Рішення

від 14.02.2013 по справі 5020-1342/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2013 року справа № 5020-1342/2012

За позовом Севастопольського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері (99011, м. Севастополь, вул. Вороніна, 11)

в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України

(01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14)

до регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (99008, м. Севастополь, пл. Повсталих, 6),

приватного підприємства "Агиса" (99011, м. Севастополь, вул. Гоголя, 20-А, кв. 53),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне підприємство "Придніпровська залізниця"(49602, м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 108) в особі відокремленого структурного підрозділу "Сімферопольське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" (95006, м. Сімферополь, Привокзальна площа, 5)

про визнання договору недійсним та зобов'язання повернути нерухоме майно

Суддя Плієва Н.Г.,

за участю:

прокурора - Почка А.А., посвідчення № 005826, від 25.09.2012;

представника відповідача (РВ ФДМ України в АРК та м. Севастополі) - Панна О.О., довіреність № 4 від 09.01.2013

представника відповідача (ПП "Агиса") - Давіденка В.П., довіреність б/н від 20.12.2012

представника третьої особи - Орловської - Джордж Т.М., довіреність № 75 від 01.01.2013

представник позивача - не з'явився

Суть спору:

Севастопольський прокурор з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України до регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, приватного підприємства "Агиса" про визнання договору № 1198 від 10.06.2011 недійсним та зобов'язання повернути нерухоме майно, що є предметом договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, та належить до державної власності, а саме - частину асфальтобетонного мощення площею 1000 кв.м відкритого вантажно - розвантажувального майданчика на ст. Севастополь - Товарний, розташовану за адресою: м. Севастополь, Камишове шосе, 17; частину будівлі прийомоздавачів (інв. № 0100154) загальною площею 80,6 кв.м., розташовану за адресою: м. Севастополь, Камишове шосе, 17/6.

Ухвалою суду від 03.12.2012 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та справу призначено до судового розгляду на 20.12.2012, крім того, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Державне підприємство "Придніпровська залізниця" в особі відокремленого структурного підрозділу "Сімферопольське будівельно-монтажне експлуатаційне управління".

Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою суду від 15.01.2013 продовжено строк розгляду справи на 15 днів - до 14.02.2013 та розгляд справи відкладено на 12.02.2013.

У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з викладених у позові підстав, наполягав на його задоволенні.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини нез'явлення суду не повідомив, вимоги ухвали суду щодо надання письмових пояснень по суті позову не виконав.

В той же час, представник позивача про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, його явка обов'язковою не визнавалась, а тому суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Міністерства інфраструктури України.

Представники відповідачів в ході розгляду справи заперечували проти позовних вимог, надали письмові відзиви на позов, вважають, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки асфальтобетонне мощення є спорудою, яка в свою чергу може бути об'єктом оренди.

Представник третьої особи також надав письмові пояснення щодо позову, вважає, що позовні вимоги прокурора не обґрунтовані.

12.02.2013 суд видалився до нарадчої кімнати для ухвалення рішення, вступну та резолютивну частини якого було оголошено 14.02.2013.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

10.06.2011 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - РВ ФДМ України в АРК та м. Севастополі, орендодавець) та приватним підприємством «Агиса» (орендар) було укладено договір № 1198 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності (далі - Договір).

У розділі 1 договору сторони визначили, що орендодавець передає, а орендар приймає в термінове платне користування об'єкти нерухомого майна:

- частину асфальтобетонного мощення площею 1000 кв.м. відкритого вантажно-розвантажувального майданчика на ст. Севастополь-Товарний, розташовану за адресою: м. Севастополь, Камишове шосе, 17 - з метою складування, перевантаження, зберігання вантажу;

- частину будівлі прийомоздавачів (інв. № 0100154) загальною площею 80,6 кв.м., розташовану за адресою: м. Севастополь, Камишове шосе 17/6 - з метою розміщення офісу і допоміжного приміщення.

Майно перебуває на балансі Відокремленого структурного підрозділу «Сімферопольське будівельно-монтажне експлуатаційне управління» ДП «Придніпровська залізниця».

Відповідно до положень розділу 2 Договору майно передається за актом приймання-передавання.

На думку прокурора, РВ ФДМ України в АРК та м. Севастополі не може бути орендодавцем нерухомого майна - частини будівлі прийомоздавачів площею 80,6 км. м в силу положень частини першої статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Крім того, частина асфальтобетонного мощення площею 1000 кв.м. не є нерухомим майном, а тому не може бути об'єктом оренди.

Зазначені обставини стали підставою для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах Міністерства інфраструктури України про визнання договору оренди недійсним.

Оцінивши докази за своїм внутрішні переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всі обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру" встановлено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Однією з форм представництва є звернення до суду з відповідними позовами.

Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Аналогічно, згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.

У рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій. Прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно формулює, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Також, у пункті 2 резолютивної частини цього рішення вказано, що під поняттям „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", визначеним в частині другій статті 2 ГПК України, слід розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до положення «Про міністерство транспорту та зв'язку України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 06.06.2006, № 789 Міністерство транспорту та зв'язку України (Мінтрансзв'язку) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінтрансзв'язку є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового транспорту та у сфері використання повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України.

Мінтрансзв'язку відповідно до покладених на нього завдань: здійснює державне управління в галузі транспорту, у сфері використання і обслуговування повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України; виконує відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління; приймає у встановленому законодавством порядку рішення щодо утворення, реорганізації та ліквідації підприємств, які належать до сфери його управління; забезпечує ефективне використання державного майна підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери його управління.

Статтею 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» визначено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань: ведуть облік об'єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів; надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі; виконують інші передбачені законодавством функції з управління об'єктами державної власності.

Наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 05.02.2008, № 123 "Про ведення обліку майна і земельних ділянок, що знаходяться на балансах та у користуванні підприємств, установ і організацій, що входять до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України" з метою забезпечення захисту майнових інтересів держави, здійснення належного обліку державного майна підприємств, установ та організацій, що входять до сфери управління Мінтрансзв'язку, майна відкритих акціонерних товариств, 100 % акцій яких знаходиться у державній власності в управлінні Мінтрансзв'язку, а також земельних ділянок, що знаходяться у їх користуванні, керуючись Програмою діяльності Уряду "Український прорив: для людей, а не для політиків", встановлено, що обліку підлягають об'єкти нерухомості, повітряні судна і авіадвигуни, морські судна, судна внутрішнього та змішаного плавання, портальні крани, автомобільний транспорт, рухомий склад залізничного транспорту, об'єкти незавершеного будівництва, земельні ділянки.

Указом Президента України від 09.12.2010, № 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" створено Міністерство інфраструктури України, яке є правонаступником Міністерства транспорту та зв'язку України, отже органом - уповноваженим державною здійснювати функції власника майна та земель транспорту, реалізовувати повноваження держави щодо управління об'єктами нерухомості та землями транспорту, а тому прокурором вірно визначено орган, на захист прав якого подано позов до суду.

Спірні правовідносини виникли внаслідок укладення між відповідачами у справі договору оренди, об'єктами оренди за яким є частина асфальтобетонного мощення та частина будівлі прийомоздавачів.

Щодо доводів прокурора стосовно відсутності у РВ ФДМ України в АРК та м. Севастополі повноважень на передачу в оренду частини приміщень площею 80,6 кв.м. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва є орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук. Державні підприємства можуть бути орендодавцями лише щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 м на одне підприємство.

Щоб стати орендодавцем нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв.м., підприємство повинно одержати дозвіл ФДМУ, його регіонального відділення, представництва.

Згідно з частиною першою статті 287 Господарського кодексу України, орендодавцями щодо державного та комунального майна є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом.

Як вбачається з довідки КП «БТІ і ДРОНМ» Севастопольської міської Ради № 4516 від 18.04.2012 за адресою Камишове шосе, 17 зареєстровано право власності на будівлю прийомоздавачів (№ 17/6) за державою України в особі Міністерства транспорту та зв'язку (а.с.31).

Суд дійшов висновку, щодо помилковості доводів прокурора про відсутність у РФ ФДМ України в АРК та м. Севастополі права на передачу в оренду частини будівлі прийомоздавачів площею 80,6 кв.м., оскільки будівля прийомоздавачів є нерухомим майном та здача нерухомого майна, що перебуває у державній власності віднесено до повноважень Фонду державного майна України, його регіональних відділень. З урахуванням наведеного суд відмовляє в задоволенні позову в частині визнання договору оренди недійсним щодо передачі в оренду частини будівлі прийомоздавачів площею 80,6 кв м. та зобов'язанні повернути це приміщення.

Щодо передачі в оренду частини асфальтобетонного мощення площею 1000 кв.м. суд виходить з того, що перш за все необхідно з'ясувати, чи є вказаний об'єкт оренди нерухомим майном.

За приписами статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Відповідно до приписів статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень". За приписами статті 2 названого Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому, за визначенням наведеним у цій статті Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень", нерухоме майно це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Відповідно до приписів статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень" (в редакції, чинній на час укладання спірного договору) у Державному реєстрі прав реєструються права на такі об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення: 1) житлові будинки; 2) квартири; 3) будівлі, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо; 4) споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій; 5) приміщення - частини внутрішнього об'єму житлових будинків, будівель, квартир, обмежені будівельними елементами.

Разом з цим, пунктом 1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 №7/5 (яке діяло на час укладення договору) визначено, що не підлягають державній реєстрації право власності та інші речові права на тимчасові споруди.

В пункті 2.2. «Асфальтобетонне покриття» Наказу Мін'юсту України №660/5 від 14.04.2009 «Про затвердження Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації» вказане наступне.

В законодавчих актах відсутнє визначення асфальтобетонного покриття, міститься воно лише в Інструкції із складання звітності за формою № 1-ДГ «Звіт про наявність автомобільних доріг загального користування та їх благоустрій», затвердженої наказом Державної служби автомобільних доріг від 19 липня 2006 року № 284 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції 3 серпня 2006 року за N 930/12804) (далі - Інструкція).

Так, Інструкція розглядає асфальтобетонне покриття як одне із типів дорожнього покриття. А саме, асфальтобетонне покриття - це удосконалене покриття капітального типу, яке збудовано з ущільнених асфальтобетонних сумішей (гарячих, теплих) (розділ 4 Інструкції).

Слід зазначити, що аналіз нормативно-правових актів різної юридичної сили свідчить, що асфальтобетонне покриття використовується як складова об'єктів, які мають різне функціональне призначення, зокрема - як складова дорожнього покриття, тротуару, тощо. Так, за Законом України «Про автомобільні дороги» дорожнє покриття - це укріплені верхні шари дороги, що сприймають навантаження від транспортних засобів (стаття 1).

Тобто, асфальтобетонне покриття - це верхній шар землі з твердим покриттям, яке впливає на довговічність, зокрема, дороги. Отже, виходячи з юридичної природи асфальтобетонного покриття, та виходячи з ознак нерухомого майна, воно не є нерухомим майном.

Крім того, слід зазначити, що таку позицію поділяє і Інститут держави і права ім. В. М. Корецького, які у висновку зазначають, що асфальтне покриття не можна віднести до об'єктів нерухомості, воно належить до об'єктів благоустрою, тобто є типом покриття доріг і тротуарів, а не окремим об'єктом нерухомого майна. Також у висновку зазначено, що даний об'єкт не відповідає головним ознакам нерухомості, а основним його призначенням є допоміжне обладнання відповідної частини земельної ділянки (дороги, тротуару) з метою задоволення потреб населення у покращенні можливостей її експлуатації за призначенням.

Вищий господарський суд України в своїх постановах від 06.10.2011 у справі №23/23пд/2011, від 21.01.2010 у справі №16/1035, від 18.02.2009 у справі №2-13/17455-2007, від 02.07.2009 у справі 2-30/14690-2007 також висловлює правову позицію про те, що асфальтобетонне покриття не є окремим об'єктом нерухомості.

Згідно статті 79 Земельного Кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Суд виходить з того, що асфальтобетонне покриття є поліпшенням земельної ділянки, яке неможливо відокремити, влаштування такого покриття призводить з зміни експлуатаційних характеристик поверхневого шару земельної ділянки.

Виходячи з викладеного, окрема передача асфальтобетонного покриття в оренду будь-якій особі без передачі цій особі відповідної земельної ділянки є неможливою.

Відповідно до статті другої Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним Кодексом України, Цивільним Кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Так, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про оренду землі" орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Частиною першої статті 6 згаданого закону визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом (стаття 15 Закону України "Про оренду землі".

За частиною першою статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Отже, зазначеними нормами матеріального права встановлено, що набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності та передача в оренду таких земельних ділянок здійснюються на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу.

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За удаваним правочином (ст. 235 ЦК ) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають із змісту правочину (п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що при передачі в оренду частини асфальтобетонного мощення в оренду фактично було передано земельну ділянку, а тому договір оренди в цій частині є удаваним правочиним та підлягає визнанню недійсним. Суд вважає, що РВ ФДМ України в АРК та м. Севастополі не мало достатнього обсягу цивільної дієздатності при укладенні договору оренди в частині передачі в оренду асфальтобетонного мощення.

Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Таким чином, вимога про зобов'язання приватне підприємство «Агиса» повернути державі в особі Міністерства інфраструктури України частину асфальтобетонного мощення площею 1000 кв.м. відкритого вантажно-розвантажувального майданчика на ст. Севастополь-Товарний, розташованої за адресою м. Севастополь, Камишове шосе, 17 за актом приймання-передачі також є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Враховуючи, що прокурор від сплати судового збору звільнений, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір з відповідачів у справі в рівному розмірі - по 536,50 грн з кожного.

На підставі наведеного, керуючись статтями 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ.

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір оренди № 1198 індивідуально визначеного нерухомого майна, що нежить до державної власності від 10.06.2011, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (ідентифікаційний код 20677058, 99008, м. Севастополь, пл. Повсталих, 6) і приватним підприємством "Агиса"(ідентифікаційний код 31464590, 99011, м. Севастополь, вул. Гоголя 20-А кв. 53) в частині передачі в термінове платне користування частини асфальтобетонного мощення площею 1000 кв.м. відкритого вантажно-розвантажувального майданчика на ст. Севастополь-Товарний, розташованої за адресою м. Севастополь, Камишове шосе, 17.

Зобов'язати приватне підприємство "Агиса" (ідентифікаційний код 31464590, 99011, м. Севастополь, вул. Гоголя 20-А кв. 53) повернути державі в особі Міністерства інфраструктури України (ідентифікаційний код 37472062, 01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14) частину асфальтобетонного мощення площею 1000 кв.м. відкритого вантажно-розвантажувального майданчика на ст. Севастополь-Товарний, розташовану за адресою м. Севастополь, Камишове шосе, 17 за актом приймання-передачі.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (ідентифікаційний код 20677058, 99008, м. Севастополь, пл. Повсталих, 6, відомості щодо рахунків відсутні) в доход державного бюджету (одержувач - державний бюджет м. Севастополя, ЄДРПОУ 38022717, Банк одержувача: ГУ ДКСУ у місті Севастополі, МФО 824509, р/р 31215206783001, код бюджетної класифікації 22030001) судовий збір у розмірі 536,50 грн (п'ятсот тридцять шість гривень 50 коп).

Стягнути з приватного підприємства "Агиса" (ідентифікаційний код 31464590, 99011, м. Севастополь, вул. Гоголя 20-А кв. 53, відомості щодо рахунків відсутні) в доход державного бюджету (одержувач - державний бюджет м. Севастополя, ЄДРПОУ 38022717, Банк одержувача: ГУ ДКСУ у місті Севастополі, МФО 824509, р/р 31215206783001, код бюджетної класифікації 22030001) судовий збір у розмірі 536,50 грн (п'ятсот тридцять шість гривень 50 коп).

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 19.02.2013.

Суддя Н.Г. Плієва

Розсилка:

1. Севастопольська прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері (99011, м. Севастополь, вул. Вороніна, 11) простим

2. Міністерство інфраструктури України

(01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14) - рекомендованим з повідомоленням

3. Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (99008, м. Севастополь, пл. Повсталих, 6) - простим

4. Приватне підприємство "Агиса"

(99011, м. Севастополь, вул. Гоголя, 20-А, кв. 53) - простим

5. Державне підприємство "Придніпровська залізниця"в особі відокремленого структурного підрозділу "Сімферопольське будівельно-монтажне експлуатаційне управління"

(95006, м. Сімферополь, Привокзальна площа, 5) простим

6. Прокуратура м. Севастополя

(99011, вул. Павліченко, 1) - простим