Рішення

від 14.01.2013 по справі 21/135-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" січня 2013 р. Справа № 21/135-12

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м. Київ

до 1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області, м. Київ

2. Публічного акціонерного товариства «Забір'я», Київська обл., с. Забір'я

про визнання частково недійсним та скасування наказу

за участю представників:

від прокуратури: Дутчин І.М. (посвідчення №007107 від 02.10.2012р.)

від позивача: Жаворонко Д.С. (довіреність №453 від 26.12.2012р.)

від відповідача 1: Макоцьоба Ю.А. (довіреність №51 від 06.12.2012р.)

від відповідача 2: Борисюк Г.М. (довіреність №187 від 23.11.2012р.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

12.11.2012р. Заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі-позивач) звернуся до господарського суду Київської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (далі-РВ ФДМ по Київській області/відповідач 1) та Публічного акціонерного товариства «Забір'я» (далі- ПАТ «Забір'я»/відповідач 2) про визнання недійсним та скасування наказу РВ ФДМ по Київській області від 02.06.1998р. №5-25-7/27 в частині передачі відповідачу 2 наступних водних об'єктів:

- став нагульний №8, що розташований в с. Липовий Скиток Васильківського р-ну Київської обл.;

- став Гребінки, площею 5,4 га, що розташований в с. Гребінки Васильківського р-ну Київської обл.;

- став риборозплідний, площею 14 га, що розташований в с. Марьянівка Васильківського р-ну Київської обл.;

- став нагульний, площею 26 га, що розташований в с. Ксаверівка Васильківського р-ну Київської обл.;

- став вирощувальний, площею 70,9 га, що розташований в с. Марьянівка Васильківського р-ну Київської обл.;

- став водосп, площею 13,3 га, що розташований в с. Марьянівка Васильківського р-ну Київської обл.

Відповідач 1 не скористався правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на позовну заяву не надав.

Відповідач 2 позов не визнав з підстав, викладених у запереченнях на позовну заяву, та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Крім того, останнім було заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених ст. 267 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.11.2012р. порушено провадження у справі №21/135-12 та призначено справу до розгляду на 26.11.2012р.

Разом з позовними вимогами, Заступником прокурора Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України було заявлено про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірні водні об'єкти.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Пунктом 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» передбачено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Оскільки суду не надано доказів, що підтверджували б наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заявлених заходів до забезпечення позову у даній справі, судом, у відповідності до ст. 66 ГПК України, у задоволенні зазначеної заяви позивача відмовлено з огляду на її необґрунтованість.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.11.2012р. розгляд даної справи було відкладено на 11.12.2012р.

04.12.2012р. через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача 2 надійшло, зокрема, клопотання про припинення провадження у даній справі в порядку п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України з огляду на ухвалу господарського суду Київської області від 04.03.2009р. у справі №3/013-09 за позовом ВАТ "Забір'я" до РВ ФДМ по Київській області про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна відповідно до Переліку нерухомого майна за наступними інвентаризаційними номерами: 204, 206-219, 256, 275-279, 222, 296-301, 307-312, що передається у власність ВАТ "Забір'я", про припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який кореспондує зі встановленими законом способами захисту порушеного права.

Водночас, судом встановлено, що предметом спору у справі №3/013-09 є вимога про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, у той час як предметом спору у даній справі є вимога про визнання недійсним та скасування наказу, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача 2 про припинення провадження у даній справі з підстав п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України є необґрунтованим, оскільки дана справа та справа №3/013-09 мають різний предмет позову. До того ж, вказані справи мають різний суб'єктний склад, що також свідчить про необґрунтованість заявленого клопотання відповідача 2.

Крім того, 04.12.2012р. через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача 2 надійшло, зокрема, клопотання про залишення позову без розгляду в порядку п. 2 ч. 1 ст. 81 ГПК України з огляду на розгляд господарським судом Київської області справ №3/132-12, №12/116-12 за позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до РВ ФДМ України по Київській області, ПАТ «Забір'я» про визнання частково недійсним та скасування наказу, витребування водного об'єкту з незаконного володіння та визнання права власності та Васильківським міськрайонним судом Київської області справи №10008/6930/12 за позовом Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до РВ ФДМ України по Київській області, ПАТ «Забір'я», ТОВ «Солтанівка-Каскад», Ільїна М.Г. про визнання недійсним та скасування наказу, переліку нерухомого майна до нього, правочинів в частині передачі водних об'єктів і повернення їх до державної власності.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 81 ГПК України встановлено, що господарський суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Водночас, виходячи з системного аналізу вказаної норми, а також враховуючи суб'єктний склад, характер правовідносин, а також предмет і підстави позовів у вищезазначених справах суд дійшов висновку про відсутність підстав для залишення позову у даній справі без розгляду в порядку п. 2 ч. 1 ст. 81 ГПК України. До того ж, відмінність змісту позовних вимог у справах №3/132-12, №12/116-12 господарського суду Київської області та справі №10008/6930/12 Васильківського міськрайонного суду Київської області, у відповідності до заперечень відповідача 2, останнім також визнається.

Крім того, 04.12.2012р. через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача 2 надійшло клопотання про повернення позовної заяви без розгляду в порядку п. 5 ч. 1 ст. 63 ГПК України, у задоволенні якого судом відмовлено з огляду на його необґрунтованість.

В судових засіданнях 11.12.2012р., 25.12.2012р. та 08.01.2013р. оголошувалась перерва до 25.12.2012р., 08.01.2013р. та 14.01.2013р. відповідно.

12.12.2012р. через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача 2 надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду господарським судом Київської області справ №3/132-12, №12/116-12 та розгляду Васильківським міськрайонним судом Київської області справи №10008/6930/12 в порядку ст. 79 ГПК України.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Оскільки відповідачем 2 не обґрунтовано в чому саме полягає неможливість розгляду даної справи до розгляду вищезазначених справ у розумінні ст. 79 ГПК України, суд дійшов висновку, що зазначене клопотання відповідача 2 задоволенню не підлягає з огляду на його необґрунтованість.

В судовому засіданні 14.01.2013р. судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд

ВСТАНОВИВ:

За результатами проведеної прокуратурою Київської області перевірки законності використання земель водного фонду на території Київської області встановлено, що 13.05.1997р. РВ ФДМ України по Київській області було прийнято рішення №2/22-ВП щодо приватизації Державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір'я».

Наказом РВ ФДМ України по Київській області №5-25-7/27 від 02.06.1998р. Державне виробниче сільськогосподарське рибоводне підприємство «Забір'я» було перетворено у Відкрите акціонерне товариство «Забір'я» та затверджено статут ВАТ «Забір'я».

02.12.2003р. РВ ФДМ по Київській області та ВАТ «Забір'я» було підписано Акт прийому - передачі державного майна у власність ВАТ «Забір'я».

Відповідно до переліку нерухомого майна, що передається у власність ВАТ «Забір'я», складеного 02.06.1998р., згідно з наказом РВ ФДМ України по Київській області від 02.06.1998р. №5-25-7/27, ВАТ «Забір'я» було передано, зокрема:

- став нагульний №8, що розташований в с. Липовий Скиток Васильківського р-ну Київської обл.;

- став Гребінки, площею 5,4 га, що розташований в с. Гребінки Васильківського р-ну Київської обл.;

- став риборозплідний, площею 14 га, що розташований в с. Марьянівка Васильківського р-ну Київської обл.;

- став нагульний, площею 26 га, що розташований в с. Ксаверівка Васильківського р-ну Київської обл.;

- став вирощувальний, площею 70,9 га, що розташований в с. Марьянівка Васильківського р-ну Київської обл.;

- став водосп., площею 13,3 га, що розташований в с. Марьянівка Васильківського р-ну Київської обл.

У 2009 році відповідач здійснив реєстрацію речових прав на нерухоме майновий комплекс, включаючи гідроспоруди ставів, що використовуються у господарській діяльності.

В подальшому ВАТ «Забір'я» було перейменовано на ПАТ «Забір'я»

Посилаючись на те, що в порушення вимог ст. 6 Водного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), відповідачу було передано у власність вищезазначене майно, яке, на думку позивача, є водними ресурсами у розумінні ст. 1 Водного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), і як наслідок, є виключною власністю народу України та може надаватись тільки у користування, позивач просить суд визнати недійсним та скасувати наказ РВ ФДМ України по Київській області №5-25-7/27 від 02.06.1998р. в частині передання відповідачу 2 у власність наступних об'єктів:

- став нагульний №8, що розташований в с. Липовий Скиток Васильківського р-ну Київської обл.;

- став Гребінки, площею 5,4 га, що розташований в с. Гребінки Васильківського р-ну Київської обл.;

- став риборозплідний, площею 14 га, що розташований в с. Марьянівка Васильківського р-ну Київської обл.;

- став нагульний, площею 26 га, що розташований в с. Ксаверівка Васильківського р-ну Київської обл.;

- став вирощувальний, площею 70,9 га, що розташований в с. Марьянівка Васильківського р-ну Київської обл.;

- став водосп., площею 13,3 га, що розташований в с. Марьянівка Васильківського р-ну Київської обл., з підстав його невідповідності вимогам ст. 6 Водного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) та ст. 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств».

Відповідач 2 заперечуючи проти позову посилався на його необґрунтованість, з огляду на той факт, що об'єкти нерухомості які є предметом розгляду даної справи за своєю правовою природою є комплексними гідроспорудами, створеними шляхом будівництва функціонально пов'язаних між собою лінійних і локальних гідротехнічних споруд, що враховують особливості діяльності риборозведення з регульованими параметрами у спеціально запроектованих і побудованих рибницьких ставках різних категорій, та, відповідно, не належать до об'єктів загальнодержавного значення, які не підлягають приватизації у розумінні Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств».

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд встановив, що заявлена позовна вимога задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Приписами статей 1, 3, 6 Водного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Водний об'єкт - сформований природою або створений штучно об'єкт ландшафту чи геологічна структура, де зосереджуються води (річка, озеро, море, водосховище, канал, водоносний горизонт).

До водного фонду України належать поверхневі води, зокрема, штучні водойми (водосховища, ставки) і канали.

Води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування.

Статтями 1, 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» унормовано, що приватизація державного майна (далі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають, зокрема, надра, корисні копалини загальнодержавного значення, водні ресурси та інші природні ресурси, які є об'єктами права власності Українського народу.

Так, в обґрунтування заявленої позовної вимоги позивач посилається на те, що передане на підставі наказу РВ ФДМ України по Київській області від 02.06.1998р. №5-25-7/27 майно в процесі приватизації, а саме:

- став нагульний №8, що розташований в с. Липовий Скиток Васильківського р-ну Київської обл.;

- став Гребінки, площею 5,4 га, що розташований в с. Гребінки Васильківського р-ну Київської обл.;

- став риборозплідний, площею 14 га, що розташований в с. Марьянівка Васильківського р-ну Київської обл.;

- став нагульний, площею 26 га, що розташований в с. Ксаверівка Васильківського р-ну Київської обл.;

- став вирощувальний, площею 70,9 га, що розташований в с. Марьянівка Васильківського р-ну Київської обл., за свою правовою природою є водними об'єктами (водними ресурсами), які у відповідності до вимог ЗУ «Про приватизацію майна державних підприємств» є об'єктами, що мають загальнодержавне значення та не підлягають приватизації.

Водночас, ані Водним кодексом України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) та/або Законом України «Про приватизацію майна державних підприємств», ані будь-яким іншим нормативно-правовим актом, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, не надано визначення терміну «став», який вказаний у переліку нерухомого майна, що передається у власність ВАТ «Забір'я», складеного 02.06.1998р., згідно з наказом РВ ФДМ України по Київській області від 02.06.1998р. №5-25-7/27.

Натомість, як слідує з витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №22614100 від 29.04.2009р., за відповідачем 2 на підставі наказу РВ ФДМ України по Київській області від 02.06.1998р. №5-25-7/27 зареєстровано право приватної власності на комплекс, в тому числі, став нагульний та 9 ставків вирощувальних.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

нерухоме майно - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, суд дійшов висновку, що проведення КП Київської обласної ради «Васильківське БТІ» на підставі спірного наказу державної реєстрації права власності відповідача 2, зокрема, на став нагульний та 9 ставків вирощувальних, свідчить по-перше - про офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення у відповідача 2 прав на таке нерухоме майно; по-друге - про належність вказаних об'єктів (ставів) до об'єктів нерухомості у розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

З огляду наведеного, суд дійшов висновку про реєстрацію за відповідачем 2 на підставі спірного наказу, права власності не на водні об'єкти у розумінні ст. 1 Водного кодексу України, як помилково вважає позивач, а на нерухоме майно, яке, у відповідності до наданих суду пояснень, за своєю структурою є комплексними гідроспорудами, створеними відповідачем 2 шляхом будівництва функціонально пов'язаних між собою лінійних і локальних гідротехнічних споруд, що враховують особливості діяльності риборозведення з регульованими параметрами у спеціально запроектованих і побудованих рибницьких ставках різних категорій, що підтверджується паспортом «Прудового рыбного хозяйства» повносистемного товарного рибного господарства, розташованого у заплаві річки Бобриця у селах Липовий Скиток, Забір'я, Бобриця Київської області.

До того ж, згідно листа РВ ФДМ України по Київській області №14.14-977 від 06.04.2007р., у позиціях Переліку нерухомого майна, що передається у власність ВАТ «Забір'я», відображено об'єкти під назвою, яка була зазначена в документах бухгалтерського обліку підприємства та інвентаризаційних описах, зокрема «став нагульний» та «став вирощувальний». Проте, назва об'єкта «став» не відповідає економічному змісту витрат, сума яких була відображена у документах бухгалтерського обліку підприємства. Виходячи з Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 стави та їх конструктивні елементи можливо віднести до: Розділ 2 «Інженерні споруди», підрозділ 21 «Транспортні споруди», група 215 «Порти, канали, греблі та інші водні споруди», Клас 2152 «Дамби», підклас 2152.2 «Дамби, загати та інші водозахисні насипні споруди», що також підтверджує факт наявності у відповідача 2 права власності саме на нерухоме майно (гідротехнічні споруди).

Крім того, судом встановлено наявність у відповідача 2 державних актів В №025451, Б №025457 на право користування землями, на територій яких розташовані спірні стави, а також наявність дозволу на спеціальне водокористування №377/7 від 29.12.2010р., що у розумінні ст. 44 Водного кодексу України, є забором води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв. Копії зазначених документів містяться в матеріалах справи.

Інших доказів, що підтверджують посилання позивача на реєстрацію за відповідачем 2 права власності саме на водні об'єкти суду не надано.

Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також враховуючий недоведеність позивачем факту невідповідності спірного наказу вимогам ст. 6 Водного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) та ст. 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» в частині приналежності переданих відповідачу 2 ставів до об'єктів, що мають загальнодержавне значення та які не підлягають приватизації, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання недійсним та скасування наказу РВ ФДМ України по Київській області №5-25-7/27 від 02.06.1998р. в частині передання відповідачу 2 у власність об'єктів:

- став нагульний №8, що розташований в с. Липовий Скиток Васильківського р-ну Київської обл.;

- став Гребінки, площею 5,4 га, що розташований в с. Гребінки Васильківського р-ну Київської обл.;

- став риборозплідний, площею 14 га, що розташований в с. Марьянівка Васильківського р-ну Київської обл.;

- став нагульний, площею 26 га, що розташований в с. Ксаверівка Васильківського р-ну Київської обл.;

- став вирощувальний, площею 70,9 га, що розташований в с. Марьянівка Васильківського р-ну Київської обл.;

- став водосп., площею 13,3 га, що розташований в с. Марьянівка Васильківського р-ну Київської обл., є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Що ж до клопотання відповідача 2 про застосування строку позовної давності для захисту порушеного права, встановленого ст. 257 ЦК України слід зазначити наступне.

Приписами статей 256, 257, 267 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм суд дійшов висновку, що положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення або оспорювання. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.06.2007р. у справі П-9/161-16/165 та постанові Вищого господарського суду України від 04.10.2012р. у справі №18/879/12.

З огляду наведеного, а також враховуючи необґрунтованість заявленої позовної вимоги у даній справі у зв'язку з недоведеністю позивачем факту невідповідності спірного наказу вимогам ст. 6 Водного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) та ст. 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених ст. 267 ЦК України.

Витрати про сплаті судового збору, у відповідності до ст. 49 ГПК України, у разі відмови у задоволенні позову не підлягають стягненню з відповідачів.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 1, 3, 48 Водного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 15.01.2013р.

Суддя В.А. Ярема