Постанова

від 22.01.2013 по справі 5011-25/9055-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2013 р. Справа№ 5011-25/9055-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

при секретарі судового засідання - Карнафель О.В.

за участю представників:

від позивачів: Бондар Т.І. - представник за довіреністю № 28/05-1 від 28.10.2012р.;

від відповідача: Матяш Т.В. - представник за довіреністю № 050/05-11 від 08.01.2013р.;

від прокуратури: Пилипенко Т.А. - посвідчення № 006643 від 27.09.2012р., довіреність № 37-236вих13 від 14.01.2013р.

розглянув апеляційну скаргу Прокурора Голосіївського району міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2012р.

у справі № 5011-25/9055-2012 (головуючий суддя Морозов С.М., судді Любченко М.О., Чеберяк П.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Енерго Інвестмент»

до Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

за участю прокуратури Голосіївського району міста Києва

про визнання недійсним договору та стягнення 150 000 грн.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суть рішення та апеляційної скарги:

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.11.2012р. (повний текст рішення складено 19.11.2012р.) позов задоволено повністю. Визнано недійсним Договір №524 від 02.09.2008р. пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва з моменту його укладення. Стягнуто з Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Енерго Інвестмент» 150 000,00 грн. перерахованих коштів та судові витрати.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що оскаржуваний договір не відповідає нормам рішення Київської міської ради від 17.01.2008р. № 3/4457, постанові Кабінету Міністрів України від 24.01.2007р. № 40, Закону України «Про планування та забудову територій».

Не погодившись з прийнятим рішенням, Прокурор Голосіївського району міста Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2012р. скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що під час підписання оспорюваного договору кошторисної вартості будівництва ще не існувало, позивач її не надавав. Відповідач не може самостійно визначити кошторисну вартість будівництва, оскільки для визначення вартості будівельних робіт потрібна проектна, інвестиційна та інша документація, яка міститься лише у забудовника та яку позивач не надав Головному управлінню економіки та інвестицій для вирахування розміру пайового внеску. Крім того, прокуратура вказує на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якої відповідачем до суду першої інстанції відповідну заяву.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2012р. апеляційну скаргу Прокурора Голосіївського району міста Києва прийнято до провадження та призначено до розгляду на 22.01.2013р.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. В обґрунтування доводів, викладених у відзиві, вказується на те, що строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки до вимог про визнання правочинів недійсними строк обчислюється від дати, коли особа довідалась про порушення свого права. Також позивач вказує на те, що для легітимності договору обов'язковою умовою згідно, зокрема, з пунктом 4.6 рішення Київської міської ради від 17.01.2008р. № 3/4457, є наявність затвердженої проектної документації та дозвільних документів на будівництво, яких не існувало на час укладення спірного договору та що, за доводами позивача, свідчить про передчасність його укладення.

Прокурор та представник відповідача в судовому засіданні 22.01.2013р. вимоги апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.

Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників апеляційного провадження, розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, оглянувши оригінали наданих документів, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як правильно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 02.09.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-Енерго Інвестмент» (забудовник за договором) та Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) був укладений договір № 524 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва (далі - договір).

Предметом договору (згідно з його п. 1.1) є сплата забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (далі пайовий внесок), у зв'язку з будівництвом торгово-офісного центру з паркінгом загальною площею 47 196,00 кв.м. по вул. Ізюмській, 7 у Голосіївському районі міста Києва.

В пункті 1.2 договору сторонами узгоджено, що розмір пайового внеску, згідно з розрахунками 1, 2 та 3 від 19.08.2008р. становить 140 098,87 грн. За умовами пункту 2.1 договору забудовник зобов'язаний перерахувати пайовий внесок у сумі 140 098,87 грн. на умовах, визначених у цьому договорі.

Тоді як, згідно з п. 3.1. договору позивач сплачує пайовий внесок в сумі, вказаній у п. 2.1 цього договору, за наступним графіком: - по 30,00 тис. грн. (без ПДВ) у строк з вересня 2008 року по серпень 2010 року включно щомісячно, але не пізніше 28 числа; - 139 378,87 тис. грн. (без ПДВ) у строк з вересня 2010 року по серпень 2015 року включно рівними частками щомісячно, але не пізніше 28 числа на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивачем згідно наявного в матеріалах справи меморіального ордеру №129 від 26.09.2008р. перераховано на рахунок відповідача 150 000,00 грн.

02.04.2009р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору (далі - додаткова угода), відповідно до якої було встановлено, що: позивачем згідно договору від 02.09.2008р. № 524 перераховані пайові кошти у сумі 150,00 тис. грн. (п.1.); позивач завчасно (до дати здійснення необхідного платежу) повідомив відповідача про обставини, відповідно до яких позивач немає можливості сплатити пайові внески (п. 2.); відповідно до п. 1 та п. 2 цієї додаткової угоди позивачем згідно договору повністю сплачено частки пайового внеску з вересня 2008р. по січень 2009р. включно (п.3.); відповідно до п. 3 цієї додаткової угоди залишкова сума пайового внеску, що підлягає перерахуванню позивачем згідно договору, становить (30,00 тис. грн. (24-5) міс.))+ 139 378,87= 139 948,87 тис. грн. (без ПДВ) (п.4.); відповідно до п. 4 цієї додаткової угоди та протоколу засідання комісії відповідача з розгляду питань пайової участі від 03.03.2009р., позивач зобов'язався перерахувати залишок пайового внеску у сумі 139 948,87 тис. грн. (без ПДВ) згідно наступного графіку: - по 30,00 тис. грн. (без ПДВ) у строк з січня 2011 року по грудень 2013 року включно щомісячно, але не пізніше 28 числа кожного місяця, - у сумі 138 868,87 тис. грн. (без ПДВ) у строк з січня 2014 року по грудень 2017 року включно рівними частинами щомісячно, але не пізніше 28 числа кожного місяця на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету (п. 5); за три дні до сплати часток, передбачених п. 5 цієї додаткової угоди, позивач зобов'язався одержати в Головному управлінні економіки та інвестицій розрахунок суми, що підлягає оплаті, скоригованої на індекс інфляції від дати розрахунку (п.6).

Позивач з листом від 11.07.2011р. № 48 звернувся до відповідача з пропозицією (в порядку ст. 188 ГК України) про розірвання договору пайової участі (а.с. 47 том І).

Листом від 01.08.2011р. № 049-05/4201-11 Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відмовило у розірванні договору та повідомило про виниклу заборгованість згідно спірного договору (а.с. 48 том І).

Звертаючись з позовом про визнання недійсним договору пайової участі, позивач вказує на те, що останній суперечить положенням нормативно-правових актів, що діяли на момент його укладення.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Відповідно до ч. 5 ст. 27 Закону України «Про планування і забудову територій» (в редакції, чинній на час укладення спірного договору) граничний розмір коштів на розвиток відповідної інфраструктури та порядок його визначення встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2007р. №40 «Про встановлення граничного розміру коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів» (у вказаній редакції) граничний розмір коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів (з урахуванням вартості робіт, передбачених вихідними даними на проектування), не може перевищувати 20 відсотків вартості будівництва інженерних споруд та нежитлових будинків (крім будівель закладів культури і закладів освітнього, медичного та оздоровчого призначення).

Рішенням Київської міської ради від 17 січня 2008 року №3/4475 «Про бюджет міста Києва на 2008 рік» (далі - Рішення Київради від 17.01.2008р.) (в редакції рішення Київської міської ради «Про внесення змін до рішення Київради від 17.01.2008 N 3/4475 «Про бюджет міста Києва на 2008 рік» від 17.07.2008р. № 16/16 - пункт 1.23) затверджено з 1 вересня 2008 року нормативи для визначення розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва та порядок залучення і використання пайових коштів, а також Методику розрахунку розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (додаток 19). Рішення Київради від 27.02.2003р. №271/431 «Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва» визнано таким, що втратило чинність з 1 вересня 2008 року. Тобто, застосуванню до спірних правовідносин підлягає саме рішення Київради від 17 січня 2008 року №3/4475 в редакції, чинній на час укладення спірного договору (02.09.2008р.), а не Рішення Київради від 27.02.2003р. №271/431 як визначено в преамбулі даного правочину. Тому доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляються судом апеляційної інстанції, як і посилання на постанову Вищого господарського суду України від 16.02.2012р. у справі № 19/91 (яка обґрунтовується на підставі законодавства в редакції, чинній до 01.09.2008р.).

Згідно Додатку № 19 Рішення Київради від 17.01.2008р. (далі - Додаток № 19) нормативи для визначення розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва застосовуються для визначення розмірів пайової участі інвесторів (забудовників), що здійснюють на території міста Києва будівництво (реконструкцію) будь-яких об'єктів, незалежно від їх форми власності.

У всіх питаннях щодо організації залучення пайових коштів виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) виступає в особі Головного управління економіки та інвестицій (далі - Управління).

В п. 4.5 Додатку № 19 визначено, що вирішення питань щодо пайової участі та розрахунки розмірів пайового внеску здійснюються Управлінням після одержання звернення заявника і документів, зокрема, при будівництві (реконструкції) - документи на землекористування, документи щодо визначення економіко-планувальної зони земельної ділянки, документи про затвердження у встановленому порядку проекту будівництва (реконструкції) з техніко-економічними показниками, лист-погодження Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища та позитивний висновок експертизи проекту, проведеної відповідними організаціями, які були залучені Головним управлінням економіки та інвестицій на конкурсній основі.

Згідно зі ст. ст. 24, 28 Закону України «Про планування і забудову територій» фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування. Проектна документація на будівництво об'єктів містобудування розробляється згідно з вихідними даними на проектування з дотриманням вимог державних стандартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови та затверджується замовником в установленому законом порядку.

Пунктом 4.6. Додатку №19 встановлено, що пайовий внесок сплачується на підставі договору між містом (Управлінням) та інвестором (забудовником) або власником. Договір на сплату пайового участі оформляється при будівництві (реконструкції) будь-яких об'єктів після затвердження інвестором (забудовником) в установленому порядку проектної документації та передує оформленню дозвільних документів на будівництво (реконструкцію) в Управлінні державного архітектурно-будівельного контролю.

Тобто, вирішуючи питання щодо укладення договору пайової участі, управління (відповідач у даній справі) з метою дотримання визначених в Законі України «Про планування і забудову територій» та Рішенні Київради від 17.01.2008р. норм повинно встановити повноту подання усього пакету документів (зокрема, дозвільної документації на будівництво та погодженого проекту), що є безумовною передумовою для укладення договору пайової участі. Невиконання забудовником вказаних умов не виключає необхідність в перевірці їх наявності управлінням.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, проектна документація на будівництво торгово-офісного центру з паркінгом по вул. Ізюмській, 7 в м. Києві не затверджувалась, а також не було оформлено дозвільних документів на будівництво. У зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками господарського суду міста Києва, що відсутність вказаних документів в силу визначеного Київрадою у вказаному рішенні порядку унеможливлює підписання сторонами договору пайової участі.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним договору пайової участі у зв'язку з його невідповідністю нормам Рішення Київської міської ради від 17 січня 2008 року №3/4475 «Про бюджет міста Києва на 2008 рік» (п. 4.6. додатку № 19), Постанові Кабінету Міністрів України від 24.01.2007р. №40 «Про встановлення граничного розміру коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів», Закону України «Про планування і забудову територій».

Посилання позивача на той факт, що укладення договору, предметом якого є сплата грошових коштів більше 100 000,00 грн., повинна здійснюватись після відповідного погодження загальними зборами учасників позивача, правомірно не прийнята судом першої інстанції до уваги як окрема підстава для визнання недійсним спірного договору.

Щодо строку позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється у три роки.

У відповідності до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 28 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками господарського суду міста Києва про те, що строк позовної давності стороною не пропущений. Разом з цим, датою початку відліку строку позовної давності слід вважати 14 грудень 2010 року. Так, з огляду на доводи позивача, викладені у заяві від 02.10.2012р. (про поновлення строку позовної давності), які підтверджені матеріалами справи, ТОВ «Інтер-Енерго Інвестмент» повинно було дізнатися про спірний договір та наявність підстав для його визнання недійсним в результаті проведення відповідних загальних зборів учасників.

Так, згідно наявного в матеріалах справи протоколу загальних зборів учасників від 14.12.2010р., директором товариства доведено до відома нових учасників товариства, що за результатами проведеного аудиту фінансово-господарської діяльності товариства встановлено зобов'язання товариства за договором про сплату пайової участі на розвиток інфраструктури міста, за якими вже утворилась заборгованість (а.с. 149-151 том І).

Оскільки строк позовної давності стороною пропущеним не був, місцевим господарським судом правомірно було не задоволено клопотання про поновлення строку.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевим господарським судом правомірно не було взято до уваги посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 03.03.2009р. № 6/89д/08, оскільки правовідносини у справі № 6/89д/08 та у даній справі, що розглядається, не є подібними (тотожними). Так, підстави позову та фактичні обставини у цих справах є різними (зокрема, підставами позову у справі № 6/89д/08 було порушення Земельного кодексу України при укладенні договору), і при вирішенні спору у цих справах підлягають до застосування не одні і ті самі норми права.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Підстава позову в частині стягнення 150 000 грн. обґрунтована позивачем наслідками недійсності правочину, визначеними в ст. 216 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним, а сплата позивачем на його виконання грошових коштів в сумі 150 000 грн. належними доказами підтверджено, суд апеляційної інстанції також погоджується з рішенням господарського суду міста Києва в частині застосування до спірних правовідносин унормованої в ст. 216 ЦК України реституції. Вимога позивача про стягнення 150 000 грн. правомірно задоволена судом.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 ГПК України. Апеляційна скарга прокурора підлягає залишенню без задоволення.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга залишена без задоволення, судові витрати за подання апеляційної скарги в порядку ст. 49 ГПК України судом апеляційної інстанції не розподіляються. Судовий збір у даній справі не стягується, оскільки органи прокуратури в силу п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнені від його сплати.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Прокурора Голосіївського району міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2012р. у справі № 5011-25/9055-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2012 року у справі № 5011-25/9055-2012 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 5011-25/9055-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Коротун О.М.

Судді Мартюк А.І.

Новіков М.М.

повний текст складено 24.01.2013 року