Рішення

від 23.11.2006 по справі 12/617

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

12/617

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№  12/617

23.11.06

За позовом                    Державного підприємства «Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу»

До                              Державної акціонерної компанії «Хліб України»

3-я особа                    Відкрите акціонерне товариство «Глухівське хлібоприймальне підприємство»

Про                              стягнення  877 957, 83 грн.

 Суддя Л.В.Прокопенко

Представники:

Від позивача         Сватуха О.В. –п/к (дов. від 19.01.06 р. №221д)

Від відповідача     Стегній Л.М. –п/к (дов. від 06.10.06 р. №12-14/582)

Від 3-ї особи          не з'явився

Обставини справи:

Позовні вимоги заявлені про стягнення 877 957, 83 грн. основного боргу, переданого позивачу за розподільчим балансом від 31.07.03 р.

06.10.06 р. позивачем подано заяву про зміну предмету позову, а саме: позивач просить стягнути з відповідача 877 957, 83 грн. в якості збитків, нанесених передачею недійсної вимоги.

Відповідач надав відзив на позов, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві.

В судовому засіданні 06.10.06 р. оголошено перерву.

В судовому засіданні 08.11.06 р. здійснювалася технічна фіксація на підставі клопотання представника відповідача.

Представник 3-ї особи до судового засідання не з'явився, письмових пояснень по суті позову не надав.

В судовому засіданні 08.11.06 р. оголошено перерву для виготовлення повного тексту рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою КМ України від 15.05.03 р. №690 «Про утворення державного підприємства «Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу»шляхом виділення зі складу Державної акціонерної компанії «Хліб України»утворено позивача –ДП «Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу»та віднесено його до сфери управління Міністерства аграрної політики України.

На виконання п. 3 постанови КМУ від 15.05.03 р. №690 між позивачем та відповідачем підписано розподільчий баланс станом на 31.07.03 р. та акт приймання-передачі дебіторської заборгованості до розподільчого балансу від 31.07.03 р., що були погоджені протоколом від 02.09.03 р. №5 урядової комісії з реструктуризації ДАК «Хліб України», відповідно до яких до позивача переходить право вимоги до дебіторів відповідача за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених відповідно до постанови КМУ від 03.09.97 р. №977.

В тому числі, до позивача перейшло право вимоги до ВАТ «Глухівське ХПП»(код ЄДРПОУ 00955905) на суму 877 957, 83 грн.

В процесі роботи по стягненню заборгованості позивачем встановлено, що рішенням господарського суду Сумської області від 25.02.02 р. задоволені вимоги прокурора в інтересах ДАК «Хліб України»та прийнято рішення про стягнення з ВАТ «Глухівське ХПП»заборгованості за отримані матеріально-технічні ресурси згідно постанови КМУ від 24.01.98 р. №77 в сумі 883 781, 74 грн. ВАТ «Глухівське ХПП»звернулося до Харківського апеляційного господарського суду зі скаргою на рішення. Постановою апеляційної інстанції від 07.05.02 р. рішення господарського суду Сумської області від 25.02.02 р. №8051-14/590 скасовано, в задоволенні позовних вимог відмовлено. Правом касаційного оскарження ДАК «Хліб України»не скористалося.

Крім того, 30.07.02 р. між ДАК «Хліб України»та Сумським ОДП ДАК «Хліб України»підписано договір про поступку права вимоги до ВАТ «Глухівське ХПП»на суму 5 823, 91 грн.

Отже, відповідачем передано позивачу недійсну вимогу в розмірі 877 957, 83 грн.

21.07.06 р. позивач надіслав вимогу №1410 відповідачу про сплату боргу, яку відповідач отримав 21.07.06 р., і відповіді та задоволення на яку позивачем не отримано.

Після подачі позову позивач змінив підставу позову. А саме, сума 877 957, 83 грн. кваліфікована ним як збитки відповідно до ст.22 ЦК України та ст. 224 ГК України, так як передачею недійсної вимоги відповідач наніс позивачу збитки у вигляді втрати майнових прав, тобто, майна (активів) та необхідності проведення списання безнадійної дебіторської заборгованості та віднесення вказаної суми списаної дебіторської заборгованості на валові витрати.

Відповідач проти позовних вимог заперечив з таких підстав.

Постановою КМУ від 15.05.03 р. №690 передбачалася передача відповідачу абсолютно всієї заборгованості без виключень, оскільки в постанові не зазначено ніяких умов передачі боргу.

Позивача було створено шляхом реорганізації ДАК «Хліб України»саме для стягнення заборгованості з сільгоспвиробників, відповідно, передача заборгованості виникла в рамках адміністративних правовідносин, а не в процесі здійснення фінансово-господарської діяльності, а отже позивач отримав всі ризики щодо стягнення заборгованості, тому в даному випадку на відповідача не можна покладати відповідальність у разі виявлення безнадійної заборгованості.

Відповідно до п. 2 акту від 31.07.03 р. відповідач зобов'язаний перерахувати позивачу кошти лише у двох випадках: у разі виявлення факту повного або часткового розрахунку дебіторів з відповідачем. В даному випадку такі обставини не мали місце, так як розрахунок з відповідачем СК «Підгір'я»не проведено.

Також відповідач не погоджується з тим, що сума 877 957, 83 грн. може розглядатися як збитки.

При визначенні поняття «майно»має застосовуватися не Цивільний, а Господарський кодекс України, так як ст. 139 ГК України передбачає, що майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання. Дане визначення не відносить до поняття «майно»майнові права та обов'язки. До того ж ст. 139 ГК України дає вичерпний перелік економічної форми, яку може набувати майно, це – основні фонди, оборотні засоби, кошти і товар. Особливим видом майна визначаються цінні папери. Тобто, згідно ГК України майнові права не відносяться до жодного виду майна. Також не можна відносити право вимоги (дебіторську заборгованість) до нематеріальних активів згідно п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають  задоволенню  з таких підстав.

Незважаючи на те, що правовідносини між сторонами щодо передачі дебіторської заборгованості за розподільчим балансом виникли на підставі адміністративного акту –Постанови КМ України від 15.05.03 р. №690 –вони є господарськими та до них застосовуються положення законодавства щодо передачі прав та обов'язків новоутвореній юридичній особі при виділі на загальних підставах.

Відповідно до ЦК УРСР (яким регулювалися відносини сторін на час передачі дебіторської заборгованості) адміністративні акти є одним з джерел виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 4), тому факт проведення реорганізації на підставі адміністративного акту не впливає на права та обов'язки сторін щодо передачі дебіторської заборгованості і не надає відповідачу ніяких особливих підстав для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань, що виникли у зв'язку з передачею дебіторської заборгованості позивачу.

Відповідно до законодавства, яке діяло станом на дату прийняття Постанови КМ України від 15.05.03 р. №690 та підписання розподільчого балансу від 31.07.03 р. (ЦК УРСР), так і чинного законодавства (ЦК України, ГК України) при виділі права та обов'язки переходять до новоутворюваної юридичної особи згідно розподільчого балансу.

Відповідно до Постанови КМУ від 15.05.03 р. №690 позивачу, як новоутворюваному підприємству, передано непогашені зобов'язання ДАК «Хліб України», відображені у балансі, тобто, фактично мала місце уступка кредитором (ДАК «Хліб України») вимог іншій особі –позивачу, що відбулася на виконання зазначеної постанови КМУ.

Відповідно до ст. 198 ЦК УРСР первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання цієї вимоги боржником.

В акті передачі-приймання від 31.07.03 р. сторони погодили наслідки передачі в якості дебіторської заборгованості, що вже погашена станом на дату підписання акту, тобто, недійсної заборгованості, а саме: відповідно до п. 2 акту в разі виявлення факту проведення повного або часткового розрахунку дебіторів з Компанією, що зменшує суму дебіторської заборгованості, переданої Підприємству за розподільчим балансом, Компанія зобов'язана перерахувати протягом одного місяця отримані суми на рахунок Підприємства.

В даному випадку відповідачем передано позивачу недійсну вимогу, так як згідно постанови Харківського апеляційного господарського суду від 07.05.02 р. рішення господарського суду Сумської області від 25.02.02 р. №8051-14/590, яким задоволено позовні вимоги про стягнення з ВАТ «Глухівське ХПП»заборгованості в розмірі 883 781, 74 грн. скасовано, в задоволенні позовних вимог відмовлено. Правом касаційного оскарження ДАК «Хліб України»не скористалося.

Доказів наявності заборгованості у ВАТ «Глухівське ХПП»перед ДАК «Хліб України»по інших зобов'язаннях, ніж ті, що були предметом дослідження по справі №8051-14/590 господарського суду Сумської області, суду не надано.

Таким чином, станом на 31.07.03 р. у ВАТ «Глухівське ХПП»не існувало заборгованості перед ДАК «Хліб України», і відповідач про це був обізнаний, що не завадило йому свідомо включити до реєстру дебіторської заборгованості неіснуючу заборгованість в розмірі 877 957, 83 грн. (883 781, 74 грн. –5 823, 91 грн.)

Зазначені недобросовісні дії відповідача призвели до виникнення у позивача збитків у вигляді неотриманих доходів, а саме.

Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є, в тому числі, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин якби її право не було порушене.

Відповідно до ст. 224 ГК України під збитками розуміються, в тому числі, неодержані доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (так як вимога про стягнення збитків заявлена у 2006 р., то посилання позивача на норми чинних ЦК та ГК України обґрунтоване).

В даному випадку позивачу могла бути передана лише дебіторська заборгованість, стягнення якої на момент передачі –31.07.03 р. –було хоча би формально можливим, тоді як відповідачем передана вимога, вже неіснуюча станом на 31.07.03 р.

Тобто, відповідачем цілком свідомо було порушено вимоги ст. 198 ЦК УРСР, яка спрямована саме на неможливість передачі недійсних вимог.

Передавши в якості активів позивачу на баланс недійсну заборгованість, відповідач завдав позивачу збитків у вигляді неотриманого доходу, який позивач би отримав у випадку передачі йому дійсної заборгованості.

При цьому, у випадку передачі позивачу дійсної заборгованості, яка після передачі на баланс позивачу не була би стягнута з незалежних від відповідача причин, збитків позивачу не було би завдано, і всі негативні наслідки передачі такої заборгованості ніс би позивач.

Також суд відзначає, що в даному випадку збитки стягаються у формі упущеної вигоди, а не у формі реальних збитків, тому визначення поняття «майно»взагалі не має значення для вирішення справи.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 49, 82-89, 93 ГПК України, ст. 198 ЦК УРСР, ст. 22 ЦК України, ст. 224 ГК України суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позовні вимоги задовольнити.

2.          Стягнути з Державної акціонерної компанії «Хліб України»(01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, п/р 26007052701924 у Печерській філії «Приватбанку»м. Києва, МФО 300711, код ЄДРПОУ 20047943) на користь Державного підприємства «Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, п/р 26003031262531 в Старокиївському відділенні Київської міської філії АКБ «Укрсоцбанк», МФО 322012, код ЄДРПОУ 32491316) 877 957, 83 збитків, 8 779, 58 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Після набрання чинності судовим рішенням видати наказ.

4.          Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом 10 днів з дня підписання.

        Суддя                                                                                          Л.В.Прокопенко