Рішення

від 30.01.2013 по справі 38/174

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.01.13 р. Справа № 38/174

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Колесника Р.М., судді Чернової О.В., судді Зекунова Е.В.

при секретарі судового засідання Дороховій Т.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: публічного акціонерного товариства «Донецький заводобудівний комбінат», м.Донецьк

до відповідача: малого приватного підприємства «Будавтотехніка», м. Донецьк

про стягнення суми боргу по орендній платі згідно договору оренди № 45 в сумі 73299,54 гривень

Представники сторін:

Від позивача: Чуга І.В. за дов.

Від відповідача: Гнєдой А.Ю. за дов.

В судовому засіданні 03.11.11р. оголошувалась перерва до 07.11.11р.

Позивач, публічне акціонерне товариство «Донецький заводобудівний комбінат», м. Донецьк, звернувся до господарського суду з позовом до малого приватного підприємства «Будавтотехніка», м. Донецьк про стягнення заборгованості в розмірі 51771,73 гривень, штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання в розмірі 9590,53 гривень, індексу інфляції в розмірі 8490,56 гривень, 3% річних в розмірі 3446,72 гривень.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги невиконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором оренди № 45 від 30.12.2003р., в підтвердження заборгованості посилається на акт звіряння від 27.10.2009р., підписаний сторонами.

Заявою від 27.10.2011р. позивач зменшив розмір позовних вимог до 51771,73 гривень, а завою від 07.11.2011р. про збільшення розміру позовних вимог, фактично зменшив позовні вимоги до 59782,96 гривень. Водночас зазначені заяви не містять жодних посилань позивача щодо первісних позовних вимог про стягнення індексу інфляції та 3% річних. Отже наведені заяви не відповідають ознакам заяви про відмову від позову, визначеним ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, а тому вони розцінюються судом лише як заяви про зменшення розміру позовних вимог, в частині стягнення суми основного боргу, без зміни вимог про стягнення додаткових сум.

Клопотаннями від 20.02.2012 р. та від 15.05.2012р. позивач змінив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача 51771,73 гривень, штрафні санкції за порушення грошового зобов'язання в розмірі 9590,53 гривень, індекс інфляції в розмірі 8490,56 гривень, 3% річних в розмірі 3446,72 гривень.

Крім того, в наведених клопотаннях містяться і нові позовні вимоги, які не було заявлено у первісній редакції позовної заяви, а саме з'явилися вимоги про стягнення з відповідача санкцій за користування грошовими коштами в розмірі 4795,28 гривень, неустойки за користування чужим майном в розмірі 11729,70 гривень.

Судом зазначені вимоги не розглядаються оскільки з урахуванням положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначені вимоги не є збільшенням позовних вимог, у розумінні ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, а є новими позовними вимогами, які мають розглядатись у межах окремого позову.

Отже судом розглядаються вимоги саме в наступній редакції: стягнення заборгованості в розмірі 51771,73 гривень, штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання в розмірі 9590,53 гривень, індексу інфляції в розмірі 8490,56 гривень, 3% річних в розмірі 3446,72 гривень.

Відповідач проти позову заперечував, в перебігу розгляду справи надавав суду письмові пояснення та заперечення, в яких зазначав, що позовні вимоги не підлягають задоволенню оскільки наявний у справі акт звіряння не може розглядатися, як підстава вважати його зобов'язаним по відношенню до позивача саме за договором №18 від 23.02.2005 року, та вважає, що зобов'язання сторін повинні бути підтверджені первинними документами - накладними, рахунками тощо, розрахунок заборгованості відповідача ґрунтується на неправильному визначенні розміру орендної плати внаслідок безпідставного збільшення позивачем її розміру, позивачем пропущено строк позовної давності як в частині стягнення суми основного боргу так і в частині додаткових позовних вимог про стягнення пені інфляції та відсотків. В перебігу розгляду справи неодноразово заявляв, що в період на який вказує позивач, розрахунки сторін здійснювалися одночасно по трьом договорам оренди: №18 від 23.02.2005р., № 45 від 30.12.2003р. та б/н від 23.12.2003р, за якими позивач надавав спільні рахунки, які частково сплачувалися відповідачем, на підтвердження чого надав низку платіжних документів, податкових накладних та актів про залік зустрічних однорідних вимог, які, на його думку, підтверджують відсутність з його боку заборгованість за договором № 45 від 30.12.2003р.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 07.11.2011р. було призначено колегіальний розгляд справи.

Ухвалами суду від 06.12.2011р. та від 21.05.2012р. судом призначалися судові економічні експертизи проведення яких доручалося ТОВ «Фінансові системи бізнесу» та Донецькому НДІСЕ, які справи двічі повертали суду без проведення експертного дослідження через ненадання сторонами витребуваних експертами додаткових документів та через несплату вартості експертиз.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 06.09.2012р. справу було передано на повторний автоматичний розподіл, за наслідками якого, справа була передана судді Колеснику Р.М.

В судовому засіданні 30.01.2013р. позивачем був наданий новий розрахунок сум орендної плати з урахуванням індексації, довідка про розподілення сум часткової оплати, включаючи акти зарахування зустрічних однорідних вимог, довідку про суми заборгованості, акт звіряння станом на 28.12.2012р., складений та підписаний лише з боку позивача. Із наведених документів зокрема вбачається, що сума заборгованості становить більшу ніж сума позовних вимог позивача в частині стягнення основної суми, але оскільки відповідної заяви, у розумінні ст. 22 Господарського процесуального кодексу України суду не подавалося, наведені дані не впливають на розмір позовних вимог, розглядуваних судом, а, отже вони розглядаються у вищезазначеному розмірі.

Склад судової колегії не одноразово змінювався. Остаточно склад судової колегії змінився розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 20.12.2012р. Справа розглядалась у складі головуючого суді Колесника Р.М., суддів Зекунова Е.В., Чернової О.В.

Розгляд справи на підставі ст.69 Господарського процесуального кодексу України продовжувався. Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався. Розгляд справи на підставі ст.79 Господарського процесуального кодексу України зупинявся та поновлювався.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених в процесі розгляду справи, вислухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ

30.12.2003р. позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) був укладений договір оренди №45, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове користування кран КБ-403Б, надалі майно, та здійснює щомісячні платежі за користування майном на умовах даного договору.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що орендоване майно передається орендодавцем орендарю по акту приймання-передачі не пізніше 10 днів з моменту підписання даного договору. Акт приймання передачі є невід'ємною частиною даного договору. В акті зазначається стан майна на момент його передачі в оренду та його вартість.

В матеріалах справи наявний акт приймання-передачі від 30.12.2003р. підписаний обома сторонами та скріплений печатками обох підприємств.

Орендна плата визначається відповідно до калькуляції вартості оренди майна, узгодженої сторонами за договором та складає 1172,97 гривень в місяць з урахуванням ПДВ. В тому випадку якщо індекс інфляції бути перевищувати одновідсотковий рубіж з моменту укладання договору то вартість оренди коригується на індекс інфляції. Орендні платежі здійснюються орендарем на підставі даного договору та рахунків орендодавця щомісячно шляхом перерахування суми орендної плати на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 10 числа кожного місяця, наступного за звітним (п.п. 3.1., 3.2., 3.3. договору).

Строк оренди майна складає один рік з моменту підписання даного договору. По закінченню строку договору орендар повертає орендодавцю орендоване майно (п.п. 4.1., 4.2. договору).

Даний договір діє з моменту його підписання впродовж 5 років, проте в будь якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 10.1. договору).

Листом № 210 від 05.12.2008р. позивач просив відповідача в строк до 30.12.2008р. повернути майно відповідно до п.10.6 Договору. Докази надсилання зазначеного листа та отримання його відповідачем наявні в матеріалах справи.

Сторони склали акт прийому - передачі відповідно до якого відповідач здав, а позивач прийняв орендоване майно. Водночас даний акт не фіксує дати повернення майна.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що не підлягають задоволенню враховуючи наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором оренди.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями, Цивільним кодексом України та умовами договору оренди №45 від 30.12.2003р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Виходячи із змісту прав та обов'язків сторін, визначених договором оренди №45 від 30.12.2003р., його предмету, такий договір кваліфікується судом як договір найму (оренди). Як встановлено ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

П.п. 10.1 п.10 договору передбачено, що договір діє з моменту його підписання протягом п'яти років, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Частинами 2, 3 статті 291 Господарського кодексу України визначено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено у договорі.

Відповідно до п.п.4.1-4.2 Договору строк оренди майна складає п'ять років з моменту підписання цього договору. По закінченню строку договору орендар повертає орендодавцю орендоване майно.

Проте, статтею 764 Цивільного кодексу України унормовано, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк та на попередніх умовах, на який цей договір укладався, у випадку, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення можуть бути висловлені ним як до закінчення терміну дій договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення цього строку.

В матеріалах справи наявний лист позивача №210 від 05.12.2008р., яким останній просив відповідача в строк до 30.12.2008р. повернути майно відповідно до п.10.6 Договору, тобто позивач ще до спливу строку дії договору висловив заперечення проти його продовження, а, отже, договір є таким, що припинився 30.12.2008 року, тобто у строк, визначений договором.

З огляду на це доводи позивача про продовження строку дії договору на новий термін спростовуються матеріалами справи, а тому суд приходить до висновку про безпідставне нарахування відповідачу орендної плати починаючи з січня 2009 року.

Як вбачається із позовної заяви визначальним підтвердженням, на думку позивача, наявного боргу відповідача зі сплати орендної плати у межах зазначеного договору є акт звіряння взаємних розрахунків, підписаний сторонами 27.10.2009 року, наявний в матеріалах справи.

Водночас відповідач проти зазначених позовних вимог заперечує, в тому числі з підстав недостатньої доказової сили наявного у справі акту звіряння, та відсутності у нього заборгованості у визначеному ним розмірі, що зумовлює необхідність у власному встановленні судом обставин, що не визнаються сторонами, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів.

Надаючи належну оцінку доводам сторін щодо акту звіряння, як документу, що може бути доказом у справі та свідчити про наявну суму невиконаних зобов'язань, суд приходить до висновків, що чинним законодавством акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку.

У розумінні ст.ст. 9,10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами, договором, накладними, рахунками.

Ознаки первинних бухгалтерських документів наводяться у ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Первинні документи, це документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Поняття господарської операції наводиться у ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Отже, акт звірки взаєморозрахунків як зведений обліковий документ не належить до первинних документів бухгалтерської звітності. Такий акт є, по суті, документом, що містить зведені відомості про бухгалтерський облік здійснених операцій на підприємствах, однак не може вважатись належним доказом проведення цих операцій та наявності заборгованості у суб'єкта господарювання.

Тобто акт звірки ніяких господарський операцій не фіксує, отже первинним бухгалтерським документом бути не може, тобто не є достатнім та належним доказом виникнення у відповідача заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди №45 від 30.12.2003 року.

З урахуванням встановлених судом обставин справи, зокрема тих, що між сторонами одночасно існували правовідносини по трьох договорах оренди рухомого майна (№ 45 від 30.12.2003 року, № б/н від 23.12.2003 року, № 18 від 23.02.2005 року), розрахунки по яких проводилися позивачем одночасно (без здійснення конкретизації за яким саме договором здійснюється оплата) та приймалися відповідачем, суд ухвалами від 15.11.2012р., 03.12.2012р., 20.12.2012р., 15.01.2013р., зобов'язував позивача надати зведений акт звіряння взаєморозрахунків за цими трьома договорами, в якому відобразити: нарахування орендної плати по кожному з договорів, що укладені між сторонами, суми часткової оплати, здійснені відповідачем, включаючи акти зарахування зустрічних однорідних вимог із зазначенням договору, в рахунок оплати по якому такі платежі здійснені (відповідачу) та в рахунок оплати по якому віднесені (позивачу); визначити суму заборгованості по кожному з договорів, що укладено між сторонами з урахуванням часткової оплати; окремо від акту звіряння надати письмові пояснення з приводу того, в рахунок яких саме зобов'язань відповідача враховано суми заліку зустрічних однорідних вимог; письмові пояснення з приводу дати складання акту про повернення майна з оренди.

Позивачем зазначені вимоги в перебігу розгляду справи виконано не було, лише в судове засідання 30.01.2013 року позивач надав суду новий розрахунок сум орендної плати з урахуванням індексації, довідку про розподілення сум часткової оплати, включаючи акти зарахування зустрічних однорідних вимог, довідку про суми заборгованості, акт звіряння станом на 28.12.2012р., складений та підписаний лише з боку позивача.

Із наведених документів зокрема вбачається, що за розрахунками позивача сума заборгованості становить більшу ніж сума позовних вимог позивача в частині стягнення основної суми, при цьому позивач здійснює розрахунок суми заборгованості за один і той самий період. Жодних пояснень з приводу того за рахунок чого відбувається систематична зміна ним розміру основного боргу, позивач не наводить.

Так, з розрахунку та довідки про суму заборгованості позивача, наданого суду 30.01.2013 року вбачається, що розмір основної суми боргу становить 51771,89 гривень, коли як в позовній заяві було зазначено про 57771,73 гривень основного боргу, в заяві від 07.11.2011р.- 59782,96 гривень основного боргу, в заяві від 20.02.2012р. - 51771,73 гривень основного боргу.

При чому в жодній із наведених заяв позивачем в супереч вимог п. 5 ч. 2 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України не наведено обґрунтованого розрахунку стягуваних сум, а ті показники, що викладено у відповідних заявах жодним чином позивачем не коментуються та не обґрунтовуються, як не коментуються і постійні розбіжності у здійснюваних позивачем розрахунках, тим більше, що відповідачем з початку розгляду справи в суді жодних платежів на користь позивача не здійснювалося, отже сума основного боргу змінюватися не могла.

Як встановлено судом, мають значні відмінності і доводи позивача щодо отриманої ним часткової оплати суми боргу від відповідача, оскільки із розрахунку від 07.11.2011р. (т.1 а.с. 63) вбачається, що позивачем отримано часткову оплату на загальну суму 29963,66 гривень, а в розрахунку, наданому 30.01.2013 року зазначено про отримання від відповідача 41963,66 гривень у якості часткової оплати. Жодних пояснень з приводу зазначених розбіжностей позивач суду не надавав.

Позивач неодноразово в письмових поясненнях наголошував на тому, що отримував від відповідача часткові оплати в перебігу строку дії договору оренди №45 від 30.12.2003р., проте відомості, що надані позивачем суттєво відрізняються від відомостей, що надані відповідачем, а первинні документи щодо часткової оплати, або взагалі не надані, а ті, що наявні в матеріалах справи прямо свідчать про те, що відповідачем в рахунок погашення заборгованості по договору оренди №45 від 30.12.2003р. внесено суму, що значно перевищує розмір нарахування за ним таких оплат, отже суд позбавлений можливості надати належну оцінку доводам як позивача так і відповідача в цій частині.

Жодних клопотань про витребування доказів в порядку, передбаченому ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторонами не заявлялося.

Крім того як вбачається з пояснень позивача, що містяться в матеріалах справи, позивач щомісячно здійснював коригування розміру орендної плати на індекс інфляції, внаслідок чого, за його розрахунком, розмір орендної плати збільшився з 1172,97 гривень до 2009,92 гривень на місяць.

Водночас п.3.2. договору, який передбачає застосування сторонами певного індексного коригування не дає підстав для такого збільшення розміру орендної плати оскільки фактично не містить конкретної методики його застосування.

Зі змісту п.3.2. договору не можливо дійти висновку про те, в яких саме випадках застосовується коригування, перевищення якого саме однопроцентного рубежу, відносно якого періоду та у порівняні із яким періодом такий рубіж має визначатись не зазначено.

Для всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності відповідно до вимог закону, судом двічі призначалася судова економічна експертиза, з метою визначення наявності або відсутності у відповідача заборгованості перед позивачем за договором оренди №45 від 30.12.2003р. Ухвалою суду від 18.02.2012р. судом було зобов'язано позивача сплатити витрати пов'язані з проведенням судової економічної експертизи.

Проте експертизу не було проведено оскільки позивачем та відповідачем не було надано витребувані експертами додаткові документи та позивачем не були оплачені рахунки за проведення експертного дослідження.

Отже, суд, виконав усі вимоги закону щодо надання сторонам рівних можливостей у доведені суду своїх вимог та заперечень, всіма своїми діями сприяв всебічному, повному та об'єктивному розглядові справи, але приймаючи до уваги не визначеність сторонами за змістом п. 3.2 договору конкретного механізму застосування інфляційного коригування розміру орендної плати у зв'язку зі зміною індексу інфляції, неузгодженістю сум зарахування сторонами проведеного часткового погашення відповідачем суми боргу, фактичною відмовою сторін від проведення судової експертизи шляхом ігнорування вимог експерта та суду щодо надання додаткових документів та проведення оплати вартості таких експертиз, сторони фактично позбавили суд можливості здійснити власний розрахунок наявної заборгованості за договором оренди №45 від 30.12.2003р. чи дійти висновки взагалі про її наявність.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Шляхом дослідження всіх матеріалів справи, господарський суд дійшов висновку, що позивач не довів порушення своїх прав, та наявності у відповідача заборгованості за договором оренди №45 від 30.12.2003р., у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати покладаються на позивача відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 69, 77, 79, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову публічного акціонерного товариства «Донецький заводобудівний комбінат», м. Донецьк до малого приватного підприємства «Будавтотехніка», м. Донецьк про стягнення заборгованості в розмірі 51771,73 гривень, штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання в розмірі 9590,53 гривень, індексу інфляції в розмірі 8490,56 гривень, 3% річних в розмірі 3446,72 гривень згідно договору оренди №45 від 30.12.2003р, відмовити.

У судовому засіданні 30.01.2013р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 04.02.2013 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Головуючий суддя Колесник Р.М.

Суддя Зекунов Е.В.

Чернова О.В.