Рішення

від 23.10.2012 по справі 5023/4250/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2012 р.Справа № 5023/4250/12 вх. № 4250/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Васильєва Л.О.

за участю представників сторін:

позивача - Толдіної І.В.,

відповідача - Альшаєва О.М., Добриніної Н.А.

розглянувши справу за позовом ПП "Каскад-Буд", м. Харків

до ТОВ "Торговий дім Профі Центр", м. Харків

про стягнення коштів в сумі 32 601,83 грн.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2012 року ПП "Каскад-Буд" (надалі - позивач) звернувся до господарського суду з позовом до ТОВ "Торговий дім Профі Центр" (надалі - відповідач), в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 12 888,04 грн., пеню - 19 368,41 грн., 3 % річних - 317,51 грн., інфляційні витрати - 27,97 грн., 4 000 грн. витрат на юридичні послуги, а також судовий збір в сумі 1 609,50 грн.,

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору купівлі - продажу № 33 від 25.05.2011 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.09.2012 року порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 09.10.2012 року о 09:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.10.2012 року розгляд справи було відкладено до 23.10.2012 року о 09:15 год.

У призначеному судовому засіданні 23.10.2012 року позивач надав суду уточнений розрахунок пені відповідно до якого заявлена до стягнення сума штрафних санкцій становить 11 718,96 грн.

Враховуючи, що згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд продовжує розгляд справи з урахуванням уточнених позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні визнав позов в частині стягнення основної заборгованості та заперечив проти задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, з тих підстав, що позивач, в порушення умов договору, не вжив заходів щодо досудового врегулювання спору.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, встановив наступне.

Так, 25.05.2012 року між ПП "Каскад - Буд" (надалі - Продавець) та ТОВ "ТД Профі Центр" (надалі - Покупець) був укладений договір купівлі продажу № 33 (надалі - Договір).

За умовами вказаного Договору, Продавець взяв на себе зобов'язання передати у власність Покупцеві будівельні матеріали та комплектуючи (надалі - товар), а Покупець прийняти та оплатити товар на умовах визначених цим Договором.

Згідно п. 4.1. Договору, ціна товару та вартість кожного конкретного замовлення Покупця на поставку товару згідно Договору визначається в рахунках - фактурах або видаткових накладних Продавця, виписаних Покупцю уповноваженим представником Продавця.

Відповідно до п. 5.1. Договору, Покупець здійснює оплату кожної прийнятої ним в поточному місяці партії товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця протягом 14-ти календарних днів з моменту отримання Покупцем даної партії товару.

Як вбачається з матеріалів справи, за період дії Договору позивач здійснив відповідачу поставку товару на загальну суму 70 239,15 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних наявних у матеріалах справи (а.с. 17 - 37).

Між тим, відповідач в прядку та строки визначені умовами Договору за поставлений товар не розрахувався.

Судом встановлено, що за період з 15.06.2012 року по 09.08.2012 року відповідач частково розрахувався за поставлений товар, сплативши на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти в сумі 57 351,11 грн.

Таким чином, саном на момент пред'явлення позову заборгованість відповідача перед позивачем становить 12 888,04 грн.

Суд надаючи правову оцінку позовним вимогам, зазначає наступне.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи, що сума боргу за поставлений позивачем товар в розмірі 12 888,04 грн. відповідачем не погашена, суд вважає що позовні вимоги в частині стягнення основної заборговані є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 8.3. Договору сторони обумовили, що в разі порушення строків оплати отриманого товару, Покупець за вимогою Продавця сплачує на користь останнього неустойку в розмірі 0,5 % від вартості неоплаченого в строк товару за кожен день прострочки.

Так, частиною шостою ст. 232 ГК України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи із змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Позивач надав обґрунтований розрахунок пені, який відповідає вимогам Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та відповідно до якого належна до сплати сума становить 11 718,96 грн.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Позивачем до матеріалів справи наданий обґрунтований розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат за весь період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання по кожній поставці товару, відповідно до якого належною до сплати сумою відсотків та індексу інфляції є 317,51 грн. та 27,97 грн. відповідно.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача щодо неправомірності нарахування позивачем пені, 3 % річних та індексу інфляції, у зв'язку з тим, що останнім, в порушення умов договору не було вжито жодних заходів досудового врегулювання спору, враховуючи наступне.

У відповідності до ст. 5 ГПК України, сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

Порядок досудового врегулювання спорів визначається цим Кодексом, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.

Ключове значення для розуміння цієї норми мають вказівки Верховного Суду України та Конституційного Суду України. У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01.11.1996 року № 9, де зазначається: з урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.

Статтею 55 Конституції України кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 встановлено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Конституційний Суд України виходить з того, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України треба розглядати в системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч.5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, зокрема судовий захист.

Із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, зокрема у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Із прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 09.07.2002 року № 15-рп/2002 згідно з рекомендацією президії Вищого господарського суду України від 10.02.2004 року № 04-5/212 "Про внесення змін і доповнень до деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України і президії Вищого господарського суду України та про визнання такими, що втратили чинність, роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України" визнано таким, що втратило чинність, роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 01.11.1995 року № 02-5/781 "Про деякі питання практики застосування розділу II Господарського процесуального кодексу України", так ст. 6 ГПК передбачено, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 11 718,96 грн., 3 % річних в розмірі 317,51 грн. та інфляційних втрат в розмірі 27,97 грн. відповідають нормам чинного законодавства та підлягають задоволенню як правомірні та обґрунтовані.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 4 000 грн. судових витрат - витрат на юридичні послуги.

Судом встановлено, що 14.09.2012 року між позивачем та ТОВ "Юридична фірма "Північне сяйво" був укладений договір про надання юридичних послуг № 2/09.

На виконання умов вказаного договору, ТОВ "Юридична фірма "Північне сяйво" були надані позивачу наступні послуги:

- вивчення документів та надання юридичної консультації з приводу обставин виникнення судового спору щодо стягнення заборгованості з ТОВ "Торговий дім Профі Центр";

- складання тексту позовної заяви та подання позову до суду;

- представництво інтересів ПП "Каcкад - Буд" в господарському суді Харквіської області.

Викладені вище обставини підтверджуються протоколом узгодження договірної ціни згідно договору № 02/09 від 14.09.2012 року, відповідно до якого загальна вартість наданих юридичних послуг склала 4 000 грн. (а.с. 78).

Оплата позивачем отриманих юридичних послуг підтверджується платіжним дорученням № 2845 від 03.10.2012 року (а.с. 79).

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Таким чином, грошові кошти у розмірі 4 000 грн. сплачені позивачем на користь ТОВ "Юридична фірма "Північне сяйво" є судовими витратами в розумінні ст. 44 ГПК України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 75, ст. 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Прийняти до розгляду заяву ПП "Каскад-Буд" про уточнення позовних вимог від 23.10.2012 року.

Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ТОВ "Торговий дім Профі Центр" (61036, м. Харків, вул. Дизельна,16 б, к. 22, р/р 26008191997000 в АКІБ "Укрсиббанк", м. Харків, МФО 351005, код 33673024) на користь ПП "Какад - Буд" (61037, м. Харків вул. Кошкіна, 2б, кв. 139, р/р26008000075669 у ПАТ "Укрсоцбанк". м. Харків, МФО 300023, код 36033004) суму основної заборгованості в розмірі 12 888,04 грн., пеню - 11 718,96 грн., 3 % річних в розмірі 317,51 грн., інфляційних втрат - 27,97 грн, витрат на юридичні послуги в розмірі 4 000 грн., а також судовий збір в сумі 1 609,50 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 29.10.2012 р.

Суддя Лаврова Л.С.

справа № 5023/4250/12