.1) від 15.07.2003 Пшениця 3 кл 97,638 т 108,766т Пшениця 4 кл 380,446 т 636,4 т Пшениця 5 кл 127,343 т 166,421 т Пшениця 6 кл 661,132 т 632,724 т Жито гр. А. 77,830 т 77,991 т Ячмінь 3 кл. 79,385 т 39,348 т Просо 3 кл. 1,438 т 235,209 т Соняшник 88,584 т 80,381 т В заяві про уточнення позовних вимог (а.с. 24-30 т.2) позивач вартість та кількість нестачі матеріальних цінностей за вказаними актами визначив наступним чином:

найменуваннякількість та вартість за актом від 16.06.2001 кількість та вартість за актом від 15.07.2003 Пшениця 3 кл. 97,6387 т=93 244,29 11,128 т=11 684,40 (108,766-97,638=11,128) Пшениця 4 кл. 380,446 т=334 792,40 255,954 т = 255 954,00 (636,4 - 380,446=255,954) Пшениця 5 кл. 127,343 т = 96 780,60 39,078 т = 37 905,66 (166,421 - 127,343 = 39,078) Пшениця 6 кл. 510,021 т = 326 413,44 -------------------------------- Жито гр. А 77,830 т = 56 815,90 0,161 т = 80,50 (77,991 - 77,830 = 0,161) Ячмінь 3 кл. 79,385 т = 44 455,60 ---------------------------------- Просо 3 кл. 1,438 т = 589,50 233,771 т = 163 639,70 (235,209 - 1,438 = 233,771) Соняшник 80,381 т = 95 653,39 ----------------------------------- Всього: 1 048 744,94 грн. 469 264,26 грн. Крім того, позивач просив стягнути: штраф у розмірі 100% вартості матеріальних цінностей збереження яких не було забезпечено в сумі 1 048 744,94 грн. за актом від 16.06.2001 р. та в сумі 469 264,26 грн. за актом від 15.07.2003 р., а також пеню нараховану у розмірі подвійної облікової ставки НБУ з вартості відсутнього обсягу матеріальних цінностей в сумі 2 046 698,68 грн. за період з 16.06.2001 р. по 27.04.2012 р. за актом від 16.06.2001 р. (вартість нестачі 1 048 744,94 грн.) та в сумі 690 489,50 грн. за період з 15.07.2003 по 27.04.2012 р. за актом від 15.07.2003 (вартість нестачі 469 264,26 грн.), в загальній сумі штраф становив 1 518 009,20 грн., пеня - 2 737 188,18 грн.

За рішенням господарського суду Херсонської області від 11.05.2012 р. по даній справі ВАТ „Бориславський елеватор" зобов'язано повернути до державного резерву матеріальні цінності у кількості, визначеній позивачем в заяві про уточнення позовних вимог, крім пшениці 6 класу, по цій позиції суд врахував розпорядження Держкомітету України державного матеріального резерву від 18.03.2008 р. та від 13.05.2010 р. про переміщення пшениці 6 класу у кількості 20,890 т та 201,350 т до ДП „Ресурспостач" і ДП „Новотроїцький елеватор". Отже, суд зобов'язав відповідача повернути:

найменуваннякількість Пшениця 3 кл. 108,766 т Пшениця 4 кл. 636,4 т Пшениця 5 кл. 166,421 т Пшениця 6 кл. 287,781 т (20,890=201,350 = 222,24) (510,021-222,24) Жито гр. А 77,991 т Ячмінь 3 кл. 79,385 т Просо 3 кл. 235,209 т Соняшник 80,381 т а також судом стягнуто штраф в сумі 469 264,26 грн. ( за актом від 15.07.2003 р.) та пеню в сумі 1 045 213,46 грн. , розмір якої визначений відповідачем при здійсненні останнім контррозрахунку за період з 15.07.2003 р. по 27.01.2012 р. У стягненні штрафу в сумі 1 048 744,94 грн. (за актом від 16.06.2001 р.), пені в сумі 1 691 974,42 грн. (2 737 188,18 - 1 045 213,46 = 1 691 974,42) відмовлено. (а.с. 69-71 т.2).

Вищезазначене судове рішення залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.07.2012 р. (а.с. 104-108).

Постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2012 р. постанова суду апеляційної інстанції від 26.07.2012 р. та рішення місцевого господарського суду від 11.05.2012 р. у даній справі скасовані лише в частині відмови у стягненні штрафу в сумі 1 048 744,94 грн. та пені в сумі 1 691 974,42 грн. і саме в цій частині матеріали справи скеровані на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

Отже, рішення суду від 11.05.2012 р. в частині стягнення штрафу в сумі 469 264,26 грн. (за актом від 15.07.2003 р.) та пені в сумі 1 045 213,76 грн. нарахованої за період з 15.07.2003 р. по 27.01.2012 р. згідно контррозрахунку відповідача, є чинним, а предметом повторного розгляду даного спору є вимоги про стягнення штрафу в сумі 1 048 744,94 грн. за актом від 16.06.2001 р. та пені в сумі 1 691 974,42 грн., яка є складовою частиною пені нарахованої в загальній сумі 2 046 698,68 грн. за період з 16.06.2001 р. по 27.04.2012 р. за актом від 16.06.2001 р.

Як вбачається з судового рішення від 25.12.2012 р., при повторному розгляді справи, суд першої інстанції не погодився із розрахунками пені, наведеними в заяві про уточнення позовних вимог з тих мотивів, що вони зроблені за кожним актом перевірки, періоди нарахування пені визначені неправильно, з розрахунків вбачається подвійне нарахування пені. При цьому суд погодився з контррозрахунком відповідача і повторно стягнув пеню в сумі 1 045 213,76 грн. за період з 15.07.2003 р. по 27.01.2012 р. Крім того, задовольнив вимоги щодо стягнення штрафу в сумі 1 048 744,94 грн. за актом від 16.06.2001 р. та відмовив позивачу у задоволенні позову про стягнення штрафу в сумі 469 264,26 грн. (за актом від 15.07.2003)з тих мотивів, що акти від 16.06.2001 р. та 15.07.2003 р. є однаковими за змістом, тобто позивач вдруге 15.07.2003 р. підтвердив факт наявності порушення, який ним встановлено 16.06.2001 р. За висновком суду, у позивача є право на нарахування штрафу за одне і теж порушення лише один раз, за одним актом перевірки, оскільки нарахування санкцій за одне і теж порушення за двома актами перевірки є подвійною відповідальністю, що суперечить нормам чинного законодавства.

Саме в цій частині позивач оскаржив вказане судове рішення, просив стягнути штраф в сумі 469 264,26 грн.

Враховуючи, що штраф в сумі 469 264,26 грн. та пеня в сумі 1 045 213,76 грн. стягнуті за рішенням місцевого господарського суду від 11.05.2012 р., яке постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2012 р. в цій частині не скасовано, місцевим господарським судом 06.06.2012 р. виданий наказ на стягнення цих сум (а.с. 73 т.2), тому судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, але рішення суду від 25.12.2012 р. підлягає скасуванню, виходячи із наступного.

Щодо розрахунку пені, наведеного у заяві про уточнення позовних вимог, то суд апеляційної інстанції перевіривши його дійшов висновку, що дійсно він зроблений за кожним актом перевірки окремо, кількість та вартість відсутніх матеріальних цінностей, на яку нараховувалась пеня за актом від 15.07.2003 р. визначалась за мінусом кількості та вартості відсутнього майна за актом від 16.06.2001 р., періоди нарахування пені окремо за кожним актом визначені правильно.

Враховуючи, що обсяг відсутніх матеріальних цінностей на суму 1 048 744,94 грн. та на суму 469 264,26 грн. встановлені актами від 16.06.2001 р., 15.07.2003 р. відповідно, то і дата початку нарахування пені окремо за кожним актом визначені позивачем правильно. Тобто, подвійне нарахування пені відсутнє.

Як вбачається з розрахунку позивача, пеня нарахована в загальній сумі 2 737 188,18 грн., у т.ч. 2 046 698,68 грн. за період з 16.06.2001 р. по 27.04.2012 р. (за актом від 16.06.2001 р. - вартість відсутніх матеріальних цінностей складала 1 048 744, 94 грн.); 690 489,50 грн. за період з 15.07.2003 р. по 27.04.2012 р. (за актом від 15.07.2003 р. - вартість відсутніх матеріальних цінностей складала 469 264,26 грн.). За рішенням суду від 11.05.2012 р. пеня стягнута у розмірі 1 045 213, 76 грн. за період з 15.07.2003 - 27.01.2012 р., відмовлено у стягненні пені в сумі 1 691 974,42 грн. (2 737 188,18 - 1 045 213,76 = 1 691 974,42) і саме в цій частині спір розглядався повторно. Отже, сума пені 1 691 974,42 грн. є складовою частиною пені нарахованої в загальній сумі 2 046 698,68 грн. за період з 16.06.2001 р. по 27.04.2012 р. за актом від 16.06.2001 р.

Рішенням господарського суду від 25.12.2012 р. повторно стягнута сума пені у розмірі 1 045 213,76 грн., яка вже стягнута рішенням суду від 11.05.2012 р., залишеним без змін в цій частині постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2012 р.

При дослідженні розрахунку позивача, наведеного в заяві про уточнення позовних вимог (а.с. 24-30 т.2), судова колегія встановила, що останнім подвійна облікова ставка НБУ, яка діяла у період, за який нараховувалась пеня визначена невірно. У зв'язку з чим суд апеляційної інстанції ухвалою від 14.02.2013 р. зобов'язав позивача у строк до 11.03.2013 р. надати обґрунтований розрахунок пені, однак ухвала виконана не була, тому судова колегія здійснивши перерахунок встановила, що розмір пені за актом від 16.06.2001 р. становить 2 006756,90 грн., за актом від 15.07.2003 р. - 740 071,97 грн., загальна сума пені складає 2 746 828,87 грн. (розрахунки у справі - а.с. 63-65т.3).

Позивач в судовому засіданні 21.03.2013 р. надав письмові пояснення, в яких навів уточнений розрахунок пені, згідно якого розмір пені за актом від 16.06.2001 р. становить 2 115 146,15 грн., за актом від 15.07.2003 р. - 700 082,26 грн., що складає загальну суму 2 815 228,41 грн. (а.с.67-70 т.3 )

При співставленні даних розрахунків виконаних судом і позивачем, судова колегія встановила, що останнім допущені помилки: при визначенні кількості днів прострочення за періоди з 09.08.2001 р. - 09.09.2001 р; 10.12.2001 р. - 10.03.2002 р.; 05.12.2002 р. - 08.06.2004 р.; 15.07.2003 р. - 08.06.2004 р.; при визначенні облікової ставки НБУ у період з 30.04.2008 р. - 15.02.2009 р.; не враховано зменшення боргу 18.03.2008 р. та 13.05.2010 р. у зв'язку із переміщенням пшениці 6 класу в кількості відповідно 20,890 т та 201,350 до ДП „Ресурспостач" і ДП „Новотроїцький елеватор".

З письмових пояснень позивача, наданих 21.03.2013 р., вбачається, що ним оскаржується судове рішення від 25.12.2012 р. в частині відмови у задоволенні стягнення штрафних санкцій в загальній сумі 2 161 238,68 грн., в т.ч. штраф за актом від 15.07.2003 р. та пеня в сумі 1 691 974,42 грн., яка є складовою частиною пені нарахованої в загальній сумі 2 046 698,68 грн. за період з 16.06.2001 р. по 27.04.2012 р. за актом від 16.06.2001 р.

Відповідно до акту перевірки від 16.06.2001 р. вартість відсутніх матеріальних цінностей становила 1 048 744,94 грн., штрафна санкція у розмірі 100% нарахована згідно ч.10 ст. 14 Закону України „Про державний матеріальний резерв". Рішенням господарського суду від 25.12.2012 р. позовні вимоги в цій частині задоволені з огляду на доведеність факту самовільного використання матеріальних цінностей, що підтверджено актом від 16.06.2001 р. Клопотання відповідача щодо застосування строку позовної давності відхилено з посиланням на ч.6 ст. 268 ЦК України.

Скасовуючи рішення суду від 11.05.2012 р. в частині відмови у стягненні штрафу в сумі 1 048 744,94 грн. та пені в сумі 1 691 974,42 грн. і передачі справи в цій частині на новий розгляд суд касаційної інстанції в постанові від 13.11.2012 р. зазначив слідуючи.

Відповідно до статті 83 Цивільного кодексу УРСР, (який діяв на час складання актів) позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян; у випадках, встановлених законодавством, і на інші вимоги. Положенням про державний матеріальний резерв, затвердженим постановою Кабінетів Міністрів України від 27.05.92 №280-05 було передбачено, що на майнові вимоги Держкомрезерву України та його підприємств про повернення їм заборгованості, яка виникла із операцій з матеріальними цінностями держрезерву загальні та скорочені строки пред'явлення претензій та позовної давності не поширюються. Вказане Положення втратило чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.97 №1129 "Про затвердження Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву". Окрім цього, з 22.02.97 в дію введено Закон України "Про державний матеріальний резерв" (чинний на даний час), яким визначено загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву і котрий регулює відносини в цій сфері. Водночас, з 01.01.04 набрав чинності Цивільний кодекс України. Приписами статті 268 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів" від 12.05.04 №1713-IV (який набрав чинності з дня офіційного опублікування 30.06.04) до статті 268 Цивільного кодексу України внесено зміни, котрими передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв". Отже, виходячи з викладеного з 08.10.97 до 30.06.04 на вимоги органів, які управляють державним резервом поширювався загальний строк позовної давності в три роки , визначений, зокрема, статтею 71 Цивільного кодексу УРСР. Водночас, за приписами статті 84 Цивільного кодексу УРСР із закінченням строку позовної давності по головній вимозі вважається, що строк позовної давності минув і по додатковій вимозі (неустойка тощо). Ця стаття пов'язує сплив строку позовної давності за додатковою вимогою із спливом строку давності за основною вимогою. Згідно з приписами пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Отже, трирічний строк позовної давності поширювався на вимоги, які ґрунтуються на акті перевірки від 16.06.2001 р. і цей строк по основній вимозі сплинув 16.06.2004 р., а відтак строк позовної давності сплинув і по додатковим вимогам. (штраф, пеня).

Відповідно до ч.3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, у задоволенні вимог про стягнення штрафу в сумі 1 048 744, 94 грн. та пені в сумі 1 691 974, 42 грн. за актом перевірки від 16.06.2001 р. слід відмовити за пропуском строку позовної давності.

Вищевикладене не враховано судом першої інстанції при прийнятті рішення, що призвело до неправильного вирішення спору і є підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні апеляційної скарги Державного агентства резерву України відмовити.

Рішення господарського суду Херсонської області від 25.12.2012 р. у справі №5024/199/2012 скасувати, у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 1 048 744,94 грн. та пені в сумі 1 691 974,42 грн. відмовити.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

Повний текст постанови підписано 26.03.2013 р.

Головуючий суддя В.Б. Туренко

Суддя Л.І. Бандура

Суддя Л.В. Поліщук