Постанова

від 24.12.2008 по справі 2/318

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/318

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                             ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  "24" грудня 2008 р.                            м.Чернівці                                       Справа № 2/318

Суддя господарського суду Чернівецької області Скрипничук Iван Васильович при секретарі Косташ О.І., розглядаючи справу

за позовом Приватного підприємства "Укрінтертрейдінг"

до Державної податкової інспекції в м.Чернівці

про визнання не чинним рішень про застосування штрафних санкцій

за участю представників:

позивача: – Бурма  С.В., довіреність від 01.11.08р. № 1

відповідача: Чмола І.І., довіреність № 37414/10-012 від 13.10.08р., Савзян Т.М. дов. № 13026/10-012  від 26.05.08р.

прокурора

СУТЬ СПОРУ:

           Приватне підприємство “Укрінтертрейдінг” м.Чернівці (код 32357252)звернулось  з позовом  до  державної податкової інспекції у м.Чернівці про визнання  нечинним  рішень від 31.10.08р. за № 000082220, № 000084220  про застосування  штрафних (фінансових)  санкцій.

Позовні вимоги  обгрунтовуються  наступним.

Відповідно до ч.1 ст.238  Господарського  кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути  застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто, заходи організвційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення  правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної  діяльності передбачена ст.4 Закону України  “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” та штраф за порушення порядку декларування валютних цінностей, що знаходяться за межами  України, передбачений п.2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України № 49 від 08.02.2000 року, відносяться до адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 250 Господарського кодексу України передбачено, що адміністративно-господарські санкції  можуть бути  застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня  виявлення  порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених  законодавчими  актами  правил  здійснення  господарської  діяльності, крім випадків, передбачених  законом.

Відповідач  позовні вимоги  заперечує  з огляду  на  наступне.

У відповідності до ч.2 ст. 238 ГК України, адміністративно-госпо-дарські  санкції  можуть  бути  встановлені  виключно  законами. Згідно ст. 75 Конституції України, єдиним органом законодавчої влади в Україні є  парламент – Верховна Рада України. В той час як штрафні (фінансові) санкції, застосовані ДПІ у м. Чернівці до позивача, визначені ст.3 Указу Президента України  від 27  червня 1999 року  № 734/99  “Про  врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства”. В силу ч.1 ст.102  Конституції України, Президент  України є главою держави.

Слід зазначити, що Закон  України від 23.09.1994 року № 185/94-ВР  “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній  валюті” є спеціальним Законом з питань регулювання порядку  здійснення  розрахунків в іноземній валюті, оскільки  позивач порушив ст.1 даного Закону і відповідальність передбачена ст. 4 цього ж Закону.

Таким  чином, штрафні (фінансові)  санкції, застосовані ДПІ у м. Чернівці до позивача за порушення вимог п.1 ст.9 Декрету КМУ від 19.02.1993р. № 15-93  “ Про  систему  валютного регулювання і валютного контролю”, п.1 Указу Президента України  від 18.06.1994р. № 319/94  “Про  невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно  знаходяться за її межами”, Закон України від 23.09.1994 року № 185/94-ВР  “Про порядок  здійснення  розрахунків в іноземній валюті” не відносяться до адміністративно-господарських санкцій, а отже, на їх застосування не  поширюються  вимоги  ст. 250  ГК  України.

09.12.08р. у розгляді справи оголошено перерву до 22.12.08 року.

22.12.08р. оголошено  перерву в розгляді справи до 24.12.08 року.

Дослідивши  матеріали справи, заслухавши  пояснення  представників сторін, оцінивши  докази, суд   встановив.

Так, державною податковою інспекцією у м.Чернівці проведено  планову  виїзну  перевірку  приватного  підприємства “Укрінтертрейдінг” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.06р. по 30.06.08р. валютного та іншого законодавства (акт перевірки від 22.10.08р. №  3523/23-2/32357252).

За наслідками  розгляду  акту № 3523/23-2/32357252  від 22.10.08р.  про результати  планової  виїзної  перевірки  приватного  підприємства “Укрінтертрейдінг” прийняті  оскаржувані  рішення. :

- № 00008220, яким  до позивача застосовано  штрафну санкцію у вигляді пені за порушення ст.1 Закону України  від 23.09.1994 року № 185/94-ВР  “Про порядок  здійснення  розрахунків в іноземній валюті” у розмірі  80416грн. ;

-  № 000084220, яким до позивача  застосовано  штрафну  санкцію  за порушення п.1 ст. 9 Декрету Кабінету  Міністрів  України від 19.02.1993 року № 15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та п.1 Указу Президента України  від 18.06.1994 року “Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що  незаконно знаходяться  за її межами” у розмірі 340грн.

Зазначені рішення прийняті з урахуванням  наступного.

У відповідності до ст.1 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, виручка резидентів у іноземній валюті  підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених  банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних  днів з дати  митного оформлення ( виписки  вивізної  вантажної  митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав  інтелектуальної  власності – з моменту  підписання акта або іншого документа, що засвідчує  виконання робіт, надання послуг, експорт,  прав інтелектуальної власності.  Перевищення  зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного Банку України. У акті перевірки вказано, що позивач, діючи в якості комісіонера, здійснював експортні  поставки товару на адресу  покупця- іноземної фірми  “Montex LLC” у відповідності до  експортного  контракту – договору  консигнації № 1 від 05.05.2004року. При  виконанні  зазначеного експортного контракту  допускалися  прострочення установленого  законом 90-денного строку  поступлення  валютної виручки на рахунок позивача. Так, протягом  періоду, починаючи з 17.10.2005 року та закінчуючи 21.12.2006 року,  було здійснено 12 поставок товару на експорт на загальну суму 374488 доларів США з простроченням законодавчо установлених  строків розрахунків, про що  свідчать належно оформлені експортні вантажні митні декларації та відомості, що одержані  відповідачем з установи  банку. Весь обсяг виручки по вказаних  поставках  поступив  на рахунки позивача в період до 28.03.2007 року.

У акті перевірки зазначено також, що позивач, у відповідності до укладених з перевізниками-резидентами договорів доручення, був особою відповідальною за фінансове  врегулювання та оплату таким перевізникам вартості  наданих ними  замовникам-нерезидентам транспортних  послуг. За умовами  вказаних договорів доручення позивач виставляв нерезидентам в інтересах  перевізників рахунки-інвойси на оплату  таких послуг та  приймав  таку оплату  на власні  валютні  рахунки з метою конвертації  і подальшої  передачі  перевізникам у гривневому  еквіваленті.  На виконання  договору  позивачем  були  виставлені  нередидентам інвойси на оплату наданих послуг, які, зокрема,  підтверджують  факт надання  таким  нерезидентам транспортних послуг перевізниками, проте,  поступлення  валютної виручки за надані  послуги  відбулося з порушенням законодавчо  установленого 90-денного  строку. Так, за період з 20.12.2005 року по 09.02.2006 року  було  виставлено 4 інвойси на суму 6900 доларів США та 419 євро, валютна виручка по яких  поступила з порушенням  90-денного терміну, повний  розрахунок  за цими інвойсами був  проведений в строк до 01.08.2006 року. Відвантаження товару, його суми, дати оплати, дні прострочення повернення  валютної  виручки зазначені в додатку № 7 до  акту  перевірки.

Відповідальність  за порушення  резидентами  термінів, передбачених ст.1 Закону “Про порядок  здійснення розрахунків в іноземній  валюті”,  передбачена статтею 4 цього Закону у вигляді пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми недоодержаної виручки в іноземній валюті, перерахованої у грошову  одиницю України  за валютним курсом Національного Банку України на день виникнення  заборгованості.

На підставі ст.4  Закону “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній  валюті”  відповідач здійснив розрахунок пені, сума  якої становить 80416,55грн., та виніс  оскаржуване  рішення  № 000082220  про застосування  такої  суми у вигляді  штрафної (фінансової санкції) до  позивача.

Також  в пункті 3.6.6 ( арк. 54-55 акту перевірки)  зазначено, що позивач, в порушення вимог п.1 ст. 9 Декрету  Кабінету  Міністрів  України  “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та п.1 Указу Президента  України  “ Про невідкладні  заходи  щодо  повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами” в декларації про валютні цінності, доходи та майно, що  належать резиденту України та знаходяться за її межами, що подана станом на 01.04.2006 року в розділі 3 “Майно та товари за кордоном” не задекларувало прострочену станом на 01.04.2006 року дебіторську заборгованість  іноземної фірми  “Montex LLC.”

Відповідальність  за таке порушення, у відповідності до п.2 ст.16  Декрету Кабінету Міністрів України  “ Про систему  валютного  регулювання і валютного контролю”, передбачена п.2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України  № 49 від 08.02.2000 року та зареєстрованого в Міністерстві  юстиції  України 04.04.2000  року за  № 209/4430  у вигляді  штрафу у розмірі 340 грн., який був застосований до позивача оскаржуваним рішенням № 000084220  про застосування штрафних  (фінансових)  санкцій.

Однак, з аналізу  викладених норм  вбачається  відсутність  підстав  для  нарахування  позивачу  пені та  штрафу за порушення  термінів  розрахунків у сфері  зовнішньоекономічної  діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.238 Господарського кодексу України, за  порушення встановлених законодавчими  актами  правил  здійснення  господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути  застосовані  уповноваженими органами державної влади або органами  місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто,  заходи  організаційно-правового або  майнового характеру, спрямовані  на припинення  правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію  його наслідків.

Таким чином, пеня за порушення термінів розрахунків у сфері  зовнішньоекономічної  діяльності передбачена ст.4 Закону України  “Про порядок здійснення  розрахунків  в іноземній валюті” та штраф за порушення  порядку  декларування  валютних  цінностей, що знаходяться за межами України, передбачений п.2.7  Положення  про валютний контроль, затвердженого Постановою Правління  Національного Банку України  № 49  від 08.02.2000 року, відносяться до  адміністративно-господарських  санкцій.

Статтею 250 Господарського кодексу України передбачено, що  адміністративно-господарські  санкції  можуть  бути  застосовані  до суб'єкта  господарювання  протягом  шести місяців  з дня  виявлення  порушення, але не пізніше як через  один рік  з дня порушення  цим  суб'єктом встановлених  законодавчими  актами  правил  здійснення  господарської діяльності, крім випадків, передбачених  законом.

Враховуючи, що граничний термін надходження виручки за зовнішньоекономічним контрактом № 1 від 05.05.2004 року з іноземної фірми   “Montex LLC”,  а також  за виставленими  позивачем інвойсами з фірм нерезидентів-замовників  транспортних послуг на рахунок позивача, передбачений ч.1 ст.1 Закону України  “Про  порядок  здійснення розрахунків в іноземній валюті”, настав протягом періоду, починаючи з 05.01.2005 року та закінчуючи 21.03.2007 року, остаточна оплата нерезидентом  прострочених  сум  відбулася  не пізніше 28.03.2007 року, а оскаржуване  рішення, яким до позивача  була застосована пеня, згідно ст.4 Закону  України  “ Про порядок  здійснення  розрахунків в іноземній валюті”, було  прийнято 31.10.2008  року, тобто, з порушенням  річного строку, передбаченого  ст.250  Господарського  кодексу України.

Аналогічно порядок декларування валютних цінностей, передбачений п.1 ст.9 Декрету Кабінету  Міністрів  України “Про систему валютного  регулювання і валютного контролю”, був порушений  позивачем  станом на 01.04.2006 року, а оскаржуване рішення, яким  до позивача був застосований  штраф, згідно п.2.7 Положення про валютний  контроль, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України, було прийнято 31.10.2008 року, тобто, з порушенням річного строку, передбаченого ст. 250  Господарського  кодексу  України.

Щодо  заперечень  відповідача, то вони судом до уваги не приймаються з урахуванням  вказаного  вище  та  з наступних  підстав.

Штраф у розмірі 80416грн.  був  застосований  рішенням № 000082220 за порушення  ст.1  Закону України  від 23.09.1994 року  № 185/94-ВР  “Про порядок  здійснення  розрахунків в іноземній валюті”, при цьому, зазначена  санкція  увигляді  штрафу  встановлена  ст.4  вказаного  закону.

Стаття 238 ГК  України частиною першою  визначає саме  поняття  адміністративно-господарських санкцій “За порушення встановлених законодавчими актами  правил  здійснення господарської діяльності  до  суб'єктів  господарювання можуть  бути  застосовані  уповноваженими  органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто,  заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення  суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.”  Таке визначення не містить посилання  щодо джерел  матеріального права, якими  визначені та безпосередньо  встановлені штрафні санкції, які кваліфікуються в якості  адміністративно-господарських.  Згідно з правилами ч.2 ст. 238  ГК  України, види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські  санкції можуть бути встановлені  виключно законами.. У відповідності до п.1 Розділу ІХ Прикінцевих положень Господарського  кодексу  України, цей кодекс  набирає  чинності з 1 січня 2004 року. Пункти 4,5 та 6  Розділу ІХ ГК України встановлюють, що Господарський кодекс України застосовується  до господарських відносин, які виникли  після  набрання чинності  його  положеннями, відповідно до цього розділу. Положення Господарського кодексу України щодо  відповідальності за порушення правил  здійснення господарської діяльності застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання  чинності зазначеними положеннями. Отже,  результати  системного аналізу норм, які містяться у Главі 27 та Прикінцевих положеннях ГК України, є висновками, що положення Глави 27  ГК  України  застосовуються  щодо  правовідносин, які  виникли  після 01.01.2004 року, при цьому, джерела норм права (Декрети, Укази, Постанови), що були прийняті до 01.01.2004 року Кабінетом Міністрів України та Президентом України в межах  повноважень,  встановлених чинною на момент прийняття таких норм Конституцією  України, та які  встановлюють види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування, а також встановлюють самі адміністративно-господарські  санкції, є чинними, мають повну юридичну силу та застосовуються з 01.01.2004 року  з урахуванням вимог Глави 27 ГК України. Єдиним джерелом адміністративно-господарських санкцій, які  вводяться в дію після 01.01.2004 року, можуть бути виключно Закони України, прийняті Верховною Радою  України. За таких обставин штраф, передбачений п.2 ст.16  Декрету  Кабінету  Міністрів України 19.02.1993 року № 15-93  “Про систему валютного регулювання і валютного  контролю” та застосований до позивача, згідно  оскаржуваного  рішення № 000084220,  у розмірі 340 грн., вважається  адміністративно-господарською санкцією та підпадає  під правове регулювання Глави 27 ГК України, зокрема, і ст.250, оскільки  зазначений Декрет  прийнятий Кабінетом Міністрів України до набуття чинності ч.2 ст. 238 ГК України та в межах повноважень, що надавалися  Кабінету  Міністрів  України статтею 97-1 чинної на той момент Конституції України 1978 року, яка втратила  чинність 28.06.96 року. Це ж саме  стосується Указів Президента  України, які  прийняті в період до 28.06.1999 року, в межах  повноважень, що надані п.7-4 ст.114-5  Конституції  України 1978 року та п.4  Розділу ХУ чинної  Конституції України.

При цьому, суд  зазначає, що аналогічні спори були предметом  розгляду, де оскаржувані  штрафні санкції  визначені як адміністративно-господарські  санкції  (ухвали Вищого Адміністративного Суду України від 06.12.07р. у справі № К-24588/0С та від 06.11.07р.  у справі  №  К-25484/06.

З огляду на викладене, керуючись стст. 71, 86, 159, 160, 161, 162, 163, 167, 185, 186, п.6  Прикінцевих та перехідних  положень  КАС  України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати нечинними рішення ДПІ у м.Чернівці  від 31.10.08р. :

-   № 000082220, яким до позивача застосовано штрафну санкцію у вигляді пені за порушення ст.1 Закону України від 23.09.1994 року № 185/94-ВР  “Про  порядок  здійснення  розрахунків в іноземній валюті “ у розмірі 80416грн.;

- № 000084220, яким до позивача  застосовано  штрафну  санкцію за порушення п.1 ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України  від 19.02.1993 року № 15-93  “ Про систему  валютного регулювання і валютного контролю” та п.1 Указу Президента України  від 18.06.1994 року  “ Про невідкладні заходи  щодо повернення в Україну  валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами”,  у розмірі 340грн.

3. Стягнути з державного бюджету на користь позивача 6,80 грн. державного мита.

Постанова, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Порядок і строки апеляційного оскарження.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Після набрання постановою законної сили видати виконавчий лист.

Суддя                                                             І.В. Скрипничук