Рішення

від 27.01.2009 по справі 33/265

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33/265

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.09                                                                                           Справа№ 33/265

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом :Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембуд»(м. Чернігів)

до відповідача :Спільного Українсько –Німецького підприємства фірми «Тристалко»        (м. Жовква)

про :стягнення 27 531 (двадцять сім тисяч п'ятсот тридцять одна) грн. 97 коп. (з яких: 19 274,55 грн. –основний борг; 1 002,76 грн. –3 % річних; 7 254,66 грн. –інфляційні).

                                                                                          Суддя :                             Цікало А.І.                                                                                           При секретарі :              Герасименко В.С.

Представники:

Позивача:Пігович А. Р. –представник (довіреність № 7 від 21.01.2009 р.)

Відповідача:не з'явився

Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз'яснено їх права та обов'язки відповідно до ст. 22 ГПК України, зокрема право заявляти відводи.

Представники сторін, присутні в судовому засіданні, не звертались до суду з клопотанням про здійснення технічної фіксації судового процесу.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява від Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембуд»(м. Чернігів) до спільного Українсько –Німецького підприємства фірми «Тристалко»(м. Жовква) про стягнення 27 531 (двадцять сім тисяч п'ятсот тридцять одна) грн. 97 коп. (з яких: 19 274,55 грн. –основний борг; 1 002,76 грн. –3 % річних; 7 254,66 грн. –інфляційні).

Ухвалою господарського суду Львівської області від 09.12.2008 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 27.01.2009 року.

Позивач вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 09.12.2008 р. виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

В судовому засіданні 27.01.2009 р., представник позивача подав до суду частину витребуваних судом документів.

Представник позивача позов підтримав повністю, просив суд задоволити позовні вимоги з підстав наведених у позовній заяві та поясненнях.

Відповідач вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 09.12.2008 р. не виконав, відзив на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належно, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суду представлено достатньо матеріалів, що дає можливість, відповідно до ст. 75 ГПК України, розглянути справу при відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши документи і матеріали, подані до суду, заслухавши пояснення осіб присутніх в судових засіданнях, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

12 березня 2007 року між Товариство з обмеженою відповідальністю «Рембуд»(позивач) та Спільним Українсько –Німецьким підприємством фірмою «Тристалко»(відповідач) було укладено договір купівлі-продажу (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи), відповідно до якого позивач взяв на себе зобов'язання поставити та передати у власність відповідача запасні частини до обладнання за ціною та у кількості згідно специфікації, а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити товар згідно виданого рахунку.

На виконання умов договору позивач за накладною № 82 від 20.03.2007 р. (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи) поставив, а відповідач по довіреності серія ЯМТ № 400790 від 20.03.2007 р. (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи) отримав товар  на загальну суму 36 564 (тридцять шість тисяч п'ятсот шістдесят чотири) грн. 55 коп.

19.03.2007 р. відповідачу було виставлено рахунок № 120 на загальну суму 36 564 (тридцять шість тисяч п'ятсот шістдесят чотири) грн. 55 коп. згідно специфікації № 1 до договору від 12 березня 2007 року.

На підставі п. п. 4.1 п. 4 договору купівлі-продажу від 12.03.2007 р. (далі - договір), оплата товару проводиться згідно рахунку шляхом перерахування коштів на рахунок продавця (позивача).

Відповідно до п. п. 4.2 п. 4 договору, термін оплати: 25% - передплата, 75% - протягом 70 (сімдесяти) календарних днів з моменту поставки товару.

Відповідачем частково проведено оплату за поставлений товар в сумі 17 290 (сімнадцять тисяч двісті дев'яносто) грн. 00 коп.

Станом на день звернення з позовом до суду та день розгляду справи відповідач заборгованості в сумі 19 274 (три тисячі триста дев'яносто шість) грн. 09 коп. за поставлений товар не погасив.

За неналежне виконання відповідачем зобов'язань, позивачем правомірно, відповідно ст. 625 ЦК України та договору, нараховано: 1 002,76 грн. –3 % річних та 7 254,66 грн. –інфляційних.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно ч. 4 ст. 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Згідно ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов‘язання, які виникають між суб‘єктами господарювання або між суб‘єктами господарювання і негосподарюючими суб‘єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов‘язаннями.  

Згідно ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності до ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання  - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 ГПК України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На час розгляду справи, відповідач не представив суду доказів сплати заборгованості.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 “Про судові рішення”, суд прийшов до висновку, що позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембуд»(м. Чернігів) до спільного Українсько –Німецького підприємства фірми «Тристалко»(м. Жовква) про стягнення 27 531 (двадцять сім тисяч п'ятсот тридцять одна) грн. 97 коп. (з яких: 19 274,55 грн. – основний борг; 1 002,76 грн. –3 % річних; 7 254,66 грн. –інфляційні) обґрунтована та підлягає до задоволення.

Відповідно до п. а) ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” (із змінами і доповненнями), ставка державного мита із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлюється в розмірі 1 % від ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 102 грн. Сума позову, станом на день звернення з позовом до суду та день розгляду справи, становить 27 531 (двадцять сім тисяч п'ятсот тридцять одна) грн. 97 коп., державне мито, згідно платіжного доручення № 179 від 27.11.2008 р., позивачем сплачено в сумі 275 (двісті сімдесят п'ять) грн. 32 коп.

Згідно платіжного доручення № 180 від 27.11.2008 р. позивачем сплачено 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 8, 13, Конституції України, ст.ст. 1, 3, 11, 202, 204, 205, 206, 509, 510, 526, 530, 548, 625 ЦК України, ст.ст. 174, 179, 193, 216, 218, 232 ГК України,  ст.ст. 43, 45 , 33, 43, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембуд»(м. Чернігів) до спільного Українсько –Німецького підприємства фірми «Тристалко»(м. Жовква) про стягнення 27 531 (двадцять сім тисяч п'ятсот тридцять одна) грн. 97 коп. (з яких: 19 274,55 грн. –основний борг; 1 002,76 грн. –3 % річних; 7 254,66 грн. –інфляційні) –задоволити повністю.

2.          Стягнути з спільного Українсько –Німецького підприємства фірми «Тристалко»(вул. Дорошенка, 17, м. Жовква, Львівська область, 80300; код ЄДРПОУ 14338335) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембуд»(вул. Щорса, 59/2, м Чернігів, 14011; код ЄДРПОУ 31379060) –27 531 (двадцять сім тисяч п'ятсот тридцять одна) грн. 97 коп. (з яких: 19 274,55 грн. –основний борг; 1 002,76 грн. –3 % річних; 7 254,66 грн. –інфляційні), 275 (двісті сімдесят п'ять) грн. 32 коп. –державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.  

Суддя                                                                                             Цікало А.І.