Постанова

від 30.11.2006 по справі 11/214-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

11/214-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

30 листопада 2006 р.                                                                                   № 11/214-06  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. –головуючого (доповідача), Грека Б.М., Стратієнко Л.В.,

за участю представників: позивача –Гілунг О.В.,

відповідача –

розглянувши касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Криворізький завод гірничого обладнання” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20 липня 2006 року та постанову Дніпропетровського  апеляційного  господарського  суду від 4 вересня 2006 року у справі за позовом Приватного підприємства “НВЦ–Лідер ” до Закритого акціонерного товариства “Криворізький завод гірничого обладнання” про стягнення 16 505,24 грн.,

ВСТАНОВИВ:

          У червні 2006 року позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача про стягнення 15 120 грн. вартості товару, 1 385, 24 грн. пені за несвоєчасну оплату поставленого товару.

          Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20 липня 2006 року (суддя Мельниченко І.Ф.) позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 15120 грн. основного боргу, судові витрати. В решті позову відмовлено.

          Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 4 вересня 2006 року рішення суду залишене без змін.

          Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач просить їх скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

          Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як правильно встановлено судами, 22 січня 2004 року між сторонами у справі був укладений договір №38.

         За умовами укладеного договору, позивач зобов'язався передати у власність  відповідача  товар, номенклатура, якість, кількість, ціна та умови поставки якого визначені в специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору, а відповідач - прийняти вказаний товар та оплатити його.

          На підставі  підписаної сторонами 3 листопада 2005 року специфікації №15, позивач зобов'язався поставити лінолеум в кількості 450 кв.м на загальну суму 15 120 грн.

          З матеріалів справи вбачається, що позивач поставив відповідачу вказаний товар на загальну суму 15 120 грн., а відповідач, прийнявши вказану продукцію, оплатив її частково.

          Згідно п.2.2 договору, відповідач здійснює оплату товару, зазначеного в специфікації, згідно рахунку, виставленого позивачем протягом 20 календарних днів з моменту отримання товару на склад відповідача.

          Відповідно до ч. ч. 1,2 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

          Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Тому, рішенням, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, місцевий суд обгрунтовано стягнув з відповідача основний борг в сумі 15 120 грн.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

На підставі ст.1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 року платник грошових коштів платить на користь отримувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, визначеному за згодою сторін, тобто узгодженому в договорі.

Як правильно встановлено судами при розгляді справи, умовами укладеного договору №38 не передбачена сплата пені за прострочку не виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи викладене, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, правомірно відмовив позивачеві в стягненні пені.

Суд вважає, що місцевий господарський суд у рішенні вірно застосував норми матеріального права і обгрунтовано визнав такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення суми основного боргу.

За таких обставин, судові рішення відповідають вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для їх зміни немає.

Керуючись  ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

                           П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20 липня 2006 року та постанову Дніпропетровського  апеляційного  господарського  суду від 4 вересня 2006 року залишити без змін, а касаційну скаргу  Закритого акціонерного товариства “Криворізький завод гірничого обладнання” – без задоволення.

Головуючий, суддя                                                    В.Дерепа

Судді                                                                            Б.Грек

                                                                                    Л.Стратієнко