Рішення

від 09.01.2013 по справі 22/41

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Чернігівської області

14000,м. Чернігів,пр-т Миру,20,тел. 698-166

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

«09»січня 2013 року Справа № 5028/22/41/2012

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія»,

вул. Садова, 19, с. Мазанка, Сімферопольський район, АР Крим, 97530

(поштова адреса: пр.-т Перемоги, 5а, м. Київ, 01135)

до відповідача: Фізичної особи -підприємця Мирончика Сергія Михайловича,

вул. Щорса, 4, с. Брусилів, Чернігівський район, Чернігівська область, 15531

про стягнення 6063,64 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Лучкін С.А. -представник, директор Чернігівської філії ТОВ «Кримська водочна компанія», дов. № б/н від 30.03.12 р.

Від відповідача: Мирончик С.М. -особисто, паспорт НК 870432, виданий 30.11.00 р. Чернігівським РВ УМВС України в Чернігівській області.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія»подано позов до Фізичної особи -підприємця Мирончика Сергія Михайловича про стягнення 6063,64 грн. боргу за поставлену продукцію, в т.ч. 1946,35 грн. штрафу, 289,11 грн. пені та 56,42 грн. процентів річних.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на невиконання відповідачем грошових зобов'язань за укладеним між сторонами договором поставки товару (алкогольних та безалкогольних напоїв) № 0146-515 від 30.11.10 р.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити позов в повному обсязі.

За письмовим клопотанням позивача № б/н від 09.01.13 р. на виконання вимог ухвали суду від 17.12.12 р. судом долучено до матеріалів справи додаткові матеріали.

В судовому засіданні 09.01.13 р. відповідач виклав усні пояснення щодо заявлених позовних вимог, в яких визнав позов в повному обсязі та заявив усне клопотання про зменшення розміру суми стягуваної пені та штрафних санкцій.

Відповідач письмового мотивованого відзиву на позов та документів, витребуваних ухвалою суду від 17.12.12 р. суду не надав.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду не надходило.

Оскільки відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

Подані представником позивача та відповідачем письмові клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу судом задоволені.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

30 листопада 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія»(Постачальник за договором, Позивач у справі) та Фізичною особою -підприємцем Мирончиком Сергієм Михайловичем (Покупець за договором, Відповідач у справі) укладений договір поставки № 0146-515 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник передає у власність Покупцеві, а Покупець приймає та оплачує алкогольні та безалкогольні напої (надалі - продукція та/або товар) в асортименті, партіями згідно накладних на умовах даного Договору. Узгоджені сторонами кількість, асортимент і ціни продукції (партії продукції), що продається за даним Договором зазначаються у видаткових (товарних або товарно-транспортних) накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно п.п. 2.1.-2.3. Договору ціна, асортимент, сортамент, номенклатура, найменування, кількість Продукції, що продається за даним Договором, зазначаються в додатковій угоді (Додатку/специфікації до дійсного договору) або можуть узгоджуватися сторонами при підписанні накладної(них) та зазначатися в них (накладних). Ціна, асортимент, сортамент, номенклатура, найменування, кількість Продукції, місце і строк поставки вважаються остаточно узгодженими сторонами даного Договору після підписання повноважними представниками сторін (що мають довіреність на отримання/передачу товарно-матеріальних цінностей) накладної(них). Продукція поставляється партіями. Партією продукції вважається кількість Продукції, зазначена в накладній (ТТН). Ціна даного Договору визначається виходячи із загальної вартості Продукції, поставленої протягом строку дії даного договору.

У відповідності до п.п.2.4.-2.6. Договору Продукція поставляється на умовах DDР (ІНКОТЕРМС 2000 року) - адреса торгової точки Покупця. Поставка партій Продукції здійснюється Постачальником протягом 3 робочих днів з моменту узгодження Сторонами усної заявки Покупця. Заявка Покупця не є невід'ємною частиною даного Договору.

Разом з Продукцією Постачальник зобов'язався надати покупцеві наступні документи:

- накладну/ТТН (із зазначенням асортименту, кількості, ціни та загальної вартості партії Продукції);

- податкову накладну;

- документи, що підтверджують якість Продукції, що поставляється.

Підписана сторонами накладна/ТТН свідчить, що Постачальник передав зазначені документи Покупцеві.

Відповідно до п.2.10. Договору моментом передачі партії (датою поставки) Продукції є дата її фактичного отримання, вказана Покупцем в підписаній сторонами видатковій накладній на дану Продукцію (відмітка ставиться на екземплярі Постачальника). У разі відсутності відмітки Покупця на екземплярі видаткової накладної Постачальника про дату фактичного отримання Продукції, датою поставки вважається дата, вказана в такій накладній друкованим способом.

Згідно п.7.1. Договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2012 року. Строк дії даного Договору автоматично продовжується на додаткові однорічні строки у разі, якщо не менше ніж за 30 днів до закінчення чергового строку дії Договору одна із Сторін не повідомила іншу письмово про свій намір припинити подальшу співробітництво.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов п.п.2.1-2.6 вищевказаного Договору ТОВ «Кримська водочна компанія» було здійснено поставку Покупцю Продукції (алкогольних напоїв) на суму 9731,76 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-030595 від 28.10.11 р., копія якої знаходиться в матеріалах справи.

Пунктом 2.11. Договору передбачено, що враховуючи здійснення доставки Продукції централізовано - кільцевими перевезеннями, відпуск Продукції Покупцеві може здійснюватися без довіреності на отримання цінностей за умови виконання сторонами вимог абз. 3 п. 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних довіреностей на отримання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. № 99 (далі -Інструкція).

Відповідно до абз.3 п.13 Інструкції при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватись без довіреностей, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.

На виконання п.2.11 укладеного між сторонами Договору відповідачем було надано позивачу Повідомлення зі зразком підписів матеріально-відповідальних осіб, уповноважених на отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Кримська водочна компанія»за Договором.

Згідно п.3.11 Договору приймання Продукції за якістю та кількістю здійснюється Покупцем в момент отримання Продукції від Постачальника в присутності повноважного представника останнього (експедитора). Розбита, бракована, пошкоджена Продукція повертається Постачальнику в день поставки, про що здійснюється запис у відповідних графах ТТН форми №1-ТН/алкогольні напої/ та складається акт, форма якого затверджена бухгалтерією Постачальника.

Отримання Продукції за видатковою накладною № РН-15-030595 від 28.10.11 р. відповідачем підтверджується особистим підписом останнього на вищевказаній накладній. Доказів пред'явлення претензій щодо якості та кількості Товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджено представником позивача та відповідачем в судовому засіданні, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТОВ «Кримська водочна компанія»умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконані зобов'язання по передачі Продукції ФОП Мирончику С.М. на підставі укладеного між сторонами Договору, факт поставки позивачем товару за Договором належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами п.п.2.7.-2.9. Договору Покупець сплачує вартість кожної партії поставленої Продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника або шляхом внесення грошових коштів в касу Постачальника. Підставою для оплати Продукції, отриманої Покупцем за даним Договором, є видаткова накладна, або ТТН №1-ТН (алког) або даний Договір. Грошові кошти, що надходять від Покупця в оплату за отриману за Договором Продукцію, зараховуються Постачальником в рахунок погашення заборгованості Покупця поступово, починаючи з першої за датою видачі неоплаченої накладної/ТТН. Покупець зобов'язується оплачувати кожну отриману за даним Договором партію Продукції не пізніше 7 календарних днів з моменту її передачі.

Пунктом 2.14 Договору моментом виконання зобов'язання Покупця по оплаті Продукції визначено дату зарахування грошових коштів в повному обсязі на поточний рахунок Постачальника.

Відповідач в обумовлений Договором строк розрахунок за отриману Продукцію не здійснив, в зв'язку з чим, станом на день подання позову до суду -10.12.12 р., утворилась заборгованість за Договором в сумі 3771,76 грн. Кінцевий строк оплати за видатковою накладною № РН-15-030595 від 28.10.11 р. становив 04.11.11 р.

Як з'ясовано з матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати поставленої Продукції за Договором поставки № 0146-515 від 30.11.10 року виконав частково, сплативши 5960,00 грн., що підтверджується наданими представником позивача в судовому засіданні 09.01.13 р. та долученими судом до матеріалів справи копіями фіскальних чеків:

- № 16106 від 28.11.11 р. на суму 1000,00 грн.;

- № 17669 від 26.12.11 р. на суму 500,00 грн.;

- № 20453 від 30.01.12 р. на суму 1000,00 грн.;

- № 20780 від 06.02.12 р. на суму 1000,00 грн.;

- № 21101 від 13.02.12 р. на суму 500,00 грн.;

- № 22831 від 09.03.12 р. на суму 700,00 грн.;

- № 22903 від 12.03.12 р. на суму 350,00 грн.;

- № 24112 від 29.03.12 р. на суму 210,00 грн.,

та платіжними дорученнями № Q2PL059167 від 09.04.12 р. на суму 500,00 грн. та № Q2PL671404 від 18.04.12 р. на суму 200,00 грн.

Позивачем зазначено, що кошти в сумі 1323,66 грн., сплачені відповідачем в рахунок заборгованості фіскальними чеками № 15317 від 14.11.11 р. та № 15655 від 21.11.11 р., позивачем зараховано в рахунок оплати попередніх партій товару (за видатковою накладною № РН-15-029083 від 14.10.11 р.).

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено позивачем, в результаті часткового виконання зобов'язання лише на суму 5960,00 грн. у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором на загальну суму 3771,76 грн., яку позивач просив стягнути в поданій позовній заяві.

На підтвердження вищевказаних обставин позивачем надано підписаний обома сторонами акт звірки взаєморозрахунків від 09.11.12 р., згідно якого станом на 09.11.12р. заборгованість ФОП Мирончика С.М. складає 3771,76 грн.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За висновками суду, свої зобов'язання щодо сплати позивачу грошових коштів в сумі 3771,76 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав.

Докази погашення відповідачем заборгованості за поставлену Продукцію в повному обсязі в матеріалах справи відсутні.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2,4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу.

Доказів визнання недійсним чи розірвання договору поставки № 0146-515 від 30.11.10 р. суду не надано.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за договором поставки № 0146-515 від 30.11.10 р. у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 3771,76 грн. за вказаним договором поставки підлягає задоволенню.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, згідно ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За умовами п. 4.1. Договору у разі невиконання строків оплати продукції, вказаних у п.п.2.9. даного Договору, Покупець сплачує на користь Постачальника пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплаченої Продукції за кожний день прострочення. У разі, якщо прострочення оплати складає більше 30 календарних днів, Покупець, крім того, зобов'язаний сплатити Постачальнику штраф в розмірі 20% від вартості партії Продукції, оплата якої прострочена.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.96 р. передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 зазначеного Закону визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлену Продукцію у терміни, визначені умовами Договору, позивачем з врахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" нараховано та пред'явлено до стягнення 289,11 грн. пені за період з 05.11.11 р. по 04.05.12 р. включно, які він просить стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інший розмір процентів річних у Договорі не встановлений.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за поставлену Продукцію у терміни, визначені умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення три проценти річних в сумі 56,42 грн. за період з 05.11.11 р. по 04.05.12 р. включно, яку він просить стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Згідно ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.05 року № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати «перерахунок»замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

За результатами перевірки нарахування відповідачем заявлених до стягнення пені та трьох відсотків річних судом встановлено наступне.

Згідно п.2.9 Договору Покупець зобов'язується оплачувати кожну отриману за даним Договором партію Продукції не пізніше 7 календарних днів з моменту її передачі.

Відповідно до ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Розмір пені за несвоєчасну оплату Продукції, поставленої за накладною № РН-15-030595 від 28.10.11 р., перерахований судом у відповідності до глави 18 та ст.ст. 232, 343 Цивільного кодексу України з урахуванням часткової сплати боргу відповідачем згідно вищезазначених фіскальних чеків та платіжних доручень, за період з 05.11.11 р. по 04.05.12 р. становить 522,33 грн., трьох відсотків річних - 101,59 грн., і є більшим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем. Проте виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог в частині нарахування пені та трьох процентів річних, тому суд приймає до розгляду позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 289,11 грн. та 3% річних в сумі 56,42 грн., нарахованих позивачем.

Крім того, позивачем на підставі п. 4.1 Договору нараховано та пред'явлено до стягнення 20% штрафу в сумі 1946,35 грн.

Згідно п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших, передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що розмір нарахованої позивачем неустойки (штрафу та пені) не є співрозмірним із розміром основної заборгованості, приймаючи до уваги сплату відповідачем значного розміру основної заборгованості до моменту звернення позивача з позовом до суду та відсутність заперечень з боку представника позивача, керуючись ч. 1 ст. 233 ГК України , ч. 3 ст. 551 ЦК України, п. 3 ст. 83 ГПК України суд доходить висновку про можливість зменшення розміру заявлених до стягнення штрафу та пені на 50%, залишаючи до стягнення штраф в сумі 973,18 грн. та пеню в сумі 144,56 грн., та відмовляючи в іншій частині в сумі 973,18 грн. штрафу та 144,56 грн. пені.

Таким чином, позов в частині стягнення неустойки (штрафу та пені) підлягає задоволенню частково в розмірі 973,18 грн. штрафу та 144,56 грн. пені.

Позовні вимоги в частині стягнення трьох процентів річних за несвоєчасну оплату Продукції, поставленої за накладною № РН-15-030595 від 28.10.11 р., підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем -56,42 грн.

Виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині стягнення 3771,76 грн. основного боргу, 56,42 грн. процентів річних, 973,18 штрафу та 144,56 грн. пені. В решті позовних вимог в частині стягнення штрафу в сумі 973,18 грн. та пені в сумі 144,56 грн. має бути відмовлено з підстав, зазначених вище.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 202, 525, 526, 530, 546-549, 551, 599, 610, 612, 625, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 193, 230-233, 216-218, 265, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи -підприємця Мирончика Сергія Михайловича (вул. Щорса, 4, с. Брусилів, Чернігівський район, Чернігівська область, 15531, ідентифікаційний код 2380203458) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська водочна компанія" (юридична адреса: 97530, АР Крим, Сімферопольський район, с.Мазанка, вул. Садова, 19 (поштова адреса: 01135, м. Київ, пр-т Перемоги, 5-А), код ЄДРПОУ 36499654, п/р 2600716690 в КРД ВАТ „Райффайзен банк Аваль" м.Сімферополь, МФО 342021) 3771,76 грн. боргу, 144,56 грн. пені, 973,18 грн. штрафу, 56,42 грн. процентів річних та 1609,50 грн. на відшкодування судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

2. В решті позовних вимог в частині стягнення штрафу в сумі 973,18 грн. та пені в сумі 144,56 грн. відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 14 січня 2013 року.

Суддя А.М.Селівон

09.01.13