Постанова

від 07.12.2012 по справі 5006/15/115пд/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

04.12.2012 р. справа №5006/15/115пд/2012

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівЛомовцевої Н.В. Принцевської Н.М., Скакуна О.А. при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І. за участю представників: від позивача: Федоренко Д.А. за довіреністю №22/04 від 22.04.2012р. від відповідача:Сагайдак А.В. за довіреністю від 19.07.2012р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуПриватного підприємства «Нева-2001», смт. Гаспра, м. Ялта, Автономна Республіка Крим на рішення господарського судуДонецької області від 01.10.2012р. по справі№5006/15/115пд/2012 (суддя Левшина Г.В.) за позовомПриватного підприємства «Фірма Хелп», м. Донецьк до Приватного підприємства «Нева-2001», смт. Гаспра, м. Ялта, Автономна Республіка Крим провизнання недійсним договору купівлі-продажу №4 від 04.03.2002р.

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Фірма Хелп", м. Донецьк звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Приватного підприємства "Нева-2001", смт. Гаспра, м. Ялта, про визнання недійсним договору купівлі-продажу №4 від 04.03.2002р.

Згідно із статтею 22 Господарського процесуального кодексу України позивач заявою від 10.09.2012р. №10/09 змінив предмет позову, заявивши вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу №4 від 04.03.2002р. та застосування наслідків недійсності правочину, а саме зобов'язати приватне підприємство «Нева-2001» повернути приміщення сьомого поверху загальною площею 147,5 кв.м. з №701-3 по №712-3, що складає 3/100 долі корпусу №5, розташованого за адресою: Алупкінське шосе, б.60, смт.Гаспра-1, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, Україна, 98661.

Рішенням господарського суду Донецької області від 01.10.2012р. по справі №5006/15/115пд/2012 позовні вимоги задоволені повністю, визнаний недійсним з моменту укладання договір купівлі-продажу №4 від 04.03.2002р., вчинений між Приватним підприємством "Фірма Хелп", м. Донецьк та Приватним підприємством "Нева-2001", смт.Гаспра, м. Ялта. Зобов'язано Приватне підприємство "Нева-2001" смт. Гаспра, м. Ялта, Автономна Республіка Крим повернути Приватному підприємству "Фірма Хелп", м.Донецьк приміщення сьомого поверху загальною площею 147,5 кв.м. з №701-3 по №712-3, що складає 3/100 долі корпусу №5, розташованого за адресою: Алупкінське шосе, б.60, смт.Гаспра-1, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, Україна, 98661. Стягнуто з Приватного підприємства "Нева-2001", смт. Гаспра, м. Ялта, Автономна Республіка Крим на користь Приватного підприємства "Фірма Хелп" витрати по сплаті судового збору в сумі 2682 грн. 50 коп.

Відповідач, з прийнятим рішенням господарського суду Донецької області від 01.10.2012р. не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 01.10.2012р. по справі №5006/15/115пд/2012 та відмовити у задоволені позову з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своїх доводів скаржник посилається на порушення господарським судом правил виключної підсудності та вважає, що справа повинна була розглядатися за місцем знаходження майна, оскільки це спір про витребування майна, посилається на те, що суд під час зміни судді повинен був розглядати справу спочатку, що не було зроблено господарським судом Донецької області.

Також скаржник зазначає, що ним не були отримані процесуальні документи та повідомлення про призначення судових засідань, що позбавило його можливості приймати участь у розгляді справи та дослідженні доказів.

На думку апелянта судом першої інстанції не вірно застосовані норми права, а саме, статей 71, 75, 80 Цивільного кодексу УРСР, пункту 7 Перехідних положень Цивільного кодексу України.

Крім того, апелянт посилається на те, що лист від 28.02.2002р. №28/2002 директор Приватного підприємства «Нева-2001»Катанов Є.В. ніколи не отримував та не підписував, що свідчить про підробку доказів та є беззаперечною підставою відмови у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав правову позицію, викладену в апеляційній скарзі та заявив клопотання про долучення до матеріалів справи акту про недопуск до об'єкту власності, яке судом задоволено.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд рішення Господарського суду Донецької області від 01.10.2012р. залишити без змін, апеляційну скаргу -без задоволення, оскільки судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги встановленого ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши повноважного представника відповідача, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

04.03.2002р. між Приватним підприємством "Фірма Хелп" в особі директора Петренко Г.А. та Приватним підприємством "Нева-2001" в особі директора Катанова Є.В. був підписаний договір купівлі-продажу №4.

Відповідно до умов вказаного договору позивач продав, а відповідач придбав приміщення сьомого поверху загальною площею 147,5 кв.м. з №701-3 по №712-3, що складає 3/100 долі корпусу №5, розташованого за адресою: Алупкінське шосе, б.60, пансіонат "Марат", смт.Гаспра-1, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, Україна, 98661.

За приписом п.2.2 договору №4 від 04.03.2002р. продавець надає покупцю рахунок, на суму обумовлену в п.3.1 договору, не пізніше двох робочих днів з моменту підписання сторонами договору.

Продавець зобов'язується не пізніше двадцяти днів з моменту підписання сторонами договору передати покупцю об'єкт цього договору за актом, оформленим сторонами, та зі всією необхідною документацією, після чого право власності на об`єкт даного договору переходить покупцю та приймається на баланс покупця по договірній ціні (п.2.3 договору).

Вартість об'єкту, що передається, відповідно до п.2.4 договору, належить сплаті покупцем на протязі одного року з моменту підписання цього договору.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що вартість об'єкту складає в національній валюті України 50000,00 грн., у т.ч. ПДВ 20%.

Згідно п.3.2 договору розрахунки за придбаний об'єкт купівлі-продажу здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування власних коштів платіжним дорученням з рахунку покупця на рахунок продавця.

Договір згідно з п.5.1 набирає чинності з моменту підписання та діє до виконання сторонами взятих на них обов'язків.

Згідно із статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Тобто, норми Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004р., не можуть застосовуватись судом при визначенні відповідності укладеного сторонами до набрання чинності цим Кодексом договору.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Таким чином, виходячи з того, що спірний договір купівлі-продажу був укладений сторонами під час дії Цивільного кодексу УРСР, при розгляді цієї справи суд застосовував норми цього Кодексу.

За змістом статті 224 Цивільного кодексу УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 29 Цивільного кодексу УРСР юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається її статутом (положенням).

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено наявними матеріалами справи, що оспорюваний договір купівлі-продажу від імені продавця (Приватного підприємства "Фірма Хелп") підписаний директором підприємства Петренко Г.А., який діяв на підставі статуту.

Згідно з частиною 1 статті 41 Цивільного кодексу УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Відповідно до частини 2 статті 44 Цивільного кодексу УРСР письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Згідно із статтею 25 Цивільного кодексу УРСР юридична особа діяла на підставі статуту (положення). Аналогічні за змістом положення визначалися статтею 9 Закону України "Про підприємства в Україні".

Як вбачається із статуту Приватного підприємства "Фірма Хелп" в редакції 2000 року, це є юридична особа, яка має право від свого імені укладати договори, мати майнові та інші обов'язки, бути позивачем та відповідачем у суді. Підприємство користується, володіє та розпоряджається належним йому майном на праві приватної власності. Майно підприємства складають основні фонди та зворотні відрахунки, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Підприємство має право продавати або передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безвозміздно у тимчасове користування або в борг належний йому будинок, споруду, обладнання, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу.

Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 14 Закону України "Про підприємства в Україні" власник здійснює свої права по управлінню підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Власник або уповноважені ним органи можуть делегувати ці права раді підприємства (правлінню) чи іншому органові, який передбачений статутом підприємства і представляє інтереси власника та трудового колективу.

Пунктом 4.1 статуту Приватного підприємства "Фірма Хелп" передбачено, що керівництво підприємством і управління його справами проводить власник підприємства, безпосередньо виконує функції керівника свого підприємства.

Згідно частин 1, 2 статті 16 Закону України "Про підприємства" керівник підприємства наймається (призначається) власником або обирається власниками майна. При найнятті (призначенні, обранні) власником або уповноваженим ним органом керівника підприємства на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, строки найняття, обов'язки і відповідальність керівника підприємства перед власником та трудовим колективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом (договором, угодою) та законодавством України. Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства і якщо інше не передбачено законодавством України. Власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

25.02.2000р. наказом було призначено Петренко Г.А. директором Приватного підприємства "Фірма Хелп".

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, станом на 04.03.2002р. (дата складання оспорюваної угоди) директор підприємства -Петренко Г.А. знаходився у щорічній відпустці з 01.03.2002 р. по 15.03.2002 р. (наказ №28/02 від 28.02.2002р.), а повноваження директора на час перебування його у відпустці делеговано тимчасово виконуючому обов'язки директора заступнику Кабановій С.О. на підставі наказу від 28.02.2002р. №28/02/2.

Отже, у визначений період часу директор Петренко Г.А. не міг здійснювати від імені Приватного підприємства "Фірма Хелп" функції представництва, у тому числі розпоряджатися належним підприємству майном шляхом вчинення будь-яких правочинів.

При цьому, як встановлено судом, відповідач був обізнаний з фактом знаходження директора Приватного підприємства "Фірма Хелп" у відпустці. Зокрема, згідно з листом від 28.02.2002р. №28/2002 Приватним підприємством "Фірма Хелп" було повідомлено відповідача про ті обставини, що у разі підписання договору купівлі-продажу приміщень сьомого поверху корпусу 5, розташованого за адресою: м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Алупкінське шосе, 60, особою, яка буде уповноважена на підписання цього договору буде саме Кабанова С.О. Отримання відповідачем вказаного листа підтверджується відміткою останнього від 02.03.2002р.

Колегія суддів не приймає посилання апелянта на те, що директор Приватного підприємства «Нева-2001»Катанов Є.В. не отримував листа від 28.02.2002р. №28/2002, оскільки на зазначеному листі міститься підпис директора Приватного підприємства «Нева-2001»Катанова Є.В. та печатка підприємства, як таке, що не доведено в установленому порядку.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази підробки підпису, на які посилається апелянт та докази звернення до правоохоронних органів з цього приводу або з приводу крадіжки печатки підприємства.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду не приймає посилання відповідача на неналежність та недопустимість прийняття у якості доказу листа від 28.02.2002р. №28/2002, оскільки відповідно до частини 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з частиною 2 цієї ж статті письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Судовою колегією суддів встановлено, що вказаний лист належним чином засвідчений та у суду не виникає сумнівів щодо його невідповідності.

Відповідно до статті 48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону. Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року N3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом.

Тому у кожній справі суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Згідно з пунктом 1 статті 29 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на час виникнення правовідносин, юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).

В силу приписів, запроваджених ст. ст.62, 63 Цивільного кодексу УРСР, згідно яких угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють. Угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою.

Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.), які в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до статті 48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою.

З урахуванням встановлених обставин, спірний договір купівлі-продажу №4 від 04.03.2002р. не відповідає вимогам статей 62, 63 Цивільного кодексу УРСР, статуту Приватного підприємства "Фірма Хелп", а отже має бути визнаний недійсним.

Відповідно до статті 59 Цивільного кодексу УРСР угода, яка визнана судом недійсною, вважається недійсною з моменту її вчинення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недійсність договору №4 від 04.03.2002р. з моменту його вчинення.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків (крім тих, що пов'язані з його недійсністю). У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи, що судом договір №4 від 04.03.2002р. визнано недійсним за вимогами статті 48 Цивільного кодексу УРСР, яка кореспондується з приписами статті 216 Цивільного кодексу України, вказане вище майно підлягає поверненню позивачу.

Колегія суддів вважає некоректним посилання відповідача на рішення Господарського суду Донецької області від 25.06.2012р. у справі №5006/39/32пд/2012 та від 06.09.2012р. у справі №5006/32/122пн/2012, як на встановлені факти, які не потребують доказування під час розгляду цієї справи, оскільки таке посилання не відповідає приписам статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Розглядаючи довід апеляційної скарги щодо невірного застосування норм матеріального права, а саме статей 71, 75, 80 Цивільного кодексу УРСР, пункту 7 Перехідних положень Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла наступного.

Цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України та іншими актами законодавства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до позовів про визнання запере чуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 01.01.2004р., застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Згідно приписам статті 76 Цивільного кодексу УРСР, яка кореспондується з приписами статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом, застосовуються правила Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 71 Цивільного кодексу УРСР загальний строк для захисту право за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Враховуючи те, що спірну угоду було укладено 04.03.2002р., а відтак, в силу приписів статті 71 Цивільного кодексу УРСР строк позовної давності мав сплинути лише 04.03.2005р., тобто після набрання чинності Цивільного кодексу України, до спірних правовідносин у відповідності з приписами п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України повинні застосовуватись правила Цивільного кодексу України, зокрема частина 3 статті 267 Цивільного кодексу України, відповідно до якої позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, судова колегія дійшла висновку, що строк позовної давності за спірними вимогами не порушено, оскільки про факт продажу спірного майна позивач дізнався лише у 2011 році і іншого відповідач не довів.

Під час апеляційного розгляду справи судом поставлено перед відповідачем питання, чи робиться ним заява про застосування позовної давності, на яке він зазначив, що такої заяви він не робить. Також, заяви про застосування позовної давності відповідно до приписів статті 267 Господарського процесуального кодексу України не надано.

Таким чином, доводи апеляційної скарги суд розглядає, як посилання на невірне застосування норм матеріального права.

Крім того, апелянт визначає ряд порушень норм процесуального права, припущені господарським судом, що є безумовною підставою для скасування рішення.

Стосовно посилань апелянта на порушення господарським судом правил виключної підсудності колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

З позовної заяви позивача вбачається, що предметом даного спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу №4 від 04.03.2002р., а зобов'язання повернути майно -це наслідки визнання угоди недійсною, а не витребування майна з чужого незаконного володіння у розумінні статті 16 Господарського процесуального кодексу України, як зазначає відповідач.

Відповідач посилається на приписи Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011р. №10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», якими встановлено, що спори, пов'язані з укладанням, зміною умов, розірванням чи визнанням недійними договорів, якими передбачено проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у не грошовій формі, підлягають вирішенню господарським судом за місцем знаходження однієї з сторін, до якої звернувся заявник.

У даному випадку позивач звернувся за власним вибором до господарського суду Донецької області.

Колегія суддів зазначає, що відповідач помилково вважає, що даний спір є спором про право власності, витребування незаконно утриманого майна або усунення перешкод у користуванні майном.

Відповідно до частини 3 статті 16 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.

Водночас, лише у разі, якщо господарський суд, який прийняв справу до свого провадження із дотриманням правил підсудності, залучив іншого відповідача або змінив невідповідного відповідача та у зв'язку з чим справа стала підсудна іншому господарському суду, питання про підсудність визначається за правилами частини 3 статті 17 Господарського процесуального кодексу України, за винятком випадків, коли в наслідок змін на стороні відповідача виникає виключна підсудність справи, чого у даному випадку не відбулось.

У даному випадку вимога про повернення майна є наслідком визнання правочину недійсним, має іншу правову природу від вимоги про витребування майна.

Отже, у даному випадку ця справа підлягає розгляду саме у Господарському суді Донецької області.

Стосовно посилань апелянта на порушення судом першої інстанції процесу в частині того, що при заміні судді справа повинна була слухатися спочатку колегія суддів зауважує наступне.

Згідно з розпорядженням Господарського суду Донецької області від 10 вересня 2012 року справу №5006/15/115пд/2012 було передано судді Левшиній Г.В.

Зі змісту протоколу судового засідання від 12 вересня 2012 року, який міститься в матеріалах справи вбачається, що розгляд справи було розпочато спочатку, про що свідчать дії суду першої інстанції по роз'ясненню прав та обов'язків сторонам, дослідженню наявних заяв про відвід суду та клопотань. Заява про зміну предмету позову, подана до судового засідання новим складом суду, була обґрунтовано ним прийнята.

Отже, твердження апелянта про порушення судом першої інстанції порядку розгляду справи є безпідставними.

Посилання скаржника на той факт, що справу розглянуто за відсутністю відповідача, не повідомленого належним чином про місце засідання суду також розглянуто апеляційним судом.

Твердження апелянта на зазначення судом першої інстанції на конвертах неточної адреси відповідача, що призвело до неповідомлення відповідача про розгляд справи та порушення його інтересів колегія суддів вважає обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою.

Також згідно з частиною 2 статті 77 господарського процесуального кодексу України про відкладення розгляду справи виноситься ухвала, в якій вказуються час і місце проведення наступного засідання.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Згідно з частиною 2 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»В Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо місцезнаходження юридичної особи.

З поштового конверту, наявного у матеріалах справи вбачається, що ухвалу про розгляд справи було направлено відповідачу на адресу: 98661, Алупкінське шосе, б. 60, м.Ялта, смт. Гаспра-1, АРК, Україна.

Як вбачається з договору купівлі-продажу, який є предметом спору та спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням приватного підприємства «Нева-2001»є 98661, Алупкінське шосе, б. 60, пансіонат «Марат», с/к №8, м. Ялта, смт. Гаспра-1, АРК, Україна.

Разом з цим в матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання за його адресою, чим фактично його було позбавлено на судовий захист та подання відповідних доказів.

Згідно з вимогами статті 104 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про порушення права відповідача на його участь у розгляді справи, виходячи з приписів статей 99, 101, 103, 104 Господарського процесуального кодексу України рішення підлягає скасуванню.

При цьому апеляційний суд виходить з вище наведених висновків щодо наявності підстав про визнання договору недійсним та повернення майна та приймає рішення, яким позовні вимоги задовольняє у повному обсязі.

Враховуючи, що рішення апеляційним судом скасовано у зв'язку з порушенням норм процесуального права та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволені, а всі інші доводи апеляційної скарги визнані такими, що не відповідають Закону та фактичним обставинам справи, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Нева-2001», смт. Гаспра, м. Ялта, Автономна Республіка Крим на рішення господарського суду Донецької області від 01.10.2012р. у справі №5006/15/115пд/2012 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Донецької області від 01.10.2012р. у справі №5006/15/115пд/2012 - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійсним з моменту укладання договір купівлі-продажу №4 від 04.03.2002р., вчинений між Приватним підприємством "Фірма Хелп", м. Донецьк та Приватним підприємством "Нева-2001", Алупкінське шосе, б.60, Пансіонат "Марат", с/к №8, смт.Гаспра-1, м. Ялта, Автономна Республіка Крим.

Зобов'язати Приватне підприємство "Нева-2001"(Алупкінське шосе, б.60, Пансіонат "Марат", с/к №8, смт.Гаспра-1, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, Україна, 98661, банківські реквізити не вказані) повернути Приватному підприємству "Фірма Хелп" (вул. Павших Комунарів, 7, м. Донецьк, 83086, банківські реквізити не вказані) приміщення сьомого поверху загальною площею 147,5 кв.м. з №701-3 по №712-3, що складає 3/100 долі корпусу №5, розташованого за адресою: Алупкінське шосе, б.60, смт.Гаспра-1, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, Україна, 98661.

Стягнути з Приватного підприємства "Нева-2001" (Алупкінське шосе, б.60, Пансіонат "Марат", с/к №8, смт.Гаспра-1, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, Україна, 98661, банківські реквізити не вказані) на користь Приватного підприємства "Фірма Хелп" (вул. Павших Комунарів, 7, м. Донецьк, 83086,банківські реквізити не вказані) витрати по сплаті судового збору в сумі 2682 грн. 50 коп.

Господарському суду Донецької області видати відповідні накази.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.В. Ломовцева

Судді: Н.М. Принцевська

О.А. Скакун

Надруковано 7 прим.:

1-2. Позивачу;

3-4. Відповідачу;

5.У справу,

6. ДАГС,

7. ГСДО