Постанова

від 22.01.2013 по справі 30/17-3094-2011

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2013 р.Справа № 30/17-3094-2011 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шевченко В.В.

суддів: Мирошниченко М.А., Головея В.М.

при секретарі судового засідання: Головань О.М.

за участю прокурора: Радянський О.Ю.

та представників сторін:

від Одеської міської ради: Асташенкова О.І.

від ТОВ „АРТ": Харченко І.Є.

від ТОВ „Аурум": не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ"

на рішення господарського суду Одеської області

від 23 жовтня 2012 року

у справі № 30/17-3094-2011

за позовом першого заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до відповідачів:

- Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ"

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Аурум"

про визнання недійсним договору, визнання права власності та зобов'язання передати будівлю

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.10.2012 року (головуючий: Рога Н.В., судді: Меденцев П.А. та Цісельський О.В.) позов першого заступника прокурора Одеської області (далі прокурор) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі позивач, Рада) до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ" (далі відповідач, ТОВ) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Аурум" (далі Товариство) задоволений у повному обсязі. Укладений між ТОВ і Товариством договір купівлі-продажу від 08.11.2010 р. адміністративної будівлі загальною площею 846,2 кв. м., розташованої за адресою: м. Одеса, провулок Валіховський, 10 (далі об'єкт нерухомості) - визнаний недійсним. За Радою визнано право власності на названий об'єкт нерухомості та Товариство зобов'язано передати цю адміністративну будівлю Раді.

Рішення суду мотивовано тим, що спірний об'єкт нерухомості є самочинним будівництвом, а тому ТОВ не мав правових підстав на укладання 08.11.2010 р. договору купівлі-продажу цього об'єкту з Товариством, внаслідок чого цей договір суперечить законодавству України, зокрема ст. 328, ч. 2 ст. 376, ст. 658 ЦК України, у зв'язку з чим є недійсним відповідно до вимог ст. 203, 215 ЦК України. Оскільки, Рада є власником земельної ділянки на якій здійснено самочинне будівництво та визнання права власності на це будівництво за останньою не порушує права ТОВ і Товариства, місцевий суд визнав право власності на спірний об'єкт нерухомості за Радою та зобов'язав Товариство передати цю будівлю Раді на підставі ч. 5 ст. 376 ЦК України.

В апеляційній скарзі ТОВ просить рішення місцевого суду скасувати, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм матеріального права та постановити нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог прокурора. В судовому засіданні представник ТОВ доводи апеляційної скарги підтримав.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні прокурор та представник Ради просили рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ без задоволення.

Товариство було своєчасно та належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду справи, але не скористалось своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржене рішення скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції рішенням господарського суду Одеської області від 29.01.2009 р. у справі № 30/233-08-4851 за ТОВ визнано право власності на нежитлову будівлю площею 425, 8 кв. м., що розташована за адресою м. Одеса, провулок Валіховський, 10. Назване судове рішення набрало законної сили та 09.06.2009 р. відбулась державна реєстрація права власності на вказаний об'єкт нерухомості за ТОВ відповідно до судового рішення від 29.01.2009 р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 14.10.2010 р. у справі № 28/128-10-4365 за ТОВ визнано право власності на нежитлову будівлю площею 846,2 кв. м., що розташована за адресою м. Одеса, провулок Валіховський, 10. Назване судове рішення набрало законної сили та 29.10.2010 р. відбулась державна реєстрація права власності на вказаний об'єкт нерухомості за ТОВ відповідно до судового рішення від 14.10.2010 р.

08.11.2010 р. ТОВ і Товариство уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі площею 846,2 кв. м., що розташована за адресою м. Одеса, провулок Валіховський, 10 та 15.03.2011 р. відбулась державна реєстрація права власності на названий об'єкт нерухомості за Товариством.

Вищенаведене однозначно свідчить про те, що на час укладення спірного договору купівлі-продажу від 08.11.2010 р. ТОВ мало всі необхідні правовстановлюючі документи, що підтверджували її право власності на спірний об'єкт нерухомості, зокрема, названі судові рішення, що набрали законної сили та витяги про державну реєстрацію права власності на цей об'єкт, оскільки судове рішення від 29.01.2009 р. у справі № 30/233-08-4851 було скасовано постановою Одеського апеляційного господарського суду лише 30.03.2011 р., а судове рішення від 14.10.2010 р. у справі № 28/128-10-4365 було скасовано рішенням господарського суду Одеської області лише 28.07.2011 р., внаслідок чого колегія суддів вважає, що на час укладення спірного договору Товариству не було відомо та віно не могло знати про будь-які обмеження прав ТОВ на відчуження спірного об'єкту нерухомості.

Згідно п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р. підставою недійсності правочину, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК, є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК на момент вчинення правочину, а такі підстави, станом на час укладення спірного договору купівлі-продажі від 08.11.2010 р. - були відсутні з вищенаведених обставин.

Крім того, обраний прокурор спосіб захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів Ради шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного об'єкту нерухомості від 08.11.2010 р. не приводить до їх відновлення, так як згідно абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, тобто, у даному випадку, Товариство повинно повернути ТОВ спірний об'єкт нерухомості, а останній зобов'язаний повернути Товариству отримані грошові кошти, що унеможливлює відновлення порушених прав Ради, як власника земельної ділянки, внаслідок чого позовні вимоги прокурора в цій частині задоволені бути не можуть.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції будівництво спірного об'єкту нерухомості здійснено ТОВ на земельній ділянці, що належить на праві власності Раді та ця ділянка не відводилася останньою ТОВ з метою будівництва на ній будь-якого об'єкту нерухомості або з будь-якою іншою метою. Будівництво спірного об'єкту нерухомості здійснено ТОВ без належного дозволу та належним чином затвердженого проекту, тобто самочинно, що повністю підтвердив і представник останнього в процесі розгляду справи апеляційним судом.

Згідно ч. 5 ст. 376 ЦК України на вимогу власника земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Визнавши право власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості за Радою місцевий суд виходив лише з того, що це не порушує права ТОВ і Товариства.

Але, при цьому суд першої інстанції не звернув уваги на вимоги абз. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 331 ЦК України, відповідно до яких право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації, якщо прийняття цього майна до експлуатації передбачено договором або законом.

Необхідність прийняття закінчених будівництвом об'єктів в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, передбачена ч. 3 ст. 18 Закону України „Про основи містобудування", а відповідно до постанови Кабінету Міністрів України „Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" від 22.09.2004 р. № 1243 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів. За результатами роботи державної приймальної комісії складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. Акт державної приймальної комісії підлягає затвердженню у 15-денний строк органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєструється в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

Як вбачається з матеріалів справи самочинно збудований ТОВ спірний об'єкт нерухомості в установленому законом порядку не прийнятий в експлуатацію до сьогоднішнього часу. Відсутні в матеріалах справи і належні та допустимі докази того, що при здійсненні самочинного будівництва забудовником були дотримані всі сучасні будівельні норми, правила і технології будівництва та цей об'єкт нерухомості не несе в собі загрози для навколишнього середовища і громадян, внаслідок чого підстави для визнання права власності не це будівництво за будь-якою особою, в тому числі і Радою - відсутні, оскільки в противному разі суд поклав би на себе не притаманні йому повноваження державної приймальної комісії з прийняття до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів та, як наслідок цього, відповідальність за наступну експлуатацію самочинного будівництва, у зв'язку з чим підстави для задоволення і цих позовних вимог прокурора - відсутні, а тому у Товариства і не виникло обов'язку щодо повернення спірного об'єкту нерухомості Раді, яка не є власником цього об'єкту, що не позбавляє останню захистити свої порушені права і охоронювані законом інтереси власника земельної ділянки шляхом вчинення відповідного позову про знесення самочинного будівництва в порядку ч. 4 ст. 376 ЦК України.

У разі пошкодження або знищення майна Ради або будь-якої іншої особи в процесі здійснення самочинного будівництва зацікавлені особи не позбавлені можливості вирішити цей спір, але в порядку окремого судового провадження.

Оскільки, при ухваленні судового рішення місцевий суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та його висновки не відповідають обставинам справи, то колегія суддів вважає за необхідне це рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ „АРТ" - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 23.10.2012 року у справі № 30/17-3094-2011 - скасувати, а в позові - відмовити.

Постанова набуває законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 23.01.2013 року.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Головей В.М.