Постанова

від 01.04.2013 по справі 21/135-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2013 р. Справа№ 21/135-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Новікова М.М.

Мартюк А.І.

секретар: Комок І.А.

за участю представників:

від прокуратури: Барановська В.В.;

від позивача: Жаворонко Д.С.;

від відповідача-1: Макоцьоба Ю.А.;

від відповідача-2: Борисюк Г.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області

на рішення Господарського суду Київської області

від 14.01.2013р.

у справі №21/135-12 (суддя Ярема В.А.)

за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах

держави в особі Фонду державного майна України

до 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України

по Київській області

2) Публічного акціонерного товариства "Забір'я"

про визнання частково недійсним та скасування наказу

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Київської області (далі - прокуратура) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - позивач) до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (далі - відповідач-1) та Публічного акціонерного товариства "Забір'я" (далі - відповідач-2) про визнання незаконним та скасування наказу відповідача-1 від 02.06.1998р. №5-25-7/27 в частині передачі відповідачу-2 наступних водних об'єктів: став нагульний №8, розташований в с. Липовий Скиток Васильківського району Київської області; став Гребінки, площею 5,4 га, розташований в с. Гребінки Васильківського району Київської області; став риборозплідний, площею 14 га, розташований в с. Марьянівка Васильківського району Київської області; став нагульний, площею 26 га, розташований в с. Ксаверівка Васильківського району Київської області; став вирощувальний, площею 70,9 га, розташований в с. Марьянівка Васильківського району Київської області; став водосп, площею 13,3 га, розташований в с. Марьянівка Васильківського району Київської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачу-2 було передано у власність водні об'єкти, які є водними ресурсами у розумінні ст. 1 Водного кодексу України, що належать до виключної власності народу України і можуть надаватись тільки у користування. Оскаржуваний наказ відповідача-1 не відповідає вимогам ст. 6 Водного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) та ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств".

Відповідач-1 проти позовних вимог заперечував, але письмових пояснень по суті спору не надав.

Відповідач-2 проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та недоведеності позовних вимог. На думку відповідача-2, об'єкти нерухомості, які є предметом розгляду у справі, за своєю правовою природою є комплексними гідроспорудами, створеними шляхом будівництва функціонально пов'язаних між собою лінійних і локальних гідротехнічних споруд, що враховують особливості діяльності риборозведення з регульованими параметрами у спеціально запроектованих і побудованих рибницьких ставках різних категорій та не належать до об'єктів загальнодержавного значення, які не підлягають приватизації у розумінні Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств". Окрім того, відповідач-2 просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності, передбачені в ст. 267 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.01.2013р. у справі №21/135-12 у позові було відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, заступник прокурора Київської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2013р. у справі №21/135-12 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2013р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.03.2013р.

05.03.2013р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги у зв'язку з її необґрунтованістю та недоведеністю.

В судове засідання 11.03.2013р. з'явились представники сторін та прокуратури.

Представник відповідача-2 заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з необхідністю належним чином підготуватись до судового розгляду.

Колегія суддів задовольнила клопотання представника відповідача-2.

В судовому засіданні 11.03.2013р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 18.03.2013р.

В судовому засіданні 18.03.2013р. представники прокуратури та позивача підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2013р. у справі №21/135-12 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В судовому засіданні 18.03.2013р. представники відповідачів заперечували проти доводів прокуратури, викладених в апеляційній скарзі, просили суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 18.03.2013р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 01.04.2013р.

В судовому засіданні 01.04.2013р. представники прокуратури та позивача підтримали раніше надані пояснення, просили суд задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2013р. у справі №21/135-12 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, визнати недійсним та скасувати наказ відповідача-1 від 02.06.1998р. №5-25-7/27 в частині передачі відповідачу-2 наступних водних об'єктів, розташованих у Васильківському районі Київської області: став нагульний №8, розташований в с. Липовий Скиток; став Гребінки, площею 5,4 га, розташований в с. Гребінки; став риборозплідний, площею 14 га, розташований в с. Марьянівка; став нагульний, площею 26 га, розташований в с. Ксаверівка; став вирощувальний, площею 70,9 га, розташований в с. Марьянівка; став водосп, площею 13,3 га, розташований в с. Марьянівка.

В судовому засіданні 01.04.2013р. представники відповідачів також підтримали пояснення, надані у попередньому судовому засіданні, просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване судове рішення без змін.

В судовому засіданні 01.04.2013р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

13.05.1997р. відповідачем-1 було прийнято рішення №2/22-ВП щодо приватизації Державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Забір'я".

Згідно з наказом відповідача-1 №5-25-7/27 від 02.06.1998р. „Про перетворення державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства „Забір'я" у відкрите акціонерне товариство" (том справи - 1, аркуш справи - 12) Державне виробниче сільськогосподарське рибоводне підприємство "Забір'я" було перетворено у Відкрите акціонерне товариство "Забір'я" та затверджено статут відкритого акціонерного товариства (п.п.1, 2 наказу).

02.12.2003р. відповідач-1, як продавець, та відповідач-2, як покупець, підписали Акт прийому-передачі державного майна у власність Відкритому акціонерному товариству "Забір'я", за яким було передано майно загальною вартістю 1 303 232 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 13).

Згідно з наказом відповідача-1 від 02.06.1998р. №5-25-7/27 Відкритому акціонерному товариству „Забір'я" було передано у власність об'єкти нерухомого майна за переліком, складеним у відповідності до Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно, затвердженого Фондом державного майна України від 22.07.1998р. №1450 (том справи - 1, аркуші справи - 13-19), зокрема: став нагульний №8, розташований в с. Липовий Скиток Васильківського району Київської області (п.58 переліку); став Гребінки, площею 5,4 га, розташований в с. Гребінки Васильківського району Київської області (п.80 переліку); став риборозплідний, площею 14 га, розташований в с. Марьянівка Васильківського району Київської області (п.82 переліку); став нагульний, площею 26 га, розташований в с. Ксаверівка Васильківського району Київської області (п.83 переліку); став вирощувальний, площею 70,9 га, розташований в с. Марьянівка Васильківського району Київської області (п.84 переліку); став водосп., площею 13,3 га, розташований в с. Марьянівка Васильківського району Київської області (п.85 переліку).

В подальшому на підставі п.5 розділу XVII „Прикінцеві та перехідні положення" Закону України „Про акціонерні товариства" Відкрите акціонерне товариство "Забір'я" було перейменовано на Публічне акціонерне товариство "Забір'я".

У 2009 році відповідач-2 здійснив реєстрацію речових прав на нерухоме майно - комплекс, включаючи гідроспоруди ставів, що використовуються у господарській діяльності (том справи - 2, аркуші справи - 27-28).

Позивач та прокуратура вважають, що відповідачу-2 неправомірно було передано у власність вищевказане майно (стави), яке є водними ресурсами у розумінні ст. 1 Водного кодексу України і відповідно є виключною власністю народу України та може надаватись виключно у користування. Позивач та прокуратура, посилаючись на порушення ст. 6 Водного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) та ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", просили суд визнати недійсним та скасувати наказ відповідача-1 від 02.06.1998р. №5-25-7/27 в частині передання відповідачу-2 у власність наступних об'єктів, розташованих у Васильківському районі Київської області: став нагульний №8 в с. Липовий Скиток; став Гребінки, площею 5,4 га, в с. Гребінки; став риборозплідний, площею 14 га, в с. Марьянівка; став нагульний, площею 26 га, що розташований в с. Ксаверівка; став вирощувальний, площею 70,9 га, в с. Марьянівка; став водосп., площею 13,3 га, с. Марьянівка.

Місцевий господарський суд в позові відмовив повністю, визнавши позовні вимоги нормативно необґрунтованими та документально непідтвердженими. Зокрема, суд у своєму рішенні зазначав наступне:

- ані Водним кодексом України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) та/або Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств", ані будь-яким іншим нормативно-правовим актом, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, не надано визначення терміну "став", який вказаний у переліку нерухомого майна, що передається у власність відповідача-2, складеного 02.06.1998р. згідно з наказом відповідача-1 від 02.06.1998р. №5-25-7/27;

- відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №22614100 від 29.04.2009р., за відповідачем-2 на підставі оспорюваного наказу відповідача-1 від 02.06.1998р. №5-25-7/27 зареєстровано право приватної власності на комплекс, в тому числі, став нагульний та 9 ставків вирощувальних. Проведення КП Київської обласної ради "Васильківське БТІ" на підставі наказу відповідача-1 від 02.06.1998р. №5-25-7/27 державної реєстрації права власності відповідача-2 свідчить про офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення у відповідача-2 прав на таке нерухоме майно, а також про належність вказаних об'єктів (ставів) до об'єктів нерухомості у розумінні Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень";

- за відповідачем-2 було зареєстровано право власності не на водні об'єкти у розумінні ст. 1 Водного кодексу України, а на нерухоме майно, яке за своєю структурою є комплексними гідроспорудами, створеними відповідачем-2 шляхом будівництва, функціонально пов'язаних між собою лінійних і локальних гідротехнічних споруд, що враховують особливості діяльності риборозведення з регульованими параметрами у спеціально запроектованих і побудованих рибницьких ставках різних категорій, що підтверджується паспортом "Прудового рыбного хозяйства" повносистемного товарного рибного господарства, розташованого у заплаві річки Бобриця у селах Липовий Скиток, Забір'я, Бобриця Київської області;

- згідно з листом відповідача-1 від 06.04.2007р. №14.14-977 у позиціях Переліку нерухомого майна, що передається у власність відповідачу-2 відображено об'єкти під назвою, яка була зазначена в документах бухгалтерського обліку підприємства та інвентаризаційних описах, зокрема "став нагульний" та "став вирощувальний". Проте, назва об'єкта "став" не відповідає економічному змісту витрат, сума яких була відображена у документах бухгалтерського обліку підприємства. Виходячи з Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 стави та їх конструктивні елементи можливо віднести до: Розділ 2 "Інженерні споруди", підрозділ 21 "Транспортні споруди", група 215 "Порти, канали, греблі та інші водні споруди", Клас 2152 "Дамби", підклас 2152.2 "Дамби, загати та інші водозахисні насипні споруди", що також підтверджує факт наявності у відповідача-2 права власності саме на нерухоме майно (гідротехнічні споруди);

- у відповідача-2 наявні державні акти на право користування землями, на території яких розташовані спірні стави, а також наявність дозволу на спеціальне водокористування, що у розумінні ст. 44 Водного кодексу України є забором води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв;

- позивачем та прокуратурою не надано доказів на підтвердження реєстрації за відповідачем-2 права власності саме на водні об'єкти;

- оскільки позивачем і прокуратурою не доведено факту невідповідності спірного наказу вимогам ст. 6 Водного кодексу України та ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" в частині приналежності переданих відповідачу-2 ставків до об'єктів, що мають загальнодержавне значення та які не підлягають приватизації, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню;

- враховуючи необґрунтованість позовних вимог, правові підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених ст. 267 ЦК України, про що просив відповідач-2 відсутні.

Київський апеляційний господарський суд не погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Насамперед, місцевим господарським судом безпідставно зазначено про те, що перелік нерухомого майна, переданого у власність відповідачу-2 згідно з наказом відповідача-1 від 02.06.1998р. №5/25-7/27, було складено 02.06.1998р. (абзац 4 мотивувальної частини рішення суду (після слова „ВСТАНОВИВ") - том справи - 2, аркуш справи - 166).

Наказом Фонду державного майна України від 22.07.1998р. №1450 було затверджено Порядок підтвердження права власності на нерухоме майно (далі - Порядок).

В п.1.2 Порядку передбачено, що його метою є впорядкування обліку нерухомого майна, що приватизоване в складі цілісного майнового комплексу шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом, викупу державного майна, зданого в оренду, переданого державними органами приватизації до статутного фонду відкритого акціонерного товариства, перетвореного з державного підприємства або створеного у процесі приватизації.

Згідно з п.п.2.1, 2.2 Порядку невід'ємною частиною рішення про створення відкритого акціонерного товариства (про перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство) в процесі приватизації є акт передачі нерухомого майна до статутного фонду відкритого акціонерного товариства (додаток №1). На вимогу відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації (перетвореного з державного підприємства), або осіб, які відповідно до законодавства України є правонаступниками відкритого акціонерного товариства, до набуття чинності цим Порядком, державний орган приватизації видає Перелік нерухомого майна, переданого у власність відкритому акціонерному товариству (додаток №2).

З матеріалів справи вбачається, що перелік нерухомого майна, переданого у власність відповідачу-2 згідно з наказом відповідача-1 від 02.06.1998р. №5/25-7/27, оформлений відповідно до вищезгаданого Порядку, про що свідчить напис у верхньому правому куті переліку, а саме (мовою оригіналу): „Додаток №2 до Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.07.1998р. №1450" (том справи - 1, аркуш справи - 15).

Отже, перелік переданого у власність відповідачу-2 майна не міг бути складений по формі, встановленій Порядком, за півтора місяця до затвердження цього Порядку.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 2 Водного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу відповідача-1 та передачі майна) водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України „Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства.

Згідно з преамбулою Водного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу відповідача-1 та передачі майна) усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу відповідача-1 та передачі майна) водний об'єкт - це сформований природою або створений штучно об'єкт ландшафту чи геологічна структура, де зосереджуються води (річка, озеро, море, водосховище, канал, водоносний горизонт).

Ставок - це штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн. кубічних метрів.

Водойма - це безстічний або із сповільненим стоком поверхневий водний об'єкт.

В ч.1, п.1 ч.2 ст. 3 Водного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу відповідача-1 та передачі майна) передбачено, що усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти.

Згідно зі ст. 6 Водного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу відповідача-1 та передачі майна) води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування.

Виходячи з вищенаведених правових норм, майно (стави), передане на підставі наказу відповідача-1 від 02.06.1998р. №5-25-7/27 у власність відповідачу-2, є водними об'єктами, тобто об'єктами власності народу України, які в силу закону можуть надаватися тільки у користування.

Відповідачі зазначали про те, що стави були передані у власність відповідача-2 в процесі приватизації останнього. З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Правові, економічні та організаційні основи приватизації підприємств загальнодержавної, республіканської (Республіки Крим) та комунальної власності з метою створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки України врегульовані Законом України „Про приватизацію майна державних підприємств".

Відповідно до ст. ст. 1, 5 названого Закону (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу відповідача-1 та передачі майна) приватизація державного майна (далі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України. Приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають, зокрема, надра, корисні копалини загальнодержавного значення, водні ресурси та інші природні ресурси, які є об'єктами права власності Українського народу.

Тобто, на законодавчому рівні було чітко визначено які об'єкти підлягають приватизації, а які ні.

В своєму рішенні місцевий господарський суд посилався на те, що за відповідачем-2 було зареєстровано право власності не на водні об'єкти у розумінні ст. 1 Водного кодексу України, а на нерухоме майно, яке за своєю структурою є комплексними гідроспорудами, створеними відповідачем-2. Окрім того, за висновком місцевого господарського суду, назва об'єкта "став" не відповідає економічному змісту витрат, сума яких була відображена у документах бухгалтерського обліку підприємства. Виходячи з Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 стави та їх конструктивні елементи можливо віднести до: Розділ 2 "Інженерні споруди", підрозділ 21 "Транспортні споруди", група 215 "Порти, канали, греблі та інші водні споруди", Клас 2152 "Дамби", підклас 2152.2 "Дамби, загати та інші водозахисні насипні споруди", що також підтверджує факт наявності у відповідача-2 права власності саме на нерухоме майно (гідротехнічні споруди).

З наведеного вище вбачається, що місцевим господарським судом було ототожнено поняття "стави" та "гідротехнічні споруди". Однак колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України (в редакції Закону України від 05.05.1993р. №3179-XII) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Згідно з чинними на час приватизації Державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства „Забір'я" ДБН А.3.1-3-94 „Управління, організація і технологія. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів", затвердженими наказом Держкоммістобудування України від 05.10.1994р. №48, споруда - об'ємна, площинна або лінійна наземна, надземна чи підземна будівельна система, яка складається з несучих та в окремих випадках з огороджувальних конструкцій і призначена до виконання виробничих процесів різних видів, зберігання матеріалів, виробів, устаткування, для тимчасового перебування людей, пересування людей та вантажів тощо.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд (ДК 018-2000), затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000р. №507, споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів. До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін.

Інженерні споруди - це об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та т. ін.

З наведеного вище вбачається, що спірні стави не можуть вважатися будівлями або спорудами, з внесенням яких до Переліку нерухомого майна, переданого у власність Відкритого акціонерного товариства „Забір'я" на підставі наказу відповідача-1 від 02.06.1998р. №5-25-7/27, відбувся перехід права постійного користування до відповідача-2 на зайняті ними земельні ділянки згідно зі ст. 30 Земельного кодексу України (в редакції Закону України від 05.05.1993р. №3179-XII).

Окрім того, в п.1.5 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5 (чинного на момент реєстрації відповідачем-2 права власності на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій.

У відповідності до наказу Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 19.12.1995р. №252 гідротехнічні споруди являють собою споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тонелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Згідно з наказами Міністерства транспорту України від 20.11.2003р. №906, від 29.03.2004р. №251 гідротехнічна споруда - це споруда для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливанням вод.

У відповідності до пп.„а", „г" ч.2 ст. 5 Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу відповідача-1 та передачі майна) приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення, зокрема, мають водні ресурси та гідротехнічні захисні споруди.

Стави, як штучні водойми, належать до водного фонду України, є водними об'єктами та виключно власністю народу України і можуть надаватися тільки у користування.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 6 Водного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу відповідача-1 та передачі майна) до відання Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів у галузі регулювання водних відносин на їх території належить розпорядження водними об'єктами місцевого значення.

В процесі судового розгляду було з'ясовано, що стави, передані у власність відповідачу-2 на підставі наказу відповідача-1 від 02.06.1998р. №5-25-7/27, є штучними водними об'єктами місцевого значення, тому розпорядження цими об'єктами не належало до компетенції державних органів приватизації.

Натомість вищевказані обставини та законодавчі норми були залишені поза увагою суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

За результатами перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що наказ відповідача-1 від 02.06.1998р. №5-25-7/27 „Про перетворення державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства „Забір'я" у відкрите акціонерне товариство" та перелік нерухомого майна, що передається у власність Відкритому акціонерному товариству „Забір'я", яким відповідачу-2 було передано у власність водні об'єкти на території Васильківського району Київської області, а саме: став нагульний №8 в с. Липовий Скиток; став Гребінки, площею 5,4 га, в с. Гребінки; став риборозплідник, площею 14 га, в с. Марьянівка; став нагульний, площею 26 га, в с. Ксаверівка; вирощувальний став, площею 70,9 га, в с. Марьянівка; став водосп, площею 13,3 га, в с. Марьянівка, були прийняті з порушенням ст. ст. 13, 19 Конституції України, ст. ст. 5, 7 Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств", ст. 6 Водного кодексу України.

Відповідач-2 набув право власності на вказані водні об'єкти в порушення вимог законодавства, чинного на дату видачі наказу відповідача-1 від 02.06.1998р. №5/25-7/27 та складання переліку нерухомого майна, що передається у власність Відкритому акціонерному товариству „Забір'я".

Належних та допустимих доказів на спростування вищенаведених обставин суду не надано.

Згідно з положеннями ст. ст. 321, 387, 392, 393 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Правовий акт органу державної влади, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що в даному випадку порушене право власності держави на водні об'єкти підлягає захисту шляхом визнання недійсним та скасування наказу відповідача-1 від 02.06.1998р. №5/25-7/27 в частині передачі у власність відповідачу-2 згідно з Переліком нерухомого майна, що передається у власність Відкритому акціонерному товариству „Забір'я", наступних водних об'єктів на території Васильківського району Київської області: став нагульний №8 в с. Липовий Скиток; став Гребінки, площею 5,4 га, в с. Гребінки; став риборозплідник, площею 14 га, в с. Марьянівка; став нагульний, площею 26 га, в с. Ксаверівка; вирощувальний став, площею 70,9 га, в с. Марьянівка; став водосп, площею 13,3 га, в с. Марьянівка.

Твердження відповідача-2 про те, що позивачем і прокуратурою було пропущено законодавчо встановлений строк позовної давності є безпідставним, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, або про особу, яка його порушила.

Наслідки спливу позовної давності наведені в ст. 267 Цивільного кодексу України. Так, в ч.ч.3, 4 названої статті вказано, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В матеріалах справи наявний лист Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області від 31.08.2012р. №21245, з яким до прокуратури надійшли матеріали щодо приватизації об'єктів водного фонду та земель водного фонду на території Київської області, зібрані в ході слідства у кримінальній справі №13-0106, порушеній за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст. 15, ч.2 ст. 240 КК України (том справи - 1, аркуші справи - 131-143) для проведення перевірки та вжиття заходів прокурорського реагування в порядку ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру".

Відповідно до штампу відділу документального забезпечення Прокуратури Київської області вищезгаданий лист отримано прокуратурою 04.09.2012р.

Тобто, про існування оспорюваного наказу відповідача-1 від 02.06.1998р. №5/25-7/27 прокуратурі стало відомо лише у вересні 2012 року під час проведення прокуратурою перевірки законності використання земель водного фонду на території Київської області.

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про протилежне суду не надано.

Позов було подано до суду 12.11.2012р., про що свідчить відбиток штампу відділу документального забезпечення Господарського суду Київської області (том справи - 1, аркуш справи - 6), тобто в межах законодавчо встановленого строку позовної давності і підстави для його застосування відповідно до ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України відсутні.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачами не надано належних та допустимих доказів на спростування викладеного в позові.

В процесі перегляду справи судом апеляційної інстанції доводи прокуратури, наведені в апеляційній скарзі, підтвердились, що свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.

В ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищенаведені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2013р. у справі №21/135-12 - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

У зв'язку із задоволенням позову та апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання позову та апеляційної скарги підлягають стягненню в дохід Державного бюджету України з відповідачів.

Керуючись ст. ст. 32-35, 43, 49, 75, 77, 99, 102-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2013р. у справі №21/135-12 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

3. Визнати недійсним та скасувати наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 02.06.1998р. №5-25-7/27 про перетворення Державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства „Забір'я" у відкрите акціонерне товариство в частині передачі згідно Переліку нерухомого майна Відкритому акціонерному товариству "Забір'я" наступних водних об'єктів:

- став нагульний №8 (Васильківський район, с. Липовий Скиток);

- став Гребінки, 5,4 га (Васильківський район, с. Гребінки);

- став риборозплідник, 14 га (Васильківський район, с. Марьянівка);

- став нагульний, 26 га (Васильківський район, с. Ксаверівка);

- вирощувальний став, 70,9 га (Васильківський район, с. Марьянівка);

- став водосп, 13,3 га (Васильківський район, с. Марьянівка).

4. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області в дохід Державного бюджету України 536,50 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень 50 копійок) судового збору за подання позову.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Забір'я" в дохід Державного бюджету України 536,50 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень 50 копійок) судового збору за подання позову.

6. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області в дохід Державного бюджету України 286,75 грн. (двісті вісімдесят шість гривень 75 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Забір'я" в дохід Державного бюджету України 286,75 грн. (двісті вісімдесят шість гривень 75 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

8. Доручити Господарському суду Київської області видати накази із зазначенням необхідних реквізитів сторін.

9. Матеріали справи №21/135-12 повернути до Господарського суду Київської області.

10. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Зубець Л.П.

Судді Новіков М.М.

Мартюк А.І.