Рішення

від 21.12.2012 по справі 2-2232/12

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №2-2232/12

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21.12.2012 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Колдіної О.О.

з участю секретаря - Овдій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_4 моральної шкоди в розмірі 50 000 гривень, з ОСОБА_5 матеріальної шкоди в розмірі 11259,43 гривні та моральної шкоди в розмірі 50 000 гривень.

05.04.2012 р. позивач подав до суду заяву про відмову від позовних вимог до ОСОБА_5 Зазначена відмова була прийнята судом і постановлена відповідна ухвала про закриття провадження у справі в цій частині в зв»язку з відмовою позивача від позову.

В ході розгляду справи позивач уточнив свої вимоги до ОСОБА_4 та просив суд стягнути з неї матеріальну шкоду в розмірі 6259,43 гривні та моральну шкоду в сумі 95000 гривень.

В подальшому, представник позивача подав заяву про залучення до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_3 та солідарне стягнення з відповідачів матеріальної шкоди в розмірі 6259,43 гривень та моральної шкоди в розмірі 95000 гривень.

Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що 14.02.2011 р. приблизно о 14 год.40 хв, ОСОБА_3, керуючи автомобілем «Тайота Рав 4»д.н. НОМЕР_2 без наявності достатньої правової підстави, скоїв наїзд на ОСОБА_1 За даним фактом була порушена кримінальна справа за ч.1 ст.286 КК України, яка в подальшому була закрита відповідно до Закону України «Про амністію»від 08.07.2011 р. Однак, як зазначає позивач застосування Закону України «Про амністію» не звільняє від відповідальності щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди потерпілому. В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.

В обгрунтування свого позову позивач зазначає, що йому завдана матеріальна шкода, яка полягає у пошкодженні його одягу на загальну суму 1700 гривень та витрат, пов»язаних із проходження лікування на суму 40559,43 гривні, на підтвердження чого надав відповідні фіскальні чеки, накладні, рахунки та товарні чеки.

Оскільки ОСОБА_2 йому частково була відшкодована матеріальна шкода в розмірі 31000 гривень, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню становлять 11259,43 гривні.

Крім того позивач посилається на те, що йому була завдана моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, які він зазнав в зв»язку з ушкодженням здоров»я в момент ДТП та після нього, а також у душевних стражданнях в зв»язку з протиправною поведінкою ОСОБА_3

В ході розгляду справи ОСОБА_5 сплатила позивачу 10 000 гривень

в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди в зв»язку з чим він не має до неї матеріальних та моральних претензій і відмовляється від позову в цій частині.

В результаті часткового відшкодування з боку ОСОБА_5 матеріальної шкоди в розмірі 5000 гривень та моральної шкоди в розмірі 5000 гривень, на зазначену суму він зменшив позовні вимоги.

Оскільки ОСОБА_3 вчинив наїзд у віці 17 років, в силу ч.2 ст.1179 ЦК України, відповідальність повинна нести, на думку позивача, його мати, ОСОБА_2, оскільки неповнолітній не має доходів і у нього відсутнє майно для відшкодування шкоди.

Однак, на момент розгляду цивільної справи ОСОБА_3 досяг повноліття, в зв»язку з чим позивач вважає, що відповідачі повинні нести солідарну відповідальність по відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди.

В ході розгляду справи представник позивача підтримав позовні вимоги і обгрунтування позову в повному обсязі та просив суд позов задовольнити, з підстав, зазначених в позовній заяві, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, посилаючись на те, що вимоги ОСОБА_1 щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди є доведеними і підтверджені належними доказами.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнали позовні вимоги частково в частині відшкодування вартості імплантантів для внутрішньокісткового остеосинтезу, комплекту ендопротезу тазостегнового та вартості ліків за призначенням лікарів, однак просили врахувати, що ними частково була відшкодована шкода позивачу в розмірі 31000 гривень на проведення лікування. У задоволенні іншої частини позовних вимог просили відмовити в зв»язку з їх необгрунтованістю і недоведеністю.

Вислухавши сторони, допитавши свідка, дослідивши матеріали кримінальної справи відносно ОСОБА_3, порушеної за ч.1 ст.286 КК України, матеріали цивільної справи, суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3, 14 лютого 2011 року, приблизно о 14 годині 40 хвилин, не маючи при собі посвідчення на право керування транспортним засобом, свідоцтва про реєстрацію на транспортний засіб, керуючи технічно справним автомобілем «Тойота Рав-4», д.н.з. НОМЕР_2, рухаючись з перевищенням максимально допустимої швидкості понад 20 км/год., по житловій зоні в районі будинку № 24 по проспекту Глушкова, зі сторони будинку № 17 по вулиці Теремківській в місті Києві в напрямку під'їзної дороги, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, під час руху за несприятливих погодних уомв не вибрав безпечну швидкість керованого ним автомобіля з урахуванням дорожньої обстановки, не переконався, що це буде безпечни та не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, при виникненні небезпеки, яку він об»єктивно спроможний був виявити, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості керованого ним автомобіля аж до повної його зупинки, в результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_1 спричинені тілесні ушкодження, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 385\е від 05.04.2011 р. відносяться в своїй сукупності до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

В подальшому, 11.10.2011 р. відповідно до постанови Голосіївського районного суду м.Києва кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, була закрита на підставі п.п.1,6 Закону України «Про амністію»від 08.07.2011 р.

Цивільний позов, заявлений потерпілим ОСОБА_1 у даній криміанльній справі, був залишений судом без розгляду.

Закриття кримінальної справи внаслідок акту амністії не є реабілітуючою обставиною.

Згідно з ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об"єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.1992 року № 6 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав.

Судом встановлено, і це підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, що власником транспортного засобу «Тойота Рав-4», д.н.з. НОМЕР_2 є ОСОБА_5

В силу ч.3 ст.1187 ЦК України особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об»єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов»язана відшкодувати її на загальних підставах.

Як встановлено в ході судового розгляду, і це підтверджується матеріалами кримінальної справи, порушеної відносно ОСОБА_3 за ч.1 ст.286 КК України, останній керував транспортним засобом без відповідних правових підстав, а саме у нього були відсутні документи, які б посвідчували його право на користування даним транспортним засобом та посвідчення водія.

Однак, в ході проведення досудового слідства в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_3 за ст.289 КК України за фактом незаконного заволодіння транспортним засобом було відмовлено, про що 07.04.2011 р. слідчим була винесена відповідна постанова.

ОСОБА_5, як власник автомобіля, відмовилась від написання заяви про незаконне заволодіння транспортним засобом, посилаючись на те, що вона добровільно залишила ключі від автомобіля «Тойота Рав-4», д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_3, хоча не дозволяла ним керувати, і будь-якої матеріальної шкоди зазначеними діями їй не завдано.

Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом мехнізмом, іншим об»єктом сприяла недбалість її власника (володільця) шкода, завдана діяльністю щодо його використання. Зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Оскільки, як зазначалось вище, факт неправомірного заволодіння транспортним засобом не знайшов свого підтвердження в ході проведення досудового слідства у кримінальній справі, положення ч.3 та ч.4 ст.1187 ЦК України не можуть бути застосовані у даному випадку, а тому відповідальність повинен нести власник джерела підвищеної небезпеки.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов»язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використання зберігання хімічних, радіактивних, вибухово і вогненебезпечних та інших речовин, утриманнням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Відповідно до ч.5 ст.1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Так як наявність непереборної сили або умислу потерпілого не встановлена в ході розгляду судом справи, відповідальність за шкоду, завдану позивачу повинна нести ОСОБА_5, як власник автомобіля.

Як встановлено судом між ОСОБА_5 та ЗАТ «Міська страхова компанія»був укладений договір обов»язкового страхування цивільно-праової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який був чинний на момент настання даної дорожньо-транспортної пригоди.

За умовами даного Договору страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Відповідно до ст.22 Закону України «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров»ю, майну третьої особи.

Потерпілому відшкодовується також моральна шкода, передбачена пунктами 1, 2 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України . Така шкода відшкодовується у встановленому судом розмірі відповідно до вимог статті 23 Цивільного кодексу України. При цьому страховик відшкодовує не більше ніж 5 відсотків ліміту, визначеного у пункті 9.3 статті 9 цього Закону. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Звертаючись до суду з позовом позивач пред»явив свої вимоги до ОСОБА_5, ОСОБА_2

В подальшому, в зв»язку з частковим відшкодуванням шкоди з боку ОСОБА_5, позивач відмовився від позовних вимог до неї, і пред»явив вимоги щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посилаючись на вимоги ст.ст.1167, 1179 ЦК України.

Однак зазначені вимоги не відповідають положенням ст.1187 ЦК України та встановленим фактичним обставинам справи, оскільки факт незаконного заволодіння транспортним засобом з боку ОСОБА_3 не встановлений у визначений законом спосіб, крім того на момент розгляду справи відсутні підстави для затосування ч.2 ст.1179 ЦК України..

Крім того судом встановлено, що ОСОБА_2 відшкодувала ОСОБА_1 під час проведення досудового слідства шкоду в розмірі 31 000 гривень.

Враховуючи викладені обставини, оцінюючи всі зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки заявлені не до належного відповідача.

Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.3, 10, 60, 88, 209, 213-215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя