Рішення

від 13.12.2012 по справі 4130-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.12.2012Справа №5002-33/4130-2012

за позовом публічного акціонерного товариства «Марфін Банк»

(вул. Леніна, 28, м. Іллічівськ, Одеська область, 68003)

(вул. Першотравнева, 1В, м. Сімферополь, АР Крим, 95007)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт - Комфорт»

(вул. Ростовська, 19А, м. Сімферополь, АР Крим, 95050)

про звернення стягнення на предмет іпотеки

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники сторін:

Від позивача: Бухтіярова Олена Анатоліївна, представник, довіреність № 78 від 20.11.10, ПАТ «Марфін Банк»;

Від відповідача: Братцева Олена Олександрівна, представник, довіреність № б/н від 01.12.12, ТОВ «Моноліт - Комфорт»;

Суть спору: Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк» звернулося до господарського суду АР Крим з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт - Комфорт» та просить суд звернути стягнення заборгованості за кредитним договором № 179/S від 19 травня 2009 року у розмірі 874 286.38 грн. на предмет іпотеки за договором від 19 травня 2009 року за реєстр. № 2674.

Позовні вимоги вмотивовані наявністю права позивача на вимогу забезпечення невиконаних зобов'язань позичальника за кредитним договором № 179/S від 19 травня 2009 року шляхом звернення стягнення на об'єкт іпотеки - нерухоме майно, заставлене за договором від 19 травня 2009 року за реєстр. № 2674, укладеним із іпотекодавцем, відповідачем по даній справі.

При цьому, позивач посилався на положення статей 526, 625, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, а також Закону України «Про іпотеку».

Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував та просив провадження у справі припинити, посилаючись на факт припинення позичальника за кредитним договором (а.с. 63-65).

Судом у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено з огляду на приписи статті 80 Господарського процесуального кодексу України, якою наведений вичерпний перелік підстав для припинення провадження у справі, до якого, зокрема, не включено таку підставу як припинення підприємницької діяльності особи, яка не є учасником даного судового процесу.

Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні представникам сторін роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням представників сторін, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пояснення та клопотання по справі надавалися ними російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

встановив:

19 травня 2009 року між відкритим акціонерним товариством «Морський транспортний банк» (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Марфін Банк», надалі - Банк) та товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно - виробнича компанія «Моноліт» (позичальник) укладений кредитний договір № 179/S, відповідно до пункту 1 якого банк зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді непоновлювальної кредитної лінії на суму 842.400.00 грн. з 19 травня 2009 року і терміном погашення до 17 травня 2013 року включно, із сплатою 19 % річних за фактичний період користування кредитними коштами ( із розрахунку 360 календарних днів у році) від фактичної суми заборгованості за кредитом на погашення заборгованості позичальника перед банком за кредитним договором № 162/S від 19 червня 2008 року, а позичальник зобов'язується на умовах, в розмірі та строки, встановлені в цьому договорі, повернути банку кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами, а також сплатити комісії, пені та штрафи, та інші платежі, які передбачені умовами цього договору.

Відповідно до пункту 1.3 договору видача коштів за кредитом відбувається траншами (частинами) на підставі письмових повідомлень (заявок), отриманих від позичальника, що є невід'ємними частинами цього договору, шляхом перерахування коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника № 26002320961, відкритий у філії банку у м. Сімферополі.

Відповідно до пункту 3.2 договору позичальник зобов'язався використовувати кредит на цілі, зазначені в пункті 1.1 даного договору; сплачувати відсотки за користування кредитом відповідно до пункту 5.5 договору; повернути кредит у зазначеній в пункті 1.1. даного договору термін; сплатити банку комісії відповідно до пункту 5.6 договору; до отримання кредиту належним чином оформити договір іпотеки, з метою забезпечення виконання зобов'язань за даним договором.

Згідно з пунктом 3.3 договору банк при порушенні позичальником будь - якого із зобов'язань, передбачених умовами даного договору має право, зокрема, звернути стягнення на предмет іпотеки, переданий у забезпечення належного та повного виконання договору, у способи, передбачені договором іпотеки та діючим законодавством України, у тому числі достроково.

Пунктом 4.1 договору сторони визначили, що забезпеченням виконання зобов'язань позичальником за цим договором є іпотека нежитлових приміщень у цокольному поверсі у літ. А № 26, 27, які розташовані за адресою: м. Сімферополь, вул. Ростовська, буд. 19а, загальною площею 63.4 кв.м; нежитлових приміщень у цокольному поверсі у літ. А № 30, 31, які розташовані за адресою: м. Сімферополь, вул. Ростовська, буд. 19а, загальною площею 104.5 кв.м., нежитлових приміщень у цокольному поверсі у літ. А № 22, 23, які розташовані за адресою: м. Сімферополь, вул. Ростовська, буд. 19а, загальною площею 54.3 кв.м., що належать на праві власності ТОВ «Моноліт - Комфорт».

Відповідно до пункту 6.1 договору при порушенні позичальником будь - яких термінів повернення кредиту, передбачених пунктами 1.1, 3.2.3, 3.3.2 цього договору, сплати відсотків, передбачених пунктами 3.2.2, 5.5, та комісій, передбачених пунктами 3.2.5, 5.6 даного договору, позичальник виплачує банку пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який виплачується пеня, від простроченої суми. Пеня сплачується у грошовій одиниці України на рахунок банку.

Даний договір набирає сили з моменту його підписання обома сторонами, скріплення підписів печатками і діє до повного виконання зобов'язань сторонами за даним договором (пункт 7.1 договору).

19 травня 2009 року між відкритим акціонерним товариством «Морський транспортний банк» (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Марфін Банк») (іпотекодержатель) та товариством з обмеженою відповідальністю «Моноліт - Комфорт» (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, відповідно до пункту 1.1 якого предметом цього договору є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в пункті 7 цього договору, в забезпечення виконання зобов'язань боржника перед іпотекодержателем, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником зобов'язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця ( а.с. 21-28).

Згідно з пунктом 2 договору іпотекою забезпечується виконання зобов'язань боржника за кредитним договором від 19 травня 2009 року № 179/S, укладеного між іпотекодержателем та боржником.

Відповідно до умов пункту 7.7.1 договору іпотеки від 19 травня 2009 року іпотекодержатель має право з метою задоволення своїх вимог звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання будь - якого із зобов'язань за кредитним договором.

Позивач стверджує, що позичальник свої зобов'язання за кредитним договором виконував неналежно, а саме - несвоєчасно та не в повному обсязі сплачував щомісячні платежі та відсотки за користування коштами, у зв'язку з чим станом на 16 листопада 2012 року заборгованість позичальника за кредитним договором становить 874 286.38 грн., а саме 792400.00 грн.. - заборгованість за кредитом, 77 643.962 грн., 4242.46 грн. - заборгованість за пенею.

Викладене з'явилося підставою для звернення публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» із даною позовною заявою до господарського суду АР Крим.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Спірні правовідносини між сторонами у справі виникли з приводу неналежного виконання позичальником умов кредитного договору в частині сплати кредитних коштів, процентів за користування ними, а також порушення інших умов договору, у зв'язку з чим вони підлягають регулюванню положеннями глави 71 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Предметом спору є вимоги про стягнення кредитної заборгованості в сумі 874 286.38 грн., а саме 792400.00 грн. - заборгованість за кредитом, 77 643.962 грн. - заборгованість за відсотками, 4242.46 грн. - заборгованість за пенею.

За твердженнями позивача, станом на 16 листопада 2012 року за позичальником залишилася непогашеною прострочена заборгованість за кредитним договором № 179/S від 19 травня 2009 року в сумі 874 286.38 грн., що вбачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем та не заперечувалося відповідачем (а.с. 18-19).

Відповідно до частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина 3 статті 1049 Цивільного кодексу України).

Одночасно, позивач просив стягнути з відповідача 77643.92 грн. відсотків за користування кредитом.

Згідно з частиною 2 статті 1052 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Так, відповідно до частини 1 статті 1048 зазначеного Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Пунктом 1.1 договору сторони передбачили, що банк зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді не поновлювальної кредитної лінії на суму 842.400.00 грн., з 19 травня 2009 року і терміном погашення по 17 травня 2013 року включно, із сплатою 19 % річних за фактичний період користування кредитними коштами ( із розрахунку 360 календарних днів у році) від фактичної суми заборгованості за кредитом на погашення заборгованості позивальника перед банком за кредитним договором № 162/S від 19 червня 2008 року, а позичальник зобов'язується на умовах, в розмірі та строки, встановлені в цьому договорі, повернути банку кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами, а також сплатити комісії, пені та штрафи, та інші платежі, які передбачені умовами цього договору .

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на суму заборгованості було нараховано відсотки за користування відповідачем кредитними коштами за період з 22 травня 2009 року по 29 квітня 2011 року, розмір яких, згідно наданого позивачем розрахунку, складає 77 643.92 грн. (а.с. 18).

Також, позивач просив стягнути з відповідача 4242.46 грн. пені за прострочення такого зобов'язання із своєчасної сплати відсотків.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 548 та статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом, зокрема, неустойкою.

Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Статями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 6.1 договору при порушенні позичальником будь - яких термінів повернення кредиту, передбачених пунктами 1.1, 3.2.3, 3.3.2 цього договору, сплати відсотків, передбачених пунктами 3.2.2, 5.5 та комісії, передбачених пунктами 3.2.5, 5.6 даного договору, позичальник виплачує банку пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який виплачується пеня, від простроченої суми. Пеня сплачується у грошовій одиниці України на рахунок банку.

Позивачем наданий розрахунок пені по прострочених відсотках (а.с. 18-19), розмір якої за період з 01 червня 2010 року по 29 квітня 2012 року складає 4242.46 грн..

Суд перевірив надані позивачем розрахунки та визнав їх обґрунтованість та правильність.

Доказів зворотного відповідачем суду надано не було.

Частиною 1 статті 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до частини 1 статті 543 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, майновий поручитель за іпотечним договором несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання як солідарний боржник, якщо договором іпотеки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя, а іпотекодержатель як кредитор має право вимагати виконання основного зобов'язання як від боржника і його майнового поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо, при цьому у разі пред'явлення таких вимог до майнового поручителя останній відповідає в межах взятих на себе зобов'язань перед іпотекодержателем.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено майнового поручителя як особу, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки (стаття 11 цього Закону).

Отже, враховуючи вищевикладене, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Одночасно, суд вважає необґрунтованими доводи представника відповідача про те, що оскільки товариство з обмеженою відповідальністю «СПКМ» (ТОВ «Будівельно - виробнича компанія «Моноліт»), яке є позичальником за кредитним договором № 179/S від 19 травня 2009 року, є ліквідованим то й зобов'язання за кредитним договором та іпотекою, якою забезпечено це зобов'язання, також є припиненим.

Судом було встановлено, що ухвалою господарського суду АР Крим від 09 жовтня 2012 року у справі № 5002-19/2550-2011 ліквідовано банкрута товариство з обмеженою відповідальністю «СПКМ».

Однак, суд зауважує, що порушення справи про банкрутство боржника та неприйняття судом у справі про банкрутство заяви кредитора з вимогами до боржника не звільняє майнового поручителя боржника від виконання взятих на себе зобов'язань за договором іпотеки перед кредитором як іпотекодержателем.

Відповідно до частини 5 статті 3 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Частиною 2 статті 543 Цивільного кодексу України встановлено, що солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Отже, дія частини 2 статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом » відповідно до якої вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, не поширюється на зобов'язання майнового поручителя боржника, оскільки у даній справі майновий поручитель несе солідарну відповідальність, настання якої не пов'язується із заявленням кредитором вимоги до основного боржника у справі про банкрутство.

У зв'язку з цим порушення справи про банкрутство боржника та пропущення кредитором строку заявлення вимог до нього у справі про банкрутство не позбавляє кредитора права вимоги до майнового поручителя боржника як солідарного боржника, а останнього не звільняє від виконання взятих на себе зобов'язань перед кредитором.

Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі № 3-107гс11 (а.с. 112-114).

Викладене свідчить про те, що позивач вірно звернувся із даним позовом до майнового поручителя та вправі задовольнити свої вимоги про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на заставлене майно.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

З огляду на викладене, враховуючи, що судом був встановлений факт порушення позичальником строків повернення кредитних коштів позивачеві, суд дійшов висновку про наявність підстав для звернення стягнення на майно, що було заставлене за договором іпотеки від 19 травня 2009 року, для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір суд покладає на відповідача.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 18 грудня 2012 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1. Відмовити товариству з обмеженою відповідальністю «Моноліт - Комфорт» у задоволенні клопотання про припинення провадження у справі.

2. Позов задовольнити в повному обсязі.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт - Комфорт» (вул. Ростовська, 19А, м. Сімферополь, АР Крим, 95050, код ЄДРПОУ 35651107) на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» (вул. Леніна, 28, м. Іллічівськ, Одеська область, 68003; вул. Першотравнева, 1В, м. Сімферополь, АР Крим, 95007) 792400.00 грн.. - заборгованість за кредитом, 77 643.962 грн. - заборгованість за відсотками, 4242.46 грн. - заборгованість за пенею та 17 485.73 грн. судового збору шляхом звернення стягнення на нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: АРК, м. Сімферополь, вул.. Ростовська, будинок 19 а, а саме: нежитлові приміщення, загальна площа яких складає 104.5 кв.м., що знаходяться в цокольному поверсі літ. А № 30, № 31; нежитлові приміщення, загальна площа яких складає 63.4 кв.м., що знаходяться в цокольному поверсі літ. А № 26, № 27; нежитлові приміщення, загальна площа яких складає 54.3 кв.м., що знаходяться в цокольному поверсі житлового будинку літ. А № 22, № 23.

4. Встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу даного майна з прилюдних торгів.

5. Початкову ціну предмету іпотеки встановити в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність у межах процедури виконавчого провадження, передбаченою Законом України «Про виконавче провадження».

6. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Ю.А. Радвановська