Рішення

від 18.12.2012 по справі 5006/39/90пн/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18.12.12 р. Справа № 5006/39/90пн/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Морщагіної Н.С.

при секретарі Чергинець І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», м. Київ

до відповідача: Відділу державної виконавчої служби Кіровського районного управління юстиції у м. Донецьку

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Асоціація підприємців малого та середнього бізнесу», м. Донецьк

про: звільнення заставленого майна з-під арешту та зняття заборони на його відчуження

За участю представників сторін

від позивача Власенко В.В. - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився;

ВСТАНОВИВ

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», м. Київ, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, Відділу державної виконавчої служби Кіровського районного управління юстиції у м. Донецьку, за участю третьої особи, Товариства з обмеженою відповідальністю «Асоціація підприємців малого та середнього бізнесу», м. Донецьк, про:

зняття арешту з заставленого майна третьої особи - ТОВ «Асоціація підприємців малого та середнього бізнесу», накладеного постановами відділу державної виконавчої служби Кіровського районного управління юстиції у м. Донецьку від 09.08.2012 р. та 15.08.20.12 р.;

зняття заборони щодо здійснення відчуження будь-якого майна, яке належить третій особі - Товариству з обмеженою відповідальністю «Асоціація підприємців малого та середнього бізнесу», що накладено постановами відділу державної виконавчої служби Кіровського районного управління юстиції у м Донецьку від 09.08.2012 р. та від 15.08.2012 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем накладено арешт на майно, яке є предметом застави за договором застави транспортних засобів № 15-94/2-626/11 від 21.02.2011 р. та є забезпеченням виконання третьої особою генеральної кредитної угоди № 15-93/2-11/11 від 21.02.2011 р.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, проти позовних вимог заперечив, зазначив, що діяв у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження», в межах наданих повноважень, підстави для скасування постанов про накладення арешту та про встановлення заборони на відчуження майна відсутні.

Третя особа свого представника для участі в судовому засіданні не направила, наданими ст.22 ГПК України процесуальними правами не скористалася.

Направлені на адресу третьої особи поштові конверти повернуті суду з відміткою підприємства поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам та учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Отже, учасників судового процесу було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 42, 43 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.

За таких обставин, враховуючи достатність зібраних по справі доказів, господарський суд відповідно до ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній доказами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, господарський суд встановив.

21.02.2011 р. між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (Заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Асоціація підприємців малого та середнього бізнесу» було укладено договір застави транспортних засобів № 15-94/2-626/11.

Даним Договором забезпечуються вимоги Заставодержателя, що випливають з Генеральної кредитної угоди № 15-93/2-11/11 від 21.02.2011 р., укладеної між Заставодержателем та Заставодавцем, а також кредитних угод укладених та таких, що будуть укладені в рамках Генеральної кредитної угоди, які є її невід'ємними частинами.

Предметом застави згідно з п. 2.1 Договору (в редакції договору від 13.05.2011 р. про внесення змін до договору транспортних засобів № 15-94/2-626/11 від 21.02.2011 р.) є належні Заставодержателю на праві власності транспортні засоби у кількості 20 одиниць, заставною вартістю 1280907,00грн.

Згідно долученого до матеріалів справи витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна державним реєстратором на підставі вказаного договору застави, змін та додатків до нього проведено реєстрацію приватного обтяження транспортних засобів ТОВ «Асоціація підприємців малого та середнього бізнесу».

Як зазначає позивач, 24.10.2012 р. філією «Головне управління ПАТ «Проінвестбанк в Донецькій області» отримано лист відділу державної виконавчої служби Кіровського районного управління юстиції у м. Донецьку № 24271/зв/9-220 від 17.10.2012 р., згідно з яким відповідач повідомив Банк, що на виконанні у Відділі перебуває зведене виконавче провадження за наказами господарського суду Івано-Франківської області № 469 від 20.04.2012 р. та господарського суду Донецької області № 5006/11/31/2012 від 14.05.2012 р. про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Асоціація підприємців малого та середнього бізнесу» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Винфорт» 191065,54грн. та 191545,05грн. відповідно. Згідно постанов державного виконавця від 09.08.2012 р. та від 15.08.2012 р. на все рухоме майно, що належить боржнику - Товариству з обмеженою відповідальністю «Асоціація підприємців малого та середнього бізнесу», в т.ч. автотранспорт було накладено арешт та встановлена заборона на відчуження будь-якого майна, належного боржникові.

Вважаючи, що накладення арешту на майно ТОВ «Асоціація підприємців малого та середнього бізнесу», яке є предметом застави, порушує право Банку на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, позивач з посиланням на норми ст.ст. 54, 60 Закону України «Про виконавче провадження», звернувся до господарського суду з даним позовом про зняття арешту з заставленого майна та заборони на здійснення його відчуження.

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши представлені в обґрунтування заявлених позовних вимог докази, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», м. Київ задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Виходячи зі змісту ст. 60 вказаного Закону, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.08.1976 № 6 (зі змінами) «Про судову практику в справах про виключення майна з опису», за правилами, установленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.

За роз'ясненнями, викладеними в абзаці 3 пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 р. №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил підвідомчості (ЦПК, ГПК) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.

Отже, наведена вище норма закону (ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження») підлягає застосуванню саме у випадку виникнення спору щодо права власності на майно, яке було описане державним виконавцем, водночас, оскільки у даній справі позов заявлено з інших правових підстав, вирішенню підлягає питання щодо правомірності дій державного виконавця по накладенню арешту на майно, яке передано в заставу позивачу.

Згідно із ч.1, ч.3 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя; для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Таким чином, положення вказаної статті регламентують саме порядок та допустимість звернення стягнення на майно боржника в порядку примусового виконання, що згідно з приписами цієї статті допускає стягнення заставленого майна боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, у конкретно визначених випадках, та в свою чергу не забороняє здійснювати опис та накладати арешт на майно, що перебуває в заставі, в тому числі для забезпечення задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями.

Право на заставлене майно (предмет застави) у позивача - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» виникло на підставі договору застави транспортних засобів № 15-94/2-626/11 від 21.02.2011 р., обтяження за типом обтяження «застава рухомого майна» було зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 22.12.2011 р., у зв'язку з чим позивач має переважне перед іншими кредиторами право, у разі невиконання третьою особою забезпеченого зобов'язання, одержати задоволення своїх вимог за рахунок рухомого майна, що є предметом договору застави транспортних засобів № 15-94/2-626/11 від 21.02.2011 р..

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Частиною 1 статті 593 Цивільного кодексу України передбачено, що право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про заставу» заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов'язання.

Враховуючи вищезазначені обставини, виконання забезпеченого заставою зобов'язання (припинення основного зобов'язання) може відбутися, в тому числі, за рішенням суду способом стягнення коштів з боржника, сплатою боржником заборгованості добровільно, а не за рахунок заставленого майна, що автоматично припинить звернення стягнення на заставлене майно.

Звернення стягнення на заставлене майно та звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з боржника є правами кредитора, які він може реалізовувати у будь-якому порядку. Звернення стягнення на заставлене майно є правом, а не обов'язком заставодержателя.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження звернення банком стягнення на предмет застави згідно договору застави транспортних засобів № 15-94/2-626/11 від 21.02.2011 р., відсутні документи щодо оформлення права власності банку на заставлене майно на підставах позасудового способу звернення стягнення передбаченого ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», тощо.

Частиною 4 ст. 5 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" встановлено, що рухоме майно може бути предметом декількох обтяжень, якщо інше не встановлено законом або правочином, на підставі якого виникло попереднє зареєстроване обтяження. Договір, на підставі якого виникло приватне обтяження, не може забороняти встановлення публічного обтяження.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" на підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі ст. 14 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження. Якщо відповідно до закону обтяжувач вправі притримати рухоме майно, що належить боржнику, для забезпечення своєї вимоги, пріоритет такого права притримання встановлюється з моменту його реєстрації. Якщо право притримання не було зареєстроване, воно не має пріоритету над зареєстрованими обтяженнями, але має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями.

Частиною 3 ст. 38 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що якщо рухоме майно, яке є предметом публічного обтяження, є також предметом інших обтяжень, задоволення прав обтяжувача за публічним обтяженням або особи, на користь якої встановлено публічне обтяження, здійснюється в черговості згідно з пріоритетом публічного обтяження.

Звернення стягнення на предмет публічного обтяження визначено нормами ст. 40 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Так, згідно вказаної норми звернення стягнення на предмет публічного обтяження здійснюється в порядку, встановленому законом. Якщо щодо предмета публічного обтяження зареєстроване інше обтяження з вищим пріоритетом, при зверненні стягнення на предмет публічного обтяження обтяжувач або особа, на користь якої встановлено публічне обтяження, зобов'язані надіслати обтяжувачу з вищим пріоритетом письмове повідомлення про звернення стягнення за публічним обтяженням у порядку, встановленому статтею 27 цього Закону. У цьому разі обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на відповідне рухоме майно згідно з положеннями розділу IV цього Закону.

Таким чином, Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено можливість існування декількох обтяжень на одне й те саме рухоме майно.

За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та ст. 1 ГПК України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є доведена належними у розумінні ст. 34 ГПК України доказами, сукупність таких умов:

- наявність у Позивача певного суб'єктивного права (інтересу) - об'єкту судового захисту;

- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідачів;

- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).

Відповідно до ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст.ст.33-34 ГПК України кожна сторона з допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст. ст. 32-36 ГПК України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного рішення справи.

Позивачем, всупереч вимог ст. 33 ГПК України, не надано жодних доказів в підтвердження того, що його права, як заставодержателя, порушені.

Враховуючи викладені вище обставини, приймаючи до уваги зміст наведених норм Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», позов Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» є безпідставним та задоволенню не підлягає.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 33, 34, 36, 43, 47, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ:

В позовних вимогах Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», м. Київ - відмовити.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання його повного тексту і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня підписання повного тексту рішення.

Повний текст рішення підписано 24.12.2012 р.

Суддя Морщагіна Н.С.