Рішення

від 04.12.2012 по справі 3892-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.12.2012Справа №5002-11/3892-2011

За позовом Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління»

до відповідачів:

1) Приморської селищної ради;

2) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1;

за участю прокуратури Автономної Республіки Крим

про визнання рішення незаконним, договору оренди земельної ділянки недійсним та спонукання до виконання певних дій

Представники:

від позивача - Новожилов О.Ю., довіреність № 2213 від 25.07.12, ведучий юрисконсульт юридичного відділу, посвідчення №04, представник;

від відповідача - Приморської селищної ради - Полікарпов І.Д, довіреність № 02/02-14 від 01.01.12, паспорт НОМЕР_1, представник;

від відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1- ОСОБА_1, , паспорт НОМЕР_2, фізична особа-підприємець;

від прокуратури - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Кримське республіканське підприємство «Протизсувне управління» звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідачів - Приморської селищної ради; фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про:

- визнання незаконним та скасування рішення 16-ї сесії 5-го скликання Приморської селищної ради від 15.06.2007 № 492 «Про передачу фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0250 га в оренду строком на 10 років»;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 15.06.2007, укладеного між Приморською селищною радою і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1;

- зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у місячний термін після набрання законної сили рішення суду за власний рахунок знести самовільно побудоване капітальне приміщення розміром 12x19м, що знаходиться на набережній між бунами №2 і №3 у західній частині центральної ділянки набережної берегоукріплювальних споруд смт. Приморський (м.Феодосія) за адресою: АДРЕСА_1, яка використовується під кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», і про приведення набережної у первісний стан.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на земельній ділянці, яка передана в оренду фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1, на підставі рішення Приморської селищної ради від 15.06.2007 № 492 та договору оренди від 15.06.2007 розміщені берегоукріплювальні споруди, що закріплені за позивачем на праві господарського відання, тому вказана земельна ділянка не могла бути передана в оренду без погодження з Кримським республіканським підприємством «Протизсувне управління».

Відповідач проти позову заперечує, по мотивам, вказаним у відзиві, основні з яких ґрунтуються на тому, що Кримське республіканське підприємство «Протизсувне управління» не є належним позивачем по даній справі. Також відповідач вказує на те, що постановою Верховної Ради АР Крим від 21.04.2010 року №1710-5/10 визначений перелік майна, що належить Автономній Республіці Крим, та згідно додатку №3 до даної постанови був визначений перелік берегоукріплювальних та протизсувних споруд, які належать АР Крим та знаходяться на балансі Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління", однак, в даному документі відсутні берегоукріплювальні споруди, які знаходяться в смт.Приморський, про які ставить питання позивач.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.11.2012 р. судом прийнято вступ прокурора до участі у справі.

Розгляд справи відкладався, провадження по справі зупинялось, строк розгляду справи продовжувався, в порядку ст.69, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням 16-ї сесії 5-го скликання Приморської селищної ради від 15 червня 2007 р. №492 "Про передачу земельної ділянки фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 в оренду строком на 10 років", затверджено технічну документацію по землеустрою по відводу земельної ділянки фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 і передано строком на 10 років земельну ділянку кадастровий номер 01116466000:01:002:0038, розташований в АДРЕСА_1, площею 0,0250 га, (а.с.13, т.1).

На підставі рішення 16-ї сесії 5-го скликання Приморської селищної ради від 15 червня 2006 р., між Приморською селищною радою (Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки від 15.06.2007 року, (а.с.14, т.1).

Відповідно до п.2 договору оренди, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0250 га, розташована в АДРЕСА_1, кадастровий номер: 01:116:460:00: 01:002:0038 за рахунок земель несільськогосподарської діяльності (39) вхідних до категорії земель жилої та громадської забудівлі в межах смт. Приморський, Приморської селищної ради, у тому числі по угіддях: забудовані землі (34) 0,0250 га, у т.ч. землі комерційного призначення (42) 0,0250 га під торговельний павільйон з літнім майданчиком.

Згідно до п.15 договору, земельна ділянка передається в оренду під обслуговування торговельного павільону з літнім майданчиком.

Договір зареєстрований у Феодосійському міському відділі Кримської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Рескомземі України про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 19.07.2007 р. № 040701900026, (а.с.16, т.1).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є вимога Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління» про визнання незаконним та скасування рішення 16-ї сесії 5-го скликання Приморської селищної ради від 15.06.2007 № 492 «Про передачу фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0250 га в оренду строком на 10 років»; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 15.06.2007, укладеного між Приморською селищною радою і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1; зобов'язання фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у місячний термін після набрання законної сили рішення суду за власний рахунок знести самовільно побудоване капітальне приміщення розміром 12x19м, що знаходиться на набережній між бунами №2 і №3 у західній частині центральної ділянки набережної берегоукріплювальних споруд і про приведення набережної у первісний стан, з посиланням на те, що споруди, які знаходяться на спірній земельній ділянці є майновою належністю АР Крим, відносяться до державної власності і знаходяться на балансі позивача, тобто прийнявши оспорюване рішення про передачу земельної ділянки та уклавши договір оренди Приморська селищна рада розпорядилась берегоукріплювальними спорудами, які закріплені за позивачем на праві господарського відання, за відсутності наданих їй на це повноважень.

Предметом доказування у даній справі є встановлення наявності чи відсутності підстав для визнання незаконим та скасування рішення 16-ї сесії 5-го скликання Приморської селищної ради від 15.06.2007 № 492 «Про передачу фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0250 га в оренду строком на 10 років», а також визнання недійсним договору оренди землі.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд не вбачає підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Вказані положення кореспондуються з положеннями частини 1 статті 393 Цивільного кодексу України, згідно з якою правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно з пунктом 2 роз'яснення президії Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»від 26 січня 2000 року № 02-5/35 підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

У відповідність до статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статей 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування належить, зокрема, земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 123 Земельного кодексу України передача земельних ділянок в постійне користування передбачає проходження певної процедури по виготовленню технічної документації, її погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання.

Підстави набуття прав на землю визначені розділом IV Земельного кодексу України та встановлено, що після прийняття органом державної влади або місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки у власність або в користування, затвердження результатів аукціону, укладення відповідної цивільно-правової угоди, набуття права власності на житловий будинок, будівлю, споруду особа має право на одержання земельної ділянки у власність або в користування і право вимагати оформлення документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

Згідно з частиною 6 статті 123 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Як свідчать матеріали справи, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 у встановленому законом порядку був зроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.

Згідно з пунктом 12 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Спірна земельна ділянка знаходиться в межах території, на яку поширюється компетенція Приморської селищної ради, тобто місцева рада діяла в межах своїх повноважень, тому не має підстав для визнання недійсним рішення Приморської селищної ради (а.с.100-102, т.1).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи, що вимоги про визнання недійсним договору оренди є похідними від вимог про визнання недійсним рішення, то необхідно відмовити у позові і в цій частині.

У позовній заяві, також, зазначено, що спірна земельна ділянка розташована на набережній між бунами №2 і №3 у західній частині центральної ділянки набережної берегоукріплювальних споруд смт. Приморський (м.Феодосія) та зайнята під берегоукріплювальними спорудами, переданими на баланс Кримського республіканського підприємства „Протизсувне управління", у зв'язку з чим позивач вважав, що фактично з прийняттям оспорюваного рішення Коктебельська селищна рада розпорядилася наведеним майном, яке закріплено за ним на праві повного господарського відання.

Виходячи з приведеного обґрунтування та доводів, викладених в позовній заяві, слід дійти висновку, що спір у даній справі виник з підстав порушення прав на майно, закріплене за позивачем - Кримським республіканським підприємством „Протизсувне управління".

Згідно з частиною 1 статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Також слід зазначити наступне, постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 15.03.2000 № 982-2/2000 "Про склад майна, яке належить Автономній Республіці Крим" був затверджений перелік берегоукріплювальних та протизсувних споруд, що належать Автономній Республіці Крим та які знаходяться на балансі Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління", що викладений у додатку № 3 до постанови.

Проте, у даному переліку, не виявлено запису про належність берегоукріплювальних споруд в смт. Приморський міста Феодосія протяжністю 1,800 км, Автономній Республіці Крим та Кримському республіканському підприємству "Протизсувне управління".

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивачем не надано доказів віднесення спірного майна до власності Автономної республіки Крим. Не надано позивачем правовстановлюючих документів як на берегоукріплювальні споруди в смт. Прморський так і на земельну ділянку на якій вони знаходяться.

Основними критеріями визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.

Згідно з пунктом 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 02.04.1994 № 02-5/225, при вирішенні спорів слід виходити з того, що майно, яке належить до державної власності і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, тобто підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності, визначеним статутом підприємства.

Права підприємства щодо розпорядження закріпленим за ним майном, у тому числі державним, визначені, зокрема, в пунктах 5 та 6 статті 10 Закону України "Про підприємства в Україні".

Відповідно до статті 73 Господарського кодексу України, майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Згідно зі статтею 136 Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Згідно зі статтею 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Пунктом 1.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Міністерством юстиції України від 07.02.2002 № 7/5, визначено, що дане положення визначає порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні і спрямоване на забезпечення визнання та захисту цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, активізації інвестиційної діяльності. Відповідно до пункту 1.4 даного положення, державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлюючих документів особи, що звернулася до БТІ.

Позивач не надав суду доказів державної реєстрації за ним спірного майна, а саме, берегоукріплювальних споруд в смт. Приморський м. Феодосії, також наявності правомочності на управління даним майном.

Позивач вказував, що у зв'язку з прийняттям Приморською селищною радою рішення про передачу зазначеної земельної ділянки в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, він позбавлений можливості обслуговувати розташовані на ній берегоукріплюючі споруди, закріплені за ним на праві повного господарського відання.

Суд вважає, що позивачем не надано доказів того, що за наявності оспорюваних рішень Приморської селищної ради, виконавчого комітету Приморської селищної ради та спірного договору, позивач позбавлений можливості виконувати покладені на нього функції відповідно до Статуту підприємства по управлінню берегоукріплювальними, протизсувними і пляжними спорудами, що знаходяться у нього на балансі на праві господарського відання.

Також позивачем заявлено вимоги про зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у місячний термін після набрання законної сили рішення суду за власний рахунок знести самовільно побудоване капітальне приміщення розміром 12x19м, що знаходиться на набережній між бунами №2 і №3 у західній частині центральної ділянки набережної берегоукріплювальних споруд смт. Приморський (м.Феодосія) за адресою: АДРЕСА_1, яка використовується під кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», і про приведення набережної у первісний стан.

Вказані вимоги позивач обґрунтовує ч.1-4 ст.376 Цивільного кодексу України щодо самочинного будівництва нерухомого майна та вказує що зазначені споруди не відповідають умовам їх експлуатації відповідно до положень наказу Держбуду України і Держнаглядохоронпраці № 32/288 від 27.11.1997 «Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.05.1997 № 409 «Про забезпечення надійності й безпечності експлуатації будівель, споруд та інженерних мереж».

Проте слід зазначити, що відповідно до рішення Приморської селищної ради від 15.06.2007р. № 492 та договору оренди земельної ділянки від 15.06.2007р. земельна ділянка надана під торгівельний павільйон з літнім майданчиком, тобто під розміщення тимчасової споруди.

Відповідачами надано до справи фотоматеріали (а.с.20) та паспорт тимчасового об'єкта торгівлі (а.с.21), з якого вбачається, що торгівельний павільйон з літнім майданчиком є тимчасовим об'єктом торгівлі. При цьому в паспорті маються всі необхідні погодження на розміщення тимчасового об'єкта торгівлі. Зокрема, погодження спеціаліста з архітектури та містобудування виконкому селища Приморське, погодження спеціаліста виконкому по землевпорядкуванню, погодження управління архітектури та містобудування м.Феодосії, паспорт тимчасового об'єкта торгівлі затверджений Головою Приморської селищної ради.

Разом з тим, позивачем не надано належних доказів пов'язаності вимог про знесення об'єкта торгівлі із обставинами, приведеними в обґрунтування факту порушення прав позивача, наведеним в позовній заяві, та предметом цього спору, оскільки спірна споруда не є предметом оспорюваного рішення Приморської селищної ради та спірного договору оренди земельної ділянки.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Вступна і резолютивна частини рішення оголошені в судовому засіданні 04.12.2012 року.

Повний текст рішення складено 06.12.2012 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82,84,85 ГПК України

В И Р І Ш И В :

У позові відмовити у повному обсязі.

Суддя С.С. Потопальський