Постанова

від 06.02.2013 по справі 5011-36/11740-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2013 р. Справа№ 5011-36/11740-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорної Л.В.

суддів: Смірнової Л.Г.

Тищенко О.В.

при секретарі Громак В.О.

за участю представників сторін: від позивача - Коваленко О.П. (представник за довіреністю);

від позивача 2 - не з'явився;

від відповідача - Євсєєв В.В. (представник за довіреністю);

від прокуратури - Сахно Н.В.

розглянувши апеляційну скаргу Української корпорації з іноземного туризму «Укрзовнішітур»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 12.12.2012 року

по справі № 5011-36/11740-2012 (Трофименко Т.Ю. - головуюча суддя, судді - Борисенко І.І., Літвінова М.Є.)

за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави

в особі Фонду державного майна України та Головного управління

охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської

ради (Київської міської державної адміністрації) )

до Української корпорації з іноземного туризму «Укрзовнішітур»

про визнання договору недійсним та повернення майна

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2012 року позовні вимоги задоволені повністю. Визнано недійсним та припинено на майбутнє договір від 02.04.2001 р. № 468 про передачу у довгострокове користування фасадного будинку та будинку у дворі по вул. Б. Хмельницького, 26 у м. Києві, Українській державній корпорації з іноземного туризму «Укрзовнішінтур», укладений між Фондом державного майна України та Українською державною корпорацією з іноземного туризму «Укрзовнішінтур». Зобов'язано Українську корпорацію з іноземного туризму «Укрзовнішінтур» повернути державі в особі Фонду державного майна України фасадний будинок корисною площею 2 738,3 кв.м. з підвальними приміщеннями 424, 4 кв.м. та будинок у дворі корисною площею 1 619, 5 кв.м. з підвальними приміщеннями площею 342, 6 кв.м. по вул. Б. Хмельницького, 26 у м. Києві.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Українська державна корпорація з іноземного туризму «Укрзовнішінтур» звернулась до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2012 року у справі № 5011-36/11740-2012 та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу Корпорація «Укрзовнішітур» зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, винесеним на недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи та з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, апелянт зазначає, що спірний договір укладений на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 4-Р від 12.01.2001 року, якому суд не надав належної правової оцінки.

Крім того, оскаржуваним рішенням було порушено вимоги статті 216 Цивільного кодексу України, так як не було взято до уваги той факт, що відповідачем на виконання вимог спірного договору були понесені витрати.

Посилання суду на те, що будівлі за спірним договором використовуються всупереч вимогам Закону України «Про охорону культурної спадщини» в частині не укладення договору не відповідають дійсності та вимогам ч. 2 ст. 14 вказаного Закону.

Також апелянт стверджує, що справу розглянуто у незаконному складі колегії суддів.

Окрім того, відповідач у своїй апеляційній скарзі заявляє про необхідність застосування позовної давності в поряду ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 року апеляційну скаргу Української державної корпорації з іноземного туризму «Укрзовнішінтур» прийнято до провадження.

Представник прокуратури заперечує проти апеляційної скарги та просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2012 року у справі № 5011-36/11740-2012 без змін.

Представник Фонду державного майна України просить Київський апеляційний господарського суд винести обґрунтовану та законну постанову.

Головне управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) своїх представників в судове засідання не направило, про причини неявки суд не повідомило, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлене.

Представником апелянта у судовому засіданні усно заявлено клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на зустріч керівників сторін.

Представник прокуратури заперечує проти зазначеного клопотання.

Представник Фонду стосовно клопотання полягається на розсуд суду.

За статтею 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є:

1) нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу;

11) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

2) неподання витребуваних доказів;

3) необхідність витребування нових доказів;

4) залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача;

5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Враховуючи викладене усне клопотання відповідача про відкладення відхиляється, оскільки відсутні підстави для його задоволення.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, апеляційний господарський суд встановив наступне.

12.01.2001 року Кабінетом Міністрів України було прийнято розпорядження № 4-р «Про передачу будинків корпорації «Укрзовнішінтур». /а.с. 93, т. 2/.

На виконання зазначеного розпорядження 02.04.2001 р. між Фондом державного майна України (далі - Фонд) та Українською державною корпорацією з іноземного туризму «Укрзовнішінтур» (далі - Корпорація) було укладено договір № 468 про передачу у довгострокове користування фасадного будинку та будинку у дворі по вул. Богдана Хмельницького, 26 в м. Києві, за умовами якого Фонд передає, а Корпорація приймає у довгострокове користування (далі - користування) фасадний будинок корисною площею 2 738,3 кв.м. з підвальними приміщеннями 424,5 кв.м. та будинок у дворі корисною площею 1 619,5 кв.м. з підвальними приміщеннями площею 342,6 кв.м. (далі - майно) /а.с. 13-17, т. 1/.

Строк дії договору сторони визначили з дати підписання до 03 квітня 2011 р. Термін дії цього договору 10 років з правом пролонгації на таких же самих умовах після закінчення цього терміну. Договір вважається пролонгованим у разі відсутності заяви однієї із сторін про його припинення (розірвання) протягом одного місяця до закінчення зазначеного терміну (п. 10.1 договору).

За відсутності заяв сторін про припинення строку дії договору, спірний договір є пролонгованим на тих же самих умовах.

На виконання умов договору № 468 від 02.04.2011 р. позивач -1 передав відповідачу у довгострокове користування фасадний будинок корисною площею 2 738,3 кв.м. з підвальними приміщеннями 424, 4 кв.м. та будинок у дворі корисною площею 1 619, 5 кв.м. з підвальними приміщеннями площею 342, 6 кв.м.

Між Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку та відповідачем був підписаний акт прийому - передачі, відповідно до якого комісія передала відповідачу у довгострокове користування фасадний будинок корисною площею 2738,3 кв.м. з підвальними приміщеннями 424, 4 кв.м. та будинок у дворі корисною площею 1619, 5 кв.м. з підвальними приміщеннями площею 342, 6 кв.м. по вул. Б. Хмельницького, 26 /а.с. 112, т. 1/.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір укладений з порушенням вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна», відсутність експертної оцінки, відсутність умов щодо страхування орендованого майна, та Закону України «Про охорону культурної спадщини», відсутність погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

З такими висновками суду колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до Статуту Української Корпорації з іноземного туризму «Укрзовнішінтур» (надалі відповідач), зареєстрованого Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 07.11.2011 р., Корпорація є правонаступником державного виробничо-торгового зовнішньоекономічного об'єднання «Укрінтурторг», Української зовнішньоекономічної корпорації з іноземного туризму «Укрзовнішінтур» та Української корпорації з іноземного туризму «Укрінтур».

Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що фасадний будинок корисною площею 2738,3 кв.м. з підвальними приміщеннями 424,4 кв.м. та будинок у дворі корисною площею 1 619,5 кв.м. з підвальними приміщеннями площею 342,6 кв.м. по вул. Б. Хмельницького, 26 є державним майном.

Статтею 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в ред. від 22.06.2000 р.) встановлено, що цей Закон регулює: організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди.

У відповідності до статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Орендодавцями, відповідно до ст. 5 вищевказаного Закону, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Згідно зі ст. 11 цього Закону оцінка об'єкта оренди здійснюється за Методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та передує укладенню договору оренди.

Оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди.

Пунктом 8 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. № 786, передбачено, що вартість орендованого нерухомого майна повинна визначатись експертним шляхом з урахуванням місцезнаходження майна і забезпеченості його інженерними мережами.

Однак у порушеннях вказаних вимог законодавства вартості нерухомого майна, що передане в користування відповідачу, з урахуванням її індексації у договорі не визначено.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що залишкову вартість майна, яке передається відповідачу, буде визначено на протязі трьох місяців від дня підписання договору з залученням офіційних експертів з оцінки вартості будівель, яка буде передана відповідачем позивачу-1.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що на час укладення договору експертна оцінку вартості переданих в оренду будівель була проведена та її зазначено в договорі.

Відповідно до вищезгаданої Методики розмір орендної плати за користування нерухомим майном визначається за формулами, наведеними у п.п. 8, 12 Методики, з урахуванням визначеної експертним шляхом вартості орендованого майна та відповідних орендних ставок.

У спірному договорі не визначено розмір орендної плати, з урахуванням її індексації, а також порядок сплати орендної плати сторонами.

Окрім того, в оспорюваному договорі відсутні умови щодо страхування орендованого майна.

Таким чином, Договір № 468 від 02.04.2001 року укладений із порушенням вимоги Закону України «Про оренду державного та комунального майна», оскільки відсутні істотні умови.

Статтею 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що пам'ятка - це об'єкт культурної спадщини національного або місцевого значення, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

При цьому, за змістом Перехідних положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.

Як свідчать матеріали справи, згідно із Законом Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» розпорядженням № 1463 від 15.07.1998 р. Київської міської державної адміністрації затверджено перелік пам'яток історії та культури місцевого значення, до якого включено, зокрема, садиби по вул. Б.Хмельницького, 26, 26а у м. Києві. Віднесення спірного нерухомого майна до пам'яток історії та культури підтверджується листом № 105 від 13.09.2012 р. Міністерства культури України та паспортами, виданими Управлінням охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища міста Києва. /а.с. 25-26, т. 1/.

Тобто, враховуючи вищевикладене, на вказані вище об'єкти розповсюджується правовий статус та застосовуються обмеження щодо пам'яток місцевого значення, які встановлені Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками, можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до ст.ст. З, 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України та спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

У місті Києві таким спеціально уповноваженим органом, який здійснює державне управління у сфері охорони культурної спадщини місцевого значення є Головне управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), на яке відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» покладено повноваження щодо надання погодження відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.

Об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини (Головного управління охорони культурної спадщини).

Особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам'ятку у володіння, користування чи управління іншій особі без погодження відповідного органу охорони культурної спадщини (Головного управління охорони культурної спадщини).

Як свідчать матеріали справи, зокрема лист № 4978 від 17.08.2012 р. Головного управління охорони культурної спадщини у вказаного органу відсутня інформація щодо погодження договору № 468 від 02.04.2001 р. про передачу у довгострокове користування нерухомого майна. /а.с. 24, т. 1/.

Відповідачем доказів погодження укладання спірного договору органом культурної спадщини в порядку норм ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до cуду не надано.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази погодження передачі державного майна Українській корпорації з іноземного туризму «Укрзовнішінтур» Мінюстом, Мінекономіки, Мінфіном (порядок погодження з вказаними органами визначений постановою № 678 від 26.06.1996р. Кабінету Міністрів України «Про порядок передачі державного майна»).

Таким чином, договір № 468 від 02.04.2001р. укладений Фондом державного майна України та Українською державною корпорацією з іноземного туризму «Укрзовнішінтур» з порушенням порядку управління державним майном, що встановлений Постановою № 678 від 26.06.1996 р.

Відповідно до пункту 1 розділу «Прикінцеві положення» Цивільного кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року. Пунктом 4 цього розділу передбачено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. До цивільних відносин, що виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України положення цього кодексу, застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які виникли або продовжують існувати після набрання чинності цими положеннями.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Визначення істотних умов договору має вирішальне значення для його долі і відповідно - його дійсності чи недійсності.

Таким чином, спіірний договір укладений сторонами з порушенням вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Закону України «Про охорону культурної спадщини» та постанови № 678 від 26.06.1996р. Кабінету Міністрів України «Про порядок передачі державного майна».

Статтею 236 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Статтею 236 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення, але якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх в майбутньому припиняється.

Відповідно до вимог частини 3 статті 207 Господарського Кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або частково, припиняється з дня набрання рішенням законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Оскільки правовідносини по спірному договору продовжують існувати, то проведення між сторонами реституції є неможливим, а тому правомірно судом визнаний недійсним і припиненим на майбутнє.

Посилання апелянта на те, що спірний договір укладений на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 4-Р від 12.01.2001 року, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки зазначене розпорядження вже було предметом розгляду у інших судових справах.

Укладення договору на виконання розпорядження не звільняє від дотримання вимог Закону.

Відповідно до вимог статті 21 Господарського процесуального кодексу України визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних документів за принципом вірогідності, який враховує кількість справ, що перебувають у провадженні суддів, заборону брати участь у перегляді рішень для судді, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого порушується питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну повноважень. Справи розподіляються з урахуванням спеціалізації суддів. Після визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи, внесення змін до реєстраційних даних щодо цієї справи, а також видалення цих даних з автоматизованої системи документообігу суду не допускається, крім випадків, установлених законом.

Разом з цим, відповідно до п.п. 3.1.12., 3.9.2. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010р. № 30 у разі неможливості виконання суддею, який входить до складу колегії суддів, обов'язків судді (тимчасова непрацездатність, відрядження, відпустка тощо), який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у справі, повторний автоматичний розподіл судових справ не здійснюється. Заміна відсутнього судді, який входить до складу колегії суддів, здійснюється відповідно до встановлених засад формування складу колегій суддів. Раніше визначеному у судовій справі судді-доповідачу передаються також апеляційні та касаційні скарги, що надійшли до суду відповідно апеляційної чи касаційної інстанцій після визначення судді-доповідача у даній судовій справі.

Розпорядженням заступника голови господарського суду міста Києва Джарти В.В. від 03.12.2012 р. справу № 5011-36/11740-2012 передано для розгляду колегіально у складі: головуюча суддя Сівакова В.В., суддя Борисенко І.І., суддя Домнічева І.О., у зв'язку з перебуванням судді Трофименко Т.Ю. та судді Літвінової М.Є. у відрядженні.

Розпорядженням заступника голови господарського суду міста Києва Джарти В.В. від 10.12.2012 р., приймаючи до уваги, що суддя Трофименко Т.Ю. та суддя Літвінова М.Є. повернулись з відрядження, з метою дотримання процесуальних строків, керуючись рішенням зборів суддів господарського суду міста Києва від 03.02.2011 р. (протокол № 1 від 03.02.2011 р.) та ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України справу № 5011-36/11740-2012 передано для розгляду колегіально у складі: Трофименко Т.Ю. - головуючий суддя, судді Борисенко І.І., Літвінова М.Є.

Згідно протоколу судового засідання від 12.12.2012 року представник відповідача був присутній, відводів колегії в порядку статті 20 Господарського процесуального кодексу України не заявляв.

Таким чином, твердження апелянта про незаконний склад суду є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Щодо застосування строку позовної давності, то в силу статті 101 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідного клопотання в порядку статті 267 Цивільного кодексу України заявлено не було, а тому підстав для його задоволення у суду апеляційної інстанції відсутні.

Більше того, підставою для звернення заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до суду із даним позовом стала проведена перевірка у липні-серпні 2012 р. звернення народного депутата, що свідчить про те, що строк позовної давності прокуратурою не пропущено.

Відповідно до пункту 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що Господарським судом міста Києва правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повно з'ясовано та доведено обставини, що мають значення для справи, зроблені висновки відповідають дійсним обставинам справи.

З наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2012 року у справі № 5011-36/11740-2012.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2012 року у справі № 5011-36/11740-2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Матеріали справи № 5011-36/11740-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам у справі.

Головуючий суддя Чорна Л.В.

Судді Смірнова Л.Г.

Тищенко О.В.