Постанова

від 29.01.2013 по справі 48/339

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2013 р. Справа№ 48/339

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі Кобець М.О.

За участю представників:

від позивача - Кібець С.В. - представник за довіреністю від 05.09.2012 року;

від відповідачів - 1) Вінокурова Р.О. - представник за довіреністю від 01.03.2011 року;

2) не з'явились;

від третіх осіб - 1) Кібець С.В. - представник за довіреністю від 14.12.2010 року;

2) не з'явились;

3) не з'явились,

розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохелп»

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2012 року

у справі № 48/339 (головуючий суддя - Бойко Р.В.,

судді - Івченко А.М., Сташків Р.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алла»

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохелп»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Реверс - А»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1) Добровольна Надія Миколаївна

2) Закрите акціонерне товариство «Есма»

3) Товариство з обмеженою відповідальністю

«Експериментальна виробничо - будівельна фірма «ПСП»

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Алла» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохелп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Реверс - А» про визнання недійсним договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні між відповідачем 1 та відповідачем 2 договору купівлі-продажу нежилого будинку від 13.07.2009 року відповідач 1 не мав достатнього обсягу повноважень для продажу нежитлового будинку загальною площею: 164,60 кв. м., яке розміщене за адресою: м. Київ, бул. І. Лепсе, 26-А, у зв'язку із чим на думку позивача порушені його права, як орендаря зазначеного майна на підставі договору оренди від 01.06.2009 року, а отже позивач вказує на підстави щодо визнання договору купівлі-продажу нежилого будинку від 13.07.2009 року недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.09.2012 року по справі № 48/339 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилого будинку, укладений 13.07.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автохелп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Реверс-А», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тонконог О.Ю., зареєстрованого в реєстрі за №645.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Автохелп» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та припинити провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що власником спірної будівлі є фізична особа - Добровольна Надія Миколаївна, а не фізична особа - підприємець, а тому слід припинити провадження у справі на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України. Крім того, позовна заява подана особою, яка не мала права її подавати, оскільки її права не порушуються або не оспорюються відповідачами.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2012 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохелп» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2012 року прийнято до свого провадження колегією суддів: Сітайло Л.Г. (головуюча), Алданова С.О., Дикунська С.Я. та призначено до розгляду на 19.11.2012 року.

15.11.2012 року через відділ документального забезпечення суду представник позивача подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежилий будинок (літ. Б), розташований за адресою м. Київ, бул. І. Лепсе, 26-А та заборони ТОВ «Реверс-А», та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо розпорядження вказаним майном.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2012 року відкладено розгляд справи до 03.12.2012 року.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні 03.12.2012 року заявив про відкладення розгляду справи у зв'язку із неявкою представників відповідача 2 та третіх осіб 2 та 3.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 року відкладено розгляд справи до 25.12.2012 року.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні 25.12.2012 року підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача у судовому засіданні 25.12.2012 року заперечував проти апеляційної скарги, та просив рішення місцевого суду залишити без змін.

Представник відповідача 2 та представники третіх осіб у судове засідання 25.12.2012 року не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили.

У судовому засіданні 25.12.2012 року оголошено перерву до 26.12.2012 року.

Представниками позивача, відповідача 1 та третьої особи 1 у судовому засіданні 26.12.2012 року заявлено клопотання про продовження строку розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2012 року продовжено строк розгляду справи та відкладено розгляд до 14.01.2013 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2013 року відкладено розгляд справи до 17.01.2013 року.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду, у зв'язку із перебуванням суддів Сітайло Л.Г. у відпустці, Алданової С.О. на лікарняному та великою завантаженістю судді Дикунської С.Я., справу № 48/339 передано до розгляду колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. - головуюча, Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2013 року, справу № 48/339 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. - головуюча, Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А. та призначено розгляд справи на 29.01.2013 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2013 року виключено із складу учасників судового процесу, Приватного підприємця Добровольну Надію Миколаївну та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Добровольну Надію Миколаївну.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні 29.01.2013 року заявив про припинення провадження у справі, оскільки спір не підлягає розгляду в господарських судах, у зв'язку із тим, що до участі у справі залучена фізична особа.

Колегія суддів відхиляє дане клопотання про припинення провадження у справі враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 18 ГПК України до складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 21 ГПК сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Це правило встановлено лише для сторін в судовому процесі і не стосується третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Отже, такими особами можуть бути і громадяни, які не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Представник позивача у судовому засіданні 29.01.2013 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги та підтримав клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову.

Згідно зі ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ст. 67 ГПК України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Забезпечення позову застосовується судом, якщо невжиття цих заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Така позиція, зокрема, Вищого арбітражного суду України, викладена у Роз'ясненні від 23.08.1994 року № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову».

З наведених норм права вбачається, що забезпечення позову допускається у разі, якщо невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, при цьому обґрунтування та доведення цього покладається на сторону, яка заявила відповідне клопотання.

Однак, позивач не надав доказів того, що невжиття заходів утруднить або зробить неможливим виконання рішення, а тому колегія суддів відмовила у задоволенні клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову.

Представник відповідача 2 та представники третіх осіб 2 та 3 у судове засідання 29.01.2013 року не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Зазначена відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Дана позиція, також викладена в п.32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України».

Приймаючи до уваги наявність на ухвалі від 17.01.2013 року штампу канцелярії господарського суду про відправку процесуальних документів учасникам судового процесу, суд дійшов висновку про належне повідомлення сторін про час і місце розгляду справи.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що про дату та час судового засідання учасники апеляційного провадження були повідомлені належним чином, направленими на їх адресу копіями ухвали суду, а також те, що неявка представників сторін не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, колегія апеляційного господарського суду прийняла рішення про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача 2 та представників третіх осіб 2 та 3.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 13.07.2009 року між ТОВ «Автохелп» (продавець) та ТОВ «Реверс-А» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежилого будинку (надалі - договір).

Відповідно до п. 1 договору продавець продав, а покупець купив нежилий будинок (літера Б), розташований за адресою: м. Київ, бул. І.Лепсе, 26-А, що становить 27/100 частини цілого майнового комплексу, розташованого за адресою: м. Київ, бул. І.Лепсе, 26-А, загальна площа відчужуваного нежилого будинку становить 164,60 кв.м.

Пунктом 2 договору встановлено, що нежилий будинок, що продається, належить продавцю на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2009 р. №2/378, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 18.05.2009 р. у реєстровій книзі №190п-220, за реєстраційними номером 9519-п.

Згідно з п. 5 договору продавець стверджує, що нежилий будинок, який є предметом цього договору, на момент його укладення нікому іншому не проданий, не подарований, не відчужений іншим способом, не заставлений, в спорі і під забороною (арештом) не перебуває, прав щодо нього у третіх осіб не має.

На виконання умов договору, ТОВ «Автохелп» передало, а ТОВ «Реверс-А» отримало у власність нежитлову будівлю (літера Б), розташовану за адресою: м. Київ, бул. І.Лепсе, 26-А, що підтверджується актом приймання-передачі будівлі від 14.07.2009 року.

Як вбачається із матеріалів справи, у листопаді 2004 року ТОВ «Автохелп» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Есма» та ТОВ «Експериментальна виробничо-будівельна фірма «ПСП» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна №202 від 05.02.2001 р., укладений між ЗАТ «Есма» та ТОВ «Експериментальна виробничо-будівельна фірма «ПСП» в частині продажу будівлі СВЧ (ТВЧ) і дворового туалету загальною площею 158,60 кв.м. та будівлі прохідної площею 28,80 кв.м., що розташовані в м. Києві по бул. І.Лепсе, 26.

У ході розгляду справи Публічним акціонерним товариством «Есма» було подано зустрічний позов до ТОВ «Автохелп» про визнання відсутнім у ТОВ «Автохелп» права спільної сумісної власності на будівлю СВЧ (ТВЧ) та дворового туалету загальною площею 158,60 кв.м., будівлі прохідної площею 28,80 кв.м., що розташовані в м. Києві по бул. І.Лепсе, 26, та визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна №202 від 05.02.2001 року.

За наслідками розгляду наведених спорів Господарським судом міста Києва було прийнято рішення від 15.02.2012 року у справі №2/471-41/119-62/188, залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 16.07.2012 року, яким в задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічні позовні вимоги задоволено частково, визнано відсутнім у ТОВ «Автохелп» права спільної сумісної власності на будівлю СВЧ (ТВЧ) та дворового туалету загальною площею 158,60 кв.м., будівлі прохідної площею 28,80 кв.м., що розташовані в м. Києві по бул. І.Лепсе, 26.

Крім того, 18.05.2010 року Вищим господарським судом України було винесено постанову № 2/378, відповідно до якої скасоване рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2010 року, яким визнано право власності ТОВ «Автохелп» на цілісний майновий комплекс загальною площею 1535, 14 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, бул. Івана Лепсе, 26-а та на підставі якого був укладений договір купівлі-продажу нежилого будинку від 13.07.2009 року між ТОВ «Автохелп» та ТОВ «Реверс-А». Вказаною постановою, спарву № 2/378 направлено на новий розгляд.

Враховуючи зазначене, позивач звернувся до місцевого суду, оскільки вважає, що при укладенні договору купівлі-продажу нежилого будинку від 13.07.2009 року відповідач 1 не мав достатнього обсягу повноважень для продажу такого майна (не був його власником).

Колегією суддів встановлено, що 13.07.2009 року між ТОВ «Автохелп» (продавець) та ТОВ «Реверс-А» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежилого будинку (надалі - договір), відповідно до якого продавець продав, а покупець купив нежилий будинок (літера Б), розташований за адресою: м. Київ, бул. І.Лепсе, 26-А, що становить 27/100 частини цілого майнового комплексу, розташованого за адресою: м. Київ, бул. І.Лепсе, 26-А, загальна площа відчужуваного нежилого будинку становить 164,60 кв.м.

Пунктом 2 договору встановлено, що нежилий будинок, що продається, належить продавцю на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2009 р. №2/378, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 18.05.2009 р. у реєстровій книзі №190п-220, за реєстраційними номером 9519-п.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2009 року у справі № 2/378, визнано право власності ТОВ «Автохелп» на цілісний майновий комплекс загальною площею 615, 9 кв.м., розташований на земельній ділянці 0, 2432 га за адресою: м. Київ, бул. Івана Лепсе, 26-А. Зобов'язано КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна майна» здійснити державну реєстрацію права власності ТОВ «Автохелп» на цілісний майновий комплекс загальною площею 615, 9 кв.м., розташований на земельній ділянці 0, 2432 га за адресою: м. Київ, бул. Івана Лепсе, 26-А.

Однак, Постановою Вищого господарського суду України від 18.05.2010 року, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2009 року у справі № 2/378, а справу направлено на новий розгляд.

Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2009 року у справі № 2/378 не має жодних юридичних наслідків.

Як встановлено колегією суддів, на даний час рішення по вищевказаній справі не прийнято.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, 05.02.2001 року між ЗАТ «Есма» (продавець) та ТОВ «Експериментальна виробничо-будівельна фірма «ПСП» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна №202 від 05.02.2001 року, відповідно до п. 1.1 якого продавець продає, а покупець придбаває нерухоме майно, а саме належне продавцеві на праві власності нерухоме майно, що входить до складу майнового комплексу, розташованого за адресою: м. Київ, бул. І.Лепсе, 26 на умовах та в порядку, визначених договором.

Згідно додаткової угоди від 06.03.2011 року до договору купівлі-продажу нерухомого майна №202 від 05.02.2001 р. право власності на майновий комплекс, розташований у м. Києві за адресою: бульвар І.Лепсе, 26, що придбавається згідно договору, належить згідно Свідоцтва реєстраційного посвідчення Київського міського БТІ від 05.03.2001 р. та довідки-характеристики №425035 від 05.03.2011 року продавцеві, і переходить від продавця до покупця з моменту підписання акту прийому-передачі майнового комплексу, що придбавається згідно з договором.

20.03.2001 року на виконання умов договору купівлі-продажу нерухомого майна №202 від 05.02.2001 року ЗАТ «Есма» передало, а ТОВ «Експериментальна виробничо-будівельна фірма «ПСП» прийняло у власність нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Київ, бул. І.Лепсе, 26, що підтверджується актом прийому-передачі майнового комплексу, що придбавається згідно з договором купівлі-продажу нерухомого майна №№202 від 05.02.2001 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва 15.02.2012 року у справі №2/471-41/119-62/188, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 16.07.2012 року, у задоволенні позовних вимог ТОВ «Автохелп» про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна № 202 від 05.02.2001 року недійсним відмовлено, визнано відсутнім у ТОВ «Автохелп» права спільної сумісної власності на будівлю прохідної, будівлю колишнього дворового туалету, приміщення СВЧ, що розташовані за адресою: м. Київ, бул. І.Лепсе, 26.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Київ, бул. І.Лепсе, 26, до ТОВ «Автохелп» не переходило.

Водночас, 03.02.2004 року між ТОВ «Експериментальна виробничо-будівельна фірма «ПСП» (продавець) та Добровольною Надією Миколаївною (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень, згідно п. 1 якого продавець продав, а покупець купила належний продавцеві на праві колективної власності нежилі будівлі: приміщення термообробки (будівля ТВЧ та дворовий санвузол) літ. Б, склад (літ. К), що знаходяться за адресою: м. Київ, бул. І.Лепсе, 26.

Пунктом 4 договору купівлі-продажу від 03.02.2004 року, визначено, що право власності на нежитлове приміщення виникає у покупця з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього договору і права власності на куплені нежилі приміщення.

Договір купівлі-продажу від 03.02.2004 року посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевельовою В.М. та 06.02.2004 року зареєстрований в Київському міському БТІ в реєстрову книгу за реєстровим номером №727.

Таким чином, право власності на спірне майно відповідно до п. 4 договору купівлі-продажу від 03.02.2004 року та ст. 334 Цивільного кодексу України належить Добровольній Надії Миколаївні з 06.02.2004 року (момент проведення державної реєстрації).

Із наявної в матеріалах справи копії рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 27.05.2010 року у цивільній справі №2-1366-1/2010 за позовом Добровольної Надії Миколаївни до ТОВ «Автохелп» про звільнення приміщення та усунення перешкод у здійсненні права власності та за зустрічним позовом ТОВ «Автохелп» до Добровольної Надії Миколаївни про визнання договору недійсним вбачається, що Добровольна Надія Миколаївна правомірно набула права власності на нежилі будівлі: приміщення термообробки (будівля ТВЧ та дворовий санвузол), що знаходяться за адресою: м. Київ, бул. І.Лепсе, 26, та має право володіти, користуватися і розпоряджатися таким майном.

За змістом ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Таким чином, наведеним судовим рішенням встановлено право власності Добровольної Надії Миколаївни на спірне майно на момент укладення договору між ТОВ «Автохелп» та ТОВ «Реверс-А».

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 658 Цивільного кодексу України встановлено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

З огляду на викладені норми вбачається, що право на укладення договору купівлі-продажу майна має лише власник такого майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (абзац 5 пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року).

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

В той же час, як вбачається із матеріалів справи (зокрема, лист Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна №39638 (И-2011 від 22.08.2011 р.) первинна реєстрація права власності на цілісний майновий комплекс за адресою: м. Київ, бул. Лепсе, 26-А була проведена за ТОВ «Автохелп», а від ТОВ «Автохелп» право власності на вказану будівлю перейшло та зареєстроване за ТОВ «Реверс-А».

Відтак, відповідач 2 використовує оскаржуваний договір на підтвердження титулу власника спірного майна, яким в дійсності є Добровольна Надія Миколаївна, що свідчить про порушення її прав та законних інтересів відносно такого майна.

Таким чином, договір укладено особою, яка не мала права розпоряджатися спірним майном, що суперечить ст.ст. 316, 317, 658 Цивільного кодексу України та згідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, а тому колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав оскаржуваний договір купівлі-продажу недійсним.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

01.06.2009 року та 01.05.2012 року між Добровольною Надією Миколаївною (орендодавець) та ТОВ «Алла» (орендар) були укладені договори оренди, відповідно до п. 1.1 яких орендодавець передає, орендар приймає в тимчасове платне користування наступне майно: нежилу будівлю (літ. Б), розташовану за адресою: м. Київ, бул. І.Лепсе, 26, на умовах визначених цими договорами.

Згідно із п. 2.2 договорів оренди вступ орендаря до користування приміщенням наступає з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення, який є невід'ємною частиною цього договору.

Матеріалами справи (акти приймання-передачі до договорів оренди) підтверджується передання Добровольною Надією Миколаївною спірного приміщення в користування позивачеві.

Відповідно до ст. 398 Цивільного кодексу України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Отже, згідно умов договорів оренди позивач набув права володіння та користування майном - нежилою будівлею (літ. Б), розташованою за адресою: м. Київ, бул. І.Лепсе, 26.

Як зазначалося вище, вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена особою, якщо вона доведе порушення її прав вчиненням такого правочину.

Тобто, заявлення відповідного позову про недійсність правочину має бути зумовлене порушенням прав та законних інтересів особи внаслідок вчинення даного правочину.

Укладення спірного договору особою, якій не належало право власності на майно (ТОВ «Автохелп»), порушує права позивача як орендаря за договорами оренди від 01.06.2009 року та від 01.05.2012 року з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди.

Договори оренди від 01.06.2009 року та від 01.05.2012 року, укладені між Добровольною Надією Миколаївною та ТОВ «Алла», не містять положень заборони застосування до орендних правовідносин норм Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Права та обов'язки орендаря визначені, зокрема, положеннями ст. 285 Господарського кодексу України, ст. 777 Цивільного кодексу України, ст. 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

В той же час, крім положень законодавства права та обов'язки орендаря можуть визначатися договором, що укладається між орендарем та орендодавцем. Такі положення, користуючись принципом свободи договорів, сторони можуть врегульовувати на власний розсуд.

Пунктом 4.2 договорів оренди від 01.06.2009 року та від 01.05.2012 року визначені права орендаря, з яких: обладнати приміщення, що орендується, на власний розсуд (п.п. 4.2.2); встановлювати замки на вхідні двері, що орендуються, охоронну та протипожежну сигналізацію (п.п. 4.2.5), здійснювати перебудову, добудову та перепланування приміщення, що орендується та проводити при необхідності, викликаний потребами орендаря, його капітальний ремонт виключно за умови отримання письмової згоди орендодавця (п.п. 4.2.6); здавати приміщення в суборенду за умови отримання письмової згоди орендодавця (п.п. 4.2.7).

Суд відзначає, що укладення ТОВ «Автохелп» та ТОВ «Реверс-А» оспорюваного договору купівлі-продажу нежилого будинку перешкоджає позивачу користуватися своїми правами як орендаря такого приміщення у відповідності до умов п. 4.2 Договорів оренди та чинного законодавства України.

Згідно з частиною 1 статті 28 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, на рівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар може зажадати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач є заінтересованою особою в розумінні положень ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України та правомірно звернувся до суду про визнання недійсним правочину (договору), яким порушено його права та законні інтереси.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2012 року у справі № 48/339 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Крім того, колегія суддів, зазначає, що виключення третьої особи 1 у якості Приватного підприємця та залучення її у якості фізичної особи не тягне за собою скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вона фактично була залучена до участі у справі та могла приймати участь у справі.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохелп» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2012 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2012 року у справі № 48/339 - без змін.

3. Матеріали справи № 48/339 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Дідиченко М.А.

Судді Пономаренко Є.Ю.

Руденко М.А.