Постанова

від 28.11.2012 по справі 2а-9856/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 Вн. № 1/173

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(в порядку письмового провадження)

м. Київ

28 листопада 2012 року 09:30 № 2а-9856/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай кью медіа" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.03.2012 р. № 0001382312 та № 0001372312, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ай кью медіа" (далі -ТОВ "Ай кью медіа", позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі -відповідач, ДПІ у Шевченківському р-ні м. Києва ДПС) про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.03.2012 р. № 0001382312 та № 0001372312.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.07.2012 р. позовну заяву у справі № 2а-9856/12/2670 залишено без руху у зв'язку з недоліками позовної заяви. Позивачу було встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви до 03.08.2012 р.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.08.2012 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-9856/12/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.08.2012 р. закінчено підготовче провадження у справі № 2а-9856/12/2670 та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання 22 листопада 2012 року прибув позивач. Відповідач в судове засідання не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що зазначені податкові повідомленн-рішення винесені на підставі помилкового висновку акту перевірки про відсутність у позивача права на віднесення сум податку на додану вартість, сплаченого контрагенту, до податкового кредиту та, як наслідок, заниження податку на прибуток підприємств.

При цьому, позивач посилається на те, що податковий кредит позивача підтверджений податковими накладними, виписаними платником ПДВ. Також, позивач стверджує про те, що податкові накладні відповідають нормативно встановленим вимогам.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що проведеною перевіркою було встановлено порушення позивачем п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п. 7.4.5 п. 7.4 п.7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додатку вартість».

При цьому, відповідач посилається на обставини, встановлені актом перевірки контрагента позивача, розкриваючи його фінансово-господарську діяльність, вказуючи на те, що у ТОВ «Ціррус ЛТД»відсутні адміністративно-господарські можливості на виконання господарських операцій та відсутні фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань, що свідчить про відсутність наміру у ТОВ «Ціррус ЛТД» наміру створення правових наслідків, тобто угода з ним є нікчемною.

Суд перейшов до вирішення справи в порядку письмового провадження, встановивши відсутність необхідності допиту свідків, оскільки свідок вже був допитаний, відсутність необхідності заслуховування експерта на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), згідно якої якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Ай кью медіа»(код ЄДРПОУ 32830329) з питань правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податків та зборів при взаємовідносинах з ТОВ «Ціррус ЛТД»(код ЄДРПОУ 37027720) за період з 01.07.2008 р. по 30.06.2011 р., за результатами якої складено Акт від 24.02.2012 № 187/23-12/32830329 (далі -акт перевірки).

На підставі висновків вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.03.2012 р. № 0001382312, яким, згідно з п.54.3.2 п.54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п.123.1 ст. 123 Розділу ІІ Податкового Кодексу України, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток підприємств -254 363 грн., з яких -203 490 грн. за основним платежем та 50 873 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

На підставі висновків вказаного акту перевірки відповідачем також прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.03.2012 р. № 0001372312, яким, згідно з п.54.3.2 п.54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п.123.1 ст. 123 Розділу ІІ Податкового Кодексу України, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість -- 203 490 грн., з яких 162 792 грн. за основним платежем та 40698 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Зокрема, в ході перевірки було встановлено, що ТОВ «Ай кью медіа»порушено п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п. 7.4.5 п. 7.4 п.7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додатку вартість».

Актом перевірки встановлено, що між ТОВ «Ай кью медіа»(Замовник) та ТОВ «Ціррус ЛТД»(Виконавець) укладено договір на проведення рекламної компанії 21.06.2010 р. №84\10 з додатками, згідно з умовами якого Виконавець зобов'язується провести рекламну компанію замовника на території України на затверджених Замовником робочих поверхнях спеціальних конструкцій у затверджений період.

Дана діяльність відображалась підприємствами в податкових деклараціях з ПДВ та додатку №5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»в серпні 2010 р. суму ПДВ 162 792 грн.

При цьому, з акту перевірки вбачається, що згідно бази AIS «Автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»між ТОВ «Ай кью медіа»та ТОВ «Ціррус ЛТД»розбіжність у показниках декларацій не виявлена.

Відтак, суд дійшов висновку, що контрагент позивача відобразив всі податкові зобов'язання за податковими накладними, виписаними позивачеві та сплатив всі податкові зобов'язання за ними.

ТОВ «Ай кью медіа»було сформовано податковий кредит за фінансово-господарськими взаємовідносинами із ТОВ «Ціррус ЛТД»згідно договору від 21.06.2010 р. №84\10 на загальну суму 162 792 грн., на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Ціррус ЛТД», які зазначені в акті перевірки від 30.08.2010р. №631 (126 951,39 грн. ПДВ), від 19.08.2010р. №617 (35841 грн. ПДВ).

Суми податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним включено до складу податкового кредиту у серпні 2010 р.

При цьому, в даному акті перевірки зазначено, що з пояснень директора ТОВ «Ціррус ЛТД»ОСОБА_1. встановлено, що вона не реєструвала дане підприємство, а податковою зазначено, що у ТОВ «Ціррус ЛТД»відсутні адміністративно-господарські можливості на виконання господарських операцій та відсутні фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань, що свідчить про відсутність наміру у ТОВ «Ціррус ЛТД»наміру створення правових наслідків, тобто угода з ним є нікчемною. Враховуючи вищевикладене, укладений правочин між позивачем та ТОВ «Ціррус ЛТД» не спричинив реального настання юридичних наслідків.

Суд з зазначеними посиланнями відповідача не погоджується, виходячи з нижчевикладеного.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) становлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість" та Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України "Про податок на додану вартість" передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пунтку 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по-батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача ТОВ "Ціррус ЛТД" був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку робіт; в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджує, що ТОВ "Ціррус ЛТД" зареєстрований в Єдиному державному реєстрі, а засновником та особою, яка має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи значиться ОСОБА_1.

Слід звернути увагу, що витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не містить інформації про відсутність ТОВ "Ціррус ЛТД»за місцезнаходженням.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та придбання таких послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними з відомостями Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності позивача зокрема, є: рекламні агентства, надання інших інформаційних послуг; дослідження кон'юнктури ринку тощо.

В інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" Вищий адміністративний суд України зазначив: "…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття "добросовісний платник податків". Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року".

При цьому, доказів порушення юридичною особою-контрагентом вимог законодавства про оподаткування відповідачем не надано.

При цьому, слід ураховувати те, що для визначення підстав виникнення права платника податку на податковий кредит вирішальне значення має саме рух товарів та послуг. Факт придбання послуг із дотриманням вимог пункту 7.4 статті 7 Закон України "Про податок на додану вартість" є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість навіть у тому разі, якщо розрахунки за товар взагалі ще не здійснені.

Матеріали справи містять податкові накладні, виписані позивачу його контрагентом, в той же час акт перевірки позивача не містить жодних зауважень щодо їх змісту та інформації про відсутність статусу платника податку у контрагента позивача станом на дату їх виписки.

Отже, відповідачем не заперечується наявність у позивача податкових накладних, виписаних зареєстрованим платником податку.

Щодо посилання відповідача на нікчемність угоди, суд відзначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоду, здійснену позивачем, нікчемним правочином, в чому саме, на думку відповідача, дана угода порушує публічний порядок.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач вказує на пояснення ОСОБА_1. (директора ТОВ «Ціррус ЛТД», що вона не здійснювала реєстрацію даного підприємства. Разом з тим, допитана як свідок ОСОБА_1. в судовому засіданні підтвердила, що займалась реєстрацією даного підприємства, а відтак, фактично спростувала висновки акту.

Крім цього, відповідачем суду письмові пояснення ОСОБА_1., на підставі яких ґрунтувався акт перевірки взагалі надані не були, як і пояснення в рамках якої справи дані пояснення відбирались. Відтак, суд дійшов висновку, що акт перевірки ґрунтується на припущеннях, а не доказах.

Також вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки відсутні відомості щодо факту несплати до Державного бюджету України податку на додану вартість даним контрагентом позивача за вказаний період. Відсутні в акті перевірки і відомості щодо звітності про трудові ресурси, основні фонди тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, за вищезазначеним договором позивачем були отримані послуги по проведенню рекламної компанії.

Дані послуги, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, отриманими внаслідок вчинення злочину, сама по собі операція з отримання даних послуг також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.

Матеріалами справи підтверджується фактичне надання та споживання послуг позивачем, а саме наявність актів виконаних робіт, фотозвіти на яких зафіксовані надані рекламні послуги, банківські виписки про оплату рекламних послуг тощо.

Також, позивачем надано суду договори, за умовами яких позивачеві замовлялась дана рекламна компанія різними підприємствами. Дані послуги були прийняті Замовниками від позивача в повному обсязі, без зауважень, про що свідчать наявні у справі акти приймання виконаних робіт.

Відповідачем ні під час проведення перевірки, ні під час судового розгляду зауважень щодо даних документів не надано.

З вищезазначених документів судом вбачається правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Так, згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність прийнятого ним рішення.

Відтак, суд дійшов висновку, що зміст зазначеної угоди не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за серпень 2010 року, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п. 7.4.5 п. 7.4 п.7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додатку вартість» є помилковим, відтак визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств є протиправним. Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій є також протиправним.

Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, а податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби від 15.03.2012 р. 0001382312 та від 15.03.2012 р. №0001372312 визнанню протиправними та скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Ай кью медіа»задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби від 15.03.2012 р. 0001382312 та від 15.03.2012 р. №0001372312.

3. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ай кью медіа» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість грн. 00 коп.).

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова