Постанова

від 30.01.2013 по справі 16/245-19/233

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2013 р. Справа № 16/245-19/233 Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Палій В.М.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фундамент" на Рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2012 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2012 р. у справі №16/245-19/233 господарського суду міста Києва

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Модуль і КО"

до проТовариства з обмеженою відповідальністю "Фундамент" стягнення 539 448,68 грн. за участю представників:

ТОВ "Модуль і КО" - Дунь В.В.;

ТОВ "Фундамент" - не з'явилися;

в с т а н о в и л а :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Модуль і КО" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом та просило суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фундамент" 539 448,68 грн., у т.ч. 425 561,60 грн. основної заборгованості, 86 389,00 грн. збитків від інфляції та 27 498,08 грн. процентів річних.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за умовами договорів підряду № 04/12-06 від 01.12.2006 р. та № 02/07-08 від 02.07.2008 р. в частині оплати виконаних робіт (т.1 а.с.4-8).

Відповідач у справі - ТОВ "Фундамент" у відзиві на позов проти задоволення заявлених вимог заперечував, посилаючись на те, що:

- заборгованість за виконані роботи становить 46 101,60 грн.;

- вимога щодо оплати виконаних робіт на виконання ч. 2 ст. 530 ЦК України позивачем не направлялась, а отже, строк оплати виконаних робіт не настав;

- умовою оплати виконаних робіт є перерахування замовником коштів відповідачу, відповідні кошти відповідачу не перераховувались, у зв'язку з чим відсутні підстави стверджувати про порушення відповідачем зобов'язання (т.2 а.с.37-41).

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.05.2011 р. позов задоволено повністю (т.1 а.с.70-71).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2011 р. рішення господарського суду міста Києва від 31.05.2011 р. скасовано, у задоволенні позову відмовлено повністю (т.1 а.с.144-149).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що умовою оплати виконаних робіт є перерахування замовником коштів відповідачу, відповідні кошти відповідачу не перераховувались, у зв'язку з чим відсутні підстави стверджувати про порушення відповідачем зобов'язання.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.11.2011 р. прийняті у справі судові акти скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для нового розгляду (т.1 а.с.178-182).

При цьому, суд касаційної інстанції зазначив про відсутність у матеріалах справи доказів виконання позивачем вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України, що є суттєвим для вирішення питання щодо настання строку оплати заборгованості відповідачем.

За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду міста Києва від 30.01.2012 р. позов задоволено повністю (т.2 а.с.95-100).

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідач не оплатив виконані та прийняті роботи у встановлений договором строк, допустивши заборгованість у розмірі 425 561,60 грн.;

- за порушення виконання грошових зобов'язань ст. 625 ЦК України встановлено відповідальність у вигляді зобов'язання сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, у зв'язку з чим вимоги позивача у цій частині мотивовані.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2011 р. рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2012 р. змінено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 417 561,60 грн. основної заборгованості, 86 389,00 грн. збитків від інфляції та 27 498,08 грн. процентів річних (т.3 а.с.51-59).

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення дійшов вірного висновку про суму основного боргу за двома договорами, що підлягає стягненню у сумі 417 561,60 грн., разом з тим, у резолютивній частині допустив арифметичну помилку, а саме, зазначивши суму основного боргу 425 561,60 грн., яка підлягає виправленню судом апеляційної інстанції.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ "Фундамент" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а справу передати до суду першої інстанції для нового розгляду.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права (т.3 а.с.158-161).

До розгляду поданої касаційної скарги по суті, ТОВ "Фундамент" направило клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги, посилаючись на неможливість участі у судовому засіданні свого повноважного представника, яке відхилено касаційною інстанцією з тих підстав, що: явка представників сторін в засідання касаційної інстанції не є обов'язковою і не визнана такою судом; у разі неможливості участі певного представника, відповідач не був позбавлений можливості уповноважити іншу особу на представництво його інтересів у засідання касаційної інстанції.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

01.12.2006 р. між сторонами у справі - ТОВ "Модуль і КО" і ТОВ "Фундамент" укладено договір підряду № 04/12-06, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання виконати у встановлений термін улаштування дослідних та анкерних буроін'єкційних паль, пальового поля з буроін'єкційних паль ПБ-1 секцій № № 2,3,4 згідно з проектною документацією при будівництві житлового комплексу в смт Гостомель Києво-Святошинського району Київської області, а відповідач - прийняти такі роботи та оплатити їх вартість.

02.07.2008 р. між сторонами у справі укладено договір підряду № 02/07-08, згідно умов якого позивач взяв на себе зобов'язання виконати у встановлений термін улаштування дослідних та анкерних буроін'єкційних паль, пальового поля з буроін'єкційних паль ПБ-1 та БП-1А згідно з проектною документацією при будівництві секційного житлового будинку багатоповерхової забудови з об'єктами соціальної сфери в межах вулиць М.Булгакова та Вишневої у м. Буча Київської області, а відповідач - прийняти такі роботи та оплатити їх вартість.

Укладені сторонами договори за своєю правовою природою вірно віднесені судами до договорів підряду.

Так, відповідно до ст. 837 ЦК України договором підряду є договір, відповідно до якого одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Зазначені договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача оплатити виконані позивачем роботи за договорами, а також застосування до нього відповідальності, встановленої ст. 625 ЦК України, за порушення такого зобов'язання.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами встановлено, що позивачем виконані роботи вартістю 1 115 561,60 грн., які здані ним та прийняті відповідачем без зауважень, про що підписано акти здачі-прийому виконаних робіт. Між тим, відповідач за виконані позивачем роботи розрахувався частково, сплативши 698 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до п. 3.2. договорів, оплата виконаних робіт здійснюється генпідрядником згідно акта КБ-2в, погодженого обома сторонами, за фактично виконані обсяги робіт з урахуванням перерахованого авансу.

При цьому, згідно п. 3.5. договорів, оплата виконаних робіт підряднику здійснюється генпідрядником при наявності відповідних коштів, перерахованих замовником.

В силу ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Отже, ч. 1 ст. 530 ЦК України визначає, що строк виконання зобов'язання може визначатись подією, яка неминуче настане.

Разом з тим, вказана норма не може бути застосована до спірних правовідносин, враховуючи, що подією є явище, що виникає незалежно від волі людей; а дією є життєвий факт, що є результатом свідомої, пов'язаної з волею, діяльності людей, які, у свою чергу, поділяються на правомірні, тобто такі, що відповідають правовим нормам, і неправомірні, які суперечать закону (правопорушення).

Фактично договір містить умову, відповідно до якої виконання зобов'язання з оплати коштів за виконані роботи пов'язано з дією особи, яка не є стороною такого договору.

Однак, за змістом ст. 511 ЦК України, зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 528 ЦК України, навіть у випадку покладення виконання обов'язку боржником на іншу особу, відповідальним за виконання зобов'язання залишається боржник, а не така особа.

Також, згідно ч. 2 ст. 838 ЦК України, генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на той факт, що сторонами не погоджений строк виконання зобов'язання щодо оплати виконаних робіт, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодилась апеляційна інстанція, дійшов правильного висновку про те, що оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати виконаних робіт у визначений строк, допустивши заборгованість у розмірі 417 561,60 грн., на направлену на його адресу претензію щодо оплати заборгованості не відреагував, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача основної заборгованості у вказаному розмірі є обгрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення судами факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, ними зроблено правильний висновок щодо задоволення вимог про стягнення процентів річних у розмірі 27 498,08 грн. та збитків від інфляції у розмірі 86 389,00 грн.

За таких обставин, підстави для зміни чи скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2012 р. відсутні.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2012 р. у справі № 16/245-19/233 господарського суду міста Києва залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фундамент" - без задоволення.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Васищак І.М.

Палій В.М.