Постанова

від 05.02.2013 по справі 2а-16798/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 лютого 2013 року № 2а-16798/12/2670

Окружний адміністративний суд в складі судді Качура І.А., при секретарі Хрімлі К.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Атлетика Віва» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 23.03.2012р. №0001732312, №0001742312.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство «Атлетика Віва» (надалі по тексту також - Позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС (надалі по тексту також - Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 23.03.2012р. №0001732312, №0001742312.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що спірні рішення прийняті Відповідачем безпідставно з порушенням норм чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів його безпідставності та необґрунтованості.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, суд з підстав, визначених ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, прийшов до висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.

У період з 16.02.2012 по 17.02.2012 Відповідачем проведено документальну позапланову перевірку ПрАТ «Атлетика-Віва», за результатами якої складено Акт №190/23-12/35253793 від 24.02.2012 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПрАТ «Атлетика-Віва» (код за ЄДРПОУ 35253793) з питань дотримання вимог діючого законодавства в сфері оподаткування під час здійснення фінансово-господарських взаєморозрахунків з ПП «Беліал» (код за ЄДРПОУ 35509891) за період з 16.11.2007 по 30.09.2011».

Як слідує із Акту перевірки, в ході перевірки контролюючий орган дійшов до висновку про порушення Позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України 168/97-ВР від 03.04.1997р. «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податкового зобов'язання по ПДВ за грудень 2010 на загальну суму 71 666,67 грн., та пп.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України №283/97-ВР від 22.05.1997 «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за 4 квартал 2010 на загальну суму 89 583,00 грн.

На підставі Акта перевірки Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення:

- №0001732312 від 23.03.2012р., яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 111979,00 грн., у тому числі за основним платежем - 89583,00 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями - 22396,00 грн.

- №0001742312 від 23.03.2012р., яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 89584,00 грн., у тому числі за основним платежем - 71667,00 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями - 17917,00 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомлення-рішенням №0001732312 від 23.03.2012р. та №0001742312 від 23.03.2012р. Позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до Державної податкової служби у місті Києві.

Державна податкова служба у місті Києві рішенням №3417/10/12-114 від 08.06.2012р. залишила без змін податкове-повідомлення рішення №0001732312 від 23.03.2012р. та №0001742312 від 23.03.2012р.

Позивач звернувся з повторною скаргою до Державної податкової служби України, яка за наслідками розгляду скарги Позивача рішенням №578/0/61-12/10-2115(1112/0/71-12) від 20.08.2012р. залишила без змін податкове-повідомлення рішення №0001732312 від 23.03.2012р. та №0001742312 від 23.03.2012р.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки, в провадженні СВ Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві знаходиться кримінальна справа №10-25915 порушена щодо директора ТОВ «Група Технопарк ЛТД» за ознаками складу злочину передбаченого ч.5 ст.190 КК України, та за фактом фіктивного підприємництва передбаченого ч.2 ст.205 КК України. Перевіркою було встановлено, що основним контрагентом ТОВ «Група Технопарк ЛТД» в період часу з 28.09.2010р. по 11.05.2011 є ПП «Беліал» (код за ЄДРПОУ 35509891).

На підставі вищезгаданого Відповідач зробив висновок про те, що договір підряду №37 від 20.12.2010р., укладений між ПрАТ «Атлетика-віва» та ПП Беліал», є нікчемним, оскільки правочин суперечить моральним засадам суспільства та є таким, що укладений з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

Вказані в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися па відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину. а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

одночас, чинне законодавство України визначає, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевою самоврядування. їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідною органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мсти, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Meта юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено в ході судового розгляду справи фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ПП «Беліал» правочинів.

Таким чином, Відповідачем не доведено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у Позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, то не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Водночас, в ході судового розгляду справи підтверджено, що за договором Позивачем до перевірки були подані належним чином оформлені документи, щодо правовідносин з ПП «Беліал», зокрема: - податкову накладну №206737 від 24.12.2010 року на суму 80 000,00 грн., в тому числі ПДВ 13 333,33 грн.; - податкову накладну №206736 від 24.12.2010 року на суму 130 000,00 грн., в тому числі ПДВ 21 666,67 грн.; - податкову накладну №206738 від 24.12.2010 року на суму та 220 000,00 грн., в тому числі ПДВ 36 666,67 грн.

Дані суми були правомірно віднесені до складу валових витрат та податкового кредиту, з огляду про наступне.

Згідно з п. 5.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР 22.05.1997 p., валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР 03.04.1997 р., податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР 03.04.1997 р. податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою Ь подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР 03.04.1997р. не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів і послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону N 168/97-ВР, вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» №996 від 16.07.1999 року підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, які фіксують факти їх здійснення, є первинні документи.

Всі первинні документи оформлені належним чином, підписані уповноваженими особами та завірені печатками підприємств. Зауваження до первинних документів у перевіряючих відсутні.

Відповідно до інформації «Бази даних державної податкової служби платників ПДВ», розміщеної на офіційному сайті ДПС України, на момент оформлення податкових накладних за період, що перевірявся, ПП «Беліал» був зареєстрованим платником ПДВ, а отже мав спеціальну правосуб'єктність - передбачене законом право на складання податкових накладних згідно з п.7.2.4. п.7.2. Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР 03.04.1997 р.

Згідно з Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010р. порушення вказані в акті мають бути належним чином зафіксовані, об'єктивно та в повній мірі описані та підтверджені доказами: первинними документами або актами відмови у наданні первинних документів.

В Акті перевірки відсутні посилання на первинні документи, що підтверджують факт порушення, а також посилання на акти відмови у наданні первинних документів.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про те, що висновки акту перевірки щодо заниження Позивачем податкових зобов'язань за грудень 2010р. та заниження суми податку на прибуток за 4 квартал 2010р. є необґрунтованими, не підтверджуються належними та допустимими доказами, в силу чого спірні податкові повідомлення рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідач суду не надав.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст.69, 70, 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС №0001732312 від 23.03.2012р., яким Приватному акціонерному товариству «Атлетика-Віва» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 111979,00 грн., у тому числі за основним платежем - 89583,00 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями - 22396,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС №0001742312 від 23.03.2012р., яким Приватному акціонерному товариству «Атлетика-Віва» збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 89584,00 грн., у тому числі за основним платежем - 71667,00 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями - 17917,00 грн.

Зобов'язати управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 2015 грн. 69 коп. на користь Приватного акціонерного товариства «Атлетика-Віва» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур