Ухвала

від 12.11.2012 по справі 21/17б-02/22/8

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

УХВАЛА

"12" листопада 2012 р. Справа № 21/17б-02/22/8

Господарський суд Київської області в складі: головуючий суддя: Скутельник П.Ф. , судді: Грабець С.Ю., Лилак Т.Д. , розглянувши матеріали заяви публічного акціонерного товариства "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" про визнання недійсними договорів та зобов'язання повернути придбане за цими договорами майно у справі №21/17б-02/22/8

за заявою дослідного господарства «Шевченківське», ідентифікаційний код: 00497696, місцезнаходження: 09832, Київська область, Тетіївський р-н, с. Денихівка,

до боржника : відкритого акціонерного товариства «Старинський цукровий завод», ідентифікаційний код: 00372523, місцезнаходження: 08750, Київська область, Бориспільський р-н, с. Старе,

про банкрутство , -

за участю представників сторін:

від Ініціюючого кредитора: не з'явився;

від Кредитора 14 / Заявника: не з'явився;

від кредиторів 1-13, 15-29: не з'явились;

від боржника: не з'явився;

ліквідатор: Решетняк В.В., Ліцензія державного департаменту з питань банкрутства серії АВ №397358 від 02.12.2008 року; Цап М.А., який діє на підставі довіреності від 17.01.2011 року б/№, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа №21/17б-02/22/8 за заявою дослідного господарства «Шевченківське»про банкрутство відкритого акціонерного товариства «Старинський цукровий завод»(надалі за текстом: Боржник або Банкрут).

В межах справи №21/17б-02/22/8, за заявою дослідного господарства «Шевченківське»про банкрутство відкритого акціонерного товариства «Старинський цукровий завод», кредитор Банкрута публічне акціонерне товариство "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" (надалі за текстом: Заявник) звернувся до суду із заявою про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна від 26 січня 2005 року за №5/01-1С, №5/01-2С, №5/01-1Б, №5/01-3С, №5/01-2Б, укладених між ВАТ "Старинський цукровий завод" та товариством з обмеженою відповідальністю «Укрресурссервіс-2000», та зобовязання ТОВ «Укрресурссервіс-2000»повернути отримане за оспорюваними договорами до ліквідаційної маси боржника.

Заявник свої вимоги мотивує тим, що в процесі ліквідаційної процедури відповідно до рішення комітету кредиторів (протокол від 15.10.2004 р. №16) майно Боржника було відчужене одному з кредиторів ТОВ "Укрресурссервіс - 2000" на підставі прямих договорів купівлі-продажу без проведення аукціону за вартістю, що визначена у звіті про його оцінку від 01.01.2004 року, який на час укладення оспорюваний договорів втратив чинність, внаслідок чого дані договори суперечать вимогам цивільного законодавства.

Суд заслухавши учасників провадження, дослідивши матеріали справи та доводи Заявника приходить до висновку, що вимоги Заявника про визнання Договорів недійсними є безпідставними і необґрунтованими з наступних підстав.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.07.2002 року розпочато процедуру санації ВАТ «Старинський цукровий завод», інвестором якого призначено ТОВ «Укрресурссервіс - 2000», яке в свою чергу являється конкурсним кредитором Боржника з майновими вимогами у сумі 2 759 346,81 грн.

Згідно ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»05.02.2003 року на затвердження господарського суду було подано План санації.

Розділом 5 Плану санації «Основні напрями інвестицій та гарантії інвестора», який схвалено на засіданні комітету кредиторів від 03.02.2003 року, передбачено, що регулювання відносин між інвестором та Боржником здійснюється на основі Угоди про надання інвестицій та цього Плану. В якості гарантії повернення інвестицій, та на підставі ст. 18 п. 3 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», при умові виконання Інвестором обов'язків згідно Угоди про надання інвестицій та цього Плану, Інвестор -ТОВ «Укресурссервіс-2000»має право на отримання майна та майнових прав належних Боржнику на суму інвестицій, засвідчених Актами про отримання інвестицій. Передача майна Боржника можлива тільки за умови його експертної оцінки та за погодженням з комітетом кредиторів.

На виконання Розділу 5 Плану санації між Боржником та ТОВ «Укресурссервіс-2000»укладено угоду про надання інвестицій від 17.07.2002 року (надалі за текстом: Угода), яка у п. 1.1. з врахуванням Додаткової угоди від 05.03.2004 року про збільшення інвестицій до угоди про надання інвестицій від 17.07.2002 року передбачає обсяг інвестицій на загальну суму 2400000,00 грн. (два мільйони чотириста тисяч гривень 00 коп.).

Відповідно до п.1.2. Угоди, під наданою Інвестицією розуміється: а) перерахування коштів на спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків з кредиторами з метою поповнення обігових коштів; б) передача у власність Боржника на умовах товарного кредиту з відстрочкою платежу паливно-мастильних матеріалів, обладнання та устаткування, запасних частин до автомобільної та сільськогосподарської техніки та навісного обладнання, нової техніки будматеріалів та конструкцій з нарахуванням 18% річних за користуванням кредитом; в) надання в користування автомобільної та сільськогосподарської техніки з нарахуванням орендної плати; г) погашення заборгованості Боржника перед кредиторами шляхом переведення боргу на Інвестора; д) Інвестицією в розумінні цієї Угоди є вимоги до Боржника, які Інвестор набув за договорами уступки права вимоги з третіми особами з метою надання Боржнику відстрочки платежу за цими вимогами; е) наведений вище перелік видів інвестицій не є вичерпним.

Судом вивчено положення п. 1.2. Угоди, укладеної на виконання вимог Плану санації, за наслідками чого суд приходить до висновку, що сторони при укладенні Угоди досягли згоди між собою з приводу того, що до Інвестицій прирівнюються надані Боржнику грошові кошти, матеріальні цінності та відстрочки платежу за вимогами третіх осіб до Боржника, які Інвестор набув за договорами уступки права вимоги з третіми особами.

Крім того, за наслідками аналізу положень підпункту «Д»пункту 1.2. Угоди суд приходить до висновку, що Інвестиція у вигляді відстрочки платежу за вимогою до Боржника передбачається по всіх видах вимог, зокрема по конкурсним та по поточним, які Інвестор набув за договорами уступки права вимоги з третіми особами.

Угода у п. 3.1. передбачає, що за умови виконання Інвестором взятих на себе обов'язків щодо надання інвестицій Боржник, що перебуває на санації, гарантує Інвестору повернення інвестицій в грошовій формі або, за згодою сторін, в іншій формі, а саме: а) готовою продукцією; б) іншим майном та майновими правами.

За наслідками вивчення положень п. 3.1. Угоди суд приходить до висновку, що сторони Угоди при укладенні останньої досягли згоди з приводу того, що повернення Інвестору інвестицій гарантується грошовими коштами, майном або майновими правами, форма і спосіб передачі яких Боржником Інвестору обираються за згодою сторін Угоди, що в свою чергу призводить до можливості передачі майна Боржником Інвестору будь-яким шляхом, зокрема за актом прийому-передачі, звернення стягнення на заставне майно чи укладення прямого договору купівлі-продажу щодо майна Боржника з Інвестором без проведення аукціону.

Відповідно до п. 5.1.5 Угоди, Боржник зобов'язаний повернути Інвестору наданні Боржнику інвестиції або передати йому майно на відповідну суму.

Суд дослідивши умови п. 5.1.5 Угоди приходить до висновку, що Сторони при її укладенні, умови якої погоджені комітетом кредиторів при затвердженні плану санації, досягли згоди з приводу того, що в будь-якому випадку Боржник за наслідками санації Боржника з позитивними або негативними наслідками для Боржника, у випадку переходу останнього до ліквідації зобов'язаний повернути Інвестору інвестиції грошима, майновими правами або майном шляхом вчинення прямого правочину без проведення аукціону.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Суд проаналізувавши зміст Плану санації, який схвалений комітетом кредиторів і затверджений судом, та укладеної на його підставі Угоди приходить до висновку, що останні за своєю правовою природою є господарсько-договірними зобов'язаннями між Боржником, кредиторами Боржника, від імені яких виступає комітет кредиторів, та Інвестором.

Відповідно до вимог п. 1 «Прикінцевих та перехідних положень»Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року за N 435-IV, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року за N 435-IV у п. 4 «Прикінцевих та перехідних положень»передбачає, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно із вимогами п. 9 «Прикінцевих та перехідних положень»Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року за N 435-IV, до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року за N 435-IV у п. 10 «Прикінцевих та перехідних положень»передбачає, що правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.

Відповідно до вимог ст. 5 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року за N 435-IV, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Господарський кодекс України у п. 1 Розділу IX «ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ»передбачає, що цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року.

За умовами п. 4 Розділу IX «ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ»Господарського кодексу України, встановлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Відповідно до п. 5 Розділу IX «ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ»Господарського кодексу України, положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку. Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці першому цього пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.

Суд уважно дослідивши зміст ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. 5 та п.п. 1, 4, 9, 10 «Прикінцевих та перехідних положень»Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року за N 435-IV, п.п. 1, 4, 5 Розділу IX «ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ»Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року за N 436-IV, приходить до висновку, що до правовідносин між кредиторами, від імені яких виступає комітет кредиторів, Боржником та Інвестором з приводу вчинення правочинів щодо схвалення Плану санації Боржника, який затверджено судом, і укладення на його підставі Угоди з метою виникнення у Інвестора прав на майно Боржника та обов'язків по надання Інвестицій Боржнику та чинності цих правочинів, вчинених кредиторами, від імені яких виступає комітет кредиторів, Боржником та Інвестором з метою виникнення у них прав і обов'язків за Планом санації та Угодою, повинні застосовуватись акти цивільного законодавства, які діяли станом на 2002 рік .

Цивільний кодекс Української РСР в редакції 1963 року у ст. 41 передбачає, що угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

Відповідно до вимог ст. 153 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року за N 435-IV, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Суд уважно дослідивши зміст Плану санації та укладеної на його підставі Угоди, приходить до висновку, що кредитори, від імені яких виступає комітет кредиторів, Боржник та Інвестор досягли згоди щодо всіх істотних умов цих правочинів, зокрема щодо підстав переходу права власності на майно Боржника до Інвестора будь-яким способом, в тому числі шляхом укладення Боржником з Інвестором прямих договорів купівлі-продажу без проведення аукціону, в якості повернення Інвестору вартості його інвестицій Боржнику у випадку початку ліквідації Боржника через відсутність позитивного результату санації Боржника, внаслідок чого даний План санації і Угода є такими, які не суперечить вимогам Цивільних, Господарського кодексів України та Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в зв'язку з чим комітетом кредиторів схвалено план санації, який затверджено господарським судом Київської області, та укладено на його виконання Угоду про надання інвестицій від 17.07.2002 року (надалі за текстом: Угода).

Ухвали суду від 12.07.2002 року, від 24.04.2003 року, від 20.04.2004 року про перехід до санації, затвердження плану санації та змін до останнього не оскаржувались та є чинними.

Угода укладена на виконання Плану санації є дійсною та членами комітету кредиторів Боржника не оскаржувалась, внаслідок чого суд приходить до висновку, що остання є обов'язковою для Боржника, кредиторів, від імені яких виступає комітет кредиторів, та Інвестора.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Господарський кодекс України у ч.ч. 1, 4, 7 ст. 179 передбачає, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 3, 4, 5, 7 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно п.1, п.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно положень п. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору .

Крім того, Цивільний кодекс України у ст. 6 передбачає, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Також, Цивільний кодекс України у ст. 628 передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Господарський кодекс України у ч. 1 ст. 188 передбачає, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором .

В ході розгляду справи встановлено, що ТОВ «Укрресурссервіс-2000»фактично було передано боржнику ВАТ «Старинський цукровий завод»інвестицій на загальну суму 2412630,20 грн. (два мільйони чотириста дванадцять тисяч шістсот тридцять гривень 20 коп.) , що підтверджується Актами про отримання інвестицій ( т. 2, а.с. 40-46), а саме:

- за Актом № 1 від 01.08.2002 року на суму 65000,00 грн.;

- за Актом № 2 від 02.09.2002 року на суму 147500,00 грн.;

- за Актом № 3 від 01.10.2002 року на суму 286200,00 грн.;

- за Актом № 4 від 01.11.2002 року на суму 80000,00 грн.;

- за Актом № 5 від 25.11.2002 року на суму 565618,38 грн.;

- за Актом № 6 від 07.03.2003 року на суму 368311,82 грн.;

- за Актом № 7 від 23.04.2004 року на суму 900000,00 грн.

всього: 2412630,20 грн. (два мільйони чотириста дванадцять тисяч шістсот тридцять гривень 20 коп.) .

Суд уважно дослідивши зміст вказаних Актів про надання інвестицій приходить до висновку, що відомості у цих Актах щодо обсягу, виду, кількості та вартості наданих Інвестором Боржнику інвестицій відповідають в повному обсязі Плану санації та Угоді, зокрема відповідають п.1.2. Угоди , що не заперечується членами комітету кредиторів та Боржником.

Одночасно судом береться до уваги, що з метою виконання Розділу 5 Плану санації та п.п. 1.1., 1.2., 3.1., 5.1.5. укладеної на його підставі Угоди, між Боржником та Інвестором укладено договори застави (Іпотеки) від 23 та 24 квітня 2004 року (Т. 2 а.с. 47-71, Т.6 а.с. 177-190) щодо майна Боржника, загальна вартість якого становить 2280478,00 грн. (два мільйони двісті вісімдесят тисяч чотириста сімдесят вісім гривень 00 коп.).

Однак, наданні інвестиції не призвели до відновлення платоспроможності Боржника, в зв'язку з чим комітетом кредиторів прийнято рішення завершити процедуру санації Боржника та перейти до ліквідації останнього, що підтверджується протоколом засідання комітету кредиторів від 23.04.2004 року за № 13 (Т. 1, а.с. 241-242).

Внаслідок зазначеного рішення комітету кредиторів Постановою господарського суду Київської області від 22.07.2004 року визнано відкрите акціонерне товариство «Старинський цукровий завод»банкрутом та розпочато ліквідаційну процедуру (Т. 1, а.с.270-272).

Судом береться до уваги, що комітетом кредиторів Банкрута 06.08.2004 року прийнято рішення щодо прямого продажу Банкрутом Інвестору майна без проведення аукціону відповідно до Розділу 5 Плану санації та п.п. 1.1., 1.2., 3.1., 5.1.5. укладеної на його підставі Угоди, яке передавалась відповідно до Плану санації і Угоди Боржником в заставу Інвестору, з метою повернення Банкрутом Інвестору внесених останнім інвестицій та здійснення зарахування взаємних однорідних вимог між Банкрутом і Інвестором, що закріплено протоколом засідання комітету кредиторів від 06.08.2004 року за № 14, копія якого знаходить в матеріалах справи, достовірність якого Заявник, Кредитори, Банкрут, Ліквідатор не заперечують та відповідно до якого під час засідання комітету кредиторів був присутній представник Заявника, що засвідчено підписом представника Заявника у самому протоколі.

Суд, розглянувши копію протоколу засідання комітету кредиторів Банкрута від 06.08.2004 року за № 14, дійшов висновку про те, що порядок скликання, проведення та прийняття рішень комітетом кредиторів, що оформлено протоколом від 06.08.2004 року за № 14 (Т.2, а.с. 11-16), не суперечить чинному законодавству України, в тому числі відповідає вимогам ст. 16 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідно до вимог абз. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), повернення коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності вважається таким, що настав.

З врахуванням змісту абз. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»суд приходить до висновку, що з дня винесення господарським судом Київської області Постанови від 22.07.2004 року у справі № 21/17б-02 про визнання Боржника Банкрутом, зобов'язання відкритого акціонерного товариства «Старинський цукровий завод»перед Інвестором щодо повернення інвестицій , зокрема шляхом прямого продажу Банкрутом Інвестору майна без проведення аукціону відповідно до Розділу 5 Плану санації та п.п. 1.1., 1.2., 3.1., 5.1.5. укладеної на його підставі Угоди, яке передавалась відповідно до Плану санації і Угоди Боржником в заставу Інвестору, - вважаються такими, що настали .

Згідно вимог ч. 1 ст. 30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

З врахуванням змісту ч. 1 ст. 30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»суд приходить до висновку, що комітетом кредиторів схвалено план санації, який затверджено господарським судом Київської області, та укладено на його виконання Угоду про надання інвестицій від 17.07.2002 року, відповідно до якихпідставою переходу права власності на майно Боржника до Інвестора є будь-який спосіб, в тому числі шляхом укладення Боржником з Інвестором прямих договорів купівлі-продажу майна, яке перебувало в заставі у Інвестора згідно Плану санації і Угоди, без проведення аукціону, в якості повернення Інвестору вартості його інвестицій Боржнику.

За таких обставин продаж майна Банкрута Інвестору без проведення аукціону в силу вимог ч. 1 ст. 30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»вважається таким, який встановлений комітетом кредиторів.

При розгляді справи встановлено, що Банкрут з метою виконання взятих на себе зобов'язань перед Інвестором відповідно до Плану санації та Угоди без проведення аукціону шляхом укладення прямих договорів реалізував з дотриманням вимог Розділу 5 Плану санації та п.п. 1.1., 1.2., 3.1., 5.1.5. укладеної на його підставі Угоди, ст.ст. 5, 16, 23, 29, 30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст.ст. 6, 202, 509, 526, 530, 628, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 179, 180, 181, 188, 193 Господарського кодексу України та рішень комітету кредиторів, які оформлені протоколами від 03.02.2003 року, від 23.04.2004 року за № 13, від 06.08.2004 року за № 14, товариству з обмеженою відповідальністю «Укрресурссервіс-2000» виключно майно, яке було предметом застави (Іпотеки) за договорами від 23 та 24 квітня 2004 року, на підставі договорів купівлі-продажу майна від 26 січня 2005 року за №5/01-1С, №5/01-2С, №5/01-1Б, №5/01-3С, №5/01-2Б (Т.6 а.с. 194-209).

За наслідками дослідження матеріалів справи № 21/17б-02/22/8 суд приходить до висновку, що позиція Заявника з приводу того, що укладення договорів купівлі-продажу майна від 26 січня 2005 року за №5/01-1С, №5/01-2С, №5/01-1Б, №5/01-3С, №5/01-2Б відбувалось при відсутності оцінки майна, яке було предметом продажу за цими Договорами, є безпідставною та необґрунтованою.

Необґрунтованість та безпідставність даної позиції Заявника полягає в тому, що укладення договорів купівлі-продажу майна від 26 січня 2005 року за №5/01-1С, №5/01-2С, №5/01-1Б, №5/01-3С, №5/01-2Б відбувалось лише після проведення оцінки майна, яке було предметом купівлі-продажу, про що свідчить експертний висновок про вартість майна станом на 01.08.2004 року (Т. 6 а.с. 210-214), відповідно до якого вартість майна становила 2400000,00 грн. (два мільйони чотириста тисяч гривень 00 коп.) та дійсність даного висновку встановлена строком на 6-ть місяців до 01 лютого 2005 року, внаслідок чого станом на 26 січня 2005 року цей експертний висновок був дійсним та міг використовуватись для укладення договорів. Даний експертний висновок Боржником, ліквідатором та кредиторами не оскаржувався та під сумнів не ставився, внаслідок чого укладення на його підставі договорів купівлі-продажу майна від 26 січня 2005 року за №5/01-1С, №5/01-2С, №5/01-1Б, №5/01-3С, №5/01-2Б відповідає вимогам ст. 29 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Судом взято до уваги, що комітетом кредиторів Банкрута обговорювалось питання об'єктивності та дійсності акту оцінки і його актуалізації для укладення договорів купівлі-продажу майна від 26 січня 2005 року за №5/01-1С, №5/01-2С, №5/01-1Б, №5/01-3С, №5/01-2Б, на яких кредитори, серед яких був присутній представник Заявника, погодились з тим, що на час укладення вказаних договорів акт оцінки майна Банкрута був актуалізований та дійсний, що закріплено протоколом засідання комітету кредиторів від 02.06.2010 року за № 30 (Т. 9 а.с. 67-69).

Крім того, судом встановлено, що відповідно до експертного дослідження від 01.11.2012 року за № 1/11-12, загальна ринкова вартість всього майна відкритого акціонерного товариства «Старинський цукровий завод», яке реалізовано на підставі договорів купівлі-продажу майна від 26 січня 2005 року за №5/01-1С, №5/01-2С, №5/01-1Б, №5/01-3С, №5/01-2Б, укладених між ВАТ "Старинський цукровий завод" та товариством з обмеженою відповідальністю «Укрресурссервіс-2000», на час укладення відповідно до Розділу 5 Плану санації та п.п. 1.1., 1.2., 3.1., 5.1.5. укладеної на його підставі Угоди, становить 2400000,00 грн. (два мільйони чотириста тисяч гривень 00 коп.). Вартість реалізованого мана відповідно до договорів купівлі-продажу майна від 26 січня 2005 року за №5/01-1С, №5/01-2С, №5/01-1Б, №5/01-3С, №5/01-2Б відповідала його ринковій вартості та не була занижена.

Судом береться до уваги, що Інвестор відповідно до Плану санації та Угоди мав право на придбання майна на суму 2412630,20 грн. (два мільйони чотириста дванадцять тисяч шістсот тридцять гривень 20 коп.), яка відповідає сумі наданих ним Боржнику інвестицій.

Судом досліджено План санації Боржника, укладену на його підставі Угоду та договори купівлі-продажу майна від 26 січня 2005 року за №5/01-1С, №5/01-2С, №5/01-1Б, №5/01-3С, №5/01-2Б, за наслідками чого суд приходить до висновку, що ВАТ "Старинський цукровий завод" і ТОВ «Укрресурссервіс-2000»при укладенні договорів купівлі-продажу майна від 26 січня 2005 року за №5/01-1С, №5/01-2С, №5/01-1Б, №5/01-3С, №5/01-2Б, дотримались вимог Розділу 5 Плану санації та п.п. 1.1., 1.2., 3.1., 5.1.5. укладеної на його підставі Угоди, ст.ст. 5, 16, 23, 29, 30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст.ст. 6, 202, 509, 526, 530, 628, 629 Цивільного кодексу України та ст.ст. 173, 179, 180, 181, 188, 193 Господарського кодексу України та досягли згоди щодо усіх істотних умов договорів купівлі-продажу майна від 26 січня 2005 року за №5/01-1С, №5/01-2С, №5/01-1Б, №5/01-3С, №5/01-2Б, в зв'язку з чим будь-які підстави, передбачені ст. ст. 203, 215, 217 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України, для визнання даних договорів купівлі-продажу повністю або частково недійсним відсутні .

Таким чином, суд приходить до висновку, що договори купівлі-продажу майна від 26 січня 2005 року за №5/01-1С, №5/01-2С, №5/01-1Б, №5/01-3С, №5/01-2Б, укладені між ВАТ "Старинський цукровий завод" та товариством з обмеженою відповідальністю «Укрресурссервіс-2000», є правомірними, укладеними та виконаними з дотриманням вищевказаних вимог Цивільних, Господарського кодексів України та Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», будь-які права або інтереси Заявника не порушують, внаслідок чого в задоволенні вимог Заявника слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст. 36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались учасниками провадження у справі № 21/17б-02/22/8 суду в якості доказів, є належними та допустимими письмовими доказами, які стосуються предмету спору.

У судовому засіданні, надані Заявником докази, спростовані та заперечувались по суду Ліквідатором.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У зв'язку з вищевикладеним суд дійшов висновку, що вимоги Заявника про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна від 26 січня 2005 року за №5/01-1С, №5/01-2С, №5/01-1Б, №5/01-3С, №5/01-2Б, укладених між ВАТ "Старинський цукровий завод" і товариством з обмеженою відповідальністю «Укрресурссервіс-2000», та зобов'язання повернути придбане за цими договорами майно, є безпідставними та необґрунтованими, внаслідок чого підлягають відхиленню в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32, 36, 86 Господарського процесуального кодексу України та ст. ст. 5, 16, 23, 29, 30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», суд -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні заяви публічного акціонерного товариства "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна від 26 січня 2005 року за №5/01-1С, №5/01-2С, №5/01-1Б, №5/01-3С, №5/01-2Б, укладених між відкритим акціонерним товариством "Старинський цукровий завод" і товариством з обмеженою відповідальністю «Укрресурссервіс-2000», та зобов'язання повернути придбане за цими договорами майно, - відмовити повністю.

2. Копію ухвали надіслати учасникам провадження.

Головуючий суддя П.Ф. Скутельник

Судді: С.Ю. Грабець

Т.Д. Лилак