Постанова

від 15.04.2013 по справі 5011-10/16182-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2013 р. Справа№ 5011-10/16182-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі Кобець М.О.

за участю представників:

від прокуратури: Карпенко Н.М. - старший прокурор відділу прокуратури м. Києва - посвідчення № 002740 від 05.09.2012 року;

від позивачів: 1) Стаценко О.Д. - представник за довіреністю від 26.10.2012 року;

2) Стаценко О.Д. - представник за довіреністю від 30.11.2013 року;

3) Ільчук О.С. - представник за довіреністю від 02.01.2013 року;

від відповідача: Мясоєдова С.В. - представник за довіреністю від 11.12.2012 року;

Мясоєдов В.І. - директор,

розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інпол»

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2013 року

у справі № 5011-10/16182-2012 (суддя Котков О.В.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі

1) Міністерства інфраструктури України

2) Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця»

3) Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інпол»

про визнання правочину недійсним та застосування двосторонньої реституції

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, Держаної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» та Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інпол» в якій просить суд:

- визнати недійсним з моменту укладення договір щодо надання інформаційних послуг при організації роботи (митного огляду вантажів) в зоні митного контролю станції Київ-Петрівка ДТГО «Південно-Західна залізниця» № 5 від 03 листопада 2003 року, з додатками №№ 1, 2 укладені між Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інпол»;

- застосувати двосторонню реституцію та повернути сторони у попередній стан, а саме зобов'язати Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця» повернути аналітично-інформаційні звіти Товариству з обмеженою відповідальністю «Інпол», а Товариство з обмеженою відповідальністю «Інпол» зобов'язати повернути кошти в сумі 481 426, 00 грн., які отримані ним від Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця».

Позовні вимоги мотивовані тим, що договір щодо надання інформаційних послуг при організації роботи (митного огляду вантажів) в зоні митного контролю станції Київ-Петрівка ДТГО «Південно-Західна залізниця» № 5 від 03 листопада 2003 року, з додатками № 1, 2, укладений між позивачем-3 та відповідачем всупереч положень ст. 203 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України, а відтак, відповідний правочин має бути визнаний судом недійсним, а його сторони зобов'язані повернути одна одній все одержане за вказаним господарським зобов'язанням.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2013 року у справі № 5011-10/16182-2012 позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та винести постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що суд першої інстанції при прийнятті рішення не врахував, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Інпол» виконало належним чином зобов'язання за оспорюваним договором. При цьому, при укладенні оспорюваного договору представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Інпол» Мясоєдов В.І. діяв у відповідності до чинного законодавства, що підтверджується постановою слідчого ОВС Генеральної прокуратури України від 22.12.2009 року відносно Мясоєдова В.І., якою кримінальну справу за фактом розкрадання грошових коштів у сумі 481 426, 00 грн. закрито за відсутності складів злочинів, передбачених ч.5 ст. 191, ч.2 ст. 364, ч.2 ст.366 Кримінального кодексу України.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інпол» по справі №5011-10/16182-2012 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Дідиченко М.А.

Розпорядженням в.о. голови Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2013 року сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі №5011-10/16182-2012 колегію суддів у складі Дідиченко М.А., Сітайло Л.Г., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2013 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інпол» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2013 року прийнято до свого провадження колегією суддів: Дідиченко М.А., Сітайло Л.Г., Пономаренко Є.Ю. та призначено до розгляду на 19.03.2013 року.

Представник відповідача у судовому засіданні 19.03.2013 року, підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив апеляційний суд рішення Господарського міста Києва від 24.01.2013 року скасувати, апеляційну скаргу - задовольнити.

Представник прокуратури міста Києва надав усні пояснення в яких заперечував проти апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники позивачів у судовому засіданні 19.03.2013 року проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У зв'язку із необхідністю повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду оголосила перерву до 02.04.2013 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2013 року, у зв'язку із перебуванням судді Сітайло Л.Г. у відпустці, справу № 5011-10/16182-2012 передано до розгляду колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. - головуюча, Пономаренко Є.Ю., Скрипка І.М.

У судовому засіданні 02.04.2013 року оголошено перерву до 15.04.2013 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2013 року, у зв'язку із перебуванням судді Скрипки І.М. на лікарняному, справу № 5011-10/16182-2012 передано до розгляду колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. - головуюча, Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Представники сторін у судовому засіданні 15.04.2013 року підтримали свої правові позиції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 03.11.2003 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інпол» в особі начальника станції Київ-петрівка Самойленка С.О. (надалі - замовник) та Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця» в особі директора Мясоєдова В.І. (надалі - виконавець) було укладено договір щодо надання інформаційних послуг при організації роботи (митного огляду вантажів) в зоні митного контролю станції Київ-Петрівка ДТГО «Південно-Західна залізниця» № 5 (надалі - договір).

Згідно із п.п. 1.1, 2.1 вказаного договору, замовник доручає, а виконавець зобов'язується надавати інформаційні послуги за завданням станції Київ-Петрівка з приводу організації роботи (митного огляду вантажів) в зоні митного контролю станції Київ-Петрівка ДТГО «Південно-Західна залізниця», а саме здійснити інформаційні дослідження за напрямками правоохоронної діяльності в митних органах; митної вартості; митних преференції; митних режимів; питань взаємодії юридичних осіб з митницею на прикладах російського законодавства; злочинів в митній сфері, а також надавати рекомендації щодо удосконалення напрямків з моменту підписання договору.

Відповідно до пунктів 3.1.1 і 3.1.2 договору, замовник зобов'язується надавати виконавцю наявну інформацію, яка необхідна для результативного проведення дослідження та прийняття від виконавця інформаційні послуги проведення інформаційних досліджень з приводу організації роботи (митного огляду вантажів) в зоні митного контролю станції Київ-Петрівка ДТГО «Південно-Західна залізниця» та в повному обсязі сплатити винагороду за її виконання.

У даному договорі передбачено, що розрахунки здійснюються замовником на розрахунковий рахунок виконавця протягом 10 днів з моменту підписання акту виконаних робіт, який є підставою для оплати (п. 4.1, 4.2 договору).

Пунктом 6.1 договору встановлено, що даний договір набирає чинності з дати підписання його сторонами, і діє до 03 листопада 2004 року.

В подальшому, між сторонами укладено додаток № 1 від 03.11.2003 року та додаток № 2 від 12.01.2004 року до договору, в яких пунктом 4 передбачено, що сума виконаних виконавцем робіт буде відображатись в актах виконаних робіт.

На виконання укладеного 03.11.2003 року між позивачем-3 та відповідачем договору, позивач-3, як замовник послуг, перерахував, на підставі виставлених рахунків, на користь відповідача, як виконавця послуг, грошові кошти у розмірі 481 426,00 грн., а відповідач, в свою чергу, надав послуги, що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) на вказану суму грошових коштів.

Окрім того, на підставі вищевказаного договору та актів здачі-прийняття робіт до нього виконавець передав замовнику чотири інформаційно-аналітичні звіти», а саме: інформаційно-аналітичний звіт «Питання взаємодії юридичних і фізичних осіб з митницею на прикладах Російського законодавства» обсягом 120 аркушів; інформаційно-аналітичний звіт «Митні преференції» обсягом 75 аркушів; інформаційно-аналітичний звіт «Митні режими» обсягом 68 аркушів; інформаційно-аналітичний звіт «Правоохоронна діяльність митних органів України» обсягом 66 аркушів.

Звертаючись до суду першої інстанції із позовними вимогами, позивач вказує, що спірний договір з додатками № 1, 2, укладений всупереч положень ст. 203 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України, а тому, вказаний правочин має бути визнаний судом недійсним з застосуванням передбачених чинним законодавством України наслідків щодо недійсності відповідного господарського зобов'язання.

Задовольняюючи позовні вимоги, суд першої інстанції до спірних правовідносин застосовував норми Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 року.

Однак, судом першої інстанції не взято до уваги, що приписами п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Приписами п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Пунктом 10 роз'яснення Вищого Арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02- 5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» визначено, що відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.

Таким чином, помилковим є висновок суду першої інстанції про застосування, при розгляді даного спору, правил Цивільного кодексу України, щодо порядку і наслідків визнання угод недійсними.

Виходячи з вищевикладеного, правовідносини між сторонами у даному спорі щодо порядку і наслідків визнання угоди, яка була укладена до 1 січня 2004 року (03.11.2003 року), недійсною, - регулюються за правилами Цивільного кодексу УРСР.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що та обставина, що Заступник прокурора міста Києва обгрунтував свої позовні вимоги нормами законодавста, які у відповілності до зазначеного вище не можливо застосовувати до даних спірних відносин, не може бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки статтею 82 ГПК України визначено, що при прийнятті рішення суд обирає правову норму що підлягає застосуванню до спірних відносин, а згідно роз'яснень наданих у постанові Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» посилання господарського суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Так, ст.41 ЦК Української РСР від 18.07.1963 року встановлено, що угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатостороніми (договори).

Відповідно статтею 4 до ЦК УРСР від 18.07.1963 року передбачено, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають зокрема з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій - з актів планування.

За своєю правовою природою спірні правовідносини є правовідносинами з надання послуг.

Оскільки в ЦК УРСР договір надання послуг окремо не виділявся, то у даному випадку до спірних правовідносин застосовуються положення глави 28 цього Кодексу, яка регулює підряд.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням іншої сторони (замовника) з її або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити виконану роботу (ст. 332 ЦК УРСР).

У відповідності до укладеного договору між позивачем-3 в особі Самойленка С.О. та відповідачем в особі Мясоєдова В.І., позивач-3, як замовник послуг, перерахував, на підставі виставлених рахунків, на користь відповідача, як виконавця послуг грошові кошти в розмірі 481 426, 00 грн., а відповідач, в свою чергу, виконав роботи по таких рахунках, що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) на вказану суму грошових коштів.

Відповідно до тверджень позивача, які зазначені в позовній заяві, звіти відповідачем написані з використанням митного законодавства Російської Федерації, митного режиму, його види і поняття не відповідають митному законодавству України і не можуть бути використані для навчання працівників станції Київ-Петрівка для організації їх роботі в зоні митного контролю.

Крім того, позивачем зазначено що Самойленко С.О. не мав достатніх повноважень на укладення договору, що підтверджується вироком Оболонського районного суду міста Києва від 22.11.2011 року.

Перевіривши обставини справи, суд першої інстанції прийшов до висновку про те що, обгрунтованими за викладених в позовній заяві підстав, є позовні вимоги про визнання недійсним з моменту укладення оспорюваного договору, оскільки у відповідності до ст 207 ЦК України та в силу ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, є встановленими певні дії про те, що Самойленко С.О. умисно порушив свої службові обов'язки щодо дотримання порядку укладання господарського договору № 5 від 03 листопада 2003 року, про умисне не узгодження Самойленко С.О. вказаного договору на засіданні робочої комісії станції Київ-Петрівка, що суперечить посадовій інструкції і «Положенням про порядок укладання господарських договорів, організацію їх обліку, реєстрацію та контролю виконання у ДТГО «Південно-Західна залізниця», а також відносного того, що Самойленко С.О. не вжив заходів до усунення всіх недоліків договору відповідно до вимог, що діють на залізниці, а саме, умисно не визначив у договорі конкретну характеристику, вигляд і обсяг інформаційних послуг, які будуть надаватися на станцію, строки виконання цих робіт та їх вартість, що, в цілому, призвело до укладання завідомо збиткового договору внаслідок чого ДТГО «Південно-Західна залізниця» зазнало матеріальних збитків у розмірі 481 426 грн.

При цьому, з рішення Господарського суду міста Києва вбачається, що правовою підставою для визнання правочину недійсним є підстави передбачені в ст. 207 ГК України.

В даному положенні зазначено, що господарське зобов'язання, яке:

- не відповідає вимогам закону,

- або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства,

- або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності),

може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При цьому, суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов'язує настання певних юридичних наслідків ( п.7 постанови пленум Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

З огляду на зазначене вище, місцевим судом не встановлено конкретної підстави з яким чинне законодавство повязує застосування наслідків у вигляді недійсності правочину, оскільки ст. 207 ЦК України містить альтернативні передумови визнання недійсним правочину.

Так, положення ч.1 ст. 207 ГК України, яке зазаначене судом першої інстанції, як підству для визнання недійсним спірного правочину узгоджуються з положеннями ст. 49 ЦК УРСР.

Відповідно до 49 ЦК УРСР, угода укладена з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами в доход держави стягується все одержане ним за угодою, в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї сторони все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Отже, при оцінці правочину на суперечність інтересам держави та суспільства, необхідною умовою для визнання оспорюваного договору недійсним є встановлення обставин, визначених ст.49 ЦК УРСР (чинного на момент укладення спірного договору), а саме укладення угоди, з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відтак, необхідними обставинами для визнання правочину недійсним на підставі згаданої вище статті є мета, яка, по-перше, має завідомо суперечити, тобто дана мета має виникнути у сторін до моменту укладення договору, а по-друге сторони до підписання оспорюваного договору повинні усвідомлювати протиправність даного договору на суперечність державним інтересам чи суспільним.

Так, відсутність хоча б однієї із згаданих вище умов не дає підстав стверджувати, що угода була укладена, з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено, що Самойленко С.О. не узгодив оспорюваний договір на засіданні робочої комісії станції Київ-Петрівка, чим порушив службові обов'язки щодо дотримання порядку укладання господарських договорів, забезпечення мінімальних витрат при організації роботи станції, що регулюються посадовою інструкцією і «Положенням про порядок укладання господарських договорів, організацію їх обліку, реєстрацію та контролю виконання у ДТГО «Південно-Західна залізниця», затвердженим 04.03.2003 року.

Крім того, не вжив заходів для усунення недоліків у договорі конкретну характеристику, вигляд і обсяг інформаційних послуг, які будуть надаватися на станцію, строки виконання цих робіт та їх вартість.

Як наслідок вказані дії призвели до укладення завідомо збиткового договору в результаті якого держава в особі ДТГО «Південно-Західна залізниця» зазнала матеріальних збитків у розмірі 481 426, 00 грн.

Проте, вищенаведені порушення, не характерезують оспорюваний договір, як такий, що укладений з метою, яка завідомо суперечить державним та суспільним інтересам, а як вбачається з матеріалів справи є наслідком недотримання порядку укладенння господарських договорів та не вжиття заходів по усуненню недоліків договору, і в свою чергу не містять ознак необхідних для визнання правочину недійсниим у відповідності до ст.49 ЦК УРСР.

Отже, в даному випадку не мета, яка завідомо суперечить інтересам держави та (або) суспільним інтересам спричинила збитки у розмірі 481 426 грн, а недотримання процедури укладення даного договору.

Крім того, позивачем в доводах позовоної заяви було також зазначено, що у відповідності до Митного кодексу, Самойленко С.О. повинен був звернутись за наданням інформаційних послуг до митнтх органів, а не укладати господарський договір про надання інформаційних послуг, за яким було надано можливість отримати прибуток відповідачу.

Відповідно до ст. 32 Митного кодексу України (чинного на момент укладення договору), митні органи, спеціалізовані митні установи та організації можуть надавати заінтересованим особам, у тому числі на платній основі, консультації з питань митної справи, а також тексти опублікованих нормативно-правових актів із зазначених питань. Порядок надання текстів нормативно-правових актів та консультацій з питань митної справи визначається законодавством України та цим Кодексом. Види консультацій, в тому числі платних, що можуть надаватися митними органами, а також розміри плати за їх надання встановлюються Кабінетом Міністрів України. Митного кодексу, який діяв на момент укладення спірного договору.

Згідно положення Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку платних послуг, що можуть надаватися митними органами» від 25 грудня 2002 року, встановлено перелік послуг, які можуть надаватись митними органами у відповідності до статті 32 Митного кодексу України, а саме надання: консультацій з питань митного законодавства та його застосування; консультацій митним брокерам і митним перевізникам з питань посередницької діяльності; текстів опублікованих нормативно-правових актів з питань митної справи; відомостей з ліцензійних реєстрів митних брокерів, митних перевізників, митних ліцензійних складів; копіювання документів, пов'язаних з митним оформленням товарів (робіт, послуг).

Однак, як вбачається із характеру наданих послуг, відповідач здійснив не консультаційні послуги з питань митного законодавства, а інформаційні дослідження за напрямками правоохоронної діяльності в митних органах; митної вартості; митних преференції; митних режимів; питань взаємодії юридичних осіб з митницею на прикладах російського законодавства; злочинів в митній сфері.

Як вбачається з аналізу наведеного вище, види інформаційних послуг, які були надані відповідачем, не передбаченні вищезазначеним положенням, як такі які можуть надаватися митними органами.

Отже, з огляду на зазначене, доводи позивача про те, що надані послуги відповідачем надаються митними органами на безоплатній основі є необґрунтованими.

Таким чином, вищенаведеним спростовується висновок суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, оскільки матеріалами справи не підтверджено наявність у сторін договору мети, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Із аналізу чинного на момент укладення оспорюваного договору законодавства вбачається, що договір може бути визнаний недійсним, якщо останній не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі -відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом (ст.48 ЦК УРСР від 18.07.1963 року).

Як вбачається з матеріалів справи належних та допустимих доказів на підтвердження того, що укладаючи оспорюваний договір, сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави суду не надано.

Щодо неузгодження Самойленком С.О. договору на засіданні робочої комісії станції Київ-Петрівка, то колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 03.09.2003 року начальник Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» Кривопішин О.М. уповноважив начальника станції Київ-Петрівка ДТГО «Південно-Західна залізниця» Самойленка С.О. на укладання від імені залізниці договору про надання інформаційних послуг при організації роботи (митного огляду вантажів) в зоні митного контролю станції Київ-Петрівка з ТОВ «Інпол», що підтверджується довіреністю № 491-НЮ від 03.09.2003 року.

Водночас, відповідно до п. 5.1.3. Положення «Про порядок укладання господарських договорів, організацію їх обліку реєстрацію та контролю виконання у ДТГО «Південно-Західна залізниця» встановлено, що для укладання договорів, що підписуються за довіреностями керівниками дирекцій, служб та підрозділів окремим наказом створюється робоча комісія під головуванням керівника, що підписує договір в складі 5 осіб, за участю відповідальних за договірний, ціновий, фінансовий та юридичний контроль та призначенням секретаря.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, позивачем-3 не надано суду жодних доказів, що при укладанні договору № 5 від 03.11.2003 року Самойленко С.О. створював робочу комісію, яка погодила укладання спірного договору.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що Самойленко С.О. уклав договір № 5 щодо надання інформаційних послуг при організації роботи (митного огляду вантажів) в зоні митного контролю станції Київ-Петрівка ДТГО «Південно-Західна залізниця» від 03.11.2003 року із перевищенням наданих повноважень.

Вказане також підтверджується вироком Оболонського районного суду міста Києва від 22.11.2011 року, відповідно до якого зазначено, що Самойленко С.О., 03.11.2003 року, зловживаючи службовим становищем, умисно порушив свої службові обов'язки щодо дотримання порядку укладання господарських договорів, забезпечення мінімальних витрат при організації роботи станції, що регулюються посадовою інструкцією і «Положенням про порядок укладання господарських договорів, організації їх обліку, реєстрацію та контролю виконання у ДТГО «Південно-Західна залізниця», затвердженим 04.03.2003 року, у клав з ТОВ «Інпол» договір № 5 щодо надання інформаційних послуг при організації роботи (митного огляду вантажів) в зоні митного контролю станції Київ-Петрівка ДТГО «Південно-Західна залізниця».

Згідно із ст. 63 ЦК УРСР угода, укладена від імені другої особи особою, неуповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК УРСР юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).

Із чинного законодавства на день укладення спірного договору вбачається, що доказом дійсності правочину є наступне схвалення правочину органом юридичної особи, який відповідно до установчих документів та закону уповноважений на укладення такого правочину.

Як вже було зазначено вище, відповідно до Положення «Про порядок укладання господарських договорів, організацію їх обліку реєстрацію та контролю виконання у ДТГО «Південно-Західна залізниця», укладення даного договору можливо за наявності погодження робочої групи позивача 3.

Так, колегія суддів приходить до висновку, для того щоб визнати правочин дійсним, шляхом його схвалення в подальшому, потрібно щоб таке схвалення було здійснено робочою групою.

Проте, в матеріалах справи не містяться докази, які б свідчили ані про створення робочої групи, ані про схвалення договору № 5 щодо надання інформаційних послуг при організації роботи (митного огляду вантажів) в зоні митного контролю станції Київ-Петрівка ДТГО «Південно-Західна залізниця» робочою групою позивача 3.

Як зазначалося вище, відповідно до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про визнання недійсним з моменту укладення договору щодо надання інформаційних послуг при організації роботи (митного огляду вантажів) в зоні митного контролю станції Київ-Петрівка ДТГО «Південно-Західна залізниця» № 5 від 03.11.2003 року з додатками № 1, 2 до нього.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення (п. 12 Постанови Пленуму ВГСУ № 7 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики застосування розділу XII ГПК України»).

Щодо вимог про застосування двосторонньої реституції та повернення сторін правочину у попередній стан, то колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 48 ЦК УРСР встановлено, що по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Отже, за загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР, наслідком укладення правочину, що не відповідає вимогам закону і визнається недійсним, є двостороння реституція.

Двостороння реституція полягає у тому, що кожна сторона недійсного правочину має повернути іншій стороні все, що вона одержала на виконання такого правочину, отже реституція має взаємний характер.

Як зазначалося вище, за своєю правовою природою спірний договір є договором з надання послуг.

Водночас, послуга - це діяльність, яка реалізується та споживається в процесі здійснення цієї діяльності.

При цьому, позивач просить суд застосувати двосторонню реституцію шляхом повернення ДТГО «Південно-Західна залізниця» ТОВ «Інпол» аналітично-інформаційних звітів, що за своєю природою не є реституцією, оскільки звіти вже є результатом діяльності щодо надання послуг, а не самою послугою.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2013 року підлягає скасуванню в частині застосування двосторонньої реституції, у зв'язку із тим, що у заявленому позивачем способі відсутня природа реституційного заходу, оскільки звіти є результатом та підтвердженням надання послуг, а не самою послугою. Тому даний захід у заявленому способі не дозволяє відповідачу реалізувати своє право щодо здійснення реституції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо застосування двосторонньої реституції.

Відповідно до ч. 4 ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Згідно із ч. ч. ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Беручи до уваги викладене, судовий збір покладається на позивача 3 пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інпол» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2013 року задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2013 року у справі № 5011-10/16182-2012- скасувати частково.

3. В задоволенні позовних вимог щодо застосування двосторонньої реституції шляхом зобов'язання Державного територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця» (ідентифікаційний код: 04713033, адреса: 01601, м. Київ, вул. Лисенка, 6) повернути аналітично-інформаційні звіти Товариству з обмеженою відповідальністю «Інпол» (ідентифікаційний код: 32344128, адреса: 03141, м. Київ, вул. Солом'янська, 33), а Товариству з обмеженою відповідальністю «Інпол» (ідентифікаційний код: 32344128, адреса: 03141, м. Київ, вул. Солом'янська, 33) повернути кошти в сумі 481 426,00 грн. (чотириста вісімдесят одна тисяча чотириста двадцять шість гривень), які отримані ним від Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» відмовити.

4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2013 року у справі № 5011-10/16182-2012 залишити без змін.

5. Стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» (01601, м. Київ, вул.. Лисенка, 6; код ЄДРПОУ 04713033) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інпол» (03141, м. Київ, вул. Солом'янська, 33; код ЄДРПОУ 32344128) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 4 814 (чотири тисячі вісімсот чотирнадцять) грн. 26 коп.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

7. Матеріали справи № 5011-10/16182-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Дідиченко М.А.

Судді Руденко М.А.

Пономаренко Є.Ю.