Рішення

від 04.12.2006 по справі 41/105

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

41/105

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.11.06р.

Справа № 41/105

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю „Парітет”, м. Єнакієве,

Донецька область 

до  Закритого акціонерного товариства „Криворізький завод гірничого обладнання”,

м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення суми 289960,11 грн.

                                                                                                             Суддя Орєшкіна Е.В.

В засіданні приймали участь представники:

Від позивача: Савчук О.С., довіреність б/н від 10.0406 року

Жуков С.В., довіреність б/н від 10.04.06 року

Від відповідача:  Смирний О.С., довіреність № 01-4491 від 22.09.06 року  

СУТЬ СПОРУ:

          Позивач, з урахуванням доповнень до позовної заяви (а.с. 1 т. 2), звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача суми  боргу –260895,62 грн., пені –4119,29 грн., штрафу –24294,78 грн., 3 % річних –650,42 грн., всього –289960,11 грн. Крім того, просить суд покласти на відповідача понесені ним витрати по сплаті державного мита –2899,60 грн., інформаційно-технічного забезпечення судового процесу –118 грн., витрати на а також на оплату послуг адвоката - 26089,50 грн.

          В обґрунтування позовних вимог посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо своєчасної оплати поставленої йому продукції за умовами укладеного між сторонами договору купівлі-продажу нафтопродуктів № 560 від 28.10.05 року.

Представник позивача позов підтримав, просить суд його задовольнити.

Відповідач проти позову заперечує, просить суд в позові відмовити, посилаючись на те, що:

- в залізничних накладних № 43740853 та № 43750899, поданих позивачем в якості доказу поставки відповідачу продукції, її відправником є Харківська дирекція залізнично-дорожних перевезень, тому дані накладні не можуть бути належним доказом поставки саме позивачем товару за договором № 560 від 28.10.05 року;

- надані накладні № 83 від 31.12.05 року та № 6 від 08.02.06 року не відповідають вимогам ст.. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”, а саме, в них не зазначені посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій та правильність їх оформлення;

- акти приймання-здачі товарно-матеріальних цінностей, які містяться в матеріалах справи, не можуть бути належними доказами отримання відповідачем товару, оскільки вони підписані особою, повноваження якої на це не встановлені.

- вимога позивача щодо стягнення штрафу не відповідає нормам діючого законодавства;

- вимоги позивача щодо стягнення пені, 3 % річних є безпідставними, тому, що позивачем не надано доказів невиконання з боку відповідача зобов'язань за договором № 560 від 28.10.05 року;

- позивачем не прийнято до уваги, що відносно Закритого акціонерного товариства „Криворізький завод гірничого обладнання” 06.04.06 року господарським судом Дніпропетровської області порушено провадження у справі про банкрутство № Б29/64/06 і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, тому вимоги позивача про стягнення неустойки та 3 % річних задоволенню не підлягають;

- відповідачем не підтверджено належними доказами понесення витрат на послуги адвоката.

Разом з тим, в процесі розгляду справи відповідач надав суду платіжні доручення, за якими, за його твердженням, з позивачем здійснений повний розрахунок за договором № 560 від 28.10.05 року, тобто погашена заборгованість, що є предметом позову.

За клопотанням представників сторін строк вирішення спору продовжений до 01.12.06 року.

Оригінали документів, оглянуті в судових засіданнях, відповідають копіям, долученим до позовної заяви.

          За згодою представників сторін в судовому засіданні оголошено  вступну та резолютивну частини рішення.

          Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ

Між позивачем –товариством з обмеженою відповідальністю „Парітет” та відповідачем – Закритим акціонерним товариством „Криворізький завод гірничого обладнання” укладений договір купівлі-продажу № 560 від 28.10.05 року, за умовами якого продавець (позивач у справі) прийняв на себе зобов'язання поставити у власність покупця нафтопродукти, асортимент, кількість та ціна яких вказані в додатках № 2 від 22.12.05 року та № 3 від 02.02.06 року к договору, що є його невід'ємними частинами та покупець (відповідач у справі), відповідно, зобов'язання прийняти цей товар та сплатити його на умовах, визначених сторонами в договорі.

Відповідно до п. 2.1. договору, поставка товару здійснюється продавцем на протязі 4 (чотирьох) банківських днів з моменту підписання покупцем протоколу узгодження цін та/або специфікацій, які визначають станцію відправлення, асортимент, кількість, ціну та умови оплати товару, оформлених у вигляді додатків к договору, що є невід'ємною частиною.

Згідно п. 2.3. договору, датою поставки товару вважається дата передачі товару вантажовідправником вантажоперевізнику.

За п. 2.4. договору, після виконання продавцем поставки кожної партії товару між сторонами підписується акт його приймання-передачі.

На виконання умов договору позивачем був поставлений відповідачу товар на загальну суму 731261,38 грн., що підтверджено залізничними накладними № 43740858 від 27.12.05 року, №  43750899 від 04.02.06 року, № 43587812 від 01.11.05 року, накладними № 69 від 04.11.05 року, № 83 від 31.12.05 року, та № 6 від 08.02.06 року, актами приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 04.11.05 року, від 31.12.05 року та від 08.02.06 року, копії яких додані до позовної заяви.

Заперечення відповідача з приводу того, що вищенаведені документи не є належними доказами поставки позивачем нафтопродуктів відповідачу за договором № 560 від 28.10.05 року суд не може прийняти до уваги, оскільки: по-перше, поданими доказами (а.с. 28-38 т. 2) позивачем доведено, що за договором № ПП 0710-11 від 07.10.04 року ним отримане дизельне паливо від СГ „Полтава”, вантажовідправником якого є „ДНМ”-2 Харківської дирекції залізнодорожних перевезень” відповідно до договорів надання послуг № 80/21-тр/ш від 20.01.05 року, № 19/21-трш від 30.12.05 року; по-друге,  за умовами п. 2.4. договору, після поставки кожної партії продукції між сторонами мають бути підписані його акти приймання-передачі, що і є належними доказами поставки позивачем товару відповідачу та підписи покупця на актах від 04.11.05 року, 31.12.05 року та від 08.02.06 року засвідчені печаткою Закритого акціонерного товариства „Криворізький завод гірничого обладнання”. Крім того, відповідачем здійснено часткову оплату за отримане дизельне паливо, про що ним самим суду надані відповідні докази.

Пунктом 3 договору, сторони визначили порядок розрахунків за нафтопродукти, а саме: після підписання протоколу узгодження цін та/або специфікацій, що узгоджують асортимент, кількість та ціну товару, оформлених у вигляді додатків к договору, що є його невід'ємною частиною, покупець здійснює передоплату 100 % на протязі двох банківських днів за рахунок продавця, якщо інше не передбачено в додатку. Остаточні розрахунки між продавцем та покупцем за фактично поставлений товар здійснюються на протязі трьох банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі товару.

Пунктами 4 Додатку № 2 від 22.12.05 року та додатку № 3 від 02.08.06 року к договору № 560 від 28.10.05 року сторонами узгоджені умови оплати товару: протягом 14 банківських днів з дати його поставки на станцію призначення.

Відповідач частково сплатив позивачу вартість отриманого дизельного палива в розмірі 470365,76 грн., що підтверджено платіжними дорученнями, долученими до матеріалів справи.

Докази оплати відповідачем отриманої від позивача продукції за договором № 560 від 28.10.05 року в повному обсязі суду сторонами не подані.

Надані відповідачем платіжні доручення № 15121 від 12.10.05 року, № 15274 від 18.10.05 року, № 15405 від 25.10.05 року суд не може прийняти в якості доказів оплати ним продукції позивачу за договором № 560 від 28.10.05 року, оскільки в призначенні платежу вказаних платіжних доручень є посилання на оплату дизельного палива згідно рахунку № 56 від 04.10.05 року за листом № 044-4437 від 27.09.05 року, з яких вбачається, що товар, в даному випадку, поставлений позивачем відповідачу за договором замовленням № 044-4437 від 27.09.05 року (а.с. 97-99 т. 2).

Таким чином, заборгованість відповідача на момент розгляду справи за договором № 560 від 28.10.05 року становить 260895,62 грн.

Фактичні дії сторін підпадають під норми ст.ст. 11, 202, 509, 655 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України і свідчать про існування між сторонами відносин купівлі-продажу,  в результаті чого у відповідача виникли зобов'язання по оплаті поставленого  позивачем товару.

Згідно приписів ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, дія яких поширюється на спірні взаємовідносини, зобов'язання мають виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та закону. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 ЦК України).

Приймаючи до уваги те, що у встановлений договором строк продукція відповідачем в повному обсязі не була сплачена позивачу (відповідні докази суду не подані), суд вбачає підстави для задоволення позову в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 260895,62 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора повинен сплатити 3 % річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахована позивачем сума 3 % річних за період з 20.01.06 року по 14.03.06 року                               становить 360,12 грн.

Вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних суд вважає обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Заперечення відповідача з приводу того, що введення мораторію на задоволення вимог кредиторів ухвалою господарського суду Дніпропетровської області про порушення провадження у справі № Б29/64/06 про банкрутство від 06.04.06 року є підставою для відмови позивачу в вимозі щодо стягнення з відповідача 3 % річних судом не приймається з огляду на наступне.

Абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону України „Про банкрутство” передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня) не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховується неустойка та не застосовуються інші санкції, і цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний з його суттю, що розкривається в статті 1 Закону України „Про банкрутство”. Тобто боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або неналежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються.

Відповідно до статті 1 Закону України про банкрутство, під терміном „грошове зобов'язання” розуміється зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються, зокрема, недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду.

Спір у даній справі виник з приводу неоплати відповідачем отриманої від позивача продукції.

Отже, вказаний борг за одержане дизельне паливо на підставі договору № 560 від 28.10.05 року є грошовим зобов'язанням відповідача у розумінні статті 1 Закону України про банкрутство. Але, відповідно до цієї статті, грошове зобов'язання складається і з грошової сум, яку боржник зобов'язаний заплатити кредитору на інших, крім цивільно-правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством.

Такі підстави передбачені зокрема, статтею 625 Цивільного кодексу України, згідно з якою боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Саме з такою вимогою (про стягнення 3 % річних) на підставі зазначеної норми названого Кодексу позивач звернувся до відповідача у даній справі.

У зв'язку з цим, грошовим зобов'язанням відповідача перед позивачем є грошова сума, що визначена з урахуванням трьох процентів річних.

Відтак, відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 12 Закону України про банкрутство, дія мораторію поширюється на нараховані позивачем штраф та пеню, а борг підлягає стягненню з урахуванням трьох процентів річних.

Пунктом 4.2. договору сторонами узгоджено, що у разі несвоєчасної оплати отриманого товару покупець (відповідач у справі) сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, що діяла у період, за який нараховується пеня від вартості несплаченого товару.

Нарахована позивачем сума пені за період з 20.01.06 року по 14.03.06 року складає  4119,29 грн.

Крім того, позивач, посилаючись на п. 66 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 року № 888, просить суд стягнути з відповідача штраф за несвоєчасну оплату отриманої продукції в розмірі 24294,78 грн.

Вимоги позивача щодо стягнення неустойки суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки ухвалою від 06.04.06 року щодо відповідача господарським судом  Дніпропетровської області порушено провадження у справі № Б29/64/06 про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; а відповідно до приписів ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” № 784-ХІV від 30.06.1999 року, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується   неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Крім того, Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, затверджене Постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 року № 888, на яке посилається позивач, як на підставу вимоги щодо стягнення штрафу, є нормативним актом СРСР.

Постановою Верховної Ради України „Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР № 1545 ХІІ від 12.09.19991 року встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України (ч. 2 ст. 4 ЦК України). Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (ч. 1 ст. 5 ЦК України). Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства (ч. 3 ст. 14 ЦК України).

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. ( ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

За загальним правилом, підставою для встановлення та застосування засобу забезпечення виконання зобов'язання є домовленість сторін про таке забезпечення; тільки щодо неустойки та застави передбачено, що вони можуть встановлюватись безпосередньо законом.

Отже, з прийняттям нового Цивільного кодексу України, ним врегульовані питання щодо зобов'язання та окремих його видів, в тому числі, договорів купівлі-продажу, поставки та питання забезпечення зобов'язання.

Враховуючи, що договором № 560 від 28.10.05 року  сторони не передбачили у разі порушення відповідачем зобов'язань по оплаті поставленої йому позивачем продукції стягнення з нього штрафу та в договорі відсутнє посилання на норми  Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, яким передбачена відповідна відповідальність покупця продукції, як на інший вид забезпечення зобов'язання в розумінні ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України, в цій частині позову, навіть, якщо щодо боржника не було б порушено провадження у справі про банкрутство та не було б введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, слід відмовити.

З огляду на викладене,  в частині стягнення з відповідача пені  в сумі 4119,29 грн. та штрафу в розмірі 24294,78грн. позов задоволенню не підлягає.

Щодо стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката в сумі 26089,50  грн. слід зазначити наступне.

          Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише у тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

           Позивачем, в якості підстави для відшкодування понесених витрат на юридичні послуги надано, зокрема, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1058 від 23.02.02 року Жукова С.В., договір надання адвокатських послуг № АС-6 від 05.04.06 року,  платіжне доручення № 129 від 05.04.06 року, яким адвокатському об'єднанню „Адвокатська компанія „Нексум” перераховано 26089,50  грн. в якості оплати юридичних послуг, ордер-доручення, виданий адвокатським об'єднанням „Нексум” адвокату Жукову С.В. на представництво інтересів ТОВ „Парітет” на підставі договору № АС-6 від 05.04.06 року у господарському суді Дніпропетровської області при розгляді господарської справи № 41/105, тому витрати на послуги адвоката по справі підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищенаведеного та

керуючись ст. ст. 1, 33, 44, 49, 82 –84 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Криворізький завод гірничого обладнання” –50057, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, код ЄДРПОУ 31550176, р/р 26007036610001 в АКІБ „УкрСиббанк”, м. Кривий Ріг, МФО 306834 на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Парітет” –86430, Донецька область, м. Єнакієве, вул. Леніна,132/17, код ЄДРПОУ 23417412, р/р 26003301635233 в АК ПІБ м. Єнакієве, МФО 334215 суму  боргу –260895,62 грн. (двісті шістдесят тисяч вісімсот дев'яносто п'ять грн.. 62 коп.), 3 % відсотки річних –650,42 грн. (шістсот п'ятдесят грн.. 42 коп.), витрати по сплаті державного мита –2615,46 грн. (дві тисячі шістсот п'ятнадцять грн. 46 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –106,20 грн. (сто шість грн. 20 коп.), витрати на оплату послуг адвоката –26089,50 грн. (двадцять шість тисяч вісімдесят дев'ять грн. 50 коп.).

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

          СУДДЯ                                                                   Е.В. ОРЄШКІНА

Рішення підписано   05.12.06 року