Постанова

від 15.01.2013 по справі 5011-22/10227-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2013 р. Справа № 5011-22/10227-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е., суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л., за участю представників: позивача -Дмитренко С.М., Щербак Р.С., відповідача третьої особи -Трегуб О.А., -не з'явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "АКБ "Київ" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 05.11.2012 у справі№5011-22/10227-2012 за позовомТОВ "Вавілон-777" до (третя особаПАТ "АКБ "Київ" - ТОВ "Лізингова компанія "Аякс") про відшкодування 6900 грн. збитків ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва від 31.08.2012 (суддя Самсін Р.І.) в задоволенні позову відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2012 (судді: Чорногуз М.Г., Алданова С.О., Рябуха В.І.) рішення скасовано, прийнято нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ПАТ "АКБ "Київ" на користь ТОВ "Вавілон-777" 6900 грн. збитків, завданих безпідставним списанням банком спірної суми грошових коштів з рахунку позивача. В частині стягнення 1850 грн. витрат на правову допомогу відмовлено з мотивів недоведеності позовних вимог в цій частині.

ПАТ "АКБ "Київ" (далі - банк) у поданій касаційній скарзі просить скасувати постанову, рішення залишити без змін, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.11,16,22,623,1066,1073,1166,1212 ЦК України, ст.ст.224-226 ГК України, та ст.ст.33,34,36,43 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що з моменту зарахування спірної суми коштів на рахунок ТОВ "Лізингова компанія "Аякс" саме це товариство, а не банк, є власником та неналежним отримувачем коштів позивача, тому третя особа зобов'язана повернути безпідставно одержані кошти. Також заявник погодився з позицією суду першої інстанції про те, що відшкодуванню підлягає шкода, яка фактично завдана матеріальним благам особи незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю заподіювача. У разі ж наявності лише неправомірних дій (допущених порушень) посадової або службової особи без настання наслідків у вигляді шкоди, відсутні правові підстави вважати, що її завдано, а тому відсутні і правові підстави для відшкодування того, чого не було завдано. У такому випадку особі надані правові засади для захисту і поновлення свого права в інший спосіб. Крім того, на думку відповідача, заява від 31.03.2009 про відкликання платіжних документів, в тому числі платіжного доручення від 26.01.2009 №5 (а.с.139) не є належним доказом у справі як така, що підписана гр.Дмитренком С.М. (нинішнім гендиректором ТОВ "Вавілон-777") замість тодішнього гендиректора ТОВ "Вавілон-777" Строкача Р.К., що підтверджується копіями довіреності від 25.12.2012, Статуту ТОВ "Вавілон-777" та іншими документами, доданими позивачем до позовної заяви, та самим Дмитренком С.М. в судовому засіданні, що відбулося 23.10.2012 року.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду з наступних підстав.

Скасовуючи первісне рішення про відмову у позові та приймаючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

19 квітня 2007 року ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Київ" (банк) та ТОВ "Вавілон-777" (клієнт) уклали договір про обслуговування банківського рахунку в національній валюті (а.с.7-8).

Відповідно до п.1.1 цього договору клієнт відкриває в банку поточний рахунок в національні валюті України, зберігає грошові кошти на рахунку, здійснює оплату послуг банку згідно з тарифами, а банк приймає і зараховує на рахунок, відкритий клієнту, грошові кошти, що йому надходять, виконує розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проводить розрахункове і касове обслуговування клієнта, здійснює інші операції за рахунком, у відповідності до вимог чинного законодавства та цього договору.

26 січня 2009 року позивачем подано до банку платіжне доручення №5 про перерахування грошових коштів в сумі 6900 грн. на рахунок одержувача - ТОВ "Лізингова компанія "Аякс" з призначенням платежу "за маркетингові послуги згідно рах. №31/12-08 від 31.12.2008р. з ПДВ 220% - 1150,00 грн." (а.с.14).

Однак, відповідачем перерахунок коштів не було здійснено. Суму заборгованості в розмірі 6900 грн., позивачем сплачено платіжним дорученням №13 від 5 березня 2009 року через ПАТ "КБ "Приватбанк" (а.с.15).

31 березня 2009 року ТОВ "Вавілон-777" звернулось до ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Київ" із заявою не перераховувати ряд виписаних платіжних доручень, серед яких і платіжне доручення №5 від 26 січня 2009 року (а.с.16).

Однак, всупереч заяві позивача, 10 серпня 2009 року кошти згідно платіжного доручення №5 від 26 січня 2009 року були перераховані. Вказане підтверджується відміткою банку на зазначеному платіжному дорученні. Також таке перерахування підтверджується випискою банку по особовому рахунку з 1 по 11 серпня 2009 року (а.с.18).

14 червня 2012 року позивач звернувся до відповідача з заявою №14/06-12 про повернення кошті в сумі 6900 грн., як неправомірно перераховані (а.с.19). Проте, банк зазначені кошти не повернув та відповіді на заяву не надав.

Загальний порядок здійснення переказу коштів в Україні, а також відповідальність суб'єктів переказу регулюються Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Відповідно до п.32.3 ст.32 зазначеного закону банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 Закону.

Доводи відповідача з приводу поширення на виконання зазначеного платіжного доручення дії мораторію введеного постановою Правління Національного банку України від 06 лютого 2009 року № 53 не прийнято апеляційним судом як такі, що не можуть бути підставою для відмови у виконанні розпорядження клієнта.

Як зазначає відповідач, вказаний мораторій введено в ПАТ АКБ "Київ" з 9 лютого по 9 серпня 2009 року, платіжне доручення, яке подане позивачем до банку, датоване 26 січня 2009 року, тобто, у відповідача було більше 10 днів на виконання зазначеного доручення.

Пунктом 8.1 ст.8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Крім того, банком не виконана заява позивача не перераховувати ряд виписаних платіжних доручень, серед яких і платіжне доручення №5 від 26 січня 2009 року, яка була подана до банку 31 березня 2009 року (а.с.16).

Згідно з п.23.1 ст.23 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжне доручення може бути відкликане ініціатором переказу в будь-який час до списання суми коштів з його рахунка шляхом подання до банку, що обслуговує цього ініціатора, документа на відкликання. Платіжна вимога на примусове списання коштів може бути відкликана стягувачем у будь-який час до списання коштів з рахунка платника шляхом подання до банку, що обслуговує цього стягувача, документа на відкликання.

Пунктом 23.3 цієї ж статті встановлено, що документ на відкликання може бути як паперовим, так і електронним. Він складається ініціатором у довільній формі та засвідчується ним у встановленому порядку.

Відповідно до ст.1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлено, що банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. У разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов'язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу. У противному разі отримувач має право у встановленому законом порядку вимагати від банку-порушника ініціювання переказу йому суми переказу за рахунок власних коштів, сплати пені в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення починаючи від дати завершення помилкового переказу, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу.

Вина відповідача виражена в тому, що він не виконав розпоряджень позивача (клієнта), щодо своєчасного перерахування грошових коштів, а після 31 березня 2009 року, безпідставно виконав фактично відкликане платіжне доручення №5 від 26.01.2009 року, що призвело до безпідставного списання з рахунку позивача грошових коштів та збитків позивача в сумі 6900 грн. При цьому, матеріалами справи встановлено, що валютування відбулося після відкликання платіжного доручення що підтверджується випискою по особовому рахунку позивача.

Проте, колегія не може погодитися з передчасними висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення збитків з огляду на таке.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1)протиправної поведінки;

2)шкоди та її розміру;

3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;

4)вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до ч.3 ст.11 та п.5 ч.2 ст.16 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути примусове виконання обов'язку в натурі.

Згідно зі ст.1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки , якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, такий спосіб захисту цивільних прав клієнта як відшкодування збитків має похідний характер від зобов'язання банку негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта.

Крім того, відповідно до п.п.32.3.2,32.7 ст.32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (в редакції від 20.06.2007р., чинній як на момент списання коштів так і на момент пред'явлення позову) У разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором. Банк платника не має права на списання з рахунка платника коштів за розрахунковим документом після отримання документа на його відкликання . Якщо всупереч отриманому документу на відкликання сума переказу була списана з рахунка платника та переказана отримувачу, повернення отримувачем платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку . В цьому випадку банк, що не виконав документ на відкликання або прострочив його передачу банку платника, має сплатити платнику штраф у розмірі 1 відсотка суми переказу.

Отже, виходячи з системного аналізу змісту ч.3 ст.11, п.5 ч.2 ст.16, ст.ст.1073,1212 ЦК України та п.п.32.3.2,32.7 ст.32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", належними способами захисту прав клієнта в разі списання його коштів банком без законних підстав, в тому числі після отримання документа на його відкликання розрахункового документа, законодавець визначає зобов'язання банку вчинити певні дії, а саме зарахувати безпідставно списану суму на рахунок клієнта, а також сплатити проценти, штрафні санкції (штраф та пеню), відшкодувати завдані збитки чи зобов'язання отримувача повернути безпідставно одержані кошти.

При цьому, під збитками у ст.1073 ЦК України розуміються не безпосередньо списана сума, а шкода, заподіяна платнику внаслідок порушення цим банком строків завершення переказу (абзац 3 п.32.2 ст.30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"), додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені контрагентам, вартість додаткових робіт тощо), понесені платником у зв'язку з простроченням перерахування коштів банком (абзац 3 ч.1 ст.225 ГК України), суми комісійної винагороди, вимушено переплаченої в інших банках для своєчасного проведення оплати за договорами з контрагентами, упущена вигода тощо.

Колегія також погоджується з твердженням скаржника про те, що з моменту зарахування спірної суми коштів на рахунок ТОВ "Лізингова компанія "Аякс" саме це товариство, а не банк, є власником та неналежним отримувачем коштів позивача, тому згідно вимог ст.1212 ЦК України третя особа зобов'язана повернути безпідставно одержані кошти.

Пред'явлений же позов про стягнення збитків у вигляді безпідставно списаної банком суми, яка знаходиться у власності третьої особи, а не банку, у даній правовій ситуації не відповідає способам захисту цивільних прав клієнта, вищенаведеним приписам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.

Відтак, касаційна інстанція визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відшкодуванню підлягає шкода, яка фактично завдана матеріальним благам особи незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю заподіювача. У разі ж наявності лише неправомірних дій (допущених порушень) посадової або службової особи без настання наслідків у вигляді шкоди, відсутні правові підстави вважати, що її завдано, а тому відсутні і правові підстави для відшкодування того, чого не було завдано. У такому випадку особі надані правові засади для захисту і поновлення свого права в інший спосіб .

В свою чергу, колегія не може прийняти до уваги передчасні посилання апеляційного суду в обґрунтування своїх висновків на норму п.32.3.1 ст.32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", яка не стосується спірних відносин, оскільки регулює правовідносини переказу банком-порушником власних коштів належному отримувачу в разі попереднього помилкового їх переказу неналежному отримувачу.

Наявний висновок апеляційного суду про доведеність вини банку у невиконані розпоряджень позивача (клієнта) щодо своєчасного перерахування грошових коштів та подальшого безпідставного списання з рахунку позивача грошових коштів вже після відкликання клієнтом платіжного доручення №5 від 26.01.2009, не може бути підставою для стягнення збитків з огляду на неправильно обраний позивачем спосіб захисту своїх прав.

Стягуючи вказану суму збитків, апеляційний суд помилково не врахував вищенаведених приписів чинного цивільного законодавства, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про необхідність застосування такого способу захисту клієнта банку як стягнення збитків у вигляді безпідставно списаної банком суми.

Натомість позивач не позбавлений можливості захистити свої порушені права шляхом звернення з позовом до банку про спонукання останнього до вчинення дій, передбачених ст.1073 ЦК України, або ж позовом до фактичного отримувача спірної суми коштів про їх повернення як безпідставно одержаних.

Разом з тим, в основу обґрунтування підстав для задоволення позову апеляційна інстанція в оскаржуваній постанові посилається на неправомірне запізніле виконання банком платіжного доручення №5 від 26.01.2009, фактично відкликаного за заявою від 31.03.2009 №2/31-03, що призвело до безпідставного списання з рахунку клієнта (позивача) грошових коштів в спірній сумі.

Згідно з ч.ч.4,5 ст.62 Закону України "Про господарські товариства" дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Відповідно до п.23.3 ст.23 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" документ на відкликання може бути як паперовим, так і електронним. Він складається ініціатором у довільній формі та засвідчується ним у встановленому порядку .

Згідно з ч.ч.1,2 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі .

Відповідно до п.7 ч.2 ст.105 ГПК України у постанові мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази , мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Однак, в порушення вимог ст.ст.43,101,105 ГПК України судом апеляційної інстанції помилково не надано правової оцінки та не відхилено викладені у письмових поясненнях від 22.10.2012 (а.с.127-131) доводи відповідача про те, що заява від 31.03.2009 №2/31-03 про відкликання платіжних документів, в тому числі платіжного доручення від 26.01.2009 №5 (а.с.139) не є належним доказом по справі як така, що підписана гр.Дмитренком С.М. (нинішнім гендиректором ТОВ "Вавілон-777") замість тодішнього гендиректора ТОВ "Вавілон-777" Строкача Р.К., що підтверджується копіями довіреності від 25.12.2012, Статуту ТОВ "Вавілон-777" та іншими наявними у справі документами (а.с.20,22-34,38,108,141,172).

Наведені заявником обставини, що не спростовані судом апеляційної інстанції, не виключають наявність підстав вважати, що заява від 31.03.2009 про відкликання платіжних документів, в тому числі платіжного доручення від 26.01.2009 №5 (а.с.139), яка покладена в обґрунтування позовних вимог, не є належним доказом відкликання платіжного доручення в розумінні п.23.3 ст.23 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", а тому й не породжує юридичних наслідків у спірних правовідносинах сторін як така, що підписана неуповноваженою особою.

З метою достовірного з'ясування відповідності чи невідповідності підпису гендиректора ТОВ "Вавілон-777" на заяві від 31.03.2009 №2/31-03 не виключається доцільність призначення почеркознавчої експертизи з цього приводу.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо наявності чи відсутності належних доказів відкликання позивачем платіжного документа, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.111 7 ГПК України) та є підставою для скасування оскаржуваної постанови у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням апеляційним господарським судом обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст.111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, вищезгадані порушення норм процесуального права (ст.ст.43,101,105 ГПК України), які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки судом апеляційної інстанції, колегія вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування постанови від 05.11.2012 та передачі справи на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Вказані процесуальні порушення неможливо усунути на стадії касаційного перегляду справи в силу недопустимості виходу за межі перегляду справи в касаційній інстанції, оскільки відповідно до імперативних приписів ч.2 ст.111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.111 5 ,111 7 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ "АКБ "Київ" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2012 у справі №5011-22/10227-2012 скасувати з передачею справи на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун