Рішення

від 12.12.2012 по справі 5011-36/11740-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-36/11740-2012 12.12.12

За позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі

Фонду державного майна України та Головного управління охорони

культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради

(Київської міської державної адміністрації)

до Української корпорації з іноземного туризму "Укрзовнішінтур"

про визнання договору недійсним та повернення майна

Колегія суддів Трофименко Т.Ю. (головуюча)

Борисенко І.І.

Літвінова М.Є.

Представники:

Від прокуратури Сахно Н.В. -посвідчення №000252 від 13.07.2012р.

Від позивача -1 Коваленко О.П. -по дов. №284 від 17.07.2012р.

Від позивача -2 не з»явився

Від відповідача Євсєєв В.В. -по дов. № 597 від 10.12.2012р.

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про:

визнання недійсним та припинення на майбутнє договору від 02.04.2001р.

№ 468 про передачу у довгострокове користування фасадного будинку та будинку у дворі по вул. Б.Хмельницького, 26, Українській державній корпорації з іноземного туризму "Укрзовніштур", укладеного між Фондом державного майна України та Українською державною корпорацією з іноземного туризму "Укрзовнішінтур" ;

зобов'язання Українську державну корпорацію з іноземного туризму "Укрзовнішінтур" повернути державі в особі Фонду державного майна України фасадний будинок корисною площею 2738,3 кв.м. з підвальним приміщенням площею 424,4 кв.м. та будинок у дворі корисною площею 1619,5 кв.м. з підвальним приміщенням площею 342,6 кв.м., розташовані по вул. Б.Хмельницького. 26, у м.Києві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-36/11740-2012 р. та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 10.09.2012р. за участю представників сторін.

10.09.2012 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представники позивача-1 та відповідача подали клопотання про відкладення розгляду даної справи у зв'язку з перебуванням повноважних представників в інших судових засіданнях.

Представник позивача-2 у судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду від 29.08.2012 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Такими обставинами, зокрема є: нез'явлення в засідання представників сторін.

Оскільки нез'явлення у судове засідання повноважних представників позивачів та відповідача та неналежне виконання ними вимог суду перешкоджає повному, всебічному та об'єктивному розгляду справи, суд визнав за необхідне задовольнити клопотання позивача-1 та відповідача про відкладення розгляду справи та її розгляд відкласти на 24.09.2012р.

В судовому засіданні представник прокуратури позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представником позивача -1 надані письмові пояснення на позов, відповідно до яких позивач-1 просить прийняти за результатами розгляду справи законне та обґрунтоване рішення.

Представник позивача -2 письмових пояснень на позов не надав. В судовому засіданні заявлений позов підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в наданому суду відзиві та судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 24.09.2012р. оголошувалась перерва до 29.10.2012р.

Після оголошеної перерви представник позивача -2 в судове засідання 29.10.2012р. не з'явився. Заяв, клопотань від представника позивача -2 на адресу суду не надходило.

У зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача -2 суд визнав за доцільне розгляд справи відкласти на 07.11.2012р.

В судовому засіданні представником прокуратури заявлено клопотання про витребування від позивача -2 та Кабінету Міністрів України документів, на підставі яких був укладений спірний договір, в тому числі листи -погодження міністерств, на які є посилання у розпорядженні Кабінету Міністрів України №4-р від 12.01.2012р.

Представник позивача -2 при вирішення даного клопотання покладався на розсуд суду.

Суд розглянувши дане клопотання, вважає за доцільне його задовольнити.

В судове засідання 07.11.2012р. представники відповідача та позивача -2 в не з'явилися.

Через відділ діловодства господарського суду м. Києва від представника відповідача до суду надійшли клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні у зв'язку з неможливістю явки в судове засідання та зупинення провадження по даній справі до вирішенням Окружним адміністративним судом міста Києва справи за позовом Прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації до Української Корпорації з іноземного туризму "Укрзовнішінтур" про визнання недійсною державної реєстрації та припинення юридичної особи та набрання рішенням законної сили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2012р. в порядку

ст. 38 Господарського процесуального кодексу України витребувано у:

позивача (Фонду державного майна України) оригінали документів, на підставі яких був укладений спірний договір, в тому числі листи -погодження міністерств, на які є посилання у розпорядженні Кабінету Міністрів України №4-р від 12.01.2012р.(для огляду в судовому засіданні), належним чином засвідчені копії для залучення до матеріалів справи;

Кабінету Міністрів України - належним чином засвідчені копії листів -погоджень міністерств, на які є посилання у розпорядженні Кабінету Міністрів України №4-р від 12.01.2012р;

Ухвалою Господарського суду міста Києва 07.11.2012р. відповідно до приписів ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено до 03.12.2012р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2012 р. призначено колегіальний розгляд справи № 5011-36/11740-2012.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 07.11.2012 р. доручено розгляд справи № 5011-36/11740-2012 колегіально у складі: Трофименко Т.Ю. (головуюча), Літвінова М.Є., Борисенко І.І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2012 р. справу № 5011-36/11740-2012 прийнято до провадження колегією суддів у складі: Трофименко Т.Ю. (головуюча), Літвінова М.Є., Борисенко І.І.

Розпорядженням Заступника голови господарського суду міста Києва від 03.12.2012 р. справу № 5011-36/11740-2012 за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Української корпорації з іноземного туризму "Укрзовнішінтур" про визнання договору недійсним та повернення майна, передано для розгляду колегіально у складі: Сівакова В.В.(головуюча), Борисенко І.І., Домнічева І.О. у зв'язку з знаходженням у відрядженні судді Трофименко Т.Ю. та судді Літвінової М.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.12р. колегією суддів у складі: Сівакова В.В.(головуюча), Борисенко І.І., Домнічева І.О. прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 12.12.12р.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 10.12.12р. справу № 5011-36/11740-2012 передано для розгляду колегією суддів у складі: Трофименко Т.Ю. (головуюча), Літвінова М.Є., Борисенко І.І., в зв'язку з поверненням з відрядження судді Трофименко Т.Ю. та судді Літвінової М.Є.

Ухвалою від 10.12.2012р. справа № 5011-36/11740-2012 була прийнята до провадження колегією суддів у складі: Трофименко Т.Ю. (головуюча), Літвінова М.Є., Борисенко І.І.

В судовому засіданні 12.12.2012р. представник відповідача підтримав подане 06.11.2012р. через відділ діловодство господарського суду м. Києва клопотання про зупинення провадження по даній справі до набранням рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва по адміністративній справі за позовом прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації до Української корпорації з іноземного туризму «Укрзовнішінтур»про визнання недійсним державної реєстрації та припинення юридичної особи законної сили.

Представник прокуратури проти задоволення клопотання заперечував.

Представник позивача -1 при вирішення даного клопотання покладається на розсуд суду.

Суд розглянувши дане клопотання та заслухавши думку представників сторін, вважає, що дане клопотання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Частина 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу встановлює обов'язок господарського суду зупинити провадження у справі. Причиною зупинення в даному випадку є неможливість розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати:

а) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом;

б) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що адміністративна справа за позовом прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації до Української корпорації з іноземного туризму «Укрзовнішінтур»про визнання недійсною державної реєстрації та припинення юридичної особи не пов'язана зі справою №5011-36/11740-2012 та її розгляд не може вплинути на розгляд даної справи по суті.

Крім того, при відмові в задоволенні даного клопотання судом приймається до уваги те, що відповідачем не надано доказів відкриття апеляційного провадження на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2012р.

В судовому засіданні 12.12.2012р. представник прокуратури позовні підтримав в повному обсязі. Вимоги вмотивовані тим, що оспорюваний договір є удаваним, оскільки вчинений для приховання іншого правочину, а саме договору оренди державного майна. Оспорюваний договір суперечить вимогам Законів України «Про оренду державного та комунального майна», «Про охорону культурної спадщини»та постанові Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 «Про затвердження Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного та комунального майна». Крім того, прокурор зазначає, що відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.07.2998р. №1463 «Про затвердження переліку пам»яток історії та культури місцевого значення»об»єкт оренди -фасадний по вул. Б. Хмельницького, 26 у м. Києві є пам»яткою історії та архітектури місцевого значення. Всупереч ст. ст. 6, 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» відповідачем договір з органом охорони культурної спадщини не погоджено.

Представник позивача -1 в наданих суду письмових поясненнях просить прийняти по справі обґрунтоване та законне рішення.

Позивач -2 повноважного представника в судове засідання не направив. Про час та місце розгляду справи судом повідомлений належним чином. Від позивача -2 22.10.2012р. через відділ діловодство господарського суду м. Києва надійшли письмові пояснення на позов, відповідно до яких позивач -2 зазначає, що об'єкти культурної спадщини - будівля готелю «Ермітаж»та флігель житловий по вулиці Б. Хмельницького, 26, 26-Б у м. Києві є пам'ятками історії та архітектури місцевого значення, охоронні №№348/1, 348/2 (розпорядження Київської міської державної адмінстрації від 17 липня 1998 року №1463); розташовані у Центральному історичному ареалі міста Києва, в зоні регулювання забудови І категорії, (розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року №979).

Представник відповідача в судовому засіданні та наданому суду письмовому відзиві проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що оспорюваний договір укладено відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.01.2001р.

№4-р., у зв'язку з чим дія закону України «Про оренду державного та комунального майна» на договірні правовідносини між відповідачем та позивачем -1 не поширюються.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін Господарський суд міста Києва, суд-

ВСТАНОВИВ:

12.01.2001 Кабінетом Міністрів України було прийнято розпорядження № 4-р «Про передачу будинків корпорації «Укрзовнішінтур».

На виконання даного розпорядження 02.04.2001р. між Фондом державного майна України (надалі позивач -1) та Українською державною корпорацією з іноземного туризму «Укрзовнішінтур» було укладено договір №468 про передачу у довгострокове користування фасадного будинку та будинку у дворі по вул.. Богдана Хмельницького, 26 в м. Києві.

Відповідно до Статуту Української Корпорації з іноземного туризму «Укрзовнішінтур»(надалі відповідач), зареєстрованого Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 07.11.2011р., Корпорація є правонаступником державного виробничо -торгового зовнішньоекономічного об»єднання «Укрінтурторг», Української зовнішньоекономічної корпорації з іноземного туризму «Укрзовнішінтур» та Української корпорації з іноземного туризму «Укрінтур».

На виконання умов договору №468 від 02.04.2011р. позивач -1 передав відповідачу у довгострокове користування фасадний будинок корисною площею 2738,3 кв.м. з підвальними приміщеннями 424, 4 кв.м. та будинок у дворі корисною площею 1619, 5 кв.м. з підвальними приміщеннями площею 342, 6 кв.м.

Між Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку та відповідачем був підписаний акт прийому -передачі, відповідно до якого комісія передала відповідачу у довгострокове користування фасадний будинок корисною площею 2738,3 кв.м. з підвальними приміщеннями 424, 4 кв.м. та будинок у дворі корисною площею 1619, 5 кв.м. з підвальними приміщеннями площею 342, 6 кв.м. по вул. Б. Хмельницького, 26.

Строк дії договору сторони визначили з дати підписання до 03 квітня 2011 р. Термін дії цього договору 10 років з правом пролонгації на таких же самих умовах після закінчення цього терміну. Договір вважається пролонгованим у разі відсутності заяви однієї із сторін про його припинення (розірвання) протягом одного місяця до закінчення зазначеного терміну (п. 10.1 договору).

Оскільки після закінчення строку дії договору ні одна із сторін не заявила про його припинення та відповідно до умов п. 10.1 договору договір №468 від 02.04.2001р. вважається пролонгованим на тих же самих умовах.

Спір по справі виник внаслідок того, що на думку прокуратури оспорюваний договір суперечить приписам Закону України «Про оренду державного та комунального майна»та Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Орендодавцями, відповідно до ст. 5 вищевказаного Закону, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю.

При розгляді справи судом встановлено, що фасадний будинок корисною площею 2738,3 кв.м. з підвальними приміщеннями 424, 4 кв.м. та будинок у дворі корисною площею 1619, 5 кв.м. з підвальними приміщеннями площею 342, 6 кв.м. по вул. Б. Хмельницького, 26 є державним майном.

З огляду на викладені обставини та вимоги законодавства суд вважає, що між позивачем - 1 та відповідачем фактично укладено договір оренди державного майна, а тому до даних правовідносин має застосувватися положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна», яким визначено вимоги до такого виду правочинів.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»(в редакції, що діяла на момент укладення договору)

Істотними умовами договору оренди є:

об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації);

термін, на який укладається договір оренди;

орендна плата з урахуванням її індексації;

порядок використання амортизаційних відрахувань;

відновлення орендованого майна та умови його повернення;

виконання зобов'язань;

відповідальність сторін;

страхування орендарем взятого ним в оренду майна;

обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Згідно зі ст. 11 цього Закону оцінка об'єкта оренди здійснюється за Методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та передує укладенню договору оренди.

Пунктом 8 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, передбачено, що вартість орендованого нерухомого майна повинна визначатись експертним шляхом з урахуванням місцезнаходження майна і забезпеченості його інженерними мережами.

Однак у порушеннях вказаних вимог законодавства вартості нерухомого майна, що передане в користування відповідачу, з урахуванням її індексації у договорі не визначено. Ст. 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»встановлено необхідність проведення оцінки об'єкта оренди до укладення договору оренди. Пунктом 1.2 договору передбачено, що залишкову вартість майна, яке передається відповідачу, буде визначено на протязі трьох місяців від дня підписання договору з залученням офіційних експертів з оцінки вартості будівель, яка буде передана відповідачем позивачу-1.

Позивачем -1 та відповідачем не надано суду доказів, що на час укладення договору експертна оцінку вартості переданих в оренду будівель була проведена та її зазначено в договорі.

Відповідно до ст. 10 згаданого Закону однією з істотних умов договору оренди державного майна є орендна плата з урахуванням її індексації.

Відповідно до вищезгаданої Методики розмір орендної плати за користування нерухомим майном визначається за формулами, наведеними у п.п. 8, 12 Методики, з урахуванням визначеної експертним шляхом вартості орендованого майна та відповідних орендних ставок.

Незважаючи на зазначені вимоги, в оспорюваному договорі розмір орендної плати, з урахуванням її індексації, а також порядок сплати орендної плати сторонами не визначено.

При розгляді справи судом встановлено, що в оспорюваному договорі сторонами не визначені також умови щодо страхування орендарем взятого ним в оренду майна.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази погодження передачі державного майна Українській корпорації з іноземного туризму "Укрзовнішінтур" Мінюстом, Мінекономіки, Мінфіном (порядок погодження з вказаними органами визначений постановою №678 від 26.06.1996р. Кабінету Міністрів України «Про порядок передачі державного майна»).

Таким чином, договір №468 від 02.04.2001р. укладений Фондом державного майна України та Українською державною корпорацією з іноземного туризму "Укрзовнішінтур" з порушенням порядку управління державним майном, що встановлений Постановою №678 від 26.06.1996р.

Статтею 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що пам'ятка - це об'єкт культурної спадщини національного або місцевого значення, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

При цьому, за змістом Перехідних положень Закону України "Про охорону культурної спадщини" об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.

Як свідчать матеріали справи, згідно із Законом Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" розпорядженням №1463 від 15.07.1998р. Київської міської державної адміністрації затверджено перелік пам'яток історії та культури місцевого значення, до якого включено, зокрема, садиби по вул. Б.Хмельницького, 26, 26а у м. Києві. Віднесення спірного нерухомого майна до пам'яток історії та культури підтверджується листом №105 від 13.09.2012р. Міністерства культури України та паспортами, виданими Управлінням охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища міста Києва.

Тобто, враховуючи вищевикладене, на вказані вище об'єкти розповсюджується правовий статус та застосовуються обмеження щодо пам'яток місцевого значення, які встановлені Законом України "Про охорону культурної спадщини".

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини»об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками, можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до ст.ст. З, 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини»державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України та спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

У місті Києві таким спеціально уповноваженим органом, який здійснює державне управління у сфері охорони культурної спадщини місцевого значення є Головне управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), на яке відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини»покладено повноваження щодо надання погодження відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.

Об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини (Головного управління охорони культурної спадщини).

Особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам'ятку у володіння, користування чи управління іншій особі без погодження відповідного органу охорони культурної спадщини (Головного управління охорони культурної спадщини).

Згідно листа №4978 від 17.08.2012р. Головного управління охорони культурної спадщини у вказаного органу відсутня інформація щодо погодження договору №468 від 02.04.2001р. про передачу у довгострокове користування нерухомого майна.

Відповідачем доказів погодження укладання спірного договору органом культурної спадщини в порядку норм ст.18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" cуду не надано.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що оспорюваний договір укладено сторонами всупереч вимогам Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Закону України «Про охорону культурної спадщини»та постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 «Про затвердження Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна».

Відповідно до пункту 1 розділу "Прикінцеві положення" Цивільного кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року.

Пунктом 4 цього розділу передбачено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. До цивільних відносин, що виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України положення цього кодексу, застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які виникли або продовжують існувати після набрання чинності цими положеннями.

Так як дія договору №468 від 02.04.2001року продовжувалася і після 01.01.2004року, до правовідносин сторін застосовуються норми Цивільного Кодексу України та Господарського Кодексу України , які набрали чинності з 01.01.2004року.

Згідно до ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно ч. 1 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актами цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Оскільки договір №468 від 02.04.2001р. про передачу у довгострокове користування фасадного будинку та будинку у дворі по вул. Богдана Хмельницького, 26 в м. Києві суперечить приписам Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Закону України «Про охорону культурної спадщини»та постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 «Про затвердження Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна», а тому підлягає визнанню недійсним.

Статтею 236 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Статтею 236 ЦК України встановлено, що недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення, але якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх в майбутньому припиняється.

Відповідно до вимог частини 3 статті 207 Господарського Кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або частково, припиняється з дня набрання рішенням законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Матеріалами справи підтверджується, що договірні відносини між позивачем -1 та відповідачем по договору №468 від 02.04.2001р. про передачу у довгострокове користування фасадного будинку та будинку у дворі продовжують існувати, що унеможливлює проведення між сторонами реституції, так як використання майна неможливо повернути, тому такий договір визнається судом недійсним і припиняється на майбутнє.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача, що викладені в письмовому відзиві, судом до уваги не приймаються з огляду на вищевикладене.

Судовий збір по справі, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача в доход державного бюджету України.

Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд м. Києва -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсним та припинити на майбутнє договір від 02.04.2011р. №468 про передачу у довгострокове користування фасадного будинку та будинку у дворі по вул.. Б. Хмельницького, 26 у м. Києві, Українській державній корпорації з іноземного туризму «Укрзовнішінтур», укладений між Фондом державного майна України та Українською державною корпорацією з іноземного туризму «Укрзовнішінтур».

Зобов'язати Українську корпорацію з іноземного туризму «Укрзовнішінтур»(01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 26, код ЄДРПОУ 14286299) повернути державі в особі Фонду державного майна України (01113, м. Київ, Кутузова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) фасадний будинок корисною площею 2738,3 кв.м. з підвальними приміщеннями 424, 4 кв.м. та будинок у дворі корисною площею 1619, 5 кв.м. з підвальними приміщеннями площею 342, 6 кв.м. по вул. Б. Хмельницького, 26 у м. Києві.

Стягнути з Української корпорації з іноземного туризму «Укрзовнішінтур» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 26, код ЄДРПОУ 14286299) в доход державного бюджету України 1073 грн. судового збору на спеціальний рахунок, що передбачений для зарахування судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.12.2012р.

Колегія суддів Трофименко Т.Ю. (головуюча)

Борисенко І.І.

Літвінова М.Є.