Постанова

від 09.11.2006 по справі 41/65а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

41/65а

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                                             ПОСТАНОВА

                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

09.11.06 р.                                                                             Справа № 41/65а

м. Донецьк, вул. Артема, 157

Колегія суддів господарського суду Донецької області у складі: головуючого:               Гончарова С.А., суддів – Кониченко О.М., Наумової К.Г.                                        

при секретарі судового засідання Вознєвій Н.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

За позовом: Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго”, м. Горлівка

до відповідача: Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції, м. Горлівка

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000062331/3 від 17.11.2003 р.

Позивач, Відкрите акціонерне товариство “Донецькобленерго”, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції, про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 17.11.2003 року № 0000062331/3.

Ухвалою від 10.10.2005р. було відкрито провадження в адміністративній справі №41/65а. Провадження у справі відбувалось за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Заявою по справі від 07.11.2006р. № 03-2106/06 позивач змінив позовні вимоги та просить скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000062331/3 від 17.11.2003 р.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він відносив вартість придбаної електричної енергії у повному обсязі керуючись п.п 5.1. та .п.5.2.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, відповідно і до податкового кредиту з ПДВ відносились усі суми податку, сплачені (нараховані) у звітному періоді у зв'язку з придбанням електроенергії.

Позивач вказує, що всі витрати по придбанню електроенергії підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, що підтверджується актом перевірки. Позивач вважає, що у нього фізично була відсутня можливість використовувати електроенергію не у господарській діяльності у розумінні п. 1.32 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та зазначає, що при винесенні спірного податкового повідомлення-рішення була застосована методика розрахунку, яка не передбачена діючим законодавством України, а саме: із електроенергії, отриманої від постачальників, була відрахована електроенергія, відпущена споживачам, а також використана на власні господарські потреби та електроенергія, яка розрахована згідно Методичних вказівок ГКД 34.09.104-96 „Нормування технологічних витрат електроенергії на передачу по електромережам 154-038кВ”. Вартість отриманої у результаті такого розрахунку електроенергії була неправомірна виключена із складу валових витрат.

При цьому позивач вказує, що не було враховано, що застосована відповідачем методика розрахунку не відповідає діючому законодавству, що ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” не містить ніяких вимог, які стосуються віднесення понесених платником податків витрат у межах встановлених норм, та не вказує, який державний орган має право їх встановлювати. Окрім того, на думку позивача, методичні вказівки ГКД 34.09.104-96 „Нормування технологічних витрат електроенергії на передачу по електромережам 154-038кВ” є внутрішньогалузевим нормативним актом.

Позивач стверджує, що мав право у повному обсязі відносити до складу валових витрат витрати, понесені у зв'язку з придбанням електроенергії, а отже згідно із п.п 7.4.1 Закону України „Про податок на додану вартість”, позивач мав право на віднесення у склад податкового кредиту сум ПДВ, сплачених (нарахованих) у зв'язку із придбанням усієї електроенергії.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що вартість різниці між загальною кількістю електроенергії, відпущеної споживачам, використаної на власні виробничі потреби і нормативні технологічні витрати на передачу електроенергії, не підлягає віднесенню до валових витрат, віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, нарахованого (сплаченого) у зв'язку із її придбанням є порушенням п.п. 7.4.1 , 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Відповідач вважає, що податкове повідомлення-рішення від 17.11.2003 року № 0000062331/3, прийняте за результатом адміністративного оскарження, є правомірним. При цьому відповідач посилається на те, що в ході проведення перевірки встановлено, що позивач на протязі всього перевіреного періоду і на теперішній час має збитки, та у зв'язку з цим – відшкодування ПДВ. Таке, на думку відповідача, є порушенням п. 1.32 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, п.п 3.6.3 п. 6.3 ст. 3 Постанови Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 13.06.96р. №15/1 „Про затвердження Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом”. Відповідач вказує, що в ході проведення перевірки встановлено, що понаднормативні втрати електроенергії значно перевищують затверджений мінімальний рівень.

Ухвалою по справі від 15.06.2005 р. провадження по справі було зупинено, призначено інженерно-технічну експертизу. Ухвалою по справі від 30.12.2005 р. проведення експертизи доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз.

До суду від зазначеної експертної установи надійшов висновок судової електротехнічної експертизи № 578 від 15.06.2006р., у зв'язку з чим провадження по справі ухвалою від 28.09.06р. було поновлено.

У судовому засіданні судом досліджені надані сторонами документи про правовий статус позивача та статус позивача, як платника податків, акт від 26.05.03р. №7423-211-2/00131268, податкові повідомлення-рішення від 28.05.03р. №0000062331/0, від 17.11.03р. №00000623311/3, рішення про результати розгляду скарги, лист від 07.04.03р. №5559/7/11-1117, Накази, Постанова №15/1 від 13.06.96р., лист №2034/23-213 від 21.05.03р., додатки до акту позапланової перевірки, листи, Постанова від 07.12.04р. №1176, звіти, довідки позивача, висновок експертизи № 578 від 15.06.2006р.  

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Позивач є юридичною особою, зареєстрований Горлівською міською радою народних депутатів, ЄДРПОУ 00131268, перебуває на податковому обліку як платник податків у Горлівській ОДПІ.

Відповідно до розпорядження ДПА у Донецькій області від 03.12.02р. №73-р ДПІ у м. Горлівці було проведено позапланову додаткову документальну перевірку ВАТ „Донецькобленерго” з питання дотримання вимог законодавства з оподаткування по податку на прибуток та ПДВ при відображенні в податковому обліку понаднормативних витрат електроенергії за період з 01.01.01р. по 31.03.02р., за результатами якої складено акт №7423-211-2/00131268 від 26.05.03р. (далі – акт перевірки).

Актом перевірки встановлене порушення позивачем п.п 7.4.1 , п.п 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, в результаті чого визначено заниження податку на додану вартість за період  з 01.01.01р. по 31.03.02р. на суму 37841354 грн. У акті перевірки ДПІ у м. Горлівці наводить, що позивачем не підтверджено належним чином оформленими звітними документами використання електроенергії у власній господарській діяльності у 1 кв. 2001р. – 1 кв. 2002р., отже вартість такої електроенергії (207853,3 тис. грн.) не може бути включена до складу валових витрат відповідних періодів.

У зв'язку з такими обставинами податковий орган робить висновок про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.01.01р. по 31.03.02р. на суму 41570652 грн. (табл. на стор. 15 акту перевірки) У п. 2.3 акту перевірки вказано, що оскільки вартість різниці між загальною кількістю електроенергії, отриманої від постачальників, кількістю електроенергії, відпущеної споживачам, використаної на власні виробничі потреби та нормативними технологічними витратами на передачу електроенергії не підлягає віднесенню до валових витрат, віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, нарахованого (сплаченого) у зв'язку з її придбанням є порушенням п.п 7.4.1 , п.п 7.4.4 п. 7.4 ст.7 Закону України  „Про податок на додану вартість”.

Внаслідок наведених висновків ДПІ у м. Горлівці прийняте податкове повідомлення-рішення №0000062331/0 від 28.05.03р., яким позивачу визначені зобов'язання з ПДВ в сумі 75682708, у т.ч. основного платежу в сумі 37841354грн., штрафної санкції в сумі 37841354 грн.

Податкове повідомлення-рішення було оскаржене позивачем у адміністративному  порядку. По закінченню процедури адміністративного оскарження було зменшено суму штрафної санкції та ДПІ у м. Горлівці було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000062331/3 від 17.11.03р. про нарахування податкового зобов'язання з ПДВ в загальній сумі 56762031грн., у т.ч. 37841354грн. основного платежу та 18920677грн. штрафної санкції.  

Як вбачається з акту перевірки, відповідач вважає завищеними позивачем у перевіреному періоді валові витрати на суму 207853,3 тис. грн. Таке відбулось, на думку податкового органу, через включення до складу валових витрат частини витрат, пов'язаних з придбанням електричної енергії у 2001р.- 1кв.2002 р., використання у власній господарській діяльності якої не підтверджено документально.

Таке визначено порушенням вимог п. 5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки, на думку відповідача, вартість різниці між загальною кількістю електроенергії отриманої від постачальників,  кількістю електроенергії відпущеної споживачам та використаною на власні виробничі потреби і нормативними технологічними витратами на передачу електроенергії не підлягає віднесенню до валових витрат. У акті перевірки визначено, що позивач, у зв'язку з цим, не вправі був відносити до податкового кредиту суми ПДВ, нарахованого (сплаченого) у зв'язку з її придбанням.

Таким чином, встановивши фактичне включення сум ПДВ, сплачених у зв'язку з придбанням наведеної кількості електроенергії, до складу податкового кредиту, відповідач робить висновок про порушення позивачем п.п.7.4.1, 7.4.4. п. 7.4.ст.7 ЗУ "Про податок на додану вартість".

Суд вважає безпідставними висновки відповідача за актом перевірки.

Згідно із статутом позивача, він здійснює підприємницьку діяльність у тому числі з виробництва, передачі та постачання електроенергії усім групам споживачів по тарифам, що регулюються відповідно до чинного законодавства; купівлі електричної енергії та постачання її споживачам відповідно до ліцензій.

Така господарська діяльність відповідає визначенню терміну „господарська діяльність” відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Згідно п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції, що діяла, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платниками податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Згідно із п.п. 7.4.4 у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, що діяла в момент виникнення спірних відносин), під валовими витратами виробництва та обігу визначаються будь-які витрати платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, які здійснюються в якості компенсації вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Усі витрати по придбанню позивачем електроенергії підтверджені відповідними первинними документами і відповідач, з цього приводу, порушень не встановив. Така обставина зазначена у акті перевірки та підтверджена представниками відповідача у судовому засіданні.

Проте, в акті перевірки відповідач вказує на необхідність підтвердження первинними документами, також, використання придбаної електроенергії у власній господарській діяльності позивача. При цьому, в обґрунтування такого зобов'язання, відповідач посилається на п.п.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідачем не вірно тлумачиться і безпідставно застосовується в цьому випадку п.п.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Зазначена норма встановлює, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Тобто, у вищевказаному пункті йдеться мова про необхідність підтвердження відповідними первинними документами самого факту здійснення витрат платником податків в якості компенсації за придбаний товар, а не надання документів, які б доводили використання придбаного товару у власній господарській діяльності таким платником податків, на чому наполягає податковий орган.

Щодо використання позивачем придбаної електроенергії у власній господарській діяльності, слід зауважити таке.

Як зазначалось, господарська діяльність з постачання електроенергії споживачам є статутною діяльність позивача та визначенню терміна "господарська діяльність" стосовно до законодавства що регулює питання оприбуткування податком на прибуток.

При цьому електроенергія - це товар, особливі технологічні характеристики якого виключають можливість складування, тобто наявність залишків на початок та кінець звітного періоду.

В ході розгляду спору позивач наполягав на тому, що різниця (небаланс) між кількістю придбаної у постачальників та реалізованої і використаної на власні господарські потреби, нормативними витратами, електроенергії, вартість якої, на думку податкового органу, не повинна включатися до складу валових витрат, є однією з ознак неперервного технологічного процесу передачі і постачання електроенергії споживачам. Такий небаланс обумовлюється неможливістю одночасного технічного забезпечення   визначення   і   фіксування,   в   тому   числі   в   єдиному   часі,   обсягів надходження електроенергії в електричну мережу позивача та обсягів спожитої та оплаченої електроенергії.          

Присутній у судовому засіданні експерт надав пояснення, у яких підтвердив правильність наведених тверджень позивача щодо особливостей технологічних характеристик електроенергії.

Крім того, експерт пояснив, що звітні технологічні витрати електроенергії  складаються з фізичних витрат електроенергії в елементах електричних мереж при їх фактичних режимах роботи витрат електроенергії на власні потреби позивача; витрат, зумовлених фактичним метрологічними похибками засобів обліку електроенергії та існуючою технологією постачання та обліку електроенергії споживачам, у тому числі населенню. Розрахунки технологічних витрат здійснюються за певних умов і припущень, а величина таких витрат, яка обумовлена фактичними метрологічними похибками засобів обліку електроенергії, а також технологією постачання електроенергії споживачам, визначається енергопостачальними підприємствами оціночно, оскільки вона залежить від похибок лічильників, кваліфікованості і добросовістності персоналу таких підприємств, а також платоспроможності та морального рівня споживачів.

Експерт пояснив, що не існувало та не існує техніко-технологічної можливості вимірювання втрат електроенергії, а існує лише можливість визначення їх розрахунковим шляхом із застосуванням даних за попередні періоди та врахування таких даних у розрахунках прогнозуємих періодів. Проте, такі розрахунки мають значну частину похибки та не можуть відображати достатньо реальне числова значення таких втрат.  Таке зазначено і у висновку експертизи № 578 від 15.06.2006р. дослідженому в ході розгляду спору.

За поясненнями експерта, саме така методика визначена Методичними вказівками ГКД 34.09.104-96 "Нормування технологічних витрат електроенергії на передачу по електричним мережам 154-0, 38 кВ" та вона не може бути застосовна у техніко-економічних розрахунках, що прямо відображено у її преамбулі.

З огляду на наведені обставини, суд погоджується з твердженнями позивача про безпідставність посилань податкового органу на норми технологічних витрат електроенергії, розраховані на підставі наведених Методичних вказівок.

Суд зазначає, що звітні технологічні витрати електроенергії у документах бухгалтерського обліку не значаться.

Згідно ст. З Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтується на даних бухгалтерського обліку.

Первинними документами в бухгалтерському обліку позивача, по здійсненим господарським операціям, є акт купівлі-продажу електроенергії з випискою податкових накладних продавцями, акти звірки, авізо. Про наявність таких первинних документів зазначено на сторінках 11, 12 акта перевірки. Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що витрати позивача щодо придбання електроенергії не підтверджені відповідними платіжними або розрахунковими документами.

Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в редакції що діяла у перевірених звітних періодах, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв"язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5, 3-5, 8 цієї статті. При цьому, як вказувалось, валові витрати повинні бути підтверджені відповідними первинними документами.

Разом з тим, звітні показники технологічних витрат електроенергії не входять до переліку, вказаному у п. 5.3 – 5.8 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якими визначені обмеження віднесення витрат до складу валових витрат. Цей закон не містить будь-яких зауважень щодо віднесення до валових витрат витрат на придбання електроенергії саме з урахуванням будь-яких технологічних втрат.

Отже витрати позивача пов'язані з придбанням електроенергії, повинні включатись до складу валових витрат в обсягах згідно з первинними документами бухгалтерського обліку.

Суд зазначає також, що пункт 5.10 ст. 5 цього ж Закону не дозволяє встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що визначені цим Законом. Закон не визначає за обов'язок платника податків при віднесенні до валових витрат витрат на придбання електроенергії враховувати втрати електроенергії виключно у межах будь-яких норм.

Таким чином, позивач правомірно, відповідно до п.п 7.4.1 п. 7.4, п.п 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” за першою подією сформував податковий кредит, тобто за фактом придбання електроенергії з метою використання її у власній господарській діяльності.

Суд також зазначає, що відповідно до частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на наведені приписи законодавства, у спірних відносинах, податковий орган повинен довести, що відповідні обсяги придбаної електроенергії придбавались для використання або були використані позивачем не у власній господарській діяльності та не у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Тобто, податковий орган повинен довести напрямки використання придбаної електроенергії та відсутність зв'язку таких напрямків із зазначеними у п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" видами діяльності платника податків.

У спірних відносинах таких доказів відповідачем в ході провадження по справі не надано, відповідач, навпаки, зазначив про те, що позивач не довів використання відповідних обсягів придбаної електроенергії у власній господарській діяльності. Проте, такі твердження не узгоджуються з наведеними вимогами процесуального закону.

Зважаючи на наведене суд доходить висновку про необґрунтованість та недоведеність висновків податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту в сумі 41570652 грн., що обумовлює безпідставність висновків про заниження суми податкових зобов'язань в сумі 37841354 та  донарахування цієї суми спірним податковим повідомленням-рішенням.

Щодо застосування до позивача спірним податковим повідомленням-рішенням штрафних санкцій, то суд виходить з положень  пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” на підставі якої вони застосовані.

З цієї норми вбачається, що обов'язок платника податків сплатити штраф та, відповідно, право податкового органу застосовувати штрафні санкції безпосередньо пов'язані з самостійним донарахуванням податковим органом суми податкового зобов'язання. Безпідставність нарахування податкового зобов'язання тягне за собою безпідставність застосування штрафних санкцій.

Враховуючи викладене, вимоги позивача щодо визнання недійсним спірного податкового повідомлення-рішення  обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, ст. 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, ст.ст. 1, 3, 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, ст.ст. 1, 4, 5, 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, ст.ст. 2, 17-20, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167, розд. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення від 17.11.2003 року № 0000062331/3 – задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.11.2003 року № 0000062331/3 про визначення Відкритому акціонерному товариству „Донецькобленерго” податкового зобов'язання з ПДВ в загальній сумі 56762031 грн., у тому числі 37841354 грн. за основним платежем та 18920677 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” (пр. Леніна, 11, м. Горлівка, 84601, код за ЄДРПОУ 00131268, рахунок 26007301550283 у ЦГО АК ПІБ м. Горлівка, МФО 334464) судовий збір в сумі 3,40 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                              Гончаров С.А.           

Судді                               О.М. Кониченко

                                                                                                          К.Г. Наумова