Постанова

від 22.11.2012 по справі 10/293-пн-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2012 р. Справа № 10/293-ПН-07

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівП.К.Міщенка, А.О.Заріцької, В.Ю. Поліщука. розглянувши касаційну скаргу на постанову у справі господарського судуПублічного акціонерного товариства "Ерсте Банк" Одеського апеляційного господарського суду від 16.05.2012 року №10/293-пн-07 Херсонської області за позовом до про Товариства з обмеженою відповідальністю "Берег-Текс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотос-ЛТД" визнання права власності за участю представників сторін: ОСОБА_4 -ОСОБА_5; ПАТ "Ерсте Банк"-

Запорожцева В.В.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Берег-Текс" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотос-ЛТД" про визнання права власності на об'єкт нерухомості, який є предметом іпотеки, наданого з метою забезпечення вимог заставодержателя за кредитним договором.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 18.10.2007 року у справі №10/293-пн-07 позов задоволено.

Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Берег-Текс" право власності на нерухоме майно, а саме комплекс, до якого відносяться: склад-модуль літ. А, туалет літ. Б, склад запасних частин літ. В, склад № 5 літ. Г, щитова літ. Є, дільниця послуг літ. Ж, навіс літ. М, вхід в підвал літ. І, склад з підвалом літ. З, склад-навіс літ. Т, прохідна літ. У, котельні-тамбур літ. С, підстанція літ. Д, ткацька дільниця літ. Ф, № 1-4 огорожа, №1 мостіння, що знаходиться за адресою: м. Херсон, вул. Запорізька, 140.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотос ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Берег-Текс" витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивовано тим, що позивач є правонаступником прав за іпотечним договором щодо вимоги виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором, а відтак за умови невиконання відповідачем своїх зобов'язань у встановлений строк, позивач набуває право власності на предмет іпотеки.

Справа у апеляційному порядку розглядалась неодноразово.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.05.2012 року (Головуючий суддя -Жеков В.І., судді Бєляновський В.В. та Аленін О.Ю.) рішення господарського суду Херсонської області від 18.10.2007 року у справі № 10/293-пн-07-скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що господарський суд першої інстанції при прийнятті рішення щодо визнання права власності на предмет іпотеки припустився порушень приписів Закону України "Про іпотеку" та Цивільного Кодексу України , оскільки наведеними законодавчими актами не передбачено визнання права власності на предмет іпотеки, а передбачено лише звернення стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання боржником основного зобов'язання.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, ПАТ "Ерсте Банк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 16.05.2012 року та залишити в силі рішення місцевого господарського суду від 18.10.2007 року, посилаючись на порушення та невірне застосування судом апеляційної інстанції вимог матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 1, 12, 32-34, 43, 91, 93, 101 ГПК України, ст. ст. 16, 193, 627 Цивільного кодексу України, 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку".

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ "Лотос ЛТД" та Акціонерним комерційним банком "Райффазенбанк Україна" (правонаступником в повному обсязі якого є Закрите акціонерне товариство "ОТП Банк") укладено кредитний договір № СМ-400/049/2005 від 01.09.2005 року та договір іпотеки, посвідченого 07.09.2005 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим № 3767.

Позивачем та Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк", яке є правонаступником прав та обов'язків АКБ "Райффайзенбанк Україна" 25.07.2007 року укладено Договір Поруки № SR-OAD/211/2007, відповідно до якого позивач зобов'язується відповідати за повне та своєчасне виконання Боржником (відповідачем у справі) його боргових зобов'язань перед кредитором (ЗАТ "ОТП Банк") за Кредитним Договором, в повному обсязі таких зобов'язань.

ТОВ "Лотос ЛТД" не виконало належним чином свої зобов'язання по сплаті грошових коштів за кредитним договором № СМ-400/049/2005 від 01.09.2005 року, про що свідчить відповідний лист вимоги ЗАТ "ОТП Банк".

Зобов'язання по сплаті грошових коштів в розмірі 648 519, 34 грн. за кредитним договором № СМ-400/049/2005 від 01.09.2005 року та за договором поруки № SR-OAD/211/2007 від 25.07.2007 року, було виконано ТОВ "Берег-Текс" про що свідчать копії відповідних платіжних доручень.

У зв'язку з виконанням вказаних зобов'язань права відступлення за договором іпотеки було передано ТОВ "Берег-Текс".

13.08.2007 року позивачем було передано ТОВ "Лотос ЛТД" іпотечне повідомлення за вих. № 31 від 13.08.2007 року, в якому було встановлено строк для сплати заборгованості в розмірі 648 519, 34 грн. до 20.08.2007 року, яке відповідачем залишено без виконання.

Настання іпотечного випадку, відповідно до п.п. (а) п.6.2 договору іпотеки, внаслідок чого іпотекодержатель має право задовольнити із вартості предмета іпотеки всі фактичні вимоги негайно після його виникнення, стало підставою для звернення до господарського суду Херсонської області з відповідним позовом щодо визнання права власності на предмет іпотеки.

З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є визнання права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Стаття 629 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 575 Цивільного кодексу України іпотека є окремим видом застави.

Правовідносини пов'язані з іпотекою (заставою) нерухомого майна врегульовано Законом України "Про іпотеку" від 05.06.2003 року № 898-ІV.

Так, 07.09.2005 року між АКБ "Райффазенбанк Україна" (іпотекодержатель) та ТОВ "Лотос ЛТД" (іпотекодавець), було укладено договір застави нерухомого майна (іпотеки) № PCL 400/1012/2005 КН (другої черги).

Стаття 33 Закону України "Про іпотеку" передбачає підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, згідно з ч. 1 якої у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Частиною 3 ст. 33 вказаного Закону чітко встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору; позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки; договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону; визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 37 вказаного Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним господарським судом 10.08.2007 року між ЗАТ "ОТП Банк", як первісним іпотекодержателем, ТОВ "Берег-Текс" та ТОВ "Лотос ЛТД", як іпотекодавцем, керуючись взаємною згодою та діючим законодавством України було укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки, відповідно до пункту 1 якого визначено, що первісний іпотекодержатель відступає іпотекодержателю ТОВ "Берег-Текс" усі права за договором іпотеки, посвідченим 07.09.2005 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим № 3767.

Пунктом 2 договору встановлено, що відступлення прав за договором іпотеки відбувається у зв'язку з виконанням ТОВ "Берег-Текс" зобов'язань по кредитному договору № СМ-400/049/2005 від 01.09.2005 року, забезпеченого договором поруки №SR-ОАD/211/2007 від 25.07.2007 року.

Згідно з пунктом 6.4.2 договору визначено, що при виникненні іпотечного випадку іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю іпотечне повідомлення (цінним листом або листом з повідомленням про вручення за адресою, вказаною в цьому договорі) з вказівкою про загальну суму боргових зобов'язань та граничний строк погашення боргових зобов'язань. У випадку непогашення іпотекодавцем боргових зобов'язань у строк, передбачений у іпотечному повідомленні, право власності на предмет іпотеки переходить від іпотекодавця до іпотекодержателя в день, наступний за останнім днем строку погашення боргових зобов'язань, вказаному в іпотечному повідомленні. При цьому іпотекодержатель зобов'язаний реалізувати предмет іпотеки протягом 1 року, а суму отриману від реалізації, направити на погашення боргових зобов'язань та інших фактичних вимог. Залишок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки, після погашення боргових зобов'язань, інших фактичних вимог та відшкодування всіх витрат іпотекодержателя, повертається іпотекодавцю відповідно до чинного законодавства України.

Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

За приписами статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Частинами 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Статтею 555 Цивільного кодексу України визначено, що у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.

Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.

Нормами ст. 556 Цивільного кодексу України передбачено, що після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Слід зазначити, що обсяг прав кредитора, які переходять до поручителя в разі виконання ним зобов'язання, повинен відповідати обсягу задоволених поручителем вимог кредитора за основним зобов'язанням.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів вважає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Постанова Одеського апеляційного господарського суду таким вимогам не відповідає, оскільки, під час апеляційного перегляду, господарський суд другої інстанції, виходив лише з того, що Законом України "Про іпотеку" не передбачено визнання права власності на предмет іпотеки, а передбачено лише звернення стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання боржником основного зобов'язання.

В порушення ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд другої інстанції не дослідив умови кредитного та іпотечного договорів, зокрема, пункту 6.4.2 останнього, не встановив коло осіб право, або охоронювані законом інтереси яких може бути порушено прийнятим у справі рішенням, не встановив які правовідносини склались за результатом виконання поручителем зобов'язання за боржника, відповідно до приписів наведених вище норм Цивільного кодексу України.

Крім наведеного, як вбачається з матеріалів справи, перегляд в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції від 18.10.2007 року у даній справі ініційовано гр. ОСОБА_4, який вважає, що рішення суду першої інстанції впливає на його майнові права.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 10.11.2011 року відмовлено ОСОБА_4 у прийнятті його апеляційної скарги, з підстав відсутності у заявника статусу сторони у справі.

Наведену ухвалу скасовано постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2012 року, оскільки, апеляційним судом зроблено передчасний висновок щодо відсутності у ОСОБА_4 права на апеляційне оскарження, без відповідної мотивації та вивчення всіх обставин справи.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, апеляційний господарський суд, зокрема зазначив, що твердження ОСОБА_4 про порушення господарським судом першої інстанції його права є обґрунтованим, оскільки Законом України "Про іпотеку" не передбачено визнання права власності на предмет іпотеки, а передбачено лише звернення стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання боржником основного зобов'язання.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що, у даному випадку, апеляційний розгляд відбувся за апеляційною скаргою особи правовий статус якої, щодо можливості оскарження рішення суду першої інстанції, не було встановлено судом апеляційної інстанції.

До того ж, слід додати, що при скасуванні рішення господарського суду першої інстанції, апеляційним господарським судом, в порушення вимог ст. 49 ГПК України, не здійснено розподілу судового збору.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 10 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Ерсте Банк" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.05.2012 року підлягає частковому задоволенню, а постанова апеляційного господарського суду -скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду другої інстанції.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Ерсте Банк" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.05.2012 року у справі № 10/293-пн-07 -скасувати.

Справу № 10/293-пн-07 направити на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

Головуючий суддя П.К. Міщенко

Судді: А.О. Заріцька

В.Ю. Поліщук