Рішення

від 11.12.2012 по справі 30/328

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 30/328 11.12.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікомар"

До Фізичної особи-підприємця Паливоди Володимира Володимировича

про визнання договору оренди недійсним

Головуючий суддя Ващенко Т.М.

Судді Спичак О.М.

Трофименко Т.Ю.

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: Курмазенко В.Д. адвокат

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікомар" (далі -позивач) до Фізичної особи-підприємця Паливоди Володимира Володимировича (далі -відповідач) про визнання недійсним Договору оренди будівлі № 260111 від 26.01.11., укладеного між позивачем та відповідачем.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що спірний Договір підписаний зі сторони позивача не уповноваженою на те особою та на те, що реального настання правових наслідків за вказаним Договором не наступило, внаслідок чого, на думку позивача, Договір оренди будівлі № 260111 від 26.01.11. підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 203, 215-216 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.11. порушено провадження у справі № 30/328, розгляд справи призначено на 15.11.11.

В судовому засіданні 15.11.11. представником відповідача подано письмовий відзив на позов, в якому Фізична особа-підприємець Паливода Володимир Володимирович проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.11. розгляд справи відкладено на 01.12.11.

В судовому засіданні 01.12.11. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України судом було оголошено перерву до 14.12.11.

В судовому засіданні 14.12.11. представником позивача подано письмові пояснення на відзив відповідача.

В судовому засіданні 14.12.11. суд дійшов висновку про призначення колегіального розгляду справи, про що прийняв відповідну ухвалу від 14.12.11.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 14.12.11. доручено розгляд справи № 30/328 здійснювати в наступному складі суду: головуючий суддя Ващенко Т.М., судді Домнічева І.О., Трофименко Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.11. вказаною колегією суддів прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 24.01.12.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 14.01.12., доручено розгляд справи № 30/328 здійснювати в наступному складі суду: головуючий суддя Ващенко Т.М., судді Спичак О.М., Трофименко Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.12. вказаною колегією суддів прийнято дану справу до свого провадження.

В судовому засіданні 24.01.12. представником відповідача подано письмові пояснення у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.12. за клопотанням позивача призначено по справі № 30/328 судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.12. провадження у справі № 30/328 зупинено до проведення експертизи та отримання висновку експерта.

26.09.12. до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи № 30/328 разом з повідомленням про те, що оскільки оплата експертизи до КНДІСЕ не надійшла, то ухвалу суду в частині проведення судової почеркознавчої експертизи залишено без виконання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.12.поновлено провадження у справі № 30/328 та призначено її до розгляду на 23.10.12.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 23.10.12. та 20.11.12., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладався на 20.11.12. та 11.12.12. відповідно.

Представник позивача в судове засідання 11.12.12. вкотре не з'явився, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 11.12.12. представник відповідача проти позову заперечив.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 30/328.

В судовому засіданні 11.12.12. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.01.11. між позивачем (далі -Орендодавець) та відповідачем (далі -Орендар) укладено Договір № 260111 оренди будівлі (далі -Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець надав в оренду Орендарю будівлю за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 5-Б на термін оренди з 01.02.11. по 31.01.12.

При цьому, Орендар має право використовувати будівлю починаючи з дати підписання акту приймання-передачі будівлі (п. 2.2 Договору), внаслідок чого між сторонами було підписано та скріплено печатками сторін акт прийому передачі від 31.01.11.

Позивач, вважаючи, що укладений між сторонами Договір № 260111 оренди будівлі від 26.01.11. не відповідає вимогам чинного законодавства, вирішив звернутись до господарського суду з позовом про визнання його недійсним.

При цьому, в якості підстави для визнання оспорюваного договору недійсним, позивач визначає те, що на його думку, від імені позивача договір підписано не уповноваженою на те особою та за спірним Договором не настали реальні правові наслідки. Одночасно позивач вказує на те, що спірний Договір підписано зі сторони Орендодавця невідомою особою, директор ТОВ «Нікомар»Калмикова Олена Валеріївна, за твердженням позивача, вказаний Договір та акт приймання-передачі від 31.01.11. не підписувала, а оригінали Договору та акту у позивача взагалі відсутні.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р.).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Під час розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків.

Так, згідно зі ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, відповідно до п. 9.4.2 Статуту позивача в редакції, що була чинною на момент укладення Договору, директор вчиняє правочини. Директор здійснює дії від імені товариства без довіреності.

Згідно з матеріалами справи, станом на день підписання спірного Договору та станом на день розгляду справи, директором позивача є Калмикова О.В.

При цьому, у відповідності до оригіналу Договору, що наявний в матеріалах даної справи, від позивача (Орендодавця) спірний Договір підписано директором позивача Калмиковою О.

Таким чином, судом встановлено, що оспорюваний договір зі сторони позивача підписаний уповноваженою особою.

Стосовно тверджень позивача про те, що спірний Договір підписано зі сторони Орендодавця невідомою особою, а директор ТОВ «Нікомар»Калмикова Олена Валеріївна вказаний Договір та акт приймання-передачі від 31.01.11. не підписувала, оригінали Договору та акту у позивача взагалі відсутні, суд відзначає наступне.

Як вказувалось судом, відповідачем в матеріали справи надано оригінали спірного Договору та акту приймання-передачі від 31.01.11., з яких вбачається наявність на вказаних документах печатки позивача і підпису його директора.

На підставі заперечень позивача проти автентичності підпису Калмикової О.В. на вказаних документах судом за клопотанням позивача призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, оплату якої покладено на позивача. Проте, без жодного обґрунтування поважності причин, позивачем не оплачено вартість експертизи, в судові засідання ТОВ «Нікомар»після поновлення провадження у справі не з'являвся, з огляду на що такі дії розцінюються як зловживання позивачем своїми процесуальними правами.

Крім того, суд звертає увагу на те, що подаючи клопотання про призначення судової експертизи в даній справі, позивач наголошував виключно на наявних у останнього сумнівах у автентичності підпису директора позивача на вказаних документах, проте не оспорював справжності наявного на них відбитку печатки підприємства.

Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що оспорюваний договір не відповідає вимогам чинного законодавства або ж укладений з порушенням господарської компетенції його сторонами.

Водночас, враховуючи предмет даного спору, предметом дослідження суду у цій справі не є виставлені відповідачу рахунки-фактури та надані відповідачем платіжні доручення.

При цьому, суд відмічає, що відповідно до п. 7 та п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. Також, саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Доводи позивача про те, що спірним Договором не наступили реальні правові наслідки, відхиляються судом з огляду на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

За правилами статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені (в даному випадку це директор товариства), зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Отже, враховуючи зазначене, немає підстав вважати спірний Договір таким, що не створює юридичних наслідків для сторін.

З огляду на все вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивачем не конкретизовано, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане із укладенням спірного договору.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, у зв'язку з чим позовні вимоги не можна вважати обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення»рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що укладений між сторонами договір відповідає вимогам чинного законодавства, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.12.12.

Головуюча суддя Т.М. Ващенко

Судді О.М. Спичак

Т.Ю. Трофименко