Постанова

від 17.07.2013 по справі 5020-1342/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2013 року Справа № 5020-1342/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Козир Т.П. суддівГольцової Л.А. (доповідач) Іванової Л.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника прокурора міста Севастополя на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 18.04.2013 у справі№ 5020-1342/2012 господарського судуміста Севастополя за позовомСевастопольського прокурора з нагляду за додержанням законів в транспортній сфері в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України до 1. Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі; 2. Приватного підприємства "Агиса" третя особаДержавне підприємство "Придніпровська залізниця" в особі відокремленого структурного підрозділу "Сімферопольське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" Державного підприємства "Придніпровська залізниця" провизнання договору недійсним та зобов'язання повернути нерухоме майно за участю представників сторін:

позивача: Лозовський О.М., дов. від 30.05.2013;

відповідача 1: Жаворонко Д.С., дов. від 26.06.2013;

відповідача 2: Давиденко В.П., дов. від 08.07.2013;

третьої особи: Шуба Я.С., дов. від 01.01.2013;

прокурора: Романов Р.О., прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посв. №014714 від 21.01.2013;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Севастополя від 14.02.2013 у справі № 5020-1342/2012 (суддя Плієва Н.Г.) позов задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди № 1198 індивідуально визначеного нерухомого майна, що нежить до державної власності від 10.06.2011, укладений між РВ ФДМУ в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі і ПП "Агиса" в частині передачі в термінове платне користування частини асфальтобетонного мощення площею 1000 кв.м. відкритого вантажно-розвантажувального майданчика на ст.Севастополь-Товарний, розташованої за адресою м. Севастополь, Камишове шосе, 17. Зобов'язано ПП "Агиса" повернути державі в особі Міністерства інфраструктури України частину асфальтобетонного мощення площею 1000 кв.м. відкритого вантажно-розвантажувального майданчика на ст. Севастополь-Товарний, розташовану за адресою: м.Севастополь, Камишове шосе, 17 за актом приймання-передачі. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.04.2013 у справі № 5020-1342/2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Воронцова Н.В., судді - Проценко О.І., Котлярова О.Л.) рішення Господарського суду міста Севастополя від 14.02.2013 у справі № 5020-1342/2012 в частині задоволення позову скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди №1198 індивідуально визначеного нерухомого майна, що нежить до державної власності від 10.06.2011, укладений між РВ ФДМУ в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі і ПП "Агиса" в частині передачі в термінове платне користування частини асфальтобетонного мощення площею 1000 кв.м. відкритого вантажно-розвантажувального майданчика на ст.Севастополь-Товарний, розташованої за адресою м. Севастополь, Камишове шосе, 17 та про зобов'язання ПП "Агиса" повернути державі в особі Міністерства інфраструктури України частину асфальтобетонного мощення площею 1000 кв.м. відкритого вантажно-розвантажувального майданчика на ст. Севастополь-Товарний, розташовану за адресою: м. Севастополь, Камишове шосе, 17 за актом приймання-передачі. В іншій частині рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Перший заступник прокурора міста Севастополя звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, прокурор послався на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права.

Від позивача, відповідачів 1, 2 відзиви на касаційну скаргу не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуване судове рішення.

Від третьої особи надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняте у даній справі судове рішення залишити без змін.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між РВ ФДМУ в АРК та м. Севастополі (Орендодавець) та ПП "Агиса" (Орендар) 10.06.2011 укладено договір оренди № 1198 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності, за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в термінове платне користування об'єкти нерухомого майна:

- частину асфальтобетонного мощення площею 1000 кв.м. відкритого вантажно-розвантажувального майданчика на ст. Севастополь-Товарний, розташовану за адресою: м.Севастополь, Камишове шосе, 17 - з метою складування, перевантаження, зберігання вантажу;

- частину будівлі прийомоздавачів (інв. № 0100154) загальною площею 80,6 кв.м., розташовану за адресою: м. Севастополь, Камишове шосе 17/6 - з метою розміщення офісу і допоміжного приміщення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор, як досліджено попередніми судовими інстанціями вказав, що РВ ФДМ України в АРК та м. Севастополі не може бути орендодавцем нерухомого майна - частини будівлі прийомоздавачів площею 80,6 км.м в силу положень ч. 1 ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки його площа є меншою, ніж 200 кв.м. Крім того, частина асфальтобетонного мощення площею 1000 кв.м. не є нерухомим майном, а тому не може бути об'єктом оренди та фактично договір в цій частині є удаваним правочином, оскільки укладений з метою приховання фактично вчиненого правочину щодо передачі в оренду земельної ділянки, яка знаходиться під асфальтобетонним мощенням і нерозривно з ним пов'язана.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору від 10.06.2011 № 1198 та повернення нерухомого майна в частині передачі ПП "Агиса" частини будівлі прийомоздавачів (інв. № 0100154) загальною площею 80,6 кв.м., розташовану за адресою: м. Севастополь, Камишове шосе, 17/6 в орендне користування, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст. 287 ГК України, ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у вказаній частині.

Згідно положень ч. 2 ст. 111 5 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва є орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук. Державні підприємства можуть бути орендодавцями лише щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 м на одне підприємство.

Згідно з ч. 1 ст. 287 ГК України, орендодавцями щодо державного та комунального майна є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом.

Судами досліджено та встановлено, що оскільки будівля прийомоздавачів є нерухомим майном та перебуває у державній власності (право власності на будівлю зареєстровано за державою в особі позивача), а тому право на передачу цього об'єкта в оренду належить до повноважень ФДМУ, його регіональних відділень і, в силу зазначеного, попередні судові інстанції дійшли вірного висновку, що відповідач 1 був наділений належним обсягом прав щодо передачі в оренду частини будівлі прийомоздавачів (інв. №0100154) загальною площею 80,6 кв.м., розташованої за адресою: м. Севастополь, Камишове шосе 17/6, а тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.

Що стосується позовної вимоги стосовно визнання недійсним вказаного вище договору та повернення нерухомого майна в частині передачі в оренду асфальтобетонного мощення площею 1000 кв.м, з тих підстав, як стверджує прокурор, фактично договір в цій частині є удаваним правочином, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову у вказаній частині.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що при передачі в оренду частини асфальтобетонного мощення, в оренду фактично передано земельну ділянку, а тому договір в цій частині є удаваним правочином і підлягає визнанню недійсним.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині, апеляційний господарський суд, керуючись положеннями ст. 5 Закону України "Про залізничний транспорт", Статуту залізниць України, ст. 627 ЦК України, ст. 283 ГК України, дійшов висновку, що до спірної угоди укладеної між сторонами в частині передачі в оренду частини асфальтобетонного мощення відкритого вантажно-розвантажувального майданчика не можуть застосовуватись положення Закону України "Про оренду землі", оскільки об'єктом оренди є саме майно - асфальтобетонний майданчик для виконання вантажних операцій, що не підлягає ототожненню з орендою земельної ділянки.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Слід зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Як досліджено апеляційним господарським судом, асфальтобетонне мощення відкритого вантажно-розвантажувального майданчика надано в оренду відповідачу 2 з метою здійснення саме вантажних операцій (вантажно-розвантажувальних робіт), що вбачається зі змісту п. 1.2 договору (метою оренди вказаної вище частини асфальтобетонного мощення відкритого вантажно-розвантажувального майданчика є складування, перевантаження зберігання вантажу).

Майно перебуває на балансі Відокремленого структурного підрозділу "Сімферопольське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" ДП "Придніпровська залізниця" (п. 1.1 договору).

Відповідно до положення "Про міністерство транспорту та зв'язку України", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 06.06.2006 № 789 Міністерство транспорту та зв'язку України (Мінтрансзв'язку) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Придніпровська залізниця включена до переліку розташованих на території АР Крим підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності, що належить до сфери управління міністерств, інших підвідомчих КМУ органів державної виконавчої влади, який затверджений постановою КМУ від 05.05.1995 №316 "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності і розташоване на території АР Крим".

Статтею 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань: ведуть облік об'єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів; надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі; виконують інші передбачені законодавством функції з управління об'єктами державної власності.

Указом Президента України від 09.12.2010р., № 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" створено Міністерство інфраструктури України, яке є правонаступником Міністерства транспорту та зв'язку України, а отже і органом - уповноваженим державною здійснювати функції власника майна та земель транспорту, реалізовувати повноваження держави щодо управління об'єктами нерухомості та землями транспорту.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.

Позивач листом від 12.04.2011 № 2986/16/10-11 надав згоду на передачу в оренду на конкурсних засадах терміном на 2 роки і 364 дні державного нерухомого майна, а саме:

- частини асфальтобетонного мощення площею 1000 кв.м. відкритого вантажно-розвантажувального майданчика на ст. Севастополь-Товарний, розташовану за адресою: м.Севастополь, Камишове шосе, 17 - з метою складування, перевантаження, зберігання вантажу;

- частини будівлі прийомоздавачів (інв. № 0100154) загальною площею 80,6 кв.м., розташовану за адресою: м. Севастополь, Камишове шосе 17/6 - з метою розміщення офісу і допоміжного приміщення.

Статтею 5 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що майно, закріплене за залізницями, підприємствами, установами та організаціями залізничного транспорту загального користування, є загальнодержавною власністю. Управління майном підприємств залізничного транспорту загального користування здійснюється Укрзалізницею в межах повноважень, визначених чинним законодавством України.

У відповідності до ст.ст. 6, 9 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, вантажні операції - навантаження вантажу на залізничний рухомий склад, вивантаження вантажу із залізничного рухомого складу, сортування дрібних відправок та контейнерів, перевантаження, перевалка на транспортні засоби іншого виду транспорту. Вантажні операції виконуються як на станційних складах і майданчиках, що перебувають у віданні залізниць (місця загального користування), так і на приколійних складах, майданчиках та в інших пунктах, які належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або надані їм залізницею на підставі договору (місця незагального користування).

Згідно зі ст. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, апеляційний господарський суд, дослідивши матеріали справи в їх сукупності підставно визначився, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що спірний договір в частині передачі в оренду частини асфальтобетонного мощення відкритого вантажно-розвантажувального майданчика є удаваним правочином, вчиненим з метою приховання договору оренди земельної ділянки.

Статтею 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111 7 ГПК України).

Доводи Першого заступника прокурора міста Севастополя, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судом висновків.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Першого заступника прокурора міста Севастополя залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.04.2013 у справі № 5020-1342/2012 - без змін.

Головуючий суддя Т.П. КОЗИР

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Л.Б. ІВАНОВА