Ухвала

від 14.01.2013 по справі 2а/0270/1136/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" січня 2013 р. м. Київ К/9991/50779/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13.06.2012та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012

у справі № 2а/0270/1136/12

за позовом Приватного підприємства «Техноцукор»

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області

Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Техноцукор»звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.10.2011 № 0002262310 та № 0002272310, від 22.12.2011 № 0002792310, № 0002782310 та № 0002772310.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 13.06.2012, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ Вінницької області ДПС від 12.10.2011 № 0002262310 та № 0002272310, від 22.12.2011 № 0002792310, № 0002782310 та № 0002772310.

Вінницька об'єднана державна податкова інспекція Вінницької області Державної податкової служби подала касаційну скаргу, у відповідності до якої, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13.06.2012 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів відповідача заперечує та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, як законні та обґрунтовані.

Оскільки представники сторін у судове засідання касаційної інстанції 14.01.2013 не з'явились, справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Вінницької області Державної податкової служби на підставі направлень від 22.08.2011 за № 3042, № 3041/23, № 3040/23, № 3038/23, № 3039 була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 30.06.2011, за результатами якої складено Акт № 3828/2301/31601877 від 19.09.2011;

- за висновками податкового органу, викладеними в цьому акті перевірки, позивачем порушено:

а) пп.5.1, 5.3.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, ст.ст. 202, 203, 215, 216, 228 ЦК України, ст. 3, 5, 49, 55 ГК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 1 125 077,00 грн.

б) пп.7.4.4, п.7.4, ст.7, ст.3, 4, 6, 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.ст.185, 187, 188, ст.198, ст.200 Податкового кодексу України, а також ст.202, ст.203, ст.215, ст.216, ст.228 ЦК України, в результати чого занижено податок на додану вартість на суму 907 455,00 грн.

- за наслідками вказаної перевірки Вінницькою ОДПІ Вінницької області винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

а) № 0002262310 від 12.10.2011, яким позивачу збільшено суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 1 288 858,00 грн. (з яких: 1 106 994,00 грн. -основний платіж та 181 864,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції);

б) № 0002272310 від 12.10.2011, яким позивачу збільшено суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 057 130,00 грн. (з яких: 907 455,00 грн. -основний платіж та 149 645,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження вказаних рішень відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0002782310 від 22.12.2011, яким позивачу збільшено суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 1 288 857,00 грн. (з яких: 1 106 994,00 грн. -основний платіж та 181 863,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції);

- № 0002772310 від 22.12.2011, яким позивачу збільшено суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 057 128,00 грн. (з яких: 907 455,00 грн. -основний платіж та 149 673,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції);

- № 0002792310 від 22.12.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 7 293,00 грн.

Позиція податкового органу полягає у тому, що позивачем неправомірно сформовано валові витрати та податковий кредит з ПДВ по операціях з надання послуг по ремонту виробничих потужностей промислових підприємств та придбання металопродукції за період, що перевірявся, оскільки перевіркою встановлено, що господарські операції щодо виконання підрядних робіт між позивачем та ТОВ «Ін-Буд-Київ», ТОВ «РІП», ТОВ «СП «ЕТО», ТОВ «Будівельна компанія «Емпайр», ТОВ «Партнер Континент Холдинг», та господарські операції щодо придбання металопродукції ПВП «Промтрейд», ТОВ «СПКБ Енергомашпроект»не спричиняють реального настання правових наслідків і відповідно до п.п.1,2 ст.215, п.п. 1,5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»(який був чинним на момент проведення перевірки позивача) завданнями органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством; внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства; прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування; формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб; надання податкових консультацій; запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Частиною 1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»визначено, що державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України; подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Згідно п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України (що набрав чинності на час прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) органи державної податкової служби визначені контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Права органів державної податкової служби при виконанні покладених на них функцій визначені у ст.20 Податкового кодексу України.

Аналізуючи вищевказані норми, колегія суддів Вищого адміністративного суду України відзначає, що за змістом цих норм органи державної податкової служби, виходячи зі своїх завдань та функцій, у відносинах з платниками податків покликані, зокрема, перевіряти своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, правильність ведення податкового обліку тощо. Жодна норма податкового законодавства, яка діяла на момент перевірки позивача, не наділяла посадових осіб органів державної податкової служби правом давати правову оцінку договорам, які укладалися між суб'єктами господарювання. Тобто, посадові особи органу державної податкової служби, які здійснювали перевірку платника податку, не уповноважені визнавати ті чи інші угоди (правочини) нікчемними внаслідок дослідження суті цих договорів на предмет їх відповідності нормам чинного законодавства України.

Пунктами 5.1, 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ст.9 названого Закону).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до вимог пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківський рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку -день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

З 01.04.2011 склад витрат платника податку та порядок їх визнання встановлено статтею 138 Податкового кодексу України.

Зокрема, ст.138 ПК України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті, та інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Статтею 139 ПК України визначено виключний перелік витрат, які не включаються до складу витрат.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що основним видом діяльності позивача є надання послуг з ремонту виробничих потужностей промислових підприємств, та у разі недостатності власних ресурсів підприємство залучає для виконання цих робіт субпідрядників на підставі укладених договорів.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що позивачем (як замовником) належним чином виконано свої зобов'язання за договорами підряду, укладеними з ТОВ «Ін-Буд-Київ», ТОВ «РІП», ТОВ «СП «ЕТО», ТОВ «Будівельна компанія «Емпайр», ТОВ «Партнер Континент Холдинг», що оформлено відповідними первинними документами, які містять усі необхідні реквізити відповідно до вимог чинного податкового законодавства.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність обставин, які б відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України унеможливлювали формування позивачем валових витрат за даними господарськими операціями.

Згідно п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналогічні норми містяться також у Розділі V Податкового кодексу України, яким з 01 січня 2011 року врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

У відповідності зі ст.198 ПК України:

- право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (пункт 198.1);

- датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2);

- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3);

- якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (пункт 198.4);

- не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (п. 198.6).

Згідно пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 названого Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

В силу вимог пп.7.4.5 п.7.4 цієї ж статті названого Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Судами попередніх інстанцій досліджено питання щодо реальності вчинення спірних правочинів, досліджено умови їх виконання, і, за наявності доказів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій (а саме: договорів підряду, актів приймання виконаних підрядних робіт, податкових накладних, платіжних доручень) встановлено факт реального вчинення господарських операцій, за наслідками яких позивачем сформовано спірний податковий кредит, а також встановлено відсутність підстав для висновку про нікчемність цих договорів.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

Податковий орган не довів суду те, що усі досліджені судами первинні документи, складені за наслідками здійснення позивачем спірних господарських операцій, не відповідають дійсності, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та те, що договори укладено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Тому правильним та обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними, а відтак - підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що судами повно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надано їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13.06.2012 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний