Постанова

від 22.01.2013 по справі 5011-48/11934-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2013 р. Справа№ 5011-48/11934-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

За участю представників:

Від позивача: Гуденко В.Є. - адвокат

Від відповідача: не з'явилися

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські ферми»

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2012

у справі № 5011-48/11934-2012 (судді: Бойко Р.В., Босий В.П., Жагорнікова Т.О.)

за позовом Державного сільськогосподарського підприємства «Головний селекційний центр України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські ферми»

про стягнення 17964,20 грн., розірвання договору та повернення майна

ВСТАНОВИВ:

Державне сільськогосподарське підприємство «Головний селекційний центр України» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські ферми» про стягнення 16844,92 грн., розірвання договору та повернення майна.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.11.2012 позовні вимоги Державного сільськогосподарського підприємства «Головний селекційний центр України» задоволено частково.

Відповідно до прийнятого рішення зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські ферми» повернути на користь Державного сільськогосподарського підприємства «Головний селекційний центр України» сосуди Дьюара у кількості 76 штук загальною балансовою вартістю 9884,30 грн. Стягнуто з Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські ферми» на користь Державного сільськогосподарського підприємства «Головний селекційний центр України» судовий збір у розмірі 1609 грн. 50 коп. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські ферми» звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2012 в частині зобов'язання відповідача повернути на користь Державного сільськогосподарського підприємства «Головний селекційний центр України» сосуди Дьюара у кількості 76 штук загальною балансовою вартістю 9884,30 грн. та в частині стягнення з останнього 1609 грн. 50 коп. судового збору.

В обґрунтування своїх вимог скаржник зазначав, що при прийнятті даного рішення судом порушені норми матеріального та процесуального права, на підтвердження чого в своїй апеляційній скарзі виклав ряд обставин, які, на його думку, виступають підтвердженням правової позиції відповідача та спростовують правильність винесеного рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2012 апеляційну скаргу прийнято до провадження.

08.01.2013 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В судове засідання, призначене на 22.01.2013, повноважні представники відповідача не з'явилися.

Відповідно до пункту 3.5.11. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі. На звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Як визначено п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги вище викладене та враховуючи наявність достатнього обсягу матеріалів для встановлення дійсних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про розгляд апеляційної скарги за відсутності повноважних представників відповідача.

Відповідно до статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, колегією встановлено наступне:

01.09.2008 між Державним сільськогосподарським підприємством «Головний селекційний центр України» (далі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські ферми» (далі - відповідач, виконавець) укладено контракт №107 (далі - контракт), відповідно до пункту 2.1 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе обов'язки по забезпеченню послуг і робіт, укладання та виконання довгострокових контрактів з господарствами - покупцями, для яких виконавець буде здійснювати поставку сперми, рідкого азоту, матеріалів, інструментів та обладнання для штучного осіменіння великої рогатої худоби.

За змістом пунктів 2.2, 2.3 контракту замовник зобов'язався передати сосуди Дьюара в оренду виконавцю, а виконавець зобов'язався прийняти сосуди Дьюара від замовника в оренду та своєчасно сплачувати орендну плату в розмірі 7% на рік від балансової вартості сосудів.

26.12.2008 позивач передав, а відповідач прийняв у користування сосуди Дьюара у кількості 62 шт., що підтверджується актом прийому-передачі посудин Дьюара між Державним сільськогосподарським підприємством «Головний селекційний центр України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські ферми» від 26.12.2008 р.

23.03.2009, 30.03.2009, 27.04.2009 та 14.12.2009 між Державним сільськогосподарським підприємством «Головний селекційний центр України» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські ферми» (орендар) укладено договори оренди обладнання (далі - договори оренди), відповідно до умов яких орендодавець передав, а орендар взяв в тимчасове володіння та користування визначене обладнання з метою промислового використання.

06.06.2012 позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські ферми» з претензією № 109, в якій вимагає сплатити заборгованість за користування сосудами Дьюара у розмірі 17907,86 грн., а також вказав на відмову від контракту на підставі статті 782 Цивільного кодексу України та обов'язок останнього повернути сосуди Дьюара.

Сторонами було складено та підписано акт звірки наявності посудин Дьюара та інструментів, які використовуються згідно контракту № 107/2008 від 01.09.2008, відповідно до якого у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські ферми» знаходиться сосуди Дьюара СДС-35 Віо-60, сосуди Дьюара СДС-30, СДС-5 та сосуди Дьюара СДС-50.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов контракту № 107 від 01.09.2008 Державне сільськогосподарське підприємство «Головний селекційний центр України» передало в оренду сосуди Дьюара, а відповідач належним чином грошове зобов'язання по внесенню орендних платежів не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 17445,72 грн., а тому позивач вказує на наявність підстав для розірвання такого правочину, стягнення наведеної заборгованості та зобов'язання відповідача повернути об'єкт оренди. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 518,48 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до частини 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як визначено частиною 1 статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Положеннями статті 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

З огляду на викладені норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання та права вимоги його виконання є, зокрема, відповідний правочин.

Підставою позову позивачем визначено невиконання відповідачем грошового зобов'язання по сплаті орендної плати за користування сосудами Дьюара.

Матеріалами справи підтверджується перебування у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські ферми» сосудів Дьюара, що були передані в оренду останньому в межах контракту, договору 1 та договорів оренди, з яких, згідно пояснень представника позивача, один сосуд Дьюара (СДС-35 Віо 60 заводський № 1173 інвентарний № 204) було продано.

Як вбачається з тексту контракту стосовно передачі у користування Товариству з обмеженою відповідальністю «Українські ферми» сосудів Дьюара та договорів вбачається, що їх предметом є передання в оренду належного Державну сільськогосподарському підприємству «Головний селекційний центр України» майна (сосудів Дьюара).

У відповідності до статуту Державного сільськогосподарського підприємства «Головний селекційний центр України», затвердженого розпорядженням Міністерства аграрної політики України від 20.12.2000 № 30 (далі - статут) підприємство перебуває у загальнодержавній власності і підпорядковане Міністерству аграрної політики України.

Як визначено пунктом 4.2 статуту, майно підприємства є державною власністю і закріплюється за підприємством на праві повного господарського відання.

Тобто, майно Державного сільськогосподарського підприємства «Головний селекційний центр України», в т.ч. сосуди Дьюара, які є предметом контракту, в частині, що стосується передачі у користування Товариству з обмеженою відповідальністю «Українські ферми», та договорів, є державним майном.

Господарський суд міста Києва вірно зробив висновок про те, що контракт, в частині, що стосується передачі у користування Товариству з обмеженою відповідальністю «Українські ферми» сосудів Дьюара, та договори, є правочинами оренди державного майна, а тому підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Частинами 1, 2 статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. Укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна.

Враховуючи, що сосуди Дьюара, які є предметом контракту та договорів, є державним майном, то в силу положень статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», при укладенні наведених правочинів сторони були зобов'язані погодити визначені такою нормою істотні умови.

Із текстів контракту, в частині, що стосується передачі Товариству з обмеженою відповідальністю «Українські ферми» в оренду спірних сосудів Дюарів, та договорів вбачається, що сторонами не було погоджено всіх встановлених законодавством істотних умов.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, з огляду на відсутність погодження сторонами в умовах контракту та договорів визначених законодавством для типу таких правочинів істотних умов, з вчиненням яких законодавець пов'язує укладення відповідних правочинів, а також, відсутність судових рішень про визнання їх дійсними, такі правочини (контракт, в частині, що стосується передачі Товариству з обмеженою відповідальністю «Українські ферми» в оренду спірних сосудів Дьюара, та договори) є неукладеними в розумінні статті 638 Цивільного кодексу України і як наслідок не можуть створювати будь-яких зобов'язань, в т.ч. про які вказує позивач у позовній заяві (сплату орендних платежів).

Враховуючи неукладеність контракту в частині, що стосується передачі Товариству з обмеженою відповідальністю «Українські ферми» в оренду спірних сосудів Дьюара, то підстави для розірвання його в наведеній частині відсутні.

Підстави для розірвання контракту в інших частинах, які не стосуються оренди сосудів Дюарів, відсутні, оскільки правовідносин сторін в таких частинах не є предметом даного позову, а позивачем не наведено обставин порушення його умов іншою стороною.

Відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати за користування сосудами Дьюара свідчить про відсутність підстав для задоволення похідної вимоги позивача про стягнення 3% річних.

Згідно із статті 398 Цивільного кодексу України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що контракт, в частині, що стосується передачі Товариству з обмеженою відповідальністю «Українські ферми» в оренду спірних сосудів Дьюара, та договори є неукладеними, що свідчить про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські ферми» статусу орендаря спірних сосудів Дьюара і, оскільки належних доказів щодо підтвердження права користування таким майном (в т.ч. укладених з власником спірного майна правочинів щодо користування таким майном) відповідач не надав, то вимога позивача про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські ферми» повернути сосуди Дьюара є правомірною та обґрунтованою.

В своїй апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що з акту прийому-передачі посудин Дьюара не вбачається, що він стосується саме контракту № 107 від 01.09.2008, оскільки він не містить жодного посилання на контракт, а також датований майже на 4 місяці пізніше спірного договору, а також даний акт не свідчить про те, що позивач передав, а відповідач прийняв майно або навпаки, а містить лише перелік посудин Дьюара.

Натомість, в матеріалах справи наявний Акт звірки наявності посудин Дьюара та інструментів, в якому міститься посилання на контракт № 107/2008 від 01.09.2008, умовами якого і регламентовані взаємовідносини між сторонами.

Як стверджує позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу, 09.09.2010 відповідачем здійснено оплату в сумі 526,64 грн. з призначенням платежу «за оренду сосудів Дьюара рах.320 від 31.08.2010 в т.ч. ПДВ 87,77 грн.», згідно рахунку № 320 від 31 серпня 2010 року в графі Найменування вказано вид платежу «Оренда сосудів Дьюара згідно контракту за серпень 2010 року», що на думку позивача є доказом отримання та використання відповідачем спірного майна.

Також в матеріалах справи міститься копія реєстру договорів за 2008 рік, де значить контракт № 107 від 01.09.2008, укладений з ТОВ «Українські ферми».

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правої позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, які давали б підстави для задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2012 у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські ферми» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2012 у справі № 5011-48/11934-2012 залишити без змін.

Матеріали справи № 5011-48/11934-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Отрюх Б.В.

Судді Михальська Ю.Б.

Тищенко А.І.