Постанова

від 15.01.2013 по справі 9/5005/13832/2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2013 р. Справа № 9/5005/13832/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т.Б. Дроботової - головуючого, Н.О. Волковицької, Л.І. Рогач за участю представників: позивачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно) відповідача не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно) відповідача третьої особине з'явилися (про час та місце судового засідання повідомлені належно) не з'явилися (про час та місце судового засідання повідомлені належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приват Банк" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.11.2012 року у справі№ 9/5005/13832/2011 Господарського судуДніпропетровської області за позовомПублічного акціонерного товариства комерційний банк "Приват Банк" до - Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове агентство "Верус "; - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Приватне підприємство "Сенатор" простягнення 81771,75 грн. заборгованості

ВСТАНОВИВ:

17.10.2011 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приват Банк" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення солідарно з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (боржника) та з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове агентство "Верус" (поручителя) суми 81771,75 грн., в тому числі 55217,60 грн. заборгованості за поставлений товар за договором поставки та 26554,15 грн. пені за договором факторингу, посилаючись на статті 526, 527, 530, 554, 610 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 не розрахувався в повному обсязі за одержаний за договором від первісного кредитора товар, а право вимоги заборгованості перейшло позивачу від первісного кредитора Приватного підприємства "Сенатор" на підставі договору факторингу.

Відповідач Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 відхилив позовні вимоги, вказавши як на те, що грошова вимога до нього є недійсною, позаяк ним повністю виконано всі зобов'язання за договором поставки, про що позивача повідомлено належним чином, так і на те, що не визнає наданий позивачем на підтвердження позовних вимог реєстр поставок з посиланням на шахрайство директора ПП "Сенатор" ОСОБА_7 в частині підпису підприємця ОСОБА_5 у цьому реєстрі поставок; відсутні правові підстави для стягнення з нього пені, передбаченої договором факторингу.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2012 року (суддя Подобєд І.М.) у позові відмовлено з тих підстав, що позивачем не доведено існування між первісним кредитором та боржником дійсного невиконаного належним чином зобов'язання з оплати товару за договором поставки, а відтак невиконаних зобов'язань за договором факторингу.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.11.2012 року (судді: Сизько І.А. - головуючий, Антонік С.Г., Герасименко І.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості; доводи апеляційної скарги про допущені порушення норм матеріального та процесуального права відхилено, як необґрунтовані.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приват Банк" подало до Вищого господарсько го суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову та рішення господарських судів скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, прийняття рішення за умови невідповідності висновків судів фактичним обставинам справи, а саме: суди порушили приписи статей 4-2, 4-3, 32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, не взявши до уваги належні та допустимі докази на підтвердження існування грошового зобов'язання, надані позивачем, за відсутності належних доказів виконання цього грошового зобов'язання відповідачем; суди не застосували до спірних правовідносин статті 6, 11, 509, 626, 627 629, 1077, 1082 Цивільного кодексу України, статті 67, 179, 193 Господарського кодексу України та дійшли невірних висновків щодо змісту зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5.

Учасники процесу не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні; не надали відзиви на касаційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.12.2007 року Приватним підприємством "Сенатор" (постачальник) та підприємцем ОСОБА_5 (покупець) укладено Договір поставки № 1 строком на 1 рік, тобто до 28.12.2008 року (пункт 2.5 договору).

15.01.2008 року Закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" в особі Луганської філії (фактор), правонаступником якого за пунктом 1.1 Статуту є Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", та Приватним підприємством "Сенатор" (клієнт) укладено договір № FAC-001-08-LGVK про проведення факторингу з додатковою угодою № 1 від 15.01.2008 року, за умовами якого фактор за наявності вільних грошових коштів зобов'язався передати в розпорядження клієнта за плату грошові кошти в сумі ліміту 110 000, 00 грн., а клієнт уступає фактору право грошової вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржника: підприємця ОСОБА_5 за зобов'язаннями з поставки товару, що випливають з укладеного між клієнтом та боржником договору поставки товару № 1 від 28.12.2007 року і вказані в реєстрах поставок товарів, які є невід'ємною частиною договору, в порядку і на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 4.9 договору факторингу передбачено, що за кожен випадок порушення зобов'язань, передбачених пунктами 4.4, 4.6, здійснюється нарахування неустойки протягом 3 років з дня, коли відповідне зобов'язання повинно було бути виконано.

Судами вказано, що, як вбачається з реєстру поставок, за накладною № РН-0000182 від 11.09.2008 року та рахунком № 82 від 11.09.2008 року Приватним підприємством "Сенатор" поставлено підприємцю ОСОБА_5 товар (сірники) на загальну суму 109 900,00 грн., строк оплати якого настає 10.11.2008 року. В реєстрі також зазначено про повідомлення Приватним підприємством "Сенатор" підприємця ОСОБА_5 про передачу відповідно до умов договору факторингу (в порядку ст. 1077 Цивільного кодексу України) права вимоги за договором поставки № 1 від 28.12.2007 року до боржника в сумі 109 900, 00 грн. комерційному банку "ПриватБанк".

Водночас директор Приватного підприємства "Сенатор" ОСОБА_7 у листі № 42 від 03.04.2009 року до підприємця ОСОБА_5 зазначає про своє звернення до Луганської філії ЗАТ КБ "ПриватБанк" з повідомленням про повне виконання підприємцем ОСОБА_5 всіх зобов'язань за договором поставки № 1 від 28.12.2007 року та про відсутність претензій щодо виконання підприємцем зобов'язань за цим договором. Оригінал листа надано суду для огляду в судовому засіданні, засвідчена копія знаходиться в матеріалах справи.

25.05.2011 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" (поручитель) та ПАТ КБ "ПриватБанк" (кредитор) укладено договір поруки № 6/05/11, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання підприємцем ОСОБА_5 своїх зобов'язань за договором поставки товару №1 від 28.12.2007 року. За пунктом 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язків за договором поставки в тому ж розмірі, що і боржник включаючи сплату за поставлений товар, штрафів, пені та інших платежів зазначених в договорі поставки.

23.09.2011 року позивачем відправлено письмове повідомлення підприємцю ОСОБА_5 про відступлення права грошової вимоги факторові та погашення заборгованості за договором поставки товару. 29.09.2011 року позивачем направлена претензія підприємцю ОСОБА_5 з вимогою сплати 81 771,75 грн. (55 217,60 грн. - борг за поставлений товар та 26 554, 15 грн. - пеня). Листом № 361 від 04.10.2011 року підприємець ОСОБА_5 повідомив позивача про відсутність заборгованості за договором поставки та відсутність зобов'язань перед банком, у тому числі і щодо сплати штрафних санкцій.

З відповідною вимогою позивач звертався і до поручителя; вимога залишена без відповіді та без задоволення.

Вироком Жовтневого районного суду м. Луганська від 16.01.2012 року (копія якого знаходиться в матеріалах справи, т.1 а.с.121-142) визнано ОСОБА_7 винним в скоєнні злочинів, передбачених частиною 3 статті 212, частиною 2 статті 28, частиною 2 статті 366, частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України.

Судом апеляційної інстанції було досліджено також додаткові докази, а саме: накладну № РН-0000182 від 11.09.2008 року, рахунок № 82 від 11.09.2008 року, про які йдеться у реєстрі поставок по договору поставки № 1 від 28.12.2007 року; поданий позивачем на підтвердження перерахування коштів меморіальний ордер № 02 від 15.09.2008 року з призначенням платежу: оплата по рахунку-фактурі № 83 від 11.09.2008 року (т.2, а.с.56), банківську виписку, за змістом якої 04.02.2009 року та 10.02.2009 року відбулося часткове погашення заборгованості по договору факторингу № FAC-001-08-LGVK від 15.01.2008 року в розмірі 2 560,00 грн., 3722,15 грн., 48400,25 грн., які проведені не боржником за договором факторингу підприємцем ОСОБА_5 (т.1 а.с.40).

За статями 33 та 34 Господарського процесуального кодексу сторони зобов'язані довести обставини, на які вони посилаються належними та допустимими доказами.

Зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином, доказом чого є його прийняття кредитором; порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); відтак сторонам належить довести, а суду відповідно до цих доказів встановити підстави виникнення зобов'язання, в чому полягав зміст зобов'язання та яких чином здійснювалося його виконання та прийняття виконання. За правилами розподілу обов'язку доказування у справі обов'язок довести належними та допустимими доказами виконання зобов'язання, на підставі якого подано позов, покладено на відповідача.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. При цьому сторонами зобов'язання є кредитор та боржник, тобто, управнена у зобов'язанні особа та особа, що повинна здійснити певну дію на користь кредитора чи утриматись від певної дії (статті 509 та 510 Цивільного кодексу України); за загальним правилом, зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. Підстави заміни кредитора у зобов'язанні передбачені статтею 512 Цивільного кодексу України; за приписами статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. При заміні кредитора у зобов'язанні новий кредитор набуває статусу управненої особи щодо боржника в правовідносинах між первісним кредитором та боржником; натомість правовідносини нового кредитора та первісного кредитора щодо умов та порядку заміни кредитора у зобов'язанні мають окреме регулювання.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника); за змістом статей 1077 та 1079 Цивільного кодексу України боржник не є стороною договору факторингу та зобов'язаною перед фактором особою в силу договору факторингу, а за наслідками здійсненого відступлення права повинен здійснити на користь фактора виконання свого обов'язку за договором з первісним кредитором, як належне виконання.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому. Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події, у цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Боржник зобов'язаний здійснити платіж фактору за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги, в якому визначена грошова сума, що підлягає виконанню, та фактор, якому має бути здійснено платіж (статті 1078 та 1082 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 1081 Цивільного кодексу України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.

Зі змісту судових рішень вбачається, що суди розглядали поданий до господарського суду позов з тих підстав, що позивач посилається на наявність заборгованості підприємця ОСОБА_5 станом на 15.08.2011 року в розмірі 55217,60грн. відповідно до умов договору факторингу, а також нарахування позивачем 26554,15 грн. пені за період з 10.02.2009 року по 15.08.2011 року на підставі пункту 4.9 договору факторингу, згідно з яким за кожен випадок порушення зобов'язань, передбачених пунктами 4.4, 4.6 договору здійснюється нарахування неустойки протягом 3 років з дня, коли відповідне зобов'язання повинно було бути виконано.

Судова колегія погоджується з відповідним висновками господарських судів попередніх інстанцій в частині заявленої до стягнення пені, що, за змістом поданого позивачем позову (т.1, а.с.1-3, шостий абзац позовної заяви), нарахована на підставі договору факторингу особі, що не є його стороною та не набуває зобов'язань клієнта за договором факторингу.

Натомість, відмовляючи у стягненні 55217,60 грн. заборгованості, суди безпідставно ототожнили підстави та докази, якими позивач обґрунтовує набуття ним статусу кредитора у даних правовідносинах, з підставами виникнення зобов'язання у боржника, не з'ясували дійсний зміст правовідносин позивача та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 відповідно до наведених в обґрунтування позову обставин (т.1, а.с.1-3, п'ятий абзац позовної заяви), дійшовши помилкових висновків щодо підстав поданого позову та не розглянувши дійсні позовні вимоги.

Також суди вказали про недоведеність своїх вимог позивачем, не дослідивши істотні обставини справи щодо дійсності відступленої грошової вимоги відповідно до статті 1081 Цивільного кодексу України; суди не врахували, що з моменту відступлення грошової вимоги первісний кредитор (клієнт за договором факторингу) не є управненою особою у відповідних зобов'язальних правовідносинах, а, відтак, його волевиявлення саме по собі не змінює та не припиняє обов'язку боржника; натомість жодних належних та допустимих доказів належного виконання зобов'язання боржником матеріали справи не містять, в тому числі, й доказів виконання на користь первісного кредитора; при цьому судами не з'ясовано умови договору факторингу щодо наслідків виконання зобов'язання боржником первісному кредитору для фактора.

Посилаючись на вирок суду у кримінальній справі, суди не зазначили в судових рішеннях, які саме факти, встановлені цим вироком, стосуються спірних правовідносин, яким чином цей вирок стосується змісту правовідносин сторін у даному спорі.

Судова колегія звертає увагу суду апеляційної інстанції, що належність чи неналежність виконання фактором зобов'язання перед клієнтом за договором факторингу стосується правовідносин сторін договору факторингу, а не боржника, повідомленого про відступлення права грошової вимоги; також судом апеляційної інстанції залишено поза увагою приписи статті 528 Цивільного кодексу України, не з'ясовано зміст та підстави обов'язку боржника перед фактором.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, рішенні місцевого суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди, розглядаючи справу, відповідно до положень статей 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі істотні обставини справи в їх сукупності, неналежним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, зміст зобов'язань сторін та ступінь їх виконання, всупереч приписам статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України відхилили докази, надані позивачем, не спростувавши їх, натомість визнали встановленими обставини, що не ґрунтуються на необхідних доказах, наявних у матеріалах справи.

Допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору в зазначеній частині.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення у даній справі належить скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості в сумі 55217,60 грн., а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 111 7 , пунктами 1 та 3 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приват Банк" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.11.2012 року у справі № 9/5005/13832/2011 Господарського суду Дніпропетровської області та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2012 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості в сумі 55217,60 грн.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

В решті рішення та постанову залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач