Постанова

від 29.11.2006 по справі 39/300

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

39/300

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

29 листопада 2006 р.                                                                                   № 39/300  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

                                        Невдашенко Л.П. – головуючого,

Михайлюка М.В.,

Дунаєвської Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Київського об'єднання зовнішньоекономічних комерційних зв'язків “Ковекс”, м. Київ,  на постанову Київського апеляційного господарського суду від 5 вересня 2006 р. у справі № 39/300 Господарського суду міста Києва за позовом Закритого акціонерного товариства “Міжнародний виставковий центр”, м. Київ, до Приватного підприємства “Київське об'єднання зовнішньо-економічних комерційних зв'язків “Ковекс”, м. Київ, про стягнення 3 501 619,20 грн.,

за участю представників:

позивача –ЗАТ “Міжнародний виставковий центр” –Кушніренко І.О. (дов. від 01.06.2006 р); Неколяк А.В (дов. від 01.06.2006 р);

відповідача –ПП “Київське об'єднання зовнішньо-економічних комерційних зв'язків “Ковекс” –Кінскі Л.С. (дов. від 17.11.2006 р.);

встановив:

У вересні 2004 року позивач –Закрите акціонерне товариство “Міжнародний виставковий центр”, пред'явив у господарському суді позов до відповідача – Приватного підприємства “Київське об'єднання зовнішньо-економічних комерційних зв'язків “Ковекс” про стягнення 3 501 619,20 грн.

Вказував, що відповідно до договору оренди № 45-03 від 11.06.2003 р. укладеного між Закритим акціонерним товариством “Міжнародний виставковий центр” та Приватним підприємством “Київське об'єднання зовнішньо-економічних комерційних зв'язків “Ковекс”, позивач зобовязався надати, а відповідач прийняти в оренду виставкову площу у розмірі 10000 кв. м. у Міжнародному виставковому центрі на строк з 16 по 27 червня 2004 року та сплатити орендну плату у сумі 1 920 000 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо прийняття площі у встановлений термін, акту прийому-передачі площі не оформив і не підписав та не сплатив орендну плату.

Посилаючись на те, що відповідачем взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, позивач просить стягнути з відповідача 1 920 000 грн. збитків у вигляді неодержаного прибутку (втраченої вигоди); 1 536 000 грн. штрафу та 45 619,20 грн. пені за прострочення сплати орендних платежів.

До прийняття рішення у справі, позивач уточнив позовні вимоги та просить стягнути з відповідача 1 788 254,10 грн., з яких: 1 766 300,00 грн. збитків та 21 954,10 грн. пені, а також покласти на відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом цієї справи.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2006 р. (суддя Гумега О.В.) позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 1 766 300 грн. збитків, 1 700 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2006 р. (колегія суддів у складі: Моторного О.А. –головуючого, Алданової С.О., Кошіля В.В.) рішення господарського суду залишено без змін.

У касаційній скарзі Київське об'єднання зовнішньоекономічних комерційних зв'язків “Ковекс” просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2006 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2006 року у даній справі з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права та прийняти рішення яким відмовити у задоволені позову.

21.11.2006 року та 27.11.2006 року скаржником подані уточнення касаційних вимог та додаткові пояснення в яких просить рішення господарського суду та постанову апеляційного господарського суду у даній справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Вищого господарського суду України приймається 29 листопада 2006 року, оскільки в судовому засіданні 22 листопада 2006 року оголошувалось перерва у відповідності до ст. 77 ГПК України.

Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають  застосуванню до даних правовідносин.

Рішення місцевого та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Під час розгляду справи господарськими судами встановлено, що 11 червня 2003 року між Закритим акціонерним товариством "Міжнародний виставковий центр" (позивачем) і Приватним підприємством "Київське об'єднання зовнішньо-економічних комерційних зв'язків "Ковекс" (відповідачем) укладено договір оренди № 45-03, відповідно до п. 1.1. ст. 1 якого орендодавець (позивач) надає, а орендар (відповідач) приймає в тимчасове користування виставкову площу 10 000 кв.м у міжнародному виставковому центрі за адресою: Україна, м. Київ, пр-т. Броварський, 15 строком з 16 по 27 серпня 2004 року.

В пункті 4.5. ст. 4 договору сторони передбачили порядок здійснення розрахунків за виставкову площу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця за наступним графіком: за 1 місяць до початку монтажу виставки повинно бути перераховано 90% від загальної вартості оренди виставкової площі: решта суми з урахуванням додаткових послуг перераховується не пізніше трьох календарних днів після підписання акту виконаних робіт та послуг.

Пунктом 5.2. ст. 5 договору передбачено, що у випадку відмови орендаря від оренди або частки оренди виставкової площі після підписання даного договору за: 3 місяці до початку монтажу виставки - останній сплачує штраф у розмірі 20 % від вартості замовлення згідно з даним договором площі, 2 місяці до початку монтажу виставки - 40% від вартості замовленої за даним договором площі, 1 місяць до початку монтажу виставки - 80% від вартості замовленої згідно з даним договором площі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій відповідач не виконав свої зобов'язання перед позивачем щодо прийняття виставкової площі у встановлені терміни, оформлення і підписання акту прийому-передачі площі, оплати орендованої площі у встановленому розмірі і у встановлений термін.

Доказів повідомлення позивача про відмову від оренди виставкової площі у Міжнародному виставковому центрі відповідач суду не надав, що свідчить про односторонню відмову останнього від виконання зобов'язань за договором оренди.

При вирішення господарського спору, що виник між сторонами у справі, судами попередніх інстанцій вірно застосовані положення п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та Прикінцевих положень Господарського кодексу України, оскільки дані правовідносини виникли до набрання чинності вказаних кодексів та продовжують існувати на момент їх дії.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

За таких обставин суд першої та апеляційної інстанції обґрунтовано дійшли висновку, що в результаті односторонньої відмови відповідача від виконання своїх зобов'язань, позивачу завдано збитків у вигляді неодержаного прибутку (втраченої вигоди) в розмірі 1 766 300 грн.

При цьому суди виходили з того, що відповідно до частини 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч. 1 ст. 623 ЦК України).

Відповідно   до   ч.    1   ст.   224   Господарського   кодексу   України,   учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим, збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

У відповідності до ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, як вірно зазначено місцевим судом, збитки позивача полягають в тому, що внаслідок порушення відповідачем свого зобов'язання за договором: неприйняття наданих в оренду виставкових площ у встановлені терміни, позивач позбавлений права на отримання запланованого доходу за цим договором.

Відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 р. правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 01.01.2004 р., була встановлена інша відповідальність за такі порушення. Таким чином, щодо відповідальності за порушення умов договору, суд застосовує правила Цивільного кодексу Української РСР.

У відповідності із ст. 179 ЦК Української РСР, неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Пунктом 5.3. ст. 5 договору оренди № 45-03 від 11.06.2003 р. передбачено, що у разі прострочення сплати орендних платежів та платежів за додаткові послуги нараховується пеня за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент взаєморозрахунків.

Проте, в частині стягнення з відповідача пені на суму 21 954,10 грн., суд, цілком вірно вирішив, що ці нарахування є безпідставними, оскільки виставкова площа за договором оренди № 45-03 від 11 червня 2003 року відповідачем не була прийнята в оренду, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача як орендної плати так і пені за прострочення оплати орендних платежів та платежів за додаткові послуги.

З даними висновками місцевого та апеляційного судів повністю погоджується судова колегія Вищого господарського суду України, оскільки вони відповідають матеріалам справи, встановленим судами обставинам та вимогам закону.

Твердження касаційної скарги про те, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 5 вересня 2006 р. у справі № 39/300 прийнята при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та містить набір норм матеріального права, які не стосуються стягнення збитків, до уваги не беруться, оскільки не спростовують правильності висновків суду.

Посилання скаржника в касаційній скарзі та додаткових поясненнях на те, що приймаючи судові рішення господарські суди не досліджували питання, щодо розміру податків та додаткових витрат що закладені в ціну оренди та безпідставно включили їх до суми збитків, крім того суди без жодного обгрунтування стягнули збитки (упущену вигоду), оскільки при стягнені збитків судом не встановлено факту можливості отримання позивачем такого доходу не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини досліджені судами попередніх інстанцій у повному обсязі.

З зазначених підстав слід вважати необґрунтованими і посилання скаржника на неправильне застосування судами вимог норм матеріального та процесуального права.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань скаржника надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 1117 ГПК України, і тому до уваги не беруться.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київського об'єднання зовнішньоекономічних комерційних зв'язків “Ковекс” залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 5 вересня 2006 року у справі № 39/300 залишити без змін.

Головуючий:                                                               Л.П. Невдашенко

Судді:                                                                              М.В. Михайлюк

                                                                                        Н.Г. Дунаєвська