Ухвала

від 03.12.2014 по справі 2а-1838/2011

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2014 р.Справа № 2а-1838/2011 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Макаренко Я.М.

Суддів: Шевцової Н.В. , Мінаєвої О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного Фонду України в м. Комсомольську на постанову Комсомольського міського суду Полтавської області від 04.06.2014р. по справі № 2а-1838/2011

за позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного Фонду України в м. Комсомольську

про поновлення пропущеного строку та зобов' язання здійснити перерахунок та виплату пенсії дитиній війни,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Комсомольського міського суду Полтавської області від 04 червня 2014 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Комсомольську Полтавської області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного Фонду України в м. Комсомольську Полтавської області.

Зобов'язано Управління Пенсійного Фонду України в м. Комсомольську Полтавської області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за період за період з 18 серпня 2010 року по 22 липня 2011 року та починаючи з 01 січня 2014 року по 04 червня 2014 року включно з підвищенням її на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленої абз.1 ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням проведених йому виплат підвищення до пенсії за цей же період.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати вказану постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції на підставі п.3 ч.1 ст. 197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 195 КАС України, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відноситься до категорії дітей війни.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача не відповідають вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до чинної редакції ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% від мінімальної пенсії за віком.

На підставі ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.

19 червня 2011 року набув чинності Закон України № 3491-V1 від 14 червня 2011 року «Про внесення змін до Закону України про Державний бюджет України на 2011 рік», згідно з яким /п.4 Прикінцевих положень/ норми і положення ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік». За відсутності Закону, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу, а також враховуючи позицію Конституційного Суду України, (рішення від 03.10.1997р. № 4-зп справа про набуття чинності Конституцією України) суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню ЗУ «Про державний бюджет на 2011 рік», який був прийнятий пізніше Закон України «Про соціальний захист дітей війни». Разом із тим, 06.07.2011 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 745 «Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності 23.07.2011 р. та встановила інший порядок застосування ст.6 Закону. З огляду на викладене, до набрання чинності вказаною постановою Кабінету Міністрів України, тобто до 23.07.2011 року підлягає застосуванню положення статей ЗУ «Про соціальний захист дітей війни». Отже, здійснюючи позивачу нарахування та виплату державної соціальної підтримки дітей війни за період з 18 серпня 2010 р. по 22 липня 2011 р. у розмірі меншому ніж встановлений ст.6 Закону № 21-95-ІV, відповідач діяв неправомірно.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" не було визначено жодних обмежень щодо застосування положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" до 3 серпня 2014 року.

Таким чином, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", який набув чинності 3 квітня 2014 року, яким було внесено зміни до п. 7 Прикінцевих положень Закону України на 2014 рік", на підставі чого Кабінету Міністрів України було надано повноваження вносити пропозиції щодо підвищення соціальних стандартів та їх фінансового забезпечення та вносити пропозиції щодо відновлення обсягів видатків на виконання першочергових соціальних та економічних програм, оскільки зазначеними змінами не було врегульовано питання можливості змінювати державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Натомість на підставі Закону України від 31 липня 2014 року "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", який набув чинності 3 серпня 2014 року, "Прикінцеві положення" Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" були доповнені п. 6-7, за яким було встановлено, що норми і положення ст. ст.5, 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.

Таким чином Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" з 3 серпня 2014 року було надано повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір доплати до пенсії, передбачений ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджетів на 2014 рік.

При цьому за Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № З-рп/2012 дано тлумачення, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України під час вирішення справ про соціальний захист підлягають застосуванню тоді, коли вони видані у межах його компетенції на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Так за п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1381 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення", прийнятої з метою здійснення, починаючи з 2012 року, заходів щодо поетапного до 2015 року підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення, було встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення, встановлене ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", провадиться у розмірі 66,43 грн.

На підставі наведеного колегія суддів відхиляє посилання апелянта на необхідність застосування до спірних правовідносин за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року включно положень Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1381, бо вищу юридичну силу над вказаним підзаконним актом має Закон України "Про соціальний захист дітей війни".

Колегія суддів зазначає, що з урахуванням внесених змін у Закон України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", які набули чинності 3 серпня 2014 року, починаючи з цієї дати застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1381 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення", оскільки вказані зміни до порядку застосування положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" були прийняті пізніше, тому мають пріоритет.

Таким чином при визначенні розміру доплати до пенсії позивачу за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року слід керуватися розміром доплати, визначеному ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а починаючи з 3 серпня 2014 року, слід керуватися розміром підвищення до пенсії, встановленого Постановою КМУ від 28 грудня 2011 року № 1381.

На час виникнення спірних правовідносин, розмір мінімальної пенсії за віком був визначений ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює розміру, визначеного законом, прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність.

При цьому за змістом п. 10 Постанови Пленуму Вищого Адміністративного Суду України від 16 березня 2012 року № 4 "Про судову практику вирішення адміністративними судами спорів, що виникають у зв'язку із застосуванням статей 39, 48, 50, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" вбачається, що застереження з приводу поширення дії ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не є перешкодою для застосування мінімального розміру пенсії за віком для обчислення інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком.

За ст. 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" на 2014 рік прожитковий мінімум на місяць на особу, що втратила працездатність, становить 949 грн.

Таким чином 30% від прожиткового мінімуму на особу, що втратила працездатність, становить у 2014 році на місяць 284,70 грн.

Враховуючи, що фактично позивач з 1 січня 2014 року отримує підвищення до пенсії у розмірі, визначеному п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1381 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення", що становить 66,43 грн. замість розміру визначеного ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції під час розгляду справи вимог Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", постанови КМУ від 28 грудня 2011 року № 1381 та норм ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо повноти та об'єктивності розгляду справи висновків суду не спростовують, оскільки при розгляді справи суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 159 КАС України повно і всебічно, в межах заявлених вимог, з'ясував дійсні обставини справи, дав належну оцінку наявним у справі доказам, правильно вирішив питання щодо правовідносин, зумовлених встановленими фактами, та вирішив справу на підставі норм матеріального права, які регулюють ці правовідносини.

З огляду на вищевикладене, постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 10 ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в м. Комсомольську залишити без задоволення.

Постанову Комсомольського міського суду Полтавської області від 04.06.2014р. по справі № 2а-1838/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Макаренко Я.М. Судді Шевцова Н.В. Мінаєва О.М.