Рішення

від 21.11.2012 по справі 24/210

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.11.12 р. Справа № 24/210

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Колесник Р.М., суддів Говорун О.В., Левшиної Г.В.

при секретарі судового засідання Дороховій Т.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи

за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг», м Київ

до відповідача 1: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк

відповідача 2: приватного підприємства «Востоктопливо», м. Донецьк

про стягнення 272081,34 гривень

за зустрічним позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг», м. Київ

про розірвання договору фінансового лізингу №139 від 05.07.2007р.

Представники сторін:

Від позивача: Ковалик В.В.

Від відповідача 1: не з'явився

Від відповідача 2: не з'явився

В судовому засіданні 06.10.2009р. оголошувалась перерва до 20.10.2009р.

В судовому засіданні 20.10.2009р. оголошувалась перерва до 22.10.2009р.

В судовому засіданні 13.05.2010р. оголошувалась перерва до 26.05.2010р.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг», м Київ, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача 1: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк та відповідача 2: приватного підприємства «Востоктопливо», м. Донецьк, про стягнення 289 441, 71 гривень.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір фінансового лізингу № 139 від 05.07.2007р. та додаткових угод до нього, договір поруки б/н від 05.07.2007р.

Фізична особа -підприємець ОСОБА_1, м. Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області із зустрічним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг», м. Київ про розірвання договору фінансового лізингу № 139 від 05.07.2007р.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог посилається на той факт, що лізингодавцем порушенні умови договору фінансового лізингу №139 від 05.07.2007р., а саме було передано автомобіль іншої вантажопідйомністю, ніж визначено у договорі та додатках до нього.

14.09.2009р. відповідачами був наданий відзив на позовну заяву відповідно до якого позов не визнають частково, а саме з коригуванням боргу в зв'язку із зміною курсу долару США розрахованим позивачем та в зв'язку з перевищенням розміру винагороди над подвійною обліковою ставкою НБУ в розмірі 15304,28 гривень.

14.09.2009р. позивачем були надані пояснення №4068 від 08.09.2009р. відповідно до яких наведені уточнення щодо нарахування пені та згідно яких просить суд стягнути борг відповідно до позовної заяви.

06.10.2009р. від відповідача 1 надійшов відзив відповідно до якого частково не погоджується з позовними вимогами з тих же підстав, що були наведені у попередньому відзиві, а також вважає, що стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми перевищить збитки позивача, понесені ним у зв'язку з порушенням відповадчем-1 зобов'язання (тобто матиме місце необґрунтоване збагачення позивача в результаті застосування до відповідача-1 відповідальності).

Відповідачем 2 також був наданий відзив зміст якого є аналогічним змісту відзиву відповідача 1.

Позивачем надані письмові пояснення № 4178 від 01.10.2009р. відповідно до яких вбачається, що зменшив розмір позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача борг в розмірі 272081, 34 гривень, з яких заборгованість з урахуванням суми валютного корегування по простроченим лізинговим платежам складає 250500,28 гривень, пеня в складає 15653,94 гривень, 3% річних складає 1838,04 гривень, інфляційні витрати складають 4089,08 гривень.

19.10.2009р. відповідачем 1 та 10.11.2009р. відповідачами було надано клопотання про зупинення провадження по справі до вирішення справи за позовом ФОП ОСОБА_1 до ТОВ «АІС-Лізинг», про розірвання договору фінансового лізингу №139.

14.04.2010р. ТОВ «АІС-Лізинг» подало відзив на зустрічну позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що заперечує проти позову та вважає, що підстави для розірвання договору відсутні.

13.05.2010р. позивачем за зустрічним позовом були надані письмові пояснення до відзиву відповідача. Також останнім було надано заяву зі змісту якої вбачається, що є наміри щодо врегулювання зустрічної позовної заяви.

В порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України судом були витребувані у Міжрайонного реєстраційне - екзаменаційного відділу №1 при Управлінні Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в Донецькій області пояснення та матеріали необхідні для розгляду справи.

27.05.2010р. від Міжрайонного реєстраційне - екзаменаційного відділу №1 при Управлінні Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в Донецькій області надійшли пояснення по справі, з яких вбачається, що термін «повна маса» це максимальна маса завантаженого транспортного засобу, об'явлено допустимим компетентним органом держави, в якому зареєстровано транспортний засіб (в даному випадку МРЕВ- 9 м. Києва); вантажопідйомність автомобіля можливо визначити на підставі свідоцтва про реєстрацію, віднявши від «повна маса» - «маса без навантаження» (термін «маса без навантаження» це маса транспортного засобу без екіпажу, пасажирів та вантажу, але з повним запасом палива та необхідним комплектом інструментів).

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 03.06.2010р. було призначено колегіальний розгляд справи.

Ухвалами суду від 10.06.2010р. було призначено судову технічну експертизу та зупинено провадження по справі.

Ухвалою суду від 15.06.2010р. було призначено комплексну автотехнічну і товарознавчу експертизу.

11.10.2010р. на адресу суду з Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло повідомлення про неможливість надання висновку, в зв'язку з не наданням необхідних документів, а також не наданням до огляду транспортних засобів.

Склад суду неодноразово був змінений відповідними розпорядженнями суду.

Відповідно до розпорядження від 17.09.2012р. заступника голови господарського суду Донецької області справу №24/210 було передано на повторний автоматичний розподіл, за наслідками якого справа надійшла для розгляду судді Колесник Р.М.

Розгляд справи на підставі ст.69 Господарського процесуального кодексу України продовжувався. Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався. Розгляд справи на підставі ст.79 Господарського процесуального кодексу України зупинявся та поновлювався.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, вислухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

05.07.2007р. позивачем (лізингодавець) та відповідачем-1 (лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №139.

Предметом даного договору є надання лізингодавцем в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу лізингоодержувачу предмету лізингу, найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведена в специфікації (додаток №2 до договору) - далі за текстом договору - «майно» або «предмет лізингу», для власного користування лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів (п.1.1. договору).

Майно є власністю лізингодавця протягом усього строку дії даного договору (п.1.2. договору).

Строк користування лізингоодержувачем майном становить 36 місяців з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна згідно п.4.3. даного договору за умови належної сплати ним лізингових платежів та належного користування майном за цим договором (п.2.1. договору).

Розділом 3 договору фінансового лізингу передбачені розміри та порядок розрахунків.

Відповідно до п.3.1. договору лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору) та п.3.5. договору. Відповідно до п.3.5. договору платежі за договором здійснюються в національній валюті України (гривнях).

Додатковою угодою №1 до договору був змінений графік сплати лізингових платежів.

Загальна вартість майна на момент укладання договору складає без ПДВ-662500,00 гривень, крім того ПДВ 20% - 132500,00 гривень, разом з ПДВ - 795000,00 гривень (п.3.2. договору).

Згідно розділу 3 Договору лізингові платежі включають: винагороду (комісію) позивачу за отриманий предмет лізингу, з урахуванням коригування, зазначеного в п.3.5. (п.3.1.1. Договору) та платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості майна (п.3.1.2. Договору).

Не є об'єктом оподаткування ПДВ нарахування та сплата комісії у складі лізингового платежу за цим договором в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку НБУ, встановлену на день нарахування такої комісії за відповідний проміжок часу, розраховану від загальної вартості майна (п. 3.10 договору).

Загальна сума винагороди (комісії) позивачу за отриманий предмет лізингу за цим Договором складає без ПДВ - 210489,24 гривень при умові дотримання відповідачем встановленого Договором графіку сплати лізингових платежів (Додаток №1 до Договору). Зазначена сума може бути збільшена з урахуванням п.3.5. цього Договору (п. 3.3).

У п.3.8. Договору визначено відсутність у відповідача права затримувати платежі за цим Договором, строк сплати яких настав, навіть з причин пошкодження майна.

Договір набирає чинності (вважається укладеним) з моменту його підписання сторонами і стає обов'язковим для сторін. Дія договору продовжується до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. (п.18.2. Договору).

З метою передачі у фінансовий лізинг відповідачу позивач придбав даний автомобіль у третіх осіб, а також з цією метою позивачем було отримано кредит в доларах США в ТОВ ЗАТ «Донгорбанк», відповідно до довідки №1392 від 03.09.2007р..

Положеннями розділу 4 договору фінансового лізингу визначено, що приймання Лізингоодержувачем майна в лізинг оформлюється шляхом складання акту приймання-передачі, з моменту підписання якого до Лізингоодержувача переходять усі ризики та відповідальність, пов'язані з користуванням та володінням предметом лізингу.

У відповідності до умов договору фінансового лізингу, майно, що є предметом лізингу, 17.08.2007р. було передано в користування відповідачу 1, про що сторонами був складений відповідний акт приймання-передачі майна, що підтверджує належне виконання позивачем своїх зобов'язань.

Крім того з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором лізингу позивачем (кредитор) та відповідачем 2 (поручитель) був укладений договір поруки від 05.07.2007р., згідно умов якого поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за невиконання відповідачем 1, усіх його зобов'язань перед позивачем у повному обсязі, що виникли із договору №139 фінансового лізингу від 05.07.2007р., укладеного між кредитором та боржником (надалі лізинговий договір), у тому числі і в частині компенсації можливих збитків та сплати можливих штрафних санкцій, комісій (винагород), додаткових платежів, які передбачені лізинговим договором та чинним законодавством України ( п.1.1. договору).

Відповідно п.п. 1.3., 1.4. договору зазначено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник. В тому числі за відшкодування можливих збитків, за сплату пені та інших штрафних санкцій, що обумовлені у лізинговому договору та передбачені законодавством України. Відповідальність поручителя та боржника є солідарною.

Згідно умов п.2.2. договору передбачено, що поручитель, повинен виконати свої зобов'язання на користь кредитора на протязі 2 банківських днів з моменту пред'явлення кредитором вимог, передбачених у п.2.1. цього договору (а саме - у разі невиконання боржником своїх зобов'язань за лізинговим договором, кредитор має право пред'явити свої вимоги безпосередньо до поручителя), шляхом перерахування суми заборгованості боржника на поточний рахунок кредитора, зазначений у розділі 5 «реквізити та підписи сторін» цього договору або інший рахунок, реквізити якого кредитор надасть поручителю.

Порука припиняється погашенням усіх зобов'язань боржника в повному обсязі за лізинговим договором (п.3.2. договору).

Як вбачається з матеріалів справи на адресу відповідачів позивачем 20.01.2009р. була направлена претензія з вимогою погашення заборгованості. Докази надсилання такої претензії наявні в матеріалах справи.

Посилаючись на порушення відповідачем1 умов Договору фінансового лізингу та графіку сплати лізингових платежів, на порушення відповідачем 2 умов договору поруки позивач звернувся до суду з вимогами (з урахуванням зменшення розміру позовних вимог) про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за договором фінансового лізингу в загальному розмірі 272081,34 гривень, з яких: 250500,28 гривень - заборгованість по простроченим лізинговим платежам, враховуючи нараховане валютне коригування по простроченим лізинговим платежам в т.ч. ПДВ; 15653,94 гривень - пеня; 1838,04 гривень - 3% річних; 4089,08 гривень - інфляційні витрати.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Дослідивши Договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки позивача та відповідача 1, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором лізингу, який підпадає під правове регулювання норм статей 806-809 ЦК України та статті 292 ГК України.

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначено у Законі України «Про фінансовий лізинг».

Частиною 2 ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до вимог передбачених ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Пунктом 3 ч.2 ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Частиною першою статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Згідно умов п. 3.1 договору за користування майном Лiзингоодержувач сплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1) та пункту 3.5 договору.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку сума боргу відповідача 1 за лізинговими платежами складає 178636,33 гривні, також останнім нарахована сума валютного корегування в розмірі 71863,95 гривень, що разом становить суму 250500,28 гривень.

Перевіряючи підставність визначення позивачем суми заборгованості по лізинговим платежам у розмірі 178636,33 гривні, суд приходить до висновку, що відповідач 1 дійсно зобов'язання за договором щодо сплати лізингових платежів виконував не в повному обсязі, що підтверджено матеріалами справи в зв'язку з чим суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині, а саме про задоволення вимог щодо стягнення суми боргу за лізинговими платежами в розмірі 178636,64 гривень.

Щодо стягнення заборгованості за очікуване валютне коригування в розмірі 71863,95 гривень суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи підставою для нарахування суми валютного коригування є п.3.5.2. договору, згідно якого сторони передбачили, що: «Порядок визначення суми лізингових платежів, що підлягають сплаті, передбачений підпунктом 3.5.1 цього Договору, застосовується у випадку, коли курс гривні до долару США, встановлений Національним банком України на дату фактичного виконання лізингового платежу, перевищує курс гривні до долару США, яким Банк, за дорученням Лізингодавця, фактично здійснив продаж (конвертування у гривню) коштів у іноземній валюті (валютного кредиту), отриманих Лізингодавцем для придбання Техніки та подальшої її передачі Лізингоодержувачу у фінансовий лізинг. У інших випадках, Лізингоодержувач сплачує лізингові платежі за Графіком сплати лізингових платежів (додаток № 1 до цього Договору) без коригування на зміну курсу гривні до долару США».

Оцінюючи доводи позивачем в цій частині суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до п.3.5. договору усі платежі за Договором здійснюються у національній валюті України (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок. Відповідач здійснює платежі за цим Договором в строки відповідно до Графіку сплати лізингових платежів, встановленому у Додатку №1 до Договору;

Лізингоодержувач здійснює платежі за цим договором відповідно до графіку сплати лізингових платежів (Додаток №1 до договору) з наступним коригуванням на зміну курсу гривні до долару США (крім авансового лізингового платежу). При цьому, сторонами визначена формула здійснення такого коригування, яка передбачає використання відомостей про значення курсу гривні до долару США, встановленому на дату фактичного виконання лізингового платежу. Сторони погодились, що зазначений курс гривні до долару США визначається за даними банку, оформленими ним відповідною довідкою (п.3.5.1. договору).

Статтею 1 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що офіційний валютний курс -це курс валюти, офіційно встановлений Національним банком України як уповноваженим органом держави. Тобто курсом Національного банку України є офіційний валютний курс (офіційний курс гривні до іноземних валют). Встановлення Національним банком України офіційного курсу саме гривні до іноземних валют, а не навпаки, прямо передбачено також статтею 36 Закону України «Про Національний банк України».

З урахуванням матеріалів справи, суд вважає, що у визначений позивачем період відбувалося не зростання (перевищення) курсу гривні до долару США, а навпаки, зниження (зменшення) курсу гривні до долару США, оскільки динаміка кількості гривень з 5,008 до 7,619 гривень за один долар США, є зменшенням (падінням) курсу гривні, встановленого Національним банком України.

Таким чином, з урахуванням того факту, що за період з 22.10.2008 року до 22.05.2012 року відбувалось лише зменшення (падіння) курсу гривні по відношенню до долара США, а не перевищення гривневого курсу НБУ станом на момент залучення позивачем кредитних ресурсів над гривневим курсом НБУ станом на момент фактичного виконання лізингового платежу, судом не приймається до уваги здійснений позивачем розрахунок суми валютного коригування, оскільки друге речення пункту 3.5.2 Договору прямо визначає, що у інших випадках (окрім перевищення курсу гривні), Лізингоодержувач сплачує лізингові платежі за Графіком сплати лізингових платежів (додаток № 1 до цього Договору) без коригування на зміну курсу гривні до долару США.

Враховуючи зазначене, суд вважає безпідставним та таким, що суперечить умовам пункту 3.5.2 Договору, нарахування позивачем відповідачу 1 сум заборгованості по очікуваному валютному коригуванню лізингових платежів у розмірі 71863,95 гривень, що зумовлює висновки суду щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості через відмову у стягненні у складі загальної суми заборгованості суми валютного коригування у розмірі 71863,95 гривень.

Приймаючи до уваги викладені вище обставини, в позовних вимогах позивача щодо стягнення очікуваного валютного коригування в розмірі 71863,95 гривень суд відмовляє.

Позивачем також заявлені вимоги щодо стягнення пені в розмірі 15653,94 гривні.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язань. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Лізингоодержувач несе відповідальність за порушення своїх обов'язків, а саме сплачує лізингодавцю за порушення обов'язку з своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених п.3.1. договору та графіком сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору) та інших платежів, передбачених договором-пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки, від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочки та відшкодувати всі збитки, завдані цим Лізингодавцеві, понад вказану пеню. (п.11.2., 11.2.1. договору).

Позивачем пеня розрахована на суму простроченої заборгованості згідно графіку лізингових платежів з урахуванням суми валютного коригування, враховуючи вищевикладені висновки суду, відповідно до яких суд відмовляє у задоволені стягнення суми валютного корегування, то розрахунок пені здійсненний судом на суму прострочених лізингових платежів відповідно до графіку лізингових платежів, та розмір стягуваної судом пені складає 10378,94 гривень, тобто в частині стягнення пені підлягають задоволенню саме в такому розмірі.

Крім того позивач просить суд стягнути 3% річних в розмірі 1838,04 гривень та інфляційні витрати в розмірі 4089,08 гривень.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Посилання відповідачів на той факт, що дані вимоги не передбачені договором є такими, що не приймаються судом до уваги, в зв'язку з безпідставністю, оскільки дані вимоги передбачені нормами чинного законодавства та є правом на застосування таких санкцій і додаткове їх закріплення у договорі законом не передбачено.

Враховуючи, що позивачем ці суми нараховані із врахуванням суми валютного коригування у задоволені якого судом відмовлено, то суд дійшов висновку про можливість часткового стягнення 3% річних в розмірі 1295,61 гривень та інфляційних витрат в розмірі 2514,71 гривень.

При цьому здійснюючи перерахунок зазначених сум суд вважає, що з огляду на п.2. ст. 83 Господарського процесуального кодексу України має бути задоволена сама така сума не дивлячись на те, що внаслідок перерахування річних та інфляційних витрат, судом за один із періодів визначену суму більшу ніж заявлено до стягнення позивачем.

Щодо позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів суми боргу суд виходить з того, що відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За своєю правовою природою договір від 05.07.2007р., укладений між ТОВ «АІС-Лізинг» та ПП «Востоктопливо», є договором поруки, правовідносини за яким регулюються параграфом 3 глави 49 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно приписів ст. 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Як встановлено судом, відповідачі прийняті на себе зобов'язання за договором фінансового лізингу №139 від 05.07.2007р. та договором поруки 05.07.2007р. належним чином не виконували.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підстави своїх вимог або заперечень (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України).

Оскільки відповідачами до прийняття судового рішення не надано доказів повного погашення заборгованості за договором фінансового лізингу та договором поруки, суд робить висновок, що сплату цих сум заборгованості не здійснено до теперішнього часу, що є підставою для задоволення вимог позивача про солідарне стягнення з відповідачів суми боргу за лізинговими платежами в розмірі 178636, 33 гривень, пені в розмірі 10378,94 гривень, 3% річних в розмірі 1295,61 гривень та інфляційних витрат в розмірі 2514, 71 гривень.

Що стосується зустрічних позовних вимог, про розірвання договору фінансового лізингу №139 від 05.07.2007р., то суд відмовляє у їх задоволені з огляду на наступне.

Перевіряючи обставини, якими позивач за зустрічним позовом обґрунтовує свої позовні вимоги суд приходить до наступних висновків.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивач за зустрічним позовом посилається на той факт, що відповідачем за цим позовом порушенні умови договору фінансового лізингу №139 від 05.07.2007р., а саме було передано автомобілі іншої вантажопідйомністю, ніж визначено у договорі та додатках до нього.

Відповідно до п. 1.1 Договору Лізингодавець (ТОВ «АІС-Лізинг») надає в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу Лізингоодержувачу (СПД ОСОБА_1.) предмет лізингу, найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведена в Специфікації (Додаток № 2 до договору) для власного користування Лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

Статтею 4 договору фінансового лізингу №139 від 05.07.2007р. передбачений порядок передачі предмету лізингу.

Так відповідно до п.4.2. договору встановлено, що лізингоодержувач зобов'язаний в присутності лізингодавця перевірити якість, комплектність та відповідність майна умовам договору (в т.ч. відповідність майна встановленим лізингоодержувачем умовам та спеціфікаціям), що підтверджуються актом (-ами) приймання-передачі майна.

Приймання лізингоодержувачем майна в лізинг оформляється шляхом складання акту приймання-передачі майна, що підтверджують якість, комплектність, справність майна і відповідність майна техніко-економічним показникам та умовам договору. Акт приймання - передачі підписується сторонами та зі сторони лізингодавця скріплюється печаткою (п.4.3. договору).

Відповідна специфікація, що є додатком №2 до договору та відповідний акт приймання-передачі, що є додатком №3 до договору наявні в матеріалах справи.

В специфікації (Додаток № 2 до договору) сторони визначили, що предметом договору є автомобіль FAW CA 3252, двигун НОМЕР_2 (ЄВРО 2), 7700см3, 310 к.с., турбодизель, інтеркулер, 9-ст. КПП, блокіровка диференціала ведучих мостів (міжколісна та міжосьова), кабіна 1 спальне місце, колісна формула 6х4, самоскид, заднє розвантаження, в/п 17 750 кг, об'єм кузова 18 м3, ГУР, АБС, автомагнітола, кондиціонер, кількість автомобілів - 3 одиниці (а.с. 16).

Як зазначається у п.9.1. договору, майно реєструється на ім'я лізингодавця. Для проведення реєстрації майна лізингоодержувач зобов'язаний після отримання майна надати його для огляду в Міжрайонне Реєстраційно-Екзаменаційне відділення №9 (надалі - МРЕВ №9) протягом 3-х днів. В разі ненадання майна для огляду в МРЕВ №9, лізингодержувач повинен надати документ - «Висновок спеціаліста з комплексного дослідження транспортних засобів», оформлений належним чином для здійснення реєстрації майна.

Як зазначено у зустрічній позовній заяві, позивач за зустрічним позовом, зазначає, що до нього надійшли замовлення на здійснення транспортних послуг, згідно яким автомобілі позивача повинні були перевозити вантаж у різних напрямках у межах території України, використовуючи автомобільні дороги загального користування. Перед їх виконанням позивачем була здійснена перевірка всіх документів та виявлена невідповідність вантажопідйомності автомобілів у реєстраційному свідоцтві та договорі лізингу.

У виданих реєстраційних свідоцтвах на автомобілі було зазначено, що вантажопідйомність складає 7690 кг., а не 17750 кг., як було вказано в специфікації та акті приймання-передачі майна.

Тобто позивач стверджує, що майно яке було передане не відповідало вимогам специфікації та не відповідало його призначенню на момент підписання акту приймання-передачі майна.

Відповідно до наданих Міжрайонним реєстраційно - екзаменаційним відділом №1 при Управлінні Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в Донецькій області пояснень, вантажопідйомність автомобіля можливо визначити на підставі свідоцтва про реєстрацію, віднявши від «повна маса» - «маса без навантаження».

Згідно додатку до сертифікату відповідності №589784 серія ГЕ, який міститься в матеріалах справи, технічна допустима маса ДТЗ становить 32250 кг., а маса спорядженого ДТЗ становить 14500кг., а отже вантажопідйомність ДТЗ становить 17750 кг., що зокрема підтверджено і листом підприємства виробника від 14.12.2008р., наявним в матеріалах справи.

Отже наведені за зустрічним позовом позивачем підстави для розірвання договору фінансового лізингу не відповідають обставинам справи та спростовуються наявними у справі матеріалами, що зумовлює висновки суду про відмову у задоволені зустрічного позову.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судові витрати за первісним позовом відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України розподіляються між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

Судові витрати покладаються на позивача за зустрічним позовом у повному обсязі, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 38, 43, 49, 69, 77, 79, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг», м Київ до відповідача 1: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк, відповідача 2: приватного підприємства «Востоктопливо», м. Донецьк задовольнити частково.

Стягнути солідарно з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) та з приватного підприємства «Востоктопливо», м. Донецьк (83108, м. Донецьк, Цюрупи, 25, код ЄДРПОУ 34384864) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг» (04073, м. Київ, Пров. Балтійський, 20, код ЄДРПОУ 33635277) суму боргу в розмірі 178636,33 гривень, пеню в розмірі 10378,94 гривень, 3% річних в розмірі 1295,61 гривень, інфляційні витрати в розмірі 2514,71 гривень, державне мито в розмірі 1928,26 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 223,24 гривні.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

В задоволені зустрічних позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк до товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг», м. Київ, про розірвання договору фінансового лізингу №139 від 05.07.2007р. відмовити.

У судовому засіданні 21.11.2012р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 26.11.2012р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Головуючий суддя Колесник Р.М.

Суддя Левшина Г.В.

Суддя Колесник Р.М.