Рішення

від 24.01.2013 по справі 5011-10/16182-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-10/16182-2012 24.01.13 За позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі:

1. Міністерства інфраструктури України

2. Держаної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця»

3. Державного територіально-галузевого об'єднання

«Південно-Західна залізниця»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інпол»

про визнання правочину недійсним та стягнення грошових коштів

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Чемерис М.С.

У засіданні брали участь:

від прокуратури: Карпенко Н. М. (за посвідченням);

від позивача-1: Стаценко О.Д. (представник за довіреністю);

від позивача-2: Стаценко О.Д. (представник за довіреністю);

від позивача-3: Ільчук О.С. (представник за довіреністю);

від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні 24 січня 2013 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

14 листопада 2012 року заступник прокурора міста Києва (заявник або процесуальний позивач) в інтересах держави в особі: Міністерства інфраструктури України (позивач-1), Держаної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» (позивач-2) та Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» (позивач-3) подав до канцелярії Господарського суду міста Києва на розгляд судом позовну заяву № 07/2/2-33/12г від 08.11.2012р. до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інпол» (відповідач) в якій викладені позовні вимоги щоб в судовому порядку:

- визнати недійсним з моменту укладення договір щодо надання інформаційних послуг при організації роботи (митного огляду вантажів) в зоні митного контролю станції Київ-Петрівка ДТГО «Південно-Західна залізниця» № 5 від 03 листопада 2003 року, з додатками №№ 1, 2 укладені між Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інпол»;

- застосувати двосторонню реституцію та повернути сторони у попередній стан, а саме зобов'язати Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця» повернути аналітично-інформаційні звіти Товариству з обмеженою відповідальністю «Інпол», а Товариство з обмеженою відповідальністю «Інпол» зобов'язати повернути кошти в сумі 481 426,00 грн. (чотириста вісімдесят одна тисяча чотириста двадцять шість гривень), які отримані ним від Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця».

Окрім того, до позовних матеріалів № 07/2/2-33/12г від 08.11.2012р. заявником додано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову № 07/2/2-33/12г від 08.11.2012р. в якій процесуальний позивач просить суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в сумі 481 426,00 грн., які знаходяться на рахунках відповідача: р/р 26001101355224, відкритий 26.12.2011р. в OTP банк, МФО 300528; р/р 26007302806301, відкритий 25.02.2003р. в ПАТ Сведбанк, МФО 300164.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договір щодо надання інформаційних послуг при організації роботи (митного огляду вантажів) в зоні митного контролю станції Київ-Петрівка ДТГО «Південно-Західна залізниця» № 5 від 03 листопада 2003 року, з додатками №№ 1, 2, укладений між позивачем-3 та відповідачем всупереч положень ст. 203 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України, а відтак, відповідний правочин має бути визнаний судом недійсним, а його сторони зобов'язані повернути одна одній все одержане за вказаним господарським зобов'язанням.

Відповідач відзиву на позовну заяву до суду не надав, участь свого представника в судові засідання не забезпечував. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

У відповідності з положеннями постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N 18 місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»). Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Пунктом 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» від 15.03.2007р.01-8/123 передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2012 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі, розгляд справи призначено на 13.12.2012 року.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 13.12.2012р. справу № 5011-10/16182-2012 за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця», Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інпол» про визнання правчину недійсним та стягнення грошових коштів передано для розгляду судді Морозову С.М. у зв'язку з перебування судді Коткова О.В. у відпустці.

Ухвалою суду від 13.12.2012р. суддя Морозов С.М. прийняв справу до свого провадження та призначив її до розгляду в судовому засідані 10.01.2013 о 10:50.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 18.12.2012р справу № 5011-10/16182-2012 за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця», Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інпол» про визнання правчину недійсним та стягнення грошових коштів, у зв'язку із виходом судді Коткова О.В. з відпустки передано для розгляду судді Коткову О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2012 року призначено розгляд справи № 5011-10/16182-2012 на 10.01.2013р. о 10:50.

11 грудня 2012 року через канцелярію до суду від позивача-3 надійшли додаткові документи по справі № 5011-10/16182-2012, які долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2013 року розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників відповідача було відкладено до 24.01.2013 року.

В судовому засіданні 24 січня 2013 року представником прокуратури подані для залучення до матеріалів справи додаткові документи, оформлені супровідним листом № 07/2/2-33/12г від 24.01.2013р., які долучено судом до справи 5011-10/16182-2012.

Розглянувши заявлене процесуальним позивачем клопотання про забезпечення позову та позовні матеріали в цілому суд прийшов до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі виходячи з наступного.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно п. 1.1. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006р. № 01-8/2776 «Про деякі питання практики забезпечення позову» у випадку звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог передбачених ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до п. 3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26 грудня 2011 року N 16, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заявником не наведено суду обґрунтованих підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів позивачів без вжиття відповідних заходів, не наведено суду належних доказів, також з матеріалів справи судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивачів.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до підпункту 3.9.2. пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури та позивачів, суд, -

ВСТАНОВИВ:

03 листопада 2003 року між позивачем-3 (надалі - Замовник) та відповідачем (по тексту - Виконавець) було укладено договір щодо надання інформаційних послуг при організації роботи (митного огляду вантажів) в зоні митного контролю станції Київ-Петрівка ДТГО «Південно-Західна залізниця» № 5 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі - Договір або Оспорюваний договір або Спірний договір), згідно з п. 1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується надавати інформаційні послуги з приводу організації роботи (митного огляду вантажів) в зоні митного контролю станції Київ-Петрівка ДТГО «Південно-Західна залізниця».

Процесуальний позивач зазначає, що на виконання укладеного 03.11.2003р. між позивачем-3 в особі Самойленка С.О. та відповідачем в особі Мясоєдова В.І. Договору позивач-3, як замовник послуг, перерахував, на підставі виставлених рахунків, на користь відповідача, як виконавця послуг грошові кошти в розмірі 481 426,00 грн., а відповідач, в свою чергу, виконав роботи по таких рахунках, що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) на вказану суму грошових коштів. Окрім того, на виконання умов Договору Виконавець передав Замовнику чотири інформаційно-аналітичні звіти, які, за переконанням заявника, написані з використанням митного законодавства Російської Федерації, визначення митного режиму, його види і поняття не відповідають митному законодавству України і не можуть бути використані для навчання працівниками станції Київ-Петрівка для організації їх роботи в зоні митного контролю.

Як стверджує процесуальний позивач, укладений 03.11.2003 між ДТГО «Південно-Західна залізниця» та TOB «Інпол» договір № 5 щодо надання інформаційних послуг при організації роботи (митного огляду вантажу) в зоні митного контролю станція Київ-Петрівка суперечить інтересам держави в особі ДТГО «Південно-Західна залізниця», оскільки його виконання призвело до витрачання зайво сплачених коштів оскільки нормами Митного кодексу України передбачено надання митними органами роз'яснень заінтересованим особам вимог чинного митного законодавства, так і всупереч цивільно-правовим домовленостям оформленим угодою про співробітництво та Положенням про зону митного контролю вантажного відділу № 2 Київської регіональної митниці на території станції Київ-Петрівка ДТГО «Південно-Західна залізниця».

Процесуальний позивач вказує, до Спірний договір з додатками №№ 1, 2, укладений всупереч положень ст. 203 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України, а тому, вказаний правочин має бути визнаний судом недійсним з застосуванням передбачених чинним законодавством України наслідків щодо недійсності відповідного господарського зобов'язання.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що Договір може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання договору недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання певних юридичних наслідків.

Зважаючи на те, що позовні вимоги стосуються визнання недійсним Договору з підстав передбачених ст. 203 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України, під час вирішення цієї справи судом мають досліджуватися обставини укладення між сторонами правочину, який не відповідає, в тому числі, вимогам закону або іншим актам цивільного законодавства або його вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як вже було встановлено судом, 03 листопада 2003 року між позивачем-3 та відповідачем укладено договір щодо надання інформаційних послуг при організації роботи (митного огляду вантажів) в зоні митного контролю станції Київ-Петрівка ДТГО «Південно-Західна залізниця» № 5 відповідно до п. 1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується надавати інформаційні послуги з приводу організації роботи (митного огляду вантажів) в зоні митного контролю станції Київ-Петрівка ДТГО «Південно-Західна залізниця».

В подальшому, між позивачем-3 та відповідачем було укладено додатки №№: 1 та 2 до Договору в яких його сторони узгодили окремі положення Спірного договору та визначили, що додатки є додатковими угодами до вказаного правочину (копії додатків в справі).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання Договору позивач-3, як замовник послуг, на підставі виставлених рахунків перерахував на користь відповідача, як виконавця послуг грошові кошти в розмірі 481 426,00 грн., а останній, в свою чергу, виконав роботи по таких рахунках, що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) на відповідну суму грошових коштів (копії актів та платіжних документів містяться в справі).

Згідно ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Так, вироком Оболонського районного суду міста Києва від 22.11.2011р. встановлено, що Самойленко С.О., 03.11.2003, знаходячись у своєму службовому кабінеті на станції Київ-Петрівка за адресою: м. Київ, вул. Новокостянтинівська,2-а, зловживаючи службовим становищем, умисно порушив свої службові обов'язки щодо дотримання порядку укладання господарських договорів, забезпечення мінімальних витрат при організації роботи станції, що регулюються посадовою інструкцією і «Положенням про порядок укладання господарських договорів, організацію їх обліку, реєстрацію та контролю виконання у ДТГО «Південно-Західна залізниця», затвердженим 04.03.2003р. начальником Південно-Західної залізниці та уклав з TOB «Інпол», тобто в інтересах третіх осіб та переслідуючи свої інші особисті інтереси, завідомо збитковий для залізниці договір № 5 від 03.11.2003 щодо надання інформаційних послуг при організації роботи (митного огляду вантажів) в зоні митного контролю станції Київ-Петрівка ДТГО «Південно-Західна залізниця».

При цьому, Самойленко С.О., умисно не узгодив вказаний договір на засіданні робочої комісії станції Київ-Петрівка, не вжив заходів до усунення всіх недоліків договору відповідно до вимог, що діють на залізниці, а саме, умисно не визначив у договорі конкретну характеристику, вигляд і обсяг інформаційних послуг, які будуть надаватися на станцію, строки виконання цих робіт та їх вартість.

Внаслідок умисного використання Самойленком С.О. свого службового становища всупереч інтересам служби в інтересах TOB «Інпол» та інших особистих інтересах при укладанні та використанні завідомо збиткового договору ДТГО «Південно-Західна залізниця» зазнало матеріальних збитків у розмірі 481 426 грн., що є тяжкими наслідками.

Директором ТОВ «Інпол» на підставі вищевказаного договору та актів здачі-прийняття робіт до нього станції Київ-Петрівка були надані чотири інформаційно-аналітичних звіти, а саме: інформаційно-аналітичний звіт «Питання взаємодії юридичних і фізичних осіб з митницею на прикладах Російського законодавства» обсягом 120 аркушів; інформаційно-аналітичний звіт «Митні преференції» обсягом 75 аркушів; інформаційно-аналітичний звіт «Митні режими» обсягом 68 аркушів; інформаційно-аналітичний звіт «Правоохоронна діяльність митних органів України» обсягом 66 аркушів. Звіти написані з використанням митного законодавства Російської Федерації, митного режиму, його види і поняття не відповідають митному законодавству України і не можуть бути використані для навчання працівників станції Київ-Петрівка для організації їх роботі в зоні митного контролю.

Вирок Оболонського районного суду міста Києва від 22.11.2011р. залишено апеляційною та касаційною інстанціями без змін.

У відповідності до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити, в тому числі, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що:

- не відповідає вимогам закону,

- або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства,

- або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності),

може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З огляду на те, що встановленими, в силу ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, є певні дії про те, що Самойленко С.О. умисно порушив свої службові обов'язки щодо дотримання порядку укладання господарського договору № 5 від 03 листопада 2003 року, щодо умисного не узгодження Самойленко С.О. вказаного договору на засіданні робочої комісії станції Київ-Петрівка, що суперечить посадовій інструкції і «Положенням про порядок укладання господарських договорів, організацію їх обліку, реєстрацію та контролю виконання у ДТГО «Південно-Західна залізниця», а також відносного того, що Самойленко С.О. не вжив заходів до усунення всіх недоліків договору відповідно до вимог, що діють на залізниці, а саме, умисно не визначив у договорі конкретну характеристику, вигляд і обсяг інформаційних послуг, які будуть надаватися на станцію, строки виконання цих робіт та їх вартість, що, в цілому, призвело до укладання завідомо збиткового договору внаслідок чого ДТГО «Південно-Західна залізниця» зазнало матеріальних збитків у розмірі 481 426 грн., обґрунтованими, за викладених в позові № 07/2/2-33/12г від 08.11.2012р. підстав, є позовні вимоги про визнання недійсним з моменту укладення договір щодо надання інформаційних послуг при організації роботи (митного огляду вантажів) в зоні митного контролю станції Київ-Петрівка ДТГО «Південно-Західна залізниця» № 5 від 03 листопада 2003 року з додатками №№ 1, 2 до нього, укладені між Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інпол».

Щодо вимог про застосування двосторонньої реституції та повернення сторін правочину у попередній стан.

За ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 2 ст. 216 Цивільного кодексу України).

Положеннями ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України встановлено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом (ч. 2 ст. 208 Господарського кодексу України).

В своїй постанові «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року N 9, з метою забезпечення правильного та однакового застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними, Пленум Верховного Суду України постановив надати судам роз'яснення згідно яких вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

З урахуванням доведеності процесуальним позивачем позивних вимог щодо визнання Спірного договору та додатків до нього недійсними, зважаючи на обставини встановлення судом фактів перерахування позивачем-3 на користь відповідача грошових коштів в розмірі 481 426,00 грн. за виконанні Виконавцем роботи та передачі останнім на виконання умов Договору Замовнику чотирьох інформаційно-аналітичних звітів, доведеними є позовні вимоги про застосування, на підставі ст. 216 Цивільного кодексу України та ст. 208 Господарського кодексу України, двосторонньої реституції та повернути сторони у попередній стан, а саме зобов'язати Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця» повернути аналітично-інформаційні звіти Товариству з обмеженою відповідальністю «Інпол», а Товариство з обмеженою відповідальністю «Інпол» зобов'язати повернути кошти в сумі 481 426,00 грн. (чотириста вісімдесят одна тисяча чотириста двадцять шість гривень), які отримані ним від Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця».

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Керуючись ст.ст. 33, 66, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсним з моменту укладення договір щодо надання інформаційних послуг при організації роботи (митного огляду вантажів) в зоні митного контролю станції Київ-Петрівка ДТГО «Південно-Західна залізниця» № 5 від 03 листопада 2003 року, з додатками №№ 1, 2 укладені між Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інпол».

Застосувати двосторонню реституцію та повернути сторони у попередній стан, а саме зобов'язати Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця» (ідентифікаційний код: 04713033, адреса: 01601, м. Київ, вул. Лисенка, 6) повернути аналітично-інформаційні звіти Товариству з обмеженою відповідальністю «Інпол» (ідентифікаційний код: 32344128, адреса: 03141, м. Київ, вул. Солом'янська, 33), а Товариство з обмеженою відповідальністю «Інпол» (ідентифікаційний код: 32344128, адреса: 03141, м. Київ, вул. Солом'янська, 33) зобов'язати повернути кошти в сумі 481 426,00 грн. (чотириста вісімдесят одна тисяча чотириста двадцять шість гривень), які отримані ним від Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» (ідентифікаційний код: 04713033, адреса: 01601, м. Київ, вул. Лисенка, 6).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інпол» (ідентифікаційний код: 32344128, адреса: 03141, м. Київ, вул. Солом'янська, 33) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, в дохід Державного бюджету України судові витрати - 1 073,00 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні). Видати наказ.

Відмовити заступнику прокурора міста Києва в клопотанні про забезпечення позову у справі № 5011-10/16182-2012.

Копію даного рішення направити відповідачу у справі № 5011-10/16182-2012.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 28.01.2013р.

Суддя О.В. Котков