Ухвала

від 05.12.2012 по справі 2а-1838/2011

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2012 р. Справа № 136824/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Пліша М.А., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області на постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 23 травня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області про зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії дитині війни,-

встановив:

У квітні 2011 року позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просив відновити пропущений строк звернення до суду; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити підвищення до пенсії як дитині війни з 01.06.2010 р. по 30.11.2010 р. з урахуванням п. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Оскаржуваною постановою позовні вимоги за період з 01.06.2010 р. по 30.09.2010 р. - залишено без розгляду, в решті позов задоволено. Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» з 01.10.2010 р. по 31.03.2011 р. з урахуванням фактично виплачених сум та з 01.04.2011 р. до припинення права на такі виплати.

Постанову суду оскаржив відповідач. Вважає, що постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених в апеляційній скарзі.

Апелянт як на обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що судом першої інстанції не враховано, що законодавством України не визначено поняття «мінімальна пенсія за віком» як розрахункової величини для підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Крім того, Пенсійний фонд не є розпорядником державних коштів. Просить оскаржувану постанову скасувати та винести нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач, відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має статус дитини війни і перебуває на відповідному обліку у відповідача.

Згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності з 01.01.06 р., дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо позовних вимог в частині права позивача як дитини війни на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону № 2195, з урахуванням статті 111 цього Закону, з 09.07.2007 року дію статті 6 Закону № 2195 відновлено.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VІ від 28 грудня 2007 року, який набрав чинності з 01 січня 2008 року, зокрема пунктом 41 розділу ІІ цього Закону, внесено зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та статтю 6 цього Закону викладено в такій редакції: «дітям війни (крім тих на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» таке підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

Однак, згідно з рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними вищевказані зміни щодо розміру підвищень до пенсії дітям війни.

Таким чином, після прийняття Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, поновили свою дію положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року, тобто з 22 травня 2008 року відновлено право дітей війни на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Вищевказане рішення Конституційного суду України від 22 травня 2008 року є обов'язковим до виконання на території України і має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнаних неконституційними. Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, і відповідно поновили свою дію положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», які діяли до прийняття неконституційних норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Після Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не обмежувалась.

Встановлено, що позивачу підвищення до пенсії як дитині війни здійснювались неправомірно у розмірах визначених постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», оскільки відновлені дією із 22 травня 2008 року норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мають вищу юридичну силу ніж норми вищевказаної постанови КМ України, і відповідно до ч.4 ст. 9 КАС України підлягають до застосування.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» хоча і передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлений аб.1 ч.1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, однак, чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за цими правилами ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не може бути підставою для відмови в реалізації позивачем конституційних прав і гарантій на підвищення до пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ст. 9 ч.7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Враховуючи вищенаведене, вихідним критерієм обчислення розміру підвищення до пенсії дітям війни є розмір мінімальної пенсії за віком, визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Суд вважає безпідставним покликання апелянта на те, що фінансування виплат, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про соціальний захист дітей війни» проводиться із державного бюджету і Положенням «Про Пенсійний фонд України» визначено вичерпний перелік використання бюджетних коштів, які здійснюються виключно за призначенням, виходячи з наступного.

Відповідно до Указу Президента України «Про Положення про Пенсійний фонд України» № 384/2011 від 06 квітня 2011 року та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України» № 1261 від 24 жовтня 2007 року, призначення та перерахунок розміру пенсії належить до компетенції органів Пенсійного фонду України.

Відповідно до п. 2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 р. № 8-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 березня 2008 р. за № 209/14900, одним із основних завдань управління є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.

Право позивача на отримання надбавки у розмірі 20% до нарахованої пенсії на підставі положень ч.2 ст.6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» відповідачем не оспорюється.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області залишити без задоволення.

Постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 23 травня 2011 року у справі № 2а-1838/11 за позовом ОСОБА_1 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Ухвала остаточна та оскарженню не підлягає.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: М.А. Пліш

Н.М. Судова-Хомюк