Постанова

від 23.07.2013 по справі 21/135-12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2013 року Справа № 21/135-12 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Овечкін В.Е. Чернов Є.В. Цвігун В.Л. за участю представників: Генеральної прокуратури України Публічного акціонерного товариства "Забір'я" Фонд державного майна України РВ Фонду державного майна України по Київській області розглянувши касаційну скаргу Томчук М.О. Борисюк Г.М. Жаворонко Д.С. Макоцьоба Ю.А. Публічного акціонерного товариства "Забір'я" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 у справі№ 21/135-12 господарського суду Київської області за позовомзаступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України доРегіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області Публічного акціонерного товариства "Забір'я" провизнання частково недійсним та скасування наказу В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Київської області 14.01.2013 (суддя Ярема В.А.) в позові про визнання незаконним та скасування наказу відповідача-1 від 02.06.1998р. №5-25-7/27 в частині передачі відповідачу-2 наступних водних об'єктів: став нагульний №8, розташований в с. Липовий Скиток Васильківського району Київської області; став Гребінки, площею 5,4 га, розташований в с. Гребінки Васильківського району Київської області; став риборозплідний, площею 14 га, розташований в с. Марьянівка Васильківського району Київської області; став нагульний, площею 26 га, розташований в с. Ксаверівка Васильківського району Київської області; став вирощувальний, площею 70,9 га, розташований в с. Марьянівка Васильківського району Київської області; став водосп, площею 13,3 га, розташований в с. Марьянівка Васильківського району Київської області відмовлено повністю.

Суд дійшов висновку, що на підставі спірного наказу за відповідачем 2 зареєстровано права власності не на водні об'єкти у розумінні ст. 1 Водного кодексу України, як помилково вважає позивач, а на нерухоме майно, яке за своєю структурою є комплексними гідроспорудами, створеними відповідачем 2 шляхом будівництва функціонально пов'язаних між собою лінійних і локальних гідротехнічних споруд, що враховують особливості діяльності риборозведення з регульованими параметрами у спеціально запроектованих і побудованих рибницьких ставках різних категорій, що підтверджується паспортом "Прудового рыбного хозяйства" повносистемного товарного рибного господарства, розташованого у заплаві річки Бобриця у селах Липовий Скиток, Забір'я, Бобриця Київської області; крім того, судом встановлено наявність у відповідача 2 державних актів В №025451, Б №025457 на право користування землями, на територій яких розташовані спірні стави, а також наявність дозволу на спеціальне водокористування №377/7 від 29.12.2010р., що у розумінні ст. 44 Водного кодексу України, є забором води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв; доказів, що підтверджують посилання позивача на реєстрацію за відповідачем 2 права власності саме на водні об'єкти суду не надано, тому вимоги позивача необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 (судді Зубець Л.П., Новікова М.М., Мартюк А.І.) рішення господарського суду Київської області від 14.01.2013 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю.

Визнано недійсним та скасований наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 02.06.1998р. №5-25-7/27 про перетворення Державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Забір'я" у відкрите акціонерне товариство в частині передачі згідно Переліку нерухомого майна Відкритому акціонерному товариству "Забір'я" наступних водних об'єктів:

- став нагульний №8 (Васильківський район, с. Липовий Скиток);

- став Гребінки, 5,4 га (Васильківський район, с. Гребінки);

- став риборозплідник, 14 га (Васильківський район, с. Марьянівка);

- став нагульний, 26 га (Васильківський район, с. Ксаверівка);

- вирощувальний став, 70,9 га (Васильківський район, с. Марьянівка);

- став водосп, 13,3 га (Васильківський район, с. Марьянівка).

Колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що наказ відповідача-1 від 02.06.1998р. №5-25-7/27 "Про перетворення державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Забір'я" у відкрите акціонерне товариство" та перелік нерухомого майна, що передається у власність Відкритому акціонерному товариству "Забір'я", яким відповідачу-2 було передано у власність водні об'єкти на території Васильківського району Київської області, а саме: став нагульний №8 в с. Липовий Скиток; став Гребінки, площею 5,4 га, в с. Гребінки; став риборозплідник, площею 14 га, в с. Марьянівка; став нагульний, площею 26 га, в с. Ксаверівка; вирощувальний став, площею 70,9 га, в с. Марьянівка; став водосп, площею 13,3 га, в с. Марьянівка, були прийняті з порушенням ст. ст. 13, 19 Конституції України, ст. ст. 5, 7 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", ст. 6 Водного кодексу України; відповідач-2 набув право власності на вказані водні об'єкти в порушення вимог законодавства, чинного на дату видачі наказу відповідача-1 від 02.06.1998р. №5/25-7/27 та складання переліку нерухомого майна, що передається у власність Відкритому акціонерному товариству "Забір'я".

ПуАТ "Забір'я" в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі.

Скаржник доводить що суд порушив ст. 1 та ч. 2 ст. 5 Водного кодексу України, оскільки рибогосподарські споруди підприємства не є водним обєктом та не входять до складу природних ланок кругообігу води, так як рівень та обсяги води як фізичної речовини регулюється не природою, а людиною в процесі вирощування товарної живої риби як сільськогосподарської продукції; спірні обєкти за твердженням скаржника є нерухомим майном, основними засобами сільськогосподарського виробництва; судом порушено ст.ст. 71, 76 ЦК УРСР, оскільки правовідносини, які 02 червня 1998 року виникли між Регіональним відділенням Фонду державного майна України та ПАТ «Забір'я» у зв'язку з прийняттям оскаржуваного наказу, є цивільно-правовими, тому є правові підстави для застосування до таких правовідносин строків позовної давності, передбачених Цивільним кодексом УРСР, обізнаність прокуратури Київської області з результатами приватизації державного підприємства «Забір'я» у 2012 році не має значення для застосування або незастосування судом позовної давності; на час прийняття оскаржуваного наказу слід керуватися відповідними положеннями Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», постанови Кабінету Міністрів України від 15 листопада 1995 р. N 911 «Про першочергові заходи щодореалізації Програми діяльності Кабінету Міністрів України на 1995-1996 роки», та п. 2.4 спільного наказу Фонду державного майна України та Міністерства рибного господарства України № 1218/174 «Про затвердження Положення про порядок приватизації майна підприємств і організацій рибної галузі» (в редакції станом на 11.10.1996 р.), яким передбачалася обов'язковість включення до статутних фондів відкритих акціонерних товариств (колективних господарств) дамбових та інженерних споруд, які перебувають на балансі підприємства, що приватизується,постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.1996 р. за № 1192 «Про затвердження Тимчасового порядку ведення рибного господарства та здійснення рибальства», прийнятої відповідно до Закону України «Про тваринний світ»; державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 N 507 від 17.08.2000 року, а також даними бухгалтерського обліку ДВСРП «Забір'я»; план приватизації державного підприємства «Забір'я» від 01.08.1998 р. було погоджено Кабінетом Міністрів України, постановою Верховної Ради України від 10.07.1996 р. № 291/96-ВР «Про порядок введення в дію Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» встановлено, приватизація майна об'єктів океанічного рибопромислового флоту, рибних підприємств по переробці океанічної (морської) сировини та рибних господарств (рибокомбінатів, рибоводно-меліоративних станцій, нерестово-виросних господарств) та холодильники ємкістю більше двох тисяч тонн одночасного зберігання рибо продукції здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України, затверджений та погоджений план приватизації державного підприємства «Забір'я» містить розділ, в якому зазначено перелік об'єктів, що не підлягають приватизації, серед яких виробничих об'єктів в розумінні як комплексу штучних гідроспоруд немає.

Вищий господарський суд України, розглянувши матеріали справи, доводи касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 2 Водного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу відповідача-1 та передачі майна) водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства.

Згідно з преамбулою Водного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу відповідача-1 та передачі майна) усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу відповідача-1 та передачі майна) водний об'єкт - це сформований природою або створений штучно об'єкт ландшафту чи геологічна структура, де зосереджуються води (річка, озеро, море, водосховище, канал, водоносний горизонт).

Ставок - це штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн. кубічних метрів.

Водойма - це безстічний або із сповільненим стоком поверхневий водний об'єкт.

В ч.1, п.1 ч.2 ст. 3 Водного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу відповідача-1 та передачі майна) передбачено, що усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти.

Згідно зі ст. 6 Водного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу відповідача-1 та передачі майна) води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування.

Виходячи з вищенаведених правових норм, майно (стави), передане на підставі наказу відповідача-1 від 02.06.1998р. №5-25-7/27 у власність відповідачу-2, є водними об'єктами, тому доводи скарги про те, що спірні обєкти не відносяться до водних в розумінні норм Водного кодексу України відхиляються як такі, що не відповідають законодавству.

За змістом норм ст. ст. 1, 5 ЗаконуУкраїни "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу відповідача-1 та передачі майна) приватизація державного майна (далі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України. Приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають, зокрема, надра, корисні копалини загальнодержавного значення, водні ресурси та інші природні ресурси, які є об'єктами права власності Українського народу.

У відповідності до пп."а", "г" ч.2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу відповідача-1 та передачі майна) приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення, зокрема, мають водні ресурси та гідротехнічні захисні споруди.

Стави, як штучні водойми, належать до водного фонду України, є водними об'єктами та виключно власністю народу України і можуть надаватися тільки у користування.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 6 Водного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу відповідача-1 та передачі майна) до відання Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів у галузі регулювання водних відносин на їх території належить розпорядження водними об'єктами місцевого значення.

Стави, передані у власність відповідачу-2 на підставі наказу відповідача-1 від 02.06.1998р. №5-25-7/27, є штучними водними об'єктами місцевого значення, тому розпорядження цими об'єктами не належало до компетенції державних органів приватизації.

Таким чином, суд касаційної інстанції визнає вірними висновки апеляційного господарського суду, що Відповідач-2 набув право власності на вказані водні об'єкти в порушення вимог законодавства, чинного на дату видачі наказу відповідача-1 від 02.06.1998р. №5/25-7/27 та складання переліку нерухомого майна, що передається у власність Відкритому акціонерному товариству "Забір'я".

З урахуванням викладеного, порушене право власності держави на водні об'єкти підлягає захисту шляхом визнання недійсним та скасування наказу відповідача-1 від 02.06.1998р. №5/25-7/27 в частині передачі у власність відповідачу-2 згідно з Переліком нерухомого майна, що передається у власність Відкритому акціонерному товариству "Забір'я", наступних водних об'єктів на території Васильківського району Київської області: став нагульний №8 в с. Липовий Скиток; став Гребінки, площею 5,4 га, в с. Гребінки; став риборозплідник, площею 14 га, в с. Марьянівка; став нагульний, площею 26 га, в с. Ксаверівка; вирощувальний став, площею 70,9 га, в с. Марьянівка; став водосп, площею 13,3 га, в с. Марьянівка.

Твердження скаржника про те, що позивачем і прокуратурою було пропущено строк позовної давності є безпідставним, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, або про особу, яка його порушила.

Наслідки спливу позовної давності наведені в ст. 267 Цивільного кодексу України. Так, в ч.ч.3, 4 названої статті вказано, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В матеріалах справи наявний лист Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області від 31.08.2012р. №21245, з яким до прокуратури надійшли матеріали щодо приватизації об'єктів водного фонду та земель водного фонду на території Київської області, зібрані в ході слідства у кримінальній справі №13-0106, порушеній за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст. 15, ч.2 ст. 240 КК України (том справи - 1, аркуші справи - 131-143) для проведення перевірки та вжиття заходів прокурорського реагування в порядку ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до штампу відділу документального забезпечення Прокуратури Київської області вищезгаданий лист отримано прокуратурою 04.09.2012р.

Тобто, про існування оспорюваного наказу відповідача-1 від 02.06.1998р. №5/25-7/27 прокуратурі стало відомо лише у вересні 2012 року під час проведення прокуратурою перевірки законності використання земель водного фонду на території Київської області.

Позов було подано до суду 12.11.2012р., про що свідчить відбиток штампу відділу документального забезпечення Господарського суду Київської області, тобто в межах законодавчо встановленого строку позовної давності і підстави для його застосування відповідно до ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України відсутні.

Згідно ст. 111 7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене, судова колегія не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду, у зв'язку з чим скаргу залишає без задоволення, а постанову - без змін.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 у справі № 21/135-12 господарського суду Київської області залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя В. Овечкін

судді Є. Чернов

В. Цвігун