Постанова

від 25.12.2012 по справі 5002-23/2784-2011

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2012 року Справа № 5002-23/2784-2011

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Антонової І.В.,

суддів Маслової З.Д.,

Заплава Л.М.,

за участю представників сторін:

прокурор: Алісов Олег Володимирович, посвідчення № 005827 від 25.09.12 року, старший прокурор відділу прокуратури міста Севастополя;

позивача : Косарєв Олексій Миколайович, довіреність №425 від 01.12.11 року, Фонд державного майна України;

позивача: не з'явився, Республіканський комітет по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим;

відповідача: М'ясоєдов Петро Миколайович, довіреність № б/н від 01.10.12 року, товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест";

відповідача : Шаповалов Віктор Єгорович, наказ №1 від 18.04.07 року, директор, товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест";

відповідача : не з'явився, Лівадійська селищна рада;

третьої особи : не з'явився, приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця";

третьої особи : не з'явився, дочірнє підприємство "Санаторій "Курпати" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця";

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-Інвест" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Доброрез І.О.) від 28 вересня 2011 року у справі № 5002-23/2784-2011

за позовом заступника прокурора міста Ялти (вул. Кірова, 18, місто Ялта, 98600)

в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим (вул. Кечкеметська, 114, місто Сімферополь, 95038)

Фонду державного майна України (вул. Кутузова, 18/9, місто Київ 133, 01133)

до Лівадійської селищної ради (вул. Батуріна, 8, Лівадія, місто Ялта, 98655)

товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" (Алупкінське шосе, 12-Б, Курпати, місто Ялта, Автономна Республіка Крим,98659)

треті особи: приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (вул. Шота Руставелі, 39-41, місто Київ 23, 01023)

дочірнє підприємство "Санаторій "Курпати" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (вул. Алупкинське шосе, 12, с. Курпати, місто Ялта, 98659)

про визнання недійсним рішення та спонукання до повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ :

Заступник прокурора місти Ялта в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельним ресурсам Автономної Республіки Крим та Фонду державного майна України звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Лівадійської селищної ради, товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма „Регіон-інвест", треті особи: закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", дочірнє підприємство "Санаторій "Курпати" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", у якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив визнати недійсними: рішення Лівадійської селищної ради №175 від 14.10.2004 року; рішення Лівадійської селищної ради№31 від 11.06.2008 року; договір купівлі-продажу від 04.07.2008 року №4505 земельної ділянки загальною площею 0,1862 га, розташованої за адресою: Автономна Республіка Крим, смт.Курпати, Алупкінське шосе, 12; зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма „Регіон-інвест" повернути у користування державного підприємства „Курпати" земельну ділянку загальною площею 0,1862 га, розташовану за адресою: Автономна Республіка Крим, смт.Курпати, Алупкінське шосе, 12.

Позовні вимоги заступника прокурора міста Ялти мотивовані тим, що рішенням №175 від 14.10.2004 року Лівадійська селищна рада з порушенням вимог закону вилучила з постійного землекористування дочірнього підприємства "Санаторій "Курпати" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" земельну ділянку загальною площею 0,1862 га та безпідставно передала цю ділянку товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-Інвест". За твердженням заступника прокурора, вказаним рішенням Лівадійська селищна рада фактично розпорядилася земельною ділянкою підприємства, яке в статутному фонді має частку державної власності, тобто вийшла за межі наданих їй Земельним Кодексом повноважень. При цьому заступник прокурора зазначає, що оскільки на сьогодні розмежування земель державної та комунальної власності не завершено, то відповідно до пункту 12 розділу 10 Перехідних положень Земельного кодекса України органи місцевого самоврядування не вправі розпоряджатися землями, на яких розташовані державні підприємства. Також заступник прокурора звертає увагу на те, що відповідно до Статуту дочірнього підприємства "Санаторій "Курпати" підприємство входить до складу закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та засновано на державній власності, а оскільки земля в розумінні норм чинного законодавства є майном, то безоплатна передача належного державному підприємству майна іншим юридичним особам або громадянам суперечить статті 75 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 28 вересня 2011 року позов задоволено.

Визнано недійсним рішення Лівадійської селищної ради №175 від 14.10.2004 року „Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційна фірма "Регіон - Інвест" у довгострокову оренду земельної ділянки для рекреаційного будівництва (комплексу-пансіонату на 20 місць)" .

Визнано недійсним рішення Лівадійської селищної ради №31 від 11.06.2008 року „Про приватизацію шляхом продажу земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційна фірма "Регіон - Інвест" площею 0,1862 га за адресою: Автономна Республіка Крим, м.Ялта, смт.Курпати, Алупкінське шосе,12".

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 04.07.2008 року №4505 земельної ділянки площею 0,1862 га, яка розташована за адресою: Автономна Республіка Крим, м.Ялта, смт.Курпати, Алупкінське шосе, 12, укладений між Лівадійською селищною радою та товариством з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційна фірма "Регіон - Інвест".

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційна фірма "Регіон - Інвест" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 28 вересня 2011 року скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Так, за твердженням заявника апеляційної скарги, місцевий господарський суд, приймаючи рішення у справі, не прийняв до уваги те, що за товариством з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційна фірма "Регіон - Інвест" офіційно визнано право власності на спірну земельну ділянку, по якій збудовані споруди, що не відносяться до державної власності.

Апеляційна скарга прийнята до провадження Севастопольського апеляційного господарського суду колегією суддів у складі: головуючий - суддя Антонова І.В., судді Євдокімов І.В., Котлярова О.Л.

У зв'язку з відпусткою судді Котлярової О.Л. на підставі розпорядження керівництва Севастопольського апеляційного господарського суду від 10 січня 2012 року здійснено заміну судді Котлярової О.Л. на суддю Маслову З.Д.

У зв'язку з відпусткою судді Євдокімова І.В. на підставі розпорядження керівництва Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 грудня 2012 року здійснено заміну судді Євдокімова І.В. на суддю Заплава Л.М.

У судове засідання, призначене на 25 грудня 2012 року, представники позивача - Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим та третіх осіб: приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", дочірнього підприємства "Санаторій "Курпати" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

До початку судового засідання від відповідача - Лівадійської селищної ради надійшла телеграма про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку у судове засідання свого представника.

Оскільки явка в судове засідання згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України -це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Лівадійської селищної ради від 21 квітня 1993 року курортно - оздоровчому комплексу "Курпати" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" 16.06.1994 року надано державний акт на право постійного користування землею КМ №0009 ПС на земельну ділянку площею 12,79 га.

28 серпня 2001 року між дочірнім підприємством "Ялтакурорт" закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" та товариством з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційна фірма "Регіон - інвест" укладено договір купівлі - продажу нерухомого майна, зокрема, частини оранжереї загальною площею 160,1 кв.м, що розташоване за адресою: місто Ялта, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 12, літ. "В"

23 червня 2004 року виконавчим комітетом Лівадійської селищної ради на підставі рішення № 138 від 23 червня 2004 року за товариством з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційна фірма "Регіон - інвест" здійснена державна реєстрація права власності на нерухоме майно -частину оранжереї літ. "В", розташоване в Автономній Республіці Крим, місто Ялта, смт. Курпати, Апупкінське шосе, 12, що підтверджутьсяє свідоцтвом про право власності на нерухоме майно та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

14 жовтня 2004 року рішенням 22-ої сесії 4-го скликання Лівадійської селищної ради №175 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" у довгострокову оренду земельної ділянки для рекреаційного будівництва (комплексу пансіоната на 20 місць)" затверджено проект землеустрою з відведення товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" у довгострокову оренду земельну ділянку загальною площею 0,1862 га для рекреаційного будівництва (комплексу пансіоната на 20 місць) на землях Лівадійської селищної ради; вилучено земельну ділянку площею 0,1862 га із земель, наданих в постіне користування курортно-оздоровчому комплексу „Курпати"; передано товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" в довгострокову оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 0,1862 га (кадастровий номер 0111947900:06:001:0024) для рекреаційного будівництва (комплексу пансіоната на 20 місць) із „земель рекреаційного призначення" (курортно-оздоровчий комплекс „Курпати") (строка 7.3, шифр 86) за видами земельних угідь „забудовані землі", в тому числі „суспільного призначення", в тому числі „рекреаційного призначення" (гр.34, гр.43, гр.80, ф.6-зем) на землях Лівадійської селищної ради за адресою: смт. Курпати, Алупкінське шосе, 12; внесено зміни до Державного акту землекористування курортно-оздоровчого комплексу „Курпати" (серії КМ №0009 ПС р. №9 від 16.06.1994 року) у зв'язку з припиненням права користування земельною ділянкою площею 0,1862 га та передачею в довгострокову оренду товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест".

11 червня 2008 року 26-ю сесією 5-го скликання Лівадійської селищної ради прийнято рішення №31 "Про приватизацію шляхом продажу земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" площею 0,1862 га за адресою: Автономна Республіка Крим, м.Ялта, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 12", відповідно до якого товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" продається земельна ділянка площею 0,1862 га за адресою: смт. Курпати, Алупкінське шосе, 12 на умовах договору купівлі-продажу земельної ділянку шляхом викупу із земель Лівадійської селищної ради, які знаходяться у комунальній власності, для рекреаційного будівництва.

04.07.2008 року на підставі рішення Лівадійської селищної ради № 31 від 11.06.2008 року між Лівадійською селищною радою (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв у власність земельну ділянку площею 0,1862 га (кадастровий номер 0111947900:06:001:0024), розташовану за адресою: Автономна Республіка Крим, м.Ялта, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 12.

Згідно з пунктом 2.1 договору ціна продажу земельної ділянки становить 678566,30 грн.

Умовами договору купівлі-продажу передбачено, що ціна земельної ділянки має бути сплачена покупцем протягом дев'яноста календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору.

Відповідно до пункту 11.1 договір набуває чинності та є обов'язковим для сторін з моменту його підписання сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

04.07.2008 року договір купівлі-продажу від 11.06.2008 року посвідчено приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №4505.

18 лютого 2009 року товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" отримано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1862 га серії ЯЖ №589708, розташовану за адресою: Автономна Республіка Крим, м.Ялта, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 12.

Стверджуючи, що прийняті Лівадійською селищною радою рішення №175 від 14.10.2004 року, № 31 від 11.06.2008 року та укладений на їх підставі договір купівлі-продажу землі порушують вимоги діючого законодавства у сфері земельних відносин, заступник прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим та Фонду державного майна України звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про визнання вказаних рішень місцевого самоврядування та укладеного на їх підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсними.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, колегія суддів Севастопольського апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Підставою позову у даній справі є твердження заступника прокурора міста Ялти та Фонду державного майна України про те, що Лівадійська селищна рада розпорядилась спірною земельною ділянкою без достатніх повноважень, оскільки вилучення земельної ділянки, яка належить державі, повинно здійснюватись Кабінетом Міністрів України.

Отже до предмету доказування у даній справі відноситься встановлення фактичної форми власності спірної земельної ділянки, оскільки від цього залежить правомірність або неправомірність її вилучення органом місцевого самоврядування.

Обґрунтовуючи свої вимоги про визнання недійсними рішень Лівадійської селищної ради №175 від 14.10.2004 року та №31 від 11.06.2008 року, заступник прокурора міста Ялти посилається на те, що у статному фонді дочірнього підприємства "Санаторій "Курпати" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та статутному фонді приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" наявна частка державної власності, але, незважаючи на цю обставину, спірними рішеннями орган місцевого самоврядування фактично розпорядився земельною ділянкою підприємства, у статутному фонді якого є частка державної власності, що є порушенням норм чинного законодавства України.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає неспроможними висновки місцевого господарського суду, який погодився із зазначеними твердженнями заступник прокурора з огляду на наступне.

Як вбачається із Статуту дочірнього підприємства "Санаторій "Курпати" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", дочірнє підприємство створено одним засновником -закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" згідно з рішенням загальних зборів закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" від 19.06.2002 року "Про реорганізацію філій дочірнього підприємства "Ялтакурорт" закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця".

Пунктом 1.2 Статуту підприємства передбачено, що засновником та власником підприємства є юридична особа за законодавством України -закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", яке діє на підставі власного Статуту і знаходиться за адресою: 01033, м. Київ-23, вул. Шота Руставелі, 39/41, ідентифікаційний код 02583780.

Із Статуту дочірнього підприємства "Санаторій "Курпати" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" не вбачається наявність державної власності в статутному фонді підприємства.

Стосовно створення закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та форми власності належного йому майна, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Постановою Ради Міністрів Української РСР від 23 квітня 1960 року N 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" Міністерство охорони здоров'я УРСР було зобов'язано передати до 1 травня 1960 року Українській республіканській Раді профспілок:

- всі діючі госпрозрахункові санаторії (крім туберкульозних) загальною кількістю 73 об'єкти на 23586 ліжок, 92 будинки відпочинку на 20997 ліжок, 8 санаторних пансіонатів на 1510 ліжок, курортні поліклініки, які знаходяться у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР згідно з додатками NN 1, 2, а також санаторії (крім туберкульозних) і будинки відпочинку, що будуються для цього Управління;

- Головне республіканське і територіальні управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку з усіма підприємствами і організаціями, що знаходяться у їх віданні, та курортні контори згідно з додатком N 3.

Передачу у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій приписано здійснити безоплатно, з усім обладнанням, транспортом, допоміжними підприємствами і підсобними господарствами, спорудами, житловими будинками, земельними ділянками, парками станом на 1 січня 1960 року, а також асигнуваннями на їх утримання, планами з праці, фондами персональних надбавок, капіталовкладеннями, фондами на всі види матеріалів і лімітами на проектування за планом на 1960 рік, невикористаними централізованими коштами курортного збору і амортизаційного фонду та іншими коштами по балансу на 1 січня 1960 року.

Наведене свідчить про те, що Українська республіканська Рада профспілок стала управляти вказаним майном на праві повного господарського відання, оскільки в радянський період в УРСР і в Україні до 01.01.2004 року, коли набули чинності Цивільний та Господарський кодекси України, майно за державними підприємствами закріплювалось на праві "повного господарського відання", а за державними організаціями - на праві "оперативного управління".

При цьому, доводи позивачів та висновки суду першої інстанції про те, що передача майна Українській республіканській Раді профспілок у 1960 році у відання не передбачала перехід права власності на це майно до профспілкових організацій судова колегія вважає необгрунтованими, оскільки відповідно до ст.24 Цивільного кодексу УРСР 1963 року юридичними особами, зокрема, були колгоспи, міжколгоспні й інші кооперативні організації та їх об'єднання, інші громадські організації, а також у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, підприємства і установи цих організацій та їх об'єднань, що мають відокремлене майно і самостійний баланс.

Правовий зміст терміну "відання", що вживається в нормативних актах колишнього Союзу РСР та Української РСР стосовно керування, управління підприємствами, установами, організаціями, не має законодавчого трактування у чинному законодавстві України.

В Українській РСР керування передбачало всі права щодо володіння, користування та розпорядження майном цих юридичних осіб, що сучасним законодавством України трактується як право власності.

Отже, передання профспілковим організаціям, які згідно до своїх статутів наділялись правами юридичних осіб, певного відособленого майна, яке закріплювалось за цими особами та обліковувалось на їх самостійному балансі, можна ототожнювати із сучасним поняттям набуття права власності на таке майно.

Як зазначив Конституційний Суд України в пункті 6 Рішення від 11 листопада 2004 року N 16-рп/2004, Конституція (Основний Закон) Української РСР 1978 року за політико-економічною природою та соціальною спрямованістю власність на засоби виробництва за суб'єктами права власності поділяла на державну (загальнонародну), власність колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об'єднань, а також майно профспілкових та інших громадських організацій (статті 10, 11, частина перша статті 12, статті 14, 15). При цьому кооперативні організації були суб'єктами права власності на засоби виробництва та інше майно і мали право на власність, відокремлену від державної. Аналіз чинного у 1987 році законодавства (Цивільного кодексу Української РСР, Постанови Ради Міністрів Української РСР "Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд" від 28 квітня 1980 року N 285, прийнятої на виконання Постанови Ради Міністрів СРСР від 16 жовтня 1979 року N 940, якою було затверджено однойменне положення) свідчить про те, що держава та її повноважні органи мали право передавати державне майно у власність недержавним (кооперативним і громадським) організаціям як за плату, так і безоплатно. Передача державного майна організаціям споживчої кооперації мала здійснюватися на той час на підставі та в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, викладені висновки Конституційного суду України по аналогії можуть бути застосовані до передачі майна профспілковим організаціям, які нарівні з кооперативними організаціями були суб'єктами права власності. Таким чином, відповідно до наданого Конституційним судом України тлумачення передача майна державою у відання профспілковим організаціям передбачала передачу його у власність цих недержавних організацій.

Колегія суддів також вважає, що господарський суд Автономної Республіки Крим дійшов помилкового висновку про те, що майно колишніх профспілкових організацій у радянські часи після 24.08.1991 року і на даний час було та залишається державною власністю з огляду на наступне.

Так, Цивільний кодекс УРСР 1963 року містив окрему главу № 9 "Власність профспілкових та інших громадських організацій", у якій профспілкові організації розглядались як самостійні суб'єкти права власності.

Відповідно до положень статті 10 Конституції УРСР 1978 року основу економічної системи України становили соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Отже, державна та соціалістична власність не є тотожними формами власності, мають розцінюватися як видове та родове поняття, а до складу соціалістичної власності було віднесено і майно профспілкових та інших громадських організацій.

Відповідно до статті 11 Конституції УРСР державна власність - спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності.

За загальним правилом у виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

Згідно зі статтею 87 Цивільного кодексу УРСР соціалістичною власністю були: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.

Відповідно до статті 97 Цивільного кодексу УРСР профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві

власності, відповідно до їх статутів (положень). Право розпорядження майном, що є власністю профспілкових та інших громадських організацій, належить виключно профспілковим та іншим громадським організаціям.

Статтею 98 Цивільного кодексу УРСР встановлено, що власністю профспілкових та інших громадських організацій є майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Відповідно до статті 10 Конституції УРСР держава охороняє соціалістичну власність і створює умови для її примноження.

Віднесення майна профспілкових організацій до соціалістичної власності не означало, що це майно ставало державною власністю, оскільки соціалістична власність є поняттям збірковим, та відповідно ст.87 Цивільного кодексу УРСР мало свої різновиди, серед якого також була і власність інших кооперативних організацій, їх об'єднань, власність громадських організацій.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що майно профспілок не відносилось до державної власності, а, отже, доводи позивачів щодо належності спірного майна до державної власності є помилковими та спростовуються вищезазначеним.

В обґрунтування своїх доводів заступник прокурора міста Ялти посилається на Закон України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", постанову Верховної Ради УРСР від 29.11.1990 року №506 "Про захист суверенних прав власності Української РСР", постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 року №2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР" і від 04.02.1994 року №3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР".

Проте, вказані посилання прокурора судова колегія вважає неспроможними з огляду на наступне.

Так, введений постановою Верховної Ради УРСР від 29.11.1990 року №506 "Про захист суверенних прав власності Української РСР" мораторій на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону УРСР про роздержавлення майна не розповсюджується на майно профспілок, оскільки з урахуванням викладених вище обставин воно не було об'єктом державної власності, як це прямо передбачалося наведеними нормами статтей 10 Конституції УРСР 1978 року, 87 Цивільного кодексу УРСР 1963 року та положеннями глави 9 Цивільного кодексу УРСР 1963 року.

Крім того, даний нормативний акт не має жодного відношення до спору у даній справі, оскільки передбачає застереження про те, що мораторій поширюється на випадки, коли ініціаторами і учасниками зміни форми власності є органи державної влади і управління.

07.02.1991 року був прийнятий спеціальний Закон, що визначав відносини власності -Закон УРСР "Про власність", відповідно до статті 20 якого суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

З набранням чинності Цивільним кодексом України було введено наступні форми власності: власність народу України, право приватної власності, право державної власності, право комунальної власності.

Відповідно до статті 325 Цивільного кодексу України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Отже, власність всіх юридичних осіб приватного права, в тому числі і профспілок, була визнана приватною.

Крім того, 18.11.1990 року (до прийняття вищенаведених нормативних актів) загальна Конфедерація профспілок СРСР і Федерація незалежних профспілок України уклали договір, яким закріпили за останньою на праві власності майно згідно з переліком. Цим було підтверджено відсутність прав загальносоюзних профспілкових органів на майно українських профспілок.

Федерація незалежних профспілок України (правонаступником якої є Федерація професійних спілок України) та Фонд соціального страхування України 04 грудня 1991 року уклали установчий договір про створення акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", згідно з яким внеском Федерації професійних спілок України були майнові комплекси санаторно-курортних закладів.

Акціонерне товариство „Укрпрофоздоровниця" було створено на базі санаторно-курортних закладів і організацій Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок на підставі постанови президії Ради Федерації незалежних профспілок України від 22 листопада 1991 року № П-ІІ-І та установчого договору від 04 грудня 1991 року між Радою Федерації незалежних профспілок України та Фонду соціального страхування України.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради м. Києва № 1971 від 23.12.1991 року було зареєстровано закрите акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця", яке є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об'єднань санаторно-курортних закладів профспілок України, що створено на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому, вкладом Федерації професійних спілок України є основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок загальною вартістю 751 234 350 грн., які передаються товариству у власність, що становить 92,92 % розміру статутного фонду. Відповідно до свого статуту товариство здійснює згідно з законодавством володіння, користування і розпорядження своїм майном.

Право власності закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на майно, передане йому до статутного фонду, підтверджується рішенням Вищого арбітражного суду України від 20 січня 1997 року №137/7 та Постановою Вищого арбітражного суду України від 17 червня 1997 року №137/7-7/30.

Так, Вищим арбітражним судом України у рішенні від 20 січня 1997 року та постанові від 17 червня 1997 року встановлено, що Федерація незалежних профспілок (правонаступник Укрпрофради) правомірно володіла, користувалась та розпоряджалась майном шляхом передачі до статутного фонду (у власність) закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

При цьому суд касаційної інстанції, спростовуючи посилання Фонду державного майна України на постанову Верховної Ради України від 10.04.1992 р. №2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР", зазначив, що за вказаним нормативним актом до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонду державного майна України передано тимчасово майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій. У той же час до статутного фонду акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" були передані санаторно-курортні заклади, що перебували у віданні "Укрпрофради" і діяли в системі підприємств Української республіканської ради з управління курортами профспілок. Ця ж обставина підтверджується постановою Ради Міністрів Української РСР від 23 квітня 1960 року N 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР", якою у відання Української республіканської ради профспілок безоплатно передані від Міністерства охорони здоров'я УРСР санаторії, будинки відпочинку і пансіонати за переліком. Таким чином, майно, яке передано Укрпрофраді відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 23 квітня 1960 року N 606 і згодом увійшло до статутного фонду акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", не перебувало у віданні ВЦРПС і на нього не поширюється дія постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 року.

Також судова колегія вважає безпідставними застосування судом першої інстанції до правовідносин сторін положень Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 року №1540-ХІІ виходячи з того, що даний Закон регулював майнові відносини, що виникли у зв'язку з припиненням існування однієї держави (Союзу РСР) та виникненням на частині її території нової держави (України), яка є правонаступницею прав та майна свого правопопередника.

Тобто від моменту проголошення незалежності України згідно з даним Законом до України переходить все майно, що раніше належало на праві державної власності вже неіснуючого Союзу РСР та знаходиться на території України (в тому числі майно підприємств, установ та організацій, що знаходилися на території України, але підпорядковувалися безпосередньо союзному керівництву).

Вказаний Закон не розкриває поняття "підприємства, установи та організації союзного підпорядкування". Однак при його тлумаченні слід враховувати наступні положення Конституції (Основного Закону) СРСР від 07.10.1977 року.

Відповідно до пункту 7 статті 73 Конституції СРСР віданню Союзу Радянських Соціалістичних Республік в особі його найвищих органів державної влади і управління підлягають, зокрема, керівництво галузями народного господарства, об'єднаннями і підприємствами союзного підпорядкування; загальне керівництво галузями союзно-республіканського підпорядкування;

Частиною 3 статті 77 Конституції СРСР встановлено, що у питаннях, що належать до її відання, союзна республіка координує і контролює діяльність підприємств, установ і організацій союзного підпорядкування.

Згідно з пунктом 1 статті 131 Конституції СРСР Рада Міністрів СРСР у межах своїх повноважень організує управління промисловими, будівельними, сільськогосподарськими підприємствами і об'єднаннями, підприємствами транспорту і зв'язку, банками, а також іншими організаціями й установами союзного підпорядкування.

Таким чином, під поняттям "підприємства, установи та організації союзного підпорядкування" слід розуміти ті підприємства, установи та організації, які мали статус загальнодержавних (загальносоюзних), керувалися рішеннями найвищих органів державної влади і управління Союзу РСР, управління якими організовувала Рада Міністрів СРСР, діяльність яких координували і контролювали органи влади союзної республіки (УРСР) та майно яких належало державі СРСР на праві державної власності.

Безпосередньо Федерація незалежних профспілок України як профспілкова організація ніколи не була організацією союзного підпорядкування, і її майно ніколи не було державною власністю.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин не можуть застосовуватися і постанови Верховної Ради України:

- від 10.04.1992 року №2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР", згідно з якою до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передані тимчасово Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій;

- від 04.02.1994 року №3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", якою було встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Вищенаведені постанови Верховної Ради України є підзаконними актами, якими правовий режим власності регулюватися не може, оскільки відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, правовий режим власності.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону СРСР "Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності" профспілки та їхні органи відповідно до законодавства були юридичними особами.

Стаття 3 Закону СРСР "Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності" встановлювала, що профспілки є незалежними у своїй діяльності від органів державного управління, господарських органів, політичних та інших громадських організацій, вони їм не підзвітні і не підконтрольні. Забороняється будь-яке втручання, спроможне обмежити права профспілок або перешкодити їх здійсненню, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином, дія Закону України "Про підприємства, установи, та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України" не відносилась до профспілок України, які не є органами союзного підпорядкування, органами державної влади та управління.

За таких обставин є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи твердження заступника прокурора та Фонду державного майна України про те, що майно, яке було передано до статутного фонду закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", є державною власністю, та, відповідно, посилання на те, що в статутному фонді дочірнього підприємства "Санаторій "Курпати" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" наявна частка державної власності.

У позовній заяві заступник прокурора міста Ялти твердить про те, що земельна ділянка, на яку набуло право власності товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест", відноситься до земель оздоровчого призначення, у зв'язку з чим відповідно до частини 9 статті 149 Земельного кодексу України правом вилучення земельних ділянок державної власності наділений Кабінет Міністрів України.

Дані твердження заступника прокурора колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини 3 статті 149 Земельного кодексу України (в редакції станом на 14.10.2004 року) сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Частиною 9 зазначеної статті визначено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Отже, якщо земельна ділянка надана в постійне користування із земель державної власності, то її вилучення здійсьнюється за рішенням органів державної влади, якщо надавалась із земель комунальної власності - то за рішенням органів місцевого самоврядування, уповноважених надавати таку земельну ділянку в постійне користування.

До розмежування земель державної та комунальної власності до визначення компетенції органів державної влади та органів місцевого самоврядування застосовуються правила пункту 12 розділу 10 "Перехідні положення" Земельного кодексу України.

З наведених вище норм статті 149 Земельного кодексу України вбачається, що право органів місцевого самоврядування на вилучення з постійного користування земельних ділянок комунальної власності відповідних територіальних громад обмежується лише особливо цінними землями, порядок вилучення яких закріплений статтею 150 Земельного кодексу України. При цьому, Кабінет Міністрів України вправі вилучати земельні ділянки державної власності, які мають особливу цінність для сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва або є особливо охоронюваними. Так, Кабінет Міністрів України вправі вилучати ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення за виключенням випадків, коли вказані категорії земель знаходяться в межах сіл, селищ, міст республіканського (Автономної республіки Крим) значення. Отже, Кабінет Міністрів України здійснює вилучення земельних ділянок оздоровчого призначення державної форми власності.

Відповідно до частин 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Згідно з частиною 1 статті 49 Земельного кодексу України землі оздоровчого призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

При цьому пункт „в" частини 3 статті 83 Земельного кодексу України встановлює, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Матеріали справи не містять доказів того, що спірна земельна ділянка відноситься до особливо цінних земель, а тому рішення щодо її вилучення на підставі добровільної відмови від земельної ділянки, яка знаходилась в постійному користуванні дочірнього підприємства "Санаторій "Курпати" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" має прийматися саме Лівадійською селищною радою, оскільки земельною ділянка знаходиться у комунальної власності та не є особливо цінною.

Відповідно до висновків судової будівельно-технічної експертизи №1577 від 08.11.2012 року, здійснених Кримським науково-дослідним інститутом судових експертиз, станом на 14 жовтня 2004 року та 14 березня 2005 року для будівництва та обслуговування товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма „Регіон-інвест" комплексу пансіоната на 20 місць (колишня оранжерейна), розташованого в смт. Курпати, Алупкінське шосе, 12, була необхідна земельна ділянка площею 0,1862 га; станом на 14 жовтня 2004 року та 14 березня 2005 року земельна ділянка площею 0,1862 га за кадастровим № 0111947900:06:001:0024, розташована в смт. Курпати, Алупкінське шосе, 12, знаходилась в межах населеного пункту смт.Курпати.

Згідно зі статтею 141 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття оспорюваного рішення № 175 від 14.10.2004 року) підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Частинами 3, 4 статті 142 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття оспорюваного рішення № 175 від 14.10.2004 року)визначено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття оспорюваного рішення № 175 від 14.10.2004 року) суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно зі статтею 12 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття оспорюваного рішення № 175 від 14.10.2004 року) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Частинами 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття оспорюваного рішення № 175 від 14.10.2004 року) закріплено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття оспорюваного рішення № 175 від 14.10.2004 року) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

В свою чергу, пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України(в редакції станом на момент прийняття оспорюваного рішення № 175 від 14.10.2004 року) визначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

При цьому, звертаючись до суду, заступник прокурора міста Ялти в позовній заяві в обґрунтування своїх вимог навів вищевказані положення статті 84 та пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції, яка не відповідає періоду виникнення спірних правовідносин.

Так, положення про те, що земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), не можуть передаватись у комунальну власність, та не є предметом повноважень щодо розпорядження ними в межах населених пунктів - відповідними сільськими, селищними, міськими радами, а за межами населених пунктів - відповідними органами виконавчої влади, були внесені до Земельного кодексу Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"від 20.12.2005 р. N 3235-IV, тобто більш ніж через рік після прийняття Лівадійською селищною радою рішення №175 від 14.10.2004 року.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що розмежування земель державної та комунальної власності на території Лівадійської селищної ради станом на 14.10.2004 року проведено не було, враховуючи наявність заяви дочірнього підприємства "Санаторій "Курпати" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" №557 від 19.07.2004 року про добровільну відмову від земельної ділянки орієнтовною площею 0,1862 га по Алупкінському шосе, 12 в смт. Курпати, погодженої із закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" листом №05-39/1272 від 15.07.2004 року, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення №175 від 14.10.2004 року було прийнято Лівадійською селищною радою в межах наданих їй повноважень, а доводи, викладені в позовній заяві щодо необхідності погодження відмови від земельної ділянки з Фондом майна України, є безпідставними.

Відповідно до пункту 2 роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26 січня 2000 року N 02-5/35 підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Отже, враховуючи викладене вище судова колегія вважає, що рішення №175 від 14.10.2004 року та №31 від 11.06.2008 року були прийняті Лівадійською селищною радою правомірно, в межах наданих їй повноважень, у зв'язку з чим підстави для визнання вказаних рішень недійсними відсутні.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність підстав, передбачених статтею 393 Цивільного кодексу України, за яких суд вправі визнати правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, незаконним та скасувати його.

Також судова колегія вважає за необхідне зазначити, що оскільки підстави для визнання недійсними оспорюваних рішень органу місцевого самоврядування відсутні, підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, №4505 від 04.07.2008 року, укладеного між Лівадійською селищною радою та товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест", та спонукання відповідача повернути земельну ділянку загальною площею 0,1862 га, розташовану за адресою: м. Ялта, смт Курпати, Алупкінське шосе, 12 у користування дочірньому підприємству "Санаторій "Курпати" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", не вбачається.

З матеріалів справи також вбачається, що 18 лютого 2009 року товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №589708, який є чинним та відповідно до статті 126 Земельного кодексу України є документом, що посвідчує право відповідача на землю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що відповідач є підприємством з іноземними інвестиціями, що підтверджується Статутом підприємства та контрактом, зареєстрованим в Міністерстві економіки Автономної Республіки Крим, яке придбало спірну земельну ділянку у власність на підставі договору купівлі-продажу. Отже, право власності суб'єкта іноземних інвестицій гарантується та захищається Законом України "Про режим іноземного інвестування" та Угодою між Урядами Республіки Казахстан та України про заохочення та взаємний захист інвестицій", укладеною 17.09.1994 року, а також Конвенцією про захист прав інвестора від 28.03.1997 року.

Із матеріалів справи вбачається, що за договором купівлі-продажу від 28 серпня 2001 року, укладеним між дочірнім підприємством "Ялтакурорт" закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" та товариством з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційною фірмою "Регіон - інвест", відповідач є власником будівлі - частини оранжереї загальною площею 160,1 кв.м, що розташована за адресою: місто Ялта, смт. Курпати, Алупкінське шосе 12, літ. "В", право власності на яке не оскаржене, не скасовано та є правомірним.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до положень статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Отже, зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційна фірма "Регіон-Інвест" повернути земельну ділянку безумовно порушує право товариства як власника на цю земельну ділянку, яке гарантовано йому статтею 41 Конституції України та статтями 319, 321 Цивільного кодексу України.

За даних обставин підстави для задоволення позову відсутні.

Таким чином, неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, дають підстави суду апеляційної інстанції для скасування прийнятого у справі рішення.

Керуючись статтями 91, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-Інвест" задовольнити.

2.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 28 вересня 2011 року у справі № 5002-23/2784-2011скасувати.

3. Прийняти нове рішення у справі.

4. В позові відмовити.

Головуючий суддя І.В. Антонова

Судді З.Д. Маслова

Л.М. Заплава

Розсилка: 1.Прокуратура міста Ялта (вул. Кірова, 18, місто Ялта, 98600)

2. Прокуратура міста Севастополя (вул.Павліченко, 1 місто Севастополь, 99011)

3. Республіканський комітет по земельних ресурсах АРК(вул. Кечкеметська, 114, м.Сімферополь, 95038)

4. Фонд державного майна України (вул. Кутузова, 18/9, місто Київ 133, 01133)

5. Лівадійська селищна рада (вул. Батуріна, 8, Лівадія, місто Ялта, 98655)

6. ТОВ Виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" (Алупкінське шосе, 12-Б, Курпати, м.Ялта, АРК,98659)

7. ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (вул. Шота Руставелі, 39, кв.41, місто Київ 23, 01023)

8. Дочірнє підприємство "Санаторій "Курпати" ЗАТа лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (вул. Алупкинське шосе, 12, с. Курпати, місто Ялта,98659)