Рішення

від 24.10.2012 по справі 2-6584/11

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ун. № 2-6584/11

пр. № 2/2608/1268/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2012 року

Святошинський районний суд м. Києва

в складі: головуючого - судді Кириленко Т.В.

при секретарі Вольф Т.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКС»про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду з позовом, в якому після уточнення позовних вимог від 14.06.2012р. просить зобов'язати ТОВ «УКС»поновити її на роботі, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу а також грошові кошти, що підлягають стягненню за час тимчасової непрацездатності.

Зазначала, що вона працювала на посаді секретаря ТОВ «УКС» з 3 серпня 2009 року.

Наказом № 63-К від 22 квітня 2011 року її було звільнено з роботи у зв'язку з закінченням строку строкового трудового договору за п. 2 ст. 36 КЗпП з останнього робочого дня перед виходом основної працівниці ОСОБА_2 на роботу -29 квітня 2011р.

При звільненні відповідачем було порушено вимоги про порядок звільнення передбачений правилами ч. 3 ст. 184 КЗпП , оскільки її не було працевлаштовано при звільненні як вагітну жінку.

Посилаючись на те, що її звільнено з роботи без законних підстав та з порушенням законодавства, просила визнати звільнення її з роботи таким, що відбулось з порушенням законодавства, а відтак незаконним та поновити її на роботі на посаді, яку вона обіймала до звільнення.

Представник відповідача проти позову заперечує, посилаючись на те, що ОСОБА_1 було звільнено з роботи у зв'язку з закінченням строку трудового договору відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України згідно з наказом № 63-К від 22.04.2011р. з останнього робочого дня перед виходом основної працівниці ОСОБА_2 на роботу -29 квітня 2011р. При цьому вжиття заходів по обов'язковому працевлаштуванню ОСОБА_1 не проводилося, оскільки ні на момент її роботи на підприємстві, ані на момент звільнення жодних відомостей та документів, які б підтверджували вагітність останньої, не надходило.

Суд, вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачка була прийнята на роботу з 3 серпня 2009 року в ТОВ «УКС»на посаду секретаря на умовах строкового трудового договору на строк перебування секретаря Джемесюк Л.П. у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, а також у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а.с. 93-95).

Згідно із наказом № 63-К від 22 квітня 2011 року ОСОБА_1 звільнена з посади з 29 квітня 2011 року у зв'язку з закінченням строку трудового договору, відповідно п. 2 ст.36 КЗпП України (а.с. 97).

Встановлено, що на момент звільнення ОСОБА_1 була вагітною і 27.11.2011р. народила дитину (а.с. 71,160-162).

За правилами частини 3 статті 184 КЗпП звільнення, зокрема жінок, які мають дітей віком до трьох років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадку їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Однак, жодної іншої роботи позивачці запропоновано не було.

Виходячи із зазначеного підприємство відповідач не дотрималось норм чинного законодавства при звільненні з роботи ОСОБА_1, а саме не дотрималось правил частини 3 статті 184 КЗпП про обов'язкове працевлаштування ОСОБА_1 при звільненні, що передбачає прийняття її на іншу роботу зразу ж після звільнення.

Посилання представника відповідача на те, що позивачка не повідомляла роботодавця про вагітність, а тому не було підстав для вжиття заходів по обов'язковому працевлаштуванню суд не приймає до уваги, оскільки правила ст. 184 КЗпП України не вимагають від жінки попереднього повідомлення роботодавця про вагітність.

Враховуючи той факт, що строковий договір, за яким позивачка була прийнята на роботу, закінчився, і згідно наказу № 63-К від 22.04.2011р. цю посаду зайняла працівниця, яка не була звільнена, а перебувала у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, вимоги позивачки про поновлення на роботі по посаді, яку вона обіймала до звільнення, не можна визнати обґрунтованими.

За змістом частини 3 статті 184 КЗпП невиконання підприємством, яке проводить звільнення, обов'язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до правил частини 2 статті 235 КЗпП обов'язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не поновлювати її на роботі.

Отже вимоги позивачки про поновлення на роботі по посаді, яку вона обіймала до звільнення, не можуть бути задоволеними та у їх задоволенні слід відмовити.

Суд приходить до висновку, що права позивачки в даному випадку та за встановлених обставин слід захистити шляхом покладення обов?язку на ТОВ «УКС», у відповідності до правил частини 3 статті 184 КЗпП , працевлаштувати ОСОБА_1 на цьому або іншому підприємстві на роботу, яку вона може виконувати.

Також підлягає частковому задоволенню вимога позивачки про стягнення середнього заробітку, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України на період працевлаштування за працівником зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Виходячи з розміру середньомісячного заробітку, який згідно наданих відповідачем відомостей становить 849грн. (а.с. 107-110), суд вважає необхідним стягнути на користь позивачки середню заробітну плату за три місяці після закінчення строкового трудового договору, що складає 2 547грн.

Вимога позивачки про стягнення з відповідача грошових коштів, що підлягають виплаті при тимчасовій непрацездатності задоволенню не підлягає, оскільки дане чинним законодавством не передбачено.

Суд вважає, що строк звернення позивачки до суду з зазначеним позовом пропущений з поважних причин, оскільки відповідно до листків непрацездатності вона з 15.05.2011р. по 10.08.2011р. перебувала на стаціонарному лікуванні /ас 19-24/, а в серпні звернулась до суду, однак ухвалою від 2.09.2011р. її позовну заяву було повернуто.

Тому відповідно до ст. 234 КЗпП України суд вважає необхідним задовольнити заяву та поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду.

Згідно ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 184, 233, 235 КЗпП України, ст.ст. 10, 57, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «УКС»у відповідності до вимог частини 3 статті 184 КЗпП України працевлаштувати ОСОБА_1 на цьому або іншому підприємстві на роботу, яку вона може виконувати.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «УКС» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за три місяці з дня закінчення строкового трудового договору в розмірі 2 547грн.

В решті позову -відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКС» на користь держави судовий збір в розмірі 214грн. 60коп.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів.

Суддя