Постанова

від 27.11.2012 по справі 36/459-13/316-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2012 р. Справа№ 36/459-13/316-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Авдеєва П.В.

Рєпіної Л.О.

за участю представників сторін:

від прокуратури Жовтун Н.Б.

від позивача Дудник Л.В. - представник

від відповідача Войнаровський О.В. - представник

від третьої особи-1 не з'явився

від третьої особи-2 не з'явився

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Оболонського району м. Києва на рішення господарського суду міста Києва від 02.10.2012 року у справі № 36/459-13/316-2012 (Повний текст рішення складено і підписано 09.10.2012)

(Суддя: Трофименко Т.Ю)

за позовом Першого заступника прокурора Оболонського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Автокооперативу «Береговий»

треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1) Оболонська районна у місті Києві рада;

2) Головне управління земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора Оболонського району м. Києва звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Автокооперативу «Береговий» про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 26.11.2007 р. по справі № 36/459 було порушено провадження у справі та залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача, Оболонську районну у м. Києві раду.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.12.2007 р. за клопотанням відповідача було залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача, Головне управління земельних ресурсів Київської міської держаної адміністрації.

Рішенням господарського суду м. Києва від 08.02.2012 р. у справі № 36/459 позов задоволено частково, постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2012 р. рішення першої інстанції залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.07.2012 р. рішення господарського суду міста Києва від 08.02.2010 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2012 року скасовано, справу № 36/459 направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Скасовуючи вищезазначені рішення Вищий господарський суд України зазначив, що суди обох інстанцій дійшли висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог з огляду на відсутність відповідного рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки у власність чи в користування та відсутність у нього правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, тим самим відмовляючи відповідачу повернути позивачу самовільно зайняту земельну ділянку 1, 28 га, за адресою: м. Київ, вул., Озерна, 5 шляхом знесення гаражів за власний рахунок, суди дійшли висновку, що прокурорам та позивачем не доведено належність гаражів відповідачу на праві власності.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.07.2012 р. справу № 36/459 було прийнято до провадження та присвоєно їй № 36/459-13/316-2012

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.10.2012 р. у справі № 36/459-13/316-2012 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 02.10.2012 р. по справі № 36/459-13/316-2012 та прийняти нове рішення у справі, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, є незаконним та необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню.

У своїй апеляційній скарзі позивач зазначає, що 08.06.1987 р. Виконавчим комітетом Мінської районної ради Народних депутатів прийнято рішення № 265, на момент прийняття даного рішення діяв Земельний кодекс УССР в редакції від 08.07.1970 р.

В апеляційній скарзі позивач також посилається ст. ст. 20, 22 Земельного кодексу УССР від 08.07.1970 р. якими було передбачено, що право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Приступати до використання наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2012 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 20.11.2012.

20.11.2012 р. розгляд справи відкладено на 27.11.2012 у зв'язку з не явкою представників третіх осіб.

Представник відповідача письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак у судовому засіданні проти її доводів заперечував, вважаючи її безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду є законним, обґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Виконавчим комітетом Мінської районної ради Народних депутатів 08.06.1987 року було прийнято рішення № 265, відповідно до якого виділено правлінню об'єднаного кооперативу відкритих платних автостоянок «Чайка» земельну ділянку площею 1,5 га. по вул. Озерній для влаштування на ній відкритої платної автостоянки, із зазначенням у пункті 5 рішення про заборону встановлення на території стоянки металевих гаражів, а також будь-яких інших споруд, крім дозволених.

Відповідно до частини 1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Статтею 99 ГПК України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.

В Постанові № 36/459 від 03.07.2012 року Вищого господарського суду України було вказано, що судам як першої, так і апеляційної інстанції необхідно було з'ясувати питання, зокрема, щодо того чи є рішення Виконавчого комітету Мінської районної ради Народних депутатів № 265 від 08.06.1987 року документом на підтвердження наявності права користування земельною ділянкою саме Автокооперативом «Береговий» в розумінні земельного законодавства та чи може вважатися правомірним перехід до нього права користування спірною земельною ділянкою, виходячи з відповідних норм цивільного та господарського законодавства.

Також, судова колегія касаційної інстанції зазначила в постанові, що судам необхідно з'ясувати питання стосовно того, чи є в даному випадку встановлення судами фактичне користування відповідачем земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття, чи вчинялися радою дії по розгляду питання про надання відповідачу в користування земельної ділянки, і у випадку невжиття радою таких дій, чи оскаржені вони відповідачем.

Розпорядженням представника президента України в Мінській районній державній адміністрації від 26.08.1993 року № 482 та протоколом загальних зборів членів автостоянки № 1 від 01.07.1993 року було зареєстровано статут Автокооперативу «Береговий», за адресою: м. Київ, вул., Озерна, 5. В 1998 році відбулася перереєстрація Автокооперативу та прийнято статут у новій редакції.

Крім того, постановою Оболонського районного суду м. Києва від 17.12.2008 року по адміністративній справі було встановлено, що Автокооператив «Береговий» був заснований в серпні 1993 року на базі автостоянки № 14 колишнього об'єднаного кооперативу по будівництву та експлуатації автостоянок «Чайка».

Таким чином Автокооператив «Береговий» є правонаступником автостоянки № 14 колишнього об'єднаного кооперативу по будівництву та експлуатації автостоянок «Чайка», оскільки вище вказане рішення не було скасоване, та є таким, що набрало законної сили.

Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Частиною 1. ст. 41 Земельного кодексу України передбачено, що житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Статтями 124 та 125 Земельного кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди землі. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Цивільним кодексом України, а саме статтею 108 закріплено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

Також частиною 5 ст. 95 ГК України передбачено, що у разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

Таким чином не є самовільним використання земельної ділянки юридичного особою після зміни організаційно-правової форми цієї юридичної особи, якщо земельна ділянка використовується нею на підставі документа, який посвідчує право на земельну ділянку, виданого юридичній особі до її реорганізації

На час прийняття рішення від 08.06.1987 року Виконавчим комітетом Мінської районної ради Народних депутатів за № 265 діяв Земельний кодекс Української РСР 1970 року, статтею 10 якого визначена компетенція районних Рад народних депутатів у галузі використання та охорони земель, згідно пункту 6 до якої віднесено вирішення питання відповідно до статей 16, 54 цього Кодексу про надання землі в користування, видають землекористувачам документи на право користування землею.

Статтею 15 Земельного кодексу (1970 року) визначені строки землекористування та встановлено, що земля надається в безстрокове або тимчасове користування. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до десяти років. У разі виробничої необхідності ці строки можуть бути продовжені на період, що не перевищує відповідно строків короткострокового або довгострокового тимчасового користування. По окремих видах користування землею Радою Міністрів Української РСР може бути встановлений і триваліший строк довгострокового користування, але не більш як двадцять п'ять років.

Згідно статті 22 Земельного кодексу (1970 року) приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Колегією суддів також приймається до уваги наявність судових рішень у справах № К-21608/10, № К-21694/10 щодо задоволення позову Автокооперативу «Береговий» про зобов'язання Київської міської ради розглянути клопотання про передачу земельної ділянки в користування автокооперативу, та визнаються, як належний доказ, що підтверджує вжиття відповідачем всіх залежних від нього заходів для отримання продовження права на користування спірною земельною ділянкою, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2005 у справі №1-17/2005 від 22.09.2005 року за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками), яким положення пункту 6 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України та пункту 6 Постанови про земельну реформу визнані неконституційними, та відповідно втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення, тобто з 22.09.2005 року.

Даним рішенням визнані неконституційними положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення, а також: пункт 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 року з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніш наданого їм права користування земельною ділянкою.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка перебуває в платному користуванні, відповідач сплачує грошові кошти за неї позивачу, а Київська міська рада оплату отриману від відповідача, як таку, що перерахована без достатніх підстав, не повертає.

З наведеного вбачається, що в діях відповідача відсутні ознаки самовільного зайняття земельної ділянки, а отже підстави для повернення земельної ділянки відсутні.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга Заступника прокурора Оболонського району м. Києва є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Оболонського району м. Києва залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 02.10.2012 по справі № 36/459-13/316-2012 залишити без змін.

Матеріали справи № 36/459-13/316-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Тарасенко К.В.

Судді Авдеєв П.В.

Рєпіна Л.О.