Постанова

від 21.02.2013 по справі 28/5014/2485/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

20.02.2013 р. справа №28/5014/2485/2012

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:Зубченко І.В., суддів:Принцевської Н.М., Татенка В.М. за участю представників сторін: від позивача:Отрошко Т.В. за довіреністю б/н від 08.01.2013р. від відповідача:Переверзіна Н.В. за довіреністю б/н від 16.11.2012р., Головіна І.Ю. за довіреністю б/н від 29.01.2013р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Будзбут», м. Луганськ на рішення господарського суду Луганської області від 17.12.2012р. (повний текст підписано 24.12.2012р.) у справі№28/5014/2485/2012 (суддя Семендяєва І.В.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика дверей «Будмайстер», м. Павлоград, Дніпропетровська область доПриватного підприємства «Будзбут», м. Луганськ простягнення заборгованості у сумі 94748,15грн., пені у сумі 7379,85грн., 3% річних у сумі 4766,15грн., інфляційних втрат у сумі 4473,32грн. В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фабрика дверей «Будмайстер», м. Павлоград, Дніпропетровська область, позивач, звернувся до господарського суду Луганської області з позовом, до відповідача, Приватного підприємства «Будзбут», м. Луганськ про стягнення заборгованості за договором поставки №32 від 01.01.2010р. у сумі 95177,15грн., пені у сумі 7379,85грн., 3% річних у сумі 4766,15грн., інфляційних втрат у сумі 4473,32грн.

Позовні вимоги обґрунтовані договором постачання №32 від 01.01.2010р. та наступними видатковими накладними: №3325 від 04.11.2010р., №3365 від 10.11.2010р., №3366 від 10.11.2010р., №3367 від 10.11.2010р., №3368 від 10.11.2010р., №3408 від 16.11.2010р., №3409 від 16.11.2010р., №3410 від 16.11.2010р., №3411 від 16.11.2010р., №3412 від 16.11.2010р., №3450 від 22.11.2010р., №3452 від 22.11.2010р., №3529 від 30.11.2010р., №3530 від 30.11.2010р., №3531 від 30.11.2010р., №3532 від 30.11.2010р., №3665 від 09.12.2010р., №3666 від 09.12.2010р., №3668 від 09.12.2010р., №3730 від 17.12.2010р., №3731 від 17.12.2010р., №3732 від 17.12.2010р., №3811 від 21.12.2010р., №3873 від 28.12.2010р., №3875 від 28.12.2010р., №3878 від 28.12.2010р., №3896 від 29.12.2010р., №3900 від 29.12.2010р.

Після початку розгляду справи, заявою №929 від 05.10.2012р. позивач уточнив суму оплати товару у розмірі 862712,29грн. замість неналежної суми - 871758,57грн. та суму заборгованості у розмірі 95177,15грн. замість неналежної суми - 86130,87грн.

Заявою про зменшення розміру позовних вимог №1177/1 від 11.12.2012р. позивач в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України просив стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки №32 від 01.01.2010р. у сумі 94748,15грн., пеню у сумі 7379,85грн., 3% річних у сумі 4766,15грн., інфляційні втрати у сумі 4473,32грн.

Вказані заяви суд прийняв до розгляду та в подальшому розглядав зменшені позовні вимоги.

Рішенням господарського суду Луганської області від 17.12.2012р. (повний текст підписано 24.12.2012р.) у справі №28/5014/2485/2012 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто ПП «Будзбут» на користь ТОВ «Фабрика дверей «Будмайстер» заборгованість у сумі 94748,15грн., 3% річних у сумі 4751,46грн., пеню у сумі 7141,53грн., інфляційні втрати у сумі 3958,58грн., судовий збір у сумі 2211,99грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 14,69грн., пені у сумі 238,32грн., інфляційних втрат у сумі 514,74грн. відмовлено.

Рішення суду мотивоване доведеністю позивачем факту поставки товару відповідачу за договором №32 від 01.01.2010р. згідно видаткових накладних, доданих до позовної заяви та, як наслідок, доведеністю у відповідача обов'язку з оплати цього товару. Оскільки сторонами надано акти про знищення по закінченню строку зберігання договорів, накладних, актів звірення, журналів бухгалтерського обліку, виписок банку, рахунків та інших документів за 2006-2008 роки, судом були прийняті як докази в підтвердження наявності боргу в 2008-2010 роках акти звірення розрахунків за періоди з 01.01.2008р. по 30.09.2008р., з 01.01.2009р. по 30.09.2009р., з 01.01.2010р. по 30.06.2010р., з 01.01.2011р. по 30.09.2011р., що підписані головними бухгалтерами ТОВ «Фабрика дверей «Будмайстер» та ПП «Будзбут» з прикладанням печаток юридичних осіб. Суд в рішенні дійшов висновку, що відповідач не довів помилковості призначення платежу в платіжних дорученнях, зазначених у листі №2701/04 від 27.01.2012р., у зв'язку з чим є недоведеним факт необхідності повернення позивачем відповідачу грошових коштів у сумі 828968,98грн., перерахованих за цими платіжними дорученнями. З цих підстав у відповідача не виникло право на взаємозалік відповідно до ст.601 Цивільного кодексу України за заявою про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог №0412/01 від 04.12.2012р. Заборгованість відповідача за період з 04.11.2010р. по 29.12.2010р. у сумі 94748,15грн. підтверджена первинним документами, які знаходяться в матеріалах справи, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості визнані судом доведеними і обґрунтованими, як наслідок задоволені. Перевіривши розрахунок пені, 3% річних та інфляційних, здійснений позивачем, місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги частково, а саме: 7141,53грн. - пені, 4751,46грн. - 3% річних, 3958,58грн. - інфляційних витрат. В решті позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Відповідач не погодився з прийнятим рішенням та звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 17.12.2012р. у справі №28/5014/2485/2012 та прийняте нове, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права, що призвело до порушення прав відповідача. Скаржник посилається на те, що рішення прийнято судом за наслідками неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи. Відповідач вважає, що ним сплачена заборгованість з оплати поставленого товару за договором №32 від 01.01.2010р., що підтверджується платіжними дорученнями, які наявні в матеріалах справи. На думку заявника апеляційної скарги, позивачем не надано належних доказів в підтвердження наявності заборгованості відповідача, яка склалася до 2009 року і відповідно доказів, які б підтверджували обґрунтованість віднесення платежів, отриманих згідно вказаних вище платіжних доручень, на погашення заборгованості, що виникла до 2009 року. Зокрема, акти звірки, які наявні в матеріалах справи та покладено в основу рішення, не належать до первинних документів бухгалтерської звітності та не можуть вважатися належними доказами наявності заборгованості у відповідача.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 16.01.2013р. у справі №28/5014/2485/2012 прийнято апеляційну скаргу до провадження. Вказана ухвала отримана сторонами завчасно, про що свідчать повідомлення з відміткою про отримання 21.01.2013р. та 22.01.2013р. поштових відправлень з цією ухвалою.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що оспорюване рішення винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а вимоги заявлені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та таким, що не підлягають задоволенню. Позивач вказав, що починаючи з 2007 року між сторонами існували фактичні позадоговірні відносини, у 2008 році товар поставлявся на підставі договору поставки №97 від 01.01.2008р., у 2009 році - на підставі договору №59 від 01.01.2009р., а у 2010 році - на підставі договору №32 від 01.01.2010р. За всіма правовідносинами у відповідача рахувалась заборгованість перед позивачем, що підтверджується актами звірки, наявними в матеріалах справи. Тому при обчисленні суми боргу, який виник на підставі договору №32 від 01.01.2010р., позивачем в погашення заборгованості попереднього періоду було зараховано платежі відповідача, в яких не було конкретизовано, яка саме поставка оплачується даним платіжним дорученням, а саме не вказано ані договору, ані рахунку, ані накладної. Вважаючи здійснене ним зарахування правомірним, позивач заперечив щодо припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог в порядку ст.601 ЦК України, з яким до нього звернувся відповідач, посилаючись на помилковість перерахування позивачу 828968,98грн. та безпідставного отримання позивачем цих коштів.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 30.01.2013р. відкладено судовий розгляд та зобов'язано сторін надати: належним чином засвідчені копії інвентаризаційних відомостей за 2009, 2010 роки в частині правовідносин між ТОВ «Фабрика дверей «Будмайстер» та ПП «Будзбут», у тому числі актів інвентаризації розрахунків з покупцями, постачальниками та іншими дебіторами і кредиторами; у разі відсутності таких відомостей надати письмові пояснення з цього приводу, свої доводи підтвердити документально шляхом надання відповідних доказів. Крім того, зобов'язано позивача надати письмові пояснення, в яких визначити яким чином здійснювалося зарахування грошових коштів, отриманих від відповідача згідно платіжного доручення №1769 від 23.12.2010р. у сумі 10000грн.

Позивач звернувся до апеляційного суду із клопотанням щодо залучення до матеріалів справи пояснювальної записки головного бухгалтера ТОВ «Фабрика дверей «Будмайстер» Соболь Є.В. від 05.02.2013., підготовленої на виконання ухвали суду від 30.01.2013р. В своїй записці головний бухгалтер позивача пояснив, що на кінець 2007 року ПП «Будзбут» мало заборгованість перед ТОВ «Фабрика дверей «Будмайстер» у розмірі 7747,40грн., на кінець 2008 року - 59240грн., на кінець 2009 року - 214676,68грн., а на 2010 рік - 147500,25грн. Станом на 05.02.2013р. за ПП «Будзбут» значиться заборгованість перед ТОВ «Фабрика дверей «Будмайстер» у розмірі 95177,15грн. Між сторонами проводились звірки взаємних розрахунків за 2008, 2009, 2010 та 2011 роки, про що були складені та підсипані відповідні акти. Також, головний бухгалтер позивача зазначив, що платіжне доручення №1769 від 23.12.2010р. у сумі 10000грн. було зараховано за оплату рахунка №3057 від 20.12.2010р.

У запереченнях на відзив на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що листом №2701/04 від 27.01.2012р. він змінив у спірних платіжних дорученнях призначення платежу, що відповідає нормам чинного законодавства України. В свою чергу, положеннями закону або договору не передбачено повноважень позивача на свій розсуд розподіляти платежі, отримані від відповідача, у випадку помилкового зазначення в них призначення платежу. Акти звірки, на які були посилання в платіжних дорученнях, фактично не існують, оскільки розрахунки звірялись представниками сторін усно в день здійснення оплати. Також, на виконання ухвали суду від 30.01.2013р. до своїх заперечень відповідач додав копії актів інвентаризації розрахунків з покупцями, постачальниками та іншими дебіторами і кредиторами №2 від 12.01.2010р., №2 від 14.01.2011р. із довідками до актів та оборотними відомостями.

Розпорядженням В.о. голови Донецького апеляційного господарського суду від 20.02.2013р. змінено склад колегії судів та сформовано її у наступному складі: Зубченко І.В. (головуючий), Принцевська Н.М., Татенко В.М.

Представники скаржника у судовому засіданні 20.02.2013р. пояснили, що рішення господарського суду вважають таким, що прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, тому просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю.

Представник позивача у судовому засіданні 20.02.2013р. пояснив, що вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим, проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив рішення господарського суду залишити без змін з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.101 Господарського процесуального кодексу у процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, відзив на неї, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача суми заборгованості за отриманий ним за договором поставки №32 від 01.01.2010р. товар, а також річних, інфляційних витрат та пені, які нараховані за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

01 січня 2010 року між ТОВ «Фабрика дверей «Будмайстер» (постачальник) та ПП «Будзбут» (покупець) був укладений договір поставки №32 (арк. спр. 18-19, том 1), згідно п.п.1.1., 1.2. якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець сплатити і прийняти товари в асортименті і за цінами, узгодженими в специфікації, у кількості, комплектності та в термін, узгоджений сторонами у замовленні. Специфікації та замовлення є невід'ємними частинами договору. Предметом договору є дверні блоки та інші товари, зазначені в узгодженій сторонами специфікації.

Відповідно до розділу 2 договору, ціна на товари, що поставляється за цим договором узгоджується сторонами в специфікації (п.2.1.); постачальник має право змінювати ціну на товар, що поставляється, попередивши покупця про зміну ціни товару за 30 календарних днів шляхом направлення покупцю нової специфікації для узгодження; покупець повинен узгодити нову специфікацію в термін 14 днів з моменту отримання; з моменту підписання покупцем специфікації в новій редакції, ціна на товар, що поставляється, вважається погодженою (п.2.2.); не узгодження покупцем нової специфікації в термін, зазначений в п.2.2. є односторонньою відмовою покупця від договору (п.2.3.); не допускається зміна ціни на товар, що вже узгоджений сторонами в попередньому замовленні (п.2.4.); сторони погоджуються, що мінімальний обсяг постачання по замовленню не може бути менший за 10000грн. (п.2.5.).

Пунктом 3.1. договору сторони визначили, що постачальник здійснює постачання товару покупцю періодично - партіями. Покупець зобов'язаний скласти замовлення за формою, що є додатком до договору, у якому вказати найменування товару, кількість, асортимент, комплектність, ціну, бажаний термін постачання і направити його постачальнику. Постачальник одержавши замовлення протягом трьох днів, зобов'язаний підтвердити термін постачання або запропонувати інший та направити покупцю рахунок, у якому підтвердити одержання замовлення. Кількість, асортимент, ціна товару в рахунку повинні відповідати замовленню покупця та цінам зазначеним в специфікації.

Товар поставляється на склад покупця транспортом постачальника (п.3.3. договору). Даним договором може бути передбачений самовивіз товару транспортом покупця зі складу постачальника за рахунок покупця (п.3.4. договору). Умови постачання узгоджуються сторонами в замовленні. Замовлення без узгодженого порядку постачання є недійсним і не приймається постачальником до виконання без застосування штрафних санкцій, передбачених договором (п.3.5. договору).

У пунктах 3.7., 3.8. договору визначено, що обов'язки постачальника вважаються виконаними з моменту передачі товару представнику покупця, перевізнику покупця; право власності на поставлений товар і ризик випадкової втрати або ушкодження товарів переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару представнику покупця, перевізнику покупця.

Згідно розділу 4 договору кількість товару, що поставляється, повинна відповідати даним, вказаним в накладній на передачу товару (п.4.1.). Прийом товару покупця по кількості і якості здійснюється згідно Інструкцій «Про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення і товарів споживання по кількості і якості», затвердженими постановами Держарбітража при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965р. №П-6 і від 25.04.1966р. №П-7 (п.4.2.). Обов'язки перевірки дотримання умов договору щодо кількості, асортименту, якості і комплектності товару покладається на покупця. Таку перевірку покупець зобов'язаний провести при отриманні товару. У разі недотримання умов щодо кількості товару, покупець повинен скласти акт інвентаризації (п.4.3.).

Покупець оплачує поставлений товар шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на умовах 100% оплати вартості партії товару протягом 30 днів з моменту надходження товару на склад покупця або з моменту відвантаження товару перевізнику покупця (п.5.1. договору).

Відповідно до п.6.2.1. договору за порушення термінів оплати, покупець несе відповідальність у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов'язання за кожен день прострочення.

Даний договір набуває своєї чинності з дати підписання його сторонами та діє до 31.12.2010р.

Специфікаціями від 01.01.2010р. до договору №32 від 01.01.2010р. сторони визначили найменування, якісні та кількісні показники товару, що постачається, а також його вартість у періоди з 01.01.2010р. по 31.01.2010р. та з 01.02.2010р. (арк. спр.20-22 том 1).

Відповідно ст.11 ЦК України, договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків. Таким чином, відповідно до умов договору №32 від 01.01.2010р., між сторонами у справі виникли певні взаємні зобов'язання.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Так, відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Саме такі взаємні права та обов'язки були передбачені договором між сторонами.

На виконання умов договору відповідач надав позивачу замовлення на постачання партій товару від 19.10.2010р., від 21.10.2010р., №1 від 22.10.2010р., №1 від 26.10.2010р., №№1, 2 від 27.10.2010р., №1 від 28.10.2010р., від 29.10.2010р., від 04.11.2010р., №1 від 05.11.2010р., №1 від 08.11.2010р., №3 від 11.11.2010р., №4 від 12.11.2010р., №5 від 15.11.2010р., №6 від 16.11.2010р., №8 від 18.11.2010р., №9 від 22.11.2010р., №11 від 23.11.2010р., №12 від 26.11.2010р., №12 від 29.11.2010р., №№14, 15 від 01.12.2010р., №15 від 09.12.2010р., №17 від 14.12.2010р., №18 від 15.12.2010р., в яких визначено, що вони є додатками до договору №32 від 01.01.2010р. (арк. спр. 27-50 том 1).

Вказані замовлення були прийняті позивачем до виконання та виставлено відповідачу наступні рахунки: №2615 від 20.10.2010р. у сумі 7875,40грн., №2636 від 21.10.2010р. у сумі 4928,30грн., №2644 від 22.10.2010р. у сумі 29667,95грн., №2670 від 26.10.2010р. у сумі 4573,40грн., №2675 від 27.10.2010р. у сумі 2099,50грн., №2683 від 28.10.2010р. у сумі 1389,05грн., №2693 від 29.10.2010р. у сумі 1209грн., №2704 від 01.11.2010р. у сумі 6039,80грн., №2740 від 04.11.2010р. у сумі 4594,20грн., №2749 від 05.11.2010р. у сумі 9122,10грн., №2756 від 08.11.2010р. у сумі 5808,40грн., №2787 від 11.11.2010р. у сумі 3573,70грн., №2796 від 12.11.2010р. у сумі 2715,70грн., №2803 від 15.11.2010р. у сумі 7162,35грн., №2811 від 16.11.2010р. у сумі 288грн., №2812 від 16.11.2010р. у сумі 2485,60грн., №2822 від 17.11.2010р. у сумі 117грн., №2834 від 18.11.2010р. у сумі 5985,20грн., №2856 від 22.11.2010р. у сумі 2078,70грн., №2868 від 23.11.2010р. у сумі 9679,15грн., №2891 від 26.11.2010р. у сумі 1723,80грн. №2905 від 29.11.2010р. у сумі 1823,70грн., №2930 від 02.12.2010р. у сумі 3913грн., №2969 від 07.12.2010р. у сумі 4552,30грн., №2991 від 09.12.2010р. у сумі 7172,10грн. №3024 від 14.12.2010р. у сумі 787,15грн., №3039 від 15.12.2010р. у сумі 5658,25грн., №3091 від 27.12.2010р. у сумі 288,50грн. (арк. спр.51-79 том 1).

Згідно видаткових накладних: №3325 від 04.11.2010р. у сумі 7875,40грн., №3365 від 10.11.2010р. у сумі 4928,30грн., №3366 від 10.11.2010р. у сумі 29667,95грн., №3367 від 10.11.2010р. у сумі 2099,50грн., №3368 від 10.11.2010р. у сумі 4576,40грн., №3408 від 16.11.2010р. у сумі 1391,05грн., №3409 від 16.11.2010р. у сумі 1209грн., №3410 від 16.11.2010р. у сумі 6039,80грн., №3411 від 16.11.2010р. у сумі 4594,20грн., №3412 від 16.11.2010р. у сумі 9122,10грн., №3420 від 16.11.2010р. у сумі 288грн., №3450 від 22.11.2010р. у сумі 5808,40грн., №3452 від 22.11.2010р. у сумі 118грн., №3529 від 30.11.2010р. у сумі 3575,70грн., №3530 від 30.11.2010р. у сумі 2715,70грн., №3531 від 30.11.2010р. у сумі 7162,35грн., №3532 від 30.11.2010р. у сумі 2485,60грн., №3665 від 09.12.2010р. у сумі 5985,20грн., №3666 від 09.12.2010р. у сумі 2078,70грн., №3668 від 09.12.2010р. у сумі 2612,40грн., №3730 від 17.12.2010р. у сумі 1724,80грн., №3731 від 17.12.2010р. у сумі 1823,70грн., №3732 від 17.12.2010р. у сумі 3913грн., №3811 від 21.12.2010р. у сумі 7069,75грн., №3873 від 28.12.2010р. у сумі 4552,30грн., №3875 від 28.12.2010р. у сумі 7172,10грн., №3878 від 28.12.2010р. у сумі 288грн., №3896 від 29.12.2010р. у сумі 788,15грн., №3900 від 29.12.2010р. у сумі 5658,25грн. позивачем отримано від позивача товар загальною вартістю 137323,80грн. (арк. спр. 80-97 том 1).

У наведених вище рахунках та накладних відсутнє безпосереднє посилання на договір №32 від 01.01.2010р., втім найменування, кількісні та якісні показники товару, визначеного відповідачем у замовленнях, співпадає з найменуваннями, кількісними та якісними показниками товару, який визначено в рахунках та видаткових накладних. Відсутність у видаткових накладних та рахунках на сплату вказівки на договір №32 від 01.01.2010р. не спростовує сам факт отримання відповідачем товару від позивача на виконання цього договору, а лише вказує на неправильність оформлення цих документів.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт передачі товару за договором №32 від 01.01.2010р. підтверджується вказаними вище видатковими накладними з підписами в графі «Прийняв» представника відповідача, який діяв на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей №2456 від 04.11.2010р., №2473 від 16.11.2010р., №2494 від 30.11.2010р., №2504 від 09.12.2010р., №2513 від 17.12.2010р., №2529 від 28.12.2010р., виданих на ім'я Усової Світлани Анатоліївни (арк. спр. 98-100 том 1).

Згідно накладних №1512/В09 від 16.12.2010р., №1512/В10 від 16.12.2010р., №1512/В22 від 16.12.2010р. відповідач повернув позивачу товар, отриманий за видатковими накладними №3365 від 10.11.2010р., №3366 від 10.11.2010р., №3411 від 16.11.2010р., загальною вартістю 4004грн. (арк. спр.132-134 том 6).

З матеріалів справи вбачається, що фактично відповідач прийняв за вказаними вище видатковими накладними продукцію загальною вартістю 133031,80грн., не відмовився від неї, будь-яких письмових заперечень позивачу не направив, доказів того, що вказана продукція ним не отримана та не знаходиться в бухгалтерському обліку, а також актів про відсутність будь-яких товаросупровідних документів суду не представив.

Частиною 1 ст.692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно приписів ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. За приписами ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать про виконання позивачем своїх зобов'язань за договором щодо поставки продукції. Граничний строк оплати за накладною №3325 від 04.11.2010р. настав 04.12.2010р., за накладними №№3365, 3366, 3367, 3368 від 10.11.2010р. - 10.12.2010р., за накладними №№3408, 3409, 3410, 3411, 3412, №3420 від 16.11.2010р. - 16.12.2010р., за накладними №№3450, 3452 від 22.11.2010р. - 22.12.2010р., за накладними №№3529, 3530, 3531, 3532 від 30.11.2010р. - 30.12.2010р., за накладними №№3665, 3666, 3668 від 09.12.2010р. - 08.01.2011р., за накладними №№3730, 3731, 3732 від 17.12.2010р. - 16.01.2011р., за накладною №3811 від 21.12.2010р. - 20.01.2011р., за накладними №№3873, 3875, 3878 від 28.12.2010р. - 27.01.2011р. та за накладними №№3896, 3900 від 29.12.2010р. настав 28.01.2011р.

Відповідач вважає, що ним сплачена заборгованість з оплати товару, поставленого за видатковими накладними, наданими до позову, а саме платіжними дорученнями №1298 від 30.08.2010р., №1318 від 06.09.2010р., №1321 від 07.09.2010р., №1328 від 08.09.2010р., №1333 від 09.09.2010р., №1350 від 13.09.2010р., №1373 від 17.09.2010р., №1419 від 30.09.2010р., №1466 від 13.10.2010р., №1507 від 25.10.2010р., №1508 від 25.10.2010р., №1581 від 10.11.2010р., №1628 від 19.11.2010р., №1648 від 23.11.2010р., №1678 від 29.11.2010р., №1731 від 14.12.2010р., №1735 від 15.12.2010р., №28 від 12.01.2011р., №38 від 13.01.2011р., №108 від 31.01.2011р., №131 від 04.02.2011р., №158 від 09.02.2011р., №162 від 10.02.2011р. (арк. спр. 17-21 том 7, арк. спр. 48 том 6, арк. спр. 141-146 том 1).

Як вбачається з матеріалів справи в платіжних дорученнях №1298 від 30.08.2010р., №1318 від 06.09.2010р., №1321 від 07.09.2010р., №1328 від 08.09.2010р., №1333 від 09.09.2010р. визначено призначення платежу: оплата за двері згідно наступних актів звірки б/н від 30.08.2010р., б/н від 06.09.2010р., б/н від 08.09.2010р., б/н від 09.09.2010р.

В платіжних дорученнях №1350 від 13.09.2010р., №1373 від 17.09.2010р., №1419 від 30.09.2010р., №1466 від 13.10.2010р. та №1581 від 10.11.2010р., №1507 від 25.10.2010р., №1508 від 25.10.2010р., №1648 від 23.11.2010р., №1678 від 29.11.2010р., №28 від 12.01.2011р., №38 від 13.01.2011р., №108 від 31.01.2011р. та №131 від 04.02.2011р., №158 від 09.02.2011р., №162 від 10.02.2011р. є посилання на рахунки №1331 від 31.05.2010р., №53 від 28.01.2010р.; №2131 від 11.08.2010р., №1855 від 09.07.2010р.; №579 від 06.05.2009р.; №642 від 01.04.2010р., №808 від 12.04.2010р.; №2185 від 18.08.2010р.; №2530 від 07.10.2010р.; №2843 від 18.11.2010р.; №2265 від 19.10.2010р.; №11 від 10.01.2010р.; №28 від 12.01.2010р.; №3083 від 24.12.2010р.; №359 від 01.03.2010р.; №241 від 09.02.2010р., тобто на ті, за якими не заявлялась заборгованість у даній справі.

Позивач зарахував ці платежі в погашення заборгованості попереднього періоду, оскільки в більшості платіжних доручень не було конкретизовано, яка саме поставка оплачується, не вказано ані договору, ані рахунку, ані накладної та було лише посилання на акти звірки або рахунки, які вже оплачені відповідачем раніше. Заявляючи до стягнення заборгованість у розмірі 94748,15грн. за видатковими накладними, визначеними в позові, позивач врахував платежі відповідача у загальній сумі 38571,65грн., здійснені платіжними дорученнями №1628 від 19.11.2010р., №1650 від 23.11.2010р., №1731 від 14.12.2010р. та №1735 від 15.12.2010р., в яких є посилання на рахунки №2644 від 22.10.2010р., №2834 від 18.11.2010р. та №2803 від 15.11.2010р., а також - платіжними дорученнями №1745 від 17.12.2010р., №1769 від 23.12.2010р. (арк. спр. 21-45 том 8, арк. спр. 124-127 том 1, арк. спр. 71, 81 том 6).

Листом №2701/04 від 27.01.2012р. відповідач змінив у вищевказаних платіжних дорученнях призначення платежу, визначивши його наступним чином: «отримувачу ТОВ «Фабрика дверей «Будмайстер» згідно договору №32 от 01.01.2010р.» (арк. спр. 27-30 том 7).

Заявою №0412/01 від 04.12.2012р. відповідач припинив зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, у тому числі щодо боргу, який є предметом у даній справі, посилаючись на помилковість призначення платежу у вищевказаних платіжних дорученнях та безпідставність утримання позивачем грошових коштів, отриманих за цими платіжними документами (арк. спр. 52-62 том 8).

Згідно з п.4 ст.129 Конституції України, статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Пунктом 33.2. статті 33 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ.

Відповідно до п.3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Національного банку України від 21.01.2004р. №22, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у главі 3 Інструкції, лише за зовнішніми ознаками.

Згідно пункту 2.35 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.

Наказом Державного комітету архівів України 16.03.2001р. №16 затверджені Правила роботи архівних підрозділів органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій. Основними завданнями цих Правил є встановлення єдиного для всіх установ порядку роботи з документами від їх створення в діловодстві до передання на постійне зберігання до державних архівів або інших архівних установ, підвищення ефективності організації архівної справи в установах, суворе дотримання вимог законодавчих та нормативно-правових актів з питань архівної справи та діловодства.

Так, пунктом 3.3. Правил передбачене тимчасове зберігання документів у структурних підрозділах установи, зі змісту якого вбачається, що документи з часу створення (надходження) і до передання їх в архів установи зберігаються за місцем формування справ згідно із затвердженою номенклатурою. У невеликих установах справи зберігаються централізовано в службі діловодства (п. п. 3.3.1).

Відповідно до розділу 4 Правил експертиза цінності документів - всебічне вивчення документів з метою внесення їх до Національного архівного фонду або вилучення з нього, проведення грошової оцінки документів Національного архівного фонду, віднесення їх до категорії унікальних і встановлення строків зберігання документів, що не підлягають внесенню до Національного архівного фонду. Забороняється знищення документів без попереднього проведення експертизи їх цінності.

Закінчені в діловодстві справи постійного, тривалого (понад 10 років) зберігання та з особового складу повинні здаватися до архіву установи для наступного зберігання та користування. Справи тимчасового зберігання (до 10 років включно) можуть передаватися в архів установи за рішенням її керівника (розділ 5).

Як вбачається з матеріалів справи, по закінченню строку зберігання сторонами були знищені договори, накладні, акти звірення, журнали бухгалтерського обліку, виписки банку, рахунки та інші документи за 2006-2008 роки, про що складено та підписано акти від 18.01.2012р. та від 03.10.2012р. (арк. спр. 13, 51 том 8).

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка (ч.1 ст.10 Закону). Зазначеним Законом для підтвердження правильності та достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, передбачено проведення підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями незалежно від форм власності інвентаризації майна, коштів і фінансових зобов'язань (п.1 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994р. №69).

Порядок проведення інвентаризації розрахунків визначено п.11.11 вищевказаної Інструкції. Так, при інвентаризації розрахунків всім дебіторам підприємства-кредитори повинні передати виписки про їх заборгованість, які пред'являються інвентаризаційній комісії для підтвердження реальності заборгованості; підприємства-дебітори зобов'язані протягом десяти днів з дня отримання виписок підтвердити заборгованість або заявити свої заперечення. На рахунках обліку розрахунків з покупцями і замовниками, постачальниками і підрядниками, іншими дебіторами і кредиторами повинні залишатися виключно погоджені суми. В окремих випадках, коли до кінця звітного періоду розбіжності не усунені або залишились не з'ясованими, розрахунки з дебіторами і кредиторами відображаються кожною стороною у своєму балансі в сумах, що випливають із записів у бухгалтерському обліку і визнаються нею правильними. Зацікавлена сторона зобов'язана передати матеріали про розбіжності на вирішення відповідних органів. До акта інвентаризації розрахунків додається довідка про дебіторську і кредиторську заборгованість, щодо якої термін позовної давності минув, із зазначенням осіб, винних у спливі терміну позовної давності дебіторської заборгованості, а також назви і адреси дебіторів або кредиторів, суми, причини, дати і підстави виникнення заборгованості. На підставі акта звіряння розрахунків інвентаризаційна комісія підприємства включає до акта інвентаризації розрахунків з покупцями, постачальниками та іншими дебіторами і кредиторами дані про заборгованість, яка підтверджена і яка не підтверджена актами звіряння розрахунків. Акт звіряння розрахунків разом з актом інвентаризації розрахунків після рішення власника (керівника) підприємства про регулювання розбіжностей у даних про заборгованість відповідно до ст.9 вищевказаного Закону є підставою для відображення суми заборгованості у бухгалтерському обліку відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» і Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затверджених наказами Міністерства фінансів України від 08.10.1999р. №237, від 31.01.2000р. №20, у складі поточної, сумнівної, безнадійної заборгованості та інших операційних доходів (лист Міністерства фінансів України від 18.09.2007р. №31-34000-10-10/18896).

Позивачем в підтвердження своїх доводів щодо наявності у відповідача заборгованості, яка виникла у попередні періоди існування правовідносин між сторонами у справі, та правомірності застосованого ним розподілення платежів відповідача, надав до матеріалів справи: акт звіряння розрахунків за період з 01.01.2008р. по 30.09.2008р., в якому визначено заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 136103,99грн.; акт звернення розрахунків за період з 01.01.2009р. по 30.09.2009р., згідно якого заборгованість відповідача становить 223563грн.; акт звірення розрахунків за період з 01.01.2010р. по 30.06.2010р., в якому визначено борг відповідача у сумі 151286,35грн.; акт звірення розрахунків за період з 01.01.2010р. по 30.11.2010р., за яким заборгованість відповідача склала 201999,40грн.; акт звірення за період з 01.01.2011р. по 30.09.2011р., в якому відповідачем зазначена заборгованість у сумі 93701,73грн. (арк. спр. 11 том 8, арк. спр. 145-154 том 6).

В своїй записці головний бухгалтер ТОВ «Фабрика дверей «Будмайстер» Соболь Є.В. від 05.02.2013. пояснила, що на кінець 2007 року ПП «Будзбут» мало заборгованість перед ТОВ «Фабрика дверей «Будмайстер» у розмірі 7747,40грн., на кінець 2008 року - 59240грн., на кінець 2009 року - 214676,68грн., а на 2010 рік - 147500,25грн. Станом на 05.02.2013р. за ПП «Будзбут» значиться заборгованість перед ТОВ «Фабрика дверей «Будмайстер» у розмірі 95177,15грн. Між сторонами проводились звірки взаємних розрахунків за 2008, 2009, 2010 та 2011 роки, про що були складені та підсипані відповідні акти.

З вказаних вище актів звірення, підписаних головними бухгалтерами ТОВ «Фабрика дверей «Будмайстер» та ПП «Будзбут» з прикладанням печаток підприємств, вбачається, що борг відповідача по взаємним розрахункам на початок 2008 року складав 7747,40грн., на початок 2009 року - 59240грн., на початок 2010 року - 214676,68грн. та на початок 2011 року - 147500,25грн.

Підписання акту звірки є дією, що свідчить про визнання відповідачем свого боргу (постанова Верховного Суду України від 24.04.2007р. у справі №26/271).

Відповідно до довідки до акту №2 від 12.01.2010р. інвентаризації розрахунків з покупцями, постачальниками та іншими дебіторами та кредиторами на 31.12.2009р. по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» кредиторська заборгованість відповідача перед позивачем складала 214676,76грн. Згідно довідки до акту №2 від 14.01.2011р. інвентаризації розрахунків з покупцями, постачальниками та іншими дебіторами та кредиторами на 31.12.2010р. по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» кредиторська заборгованість відповідача перед позивачем складала 147500,50грн. Означені акти та довідки до них надані відповідачем на вимогу апеляційного суду.

За таких обставин, матеріалами справи не спростовано твердження позивача про наявність у відповідача заборгованості починаючи з 2007 року та можливість позивача в разі наявності суми, сплаченої відповідачем без чіткого призначення платежу, зараховувати такі кошти в погашення заборгованості за попередній період. В свою чергу, відповідач не позбавлений права звернутись до суду у передбаченому законом порядку про повернення помилково, на його думку, перерахованих коштів, що в даному випадку не є предметом спору.

З огляду на вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не довів, що оплата за платіжними дорученнями, на які він посилається, здійснена саме за товар, отриманий за видатковими накладними, за якими позивач заявив борг. Крім того, відповідач не довів, що вимоги заявлені ним як зустрічні є безспірними вимогами, тобто такими, що визнані боржником або підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, тому є вірним висновок суду першої інстанції, що погашення зобов'язання не відбулося в порядку ст.202 ГК України, ст.ст.601, 602 ЦК України.

Отже, місцевий господарський суд обґрунтовано відхилив заперечення ПП «Будзбут» та дійшов до висновку про необхідність стягнення з нього заборгованості у розмірі 94748,15грн.

Оскільки, як вірно встановлено місцевим господарським судом, фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати прийнятого товару, то суд першої інстанції правильно зазначив про наявність правових підстав для стягнення з відповідача передбаченої п.6.2.1. договору пені та передбачених ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат.

Між тим, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідача 4729,43грн. - 3% річних, нарахованих за періоди:

- з 05.12.2010р. по 31.08.2012р. відносно заборгованості у сумі 5704,45грн.;

- з 11.12.2010р. по 15.12.2010р. відносно заборгованості у сумі 4928,30грн., з 16.12.2010р. по 31.08.2012р. відносно заборгованості у сумі 4499,30грн.;

- з 11.12.2010р. по 31.08.2012р. відносно заборгованості у сумах: 2099,50грн. та 4576,40грн.;

- з 17.12.2010р. по 31.08.2012р. відносно заборгованості у сумах: 1209грн., 6039,80грн., 3710,20грн., 9122,10грн. та 288грн.;

- з 23.12.2010р. по 31.08.2012р. відносно заборгованості у сумах: 5808,40грн. та 118грн.;

з 31.12.2010р. по 31.08.2012р. відносно заборгованості у сумах: 3575,70грн., 2715,70грн., 21,35грн. та 2485,60грн.,;

- з 10.01.2011р. по 31.08.2012р. відносно заборгованості у сумах: 985,20грн., 2078,70грн. та 2612,40грн.;

- з 18.01.2011р. по 31.08.2012р. відносно заборгованості у сумах: 1724,80грн., 1823,70грн. та 3913грн.;

- з 22.01.2011р. по 31.08.2012р. відносно заборгованості у сумі 7069,75грн.;

- з 29.01.2011р. по 31.08.2012р. відносно заборгованостей у сумах: 4552,30грн., 7172,10грн. та 288грн.;

- з 30.01.2011р. по 31.08.2012р. відносно заборгованості у сумах: 788,15грн. та 5658,25грн.

При цьому, судова колегія врахувала вимоги статті 83 ГПК України, якою передбачена обмеженість права господарського суду щодо виходу поза межі позовних вимог, вірно визначила кількість днів прострочення та встановила, що борг за видатковою накладною №3365 від 10.11.2010р. становить 4499,30грн. внаслідок повернення відповідачем частини продукції згідно накладної №1512/В09 від 16.12.2010р. В позовних вимогах про стягнення 3% річних у сумі 36,72грн. слід відмовити за необґрунтованістю.

Апеляційна інстанція перевіривши розрахунки інфляційних втрат здійснені на суми основного боргу (арк. спр. 119-122 том 1), дійшла висновку щодо задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних у сумі 3933,45грн., обчислених:

- за грудень 2010 року по грудень 2011 року відносно заборгованості у сумі 5704,45грн., у сумі 4499,30грн., у сумі 2526,25грн., у сумі 2099,50грн., у сумі 4576,40грн.;

- за січень 2011 року по грудень 2011 року відносно заборгованості у сумі 1391,05грн., у сумі 1209грн., у сумі 6039,80грн., у сумі 3710,20грн., у сумі 9122,10грн., у сумі 288грн., у сумі 5808,40грн., у сумі 118грн., у сумі 3575,70грн., у сумі 2715,70грн., у сумі 212,35грн., у сумі 2485,60грн., у сумі 985,20грн., у сумі 2078,70грн., у сумі 2612,40грн.;

- за лютий 2011 року по грудень 2011 року відносно заборгованості у сумі 1823,70грн., у сумі 3913грн., у сумі 7069,75грн., у сумі 4552,30грн., у сумі 7172,10грн., у сумі 288грн., у сумі 788,15грн. та у сумі 5658,25грн.

При цьому, судова колегія врахувала вимоги статті 83 ГПК України, вірно визначила періоди нарахування інфляційних втрат та встановила, що борг за видатковою накладною №3365 від 10.11.2010р. становить 4499,30грн. В позовних вимогах про стягнення інфляційних нарахувань у сумі 539,87грн. слід відмовити за необґрунтованістю.

Приймаючи рішення щодо вимог про стягнення пені, суд першої інстанції врахував пункт 6.2.1. договору, а також положення статей 534, 549-552 ЦК України, статей 229-234 ГК України та статей Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», визначив, що пеня розраховується у розмірі подвійної ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, за кожний день прострочення, проте не врахував, що борг за видатковою накладною №3365 від 10.11.2010р. становить 4499,30грн. внаслідок повернення відповідачем частини продукції згідно накладної №1512/В09 від 16.12.2010р., а не 4928,30грн. як заявлено позивачем.

Згідно арифметичного підрахунку, судова колегія вважає правомірним стягнення з відповідача суми пені у розмірі 7109,11грн., яка нараховуються за періоди:

- з 05.12.2010р. по 05.06.2011р. відносно заборгованості у сумі 5704,45грн.;

- з 11.12.2010р. по 15.12.2010р. відносно заборгованості у сумі 4928,30грн., з 16.12.2010р. по 11.06.2011р. відносно заборгованості у сумі 4499,30грн.;

- з 11.12.2010р. по 11.06.2011р. відносно заборгованості у сумах: 2099,50грн. та 4576,40грн.;

- з 17.12.2010р. по 17.06.2011р. відносно заборгованості у сумах: 1209грн., 6039,80грн., 3710,20грн., 9122,10грн. та 288грн.;

- з 23.12.2010р. по 23.06.2011р. відносно заборгованості у сумах: 5808,40грн. та 118грн.;

- з 31.12.2010р. по 01.07.2011р. відносно заборгованості у сумах: 3575,70грн., 2715,70грн., 21,35грн. та 2485,60грн.;

- з 10.01.2011р. по 10.07.2011р. відносно заборгованості у сумах: 985,20грн., 2078,70грн. та 2612,40грн.;

- з 18.01.2011р. по 18.07.2011р. відносно заборгованості у сумах: 1724,80грн., 1823,70грн. та 3913грн.;

- з 22.01.2011р. по 22.07.2011р. відносно заборгованості у сумі 7069,75грн.;

- з 29.01.2011р. по 29.07.2011р. відносно заборгованостей у сумах: 4552,30грн., 7172,10грн. та 288грн.;

- з 30.01.2011р. по 30.07.2011р. відносно заборгованості у сумах: 788,15грн. та 5658,25грн.

В позовних вимогах про стягнення пені у сумі 270,74грн. слід відмовити за необґрунтованістю.

Відповідно до ст.104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Відповідно до ч.2 ст.104 ГПК України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 22 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

З урахуванням зазначеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду частково не відповідає чинному законодавству, а саме, в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені у сумі 32,42грн., 3% річних у сумі 22,03грн., інфляційних у сумі 25,13грн., в цій частині рішення господарського суду слід скасувати, у позовних вимогах в цій частині - відмовити.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог. Згідно п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено судом.

Заявою №1177/1 від 11.12.2012р. позивач зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу та просив стягнути з відповідача в загалом 111367,47грн. В матеріалах справи наявне платіжне доручення №1851 від 24.09.2012р. у сумі 2235,93грн. (з відміткою банківської установи про зарахування коштів до Державного бюджету України), в підтвердження сплати відповідачем судового збору за подачу позовної заяви про стягнення 111796,47грн. (арк. спр. 10 том 1).

Таким чином рішення в частині розподілу судових витрат також підлягає зміні. В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - задовольнити частково.

Судові витрати по сплаті судового збору при зверненні з апеляційною скаргою підлягають віднесенню на скаржника у розмірі 1113,67грн.

Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Будзбут», м. Луганськ на рішення господарського суду Луганської області від 17.12.2012р. (повний текст підписано 24.12.2012р.) у справі №28/5014/2485/2012 - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Луганської області від 17.12.2012р. (повний текст підписано 24.12.2012р.) у справі №28/5014/2485/2012 - скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені у сумі 32,42грн., 3% річних у сумі 22,03грн., інфляційних у сумі 25,13грн., змінити в частині стягнення судових витрат.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика дверей «Будмайстер», м. Павлоград, Дніпропетровська область до Приватного підприємства «Будзбут», м. Луганськ про стягнення пені у сумі 32,42грн., 3% річних у сумі 22,03грн., інфляційних у сумі 25,13грн. відмовити.

Викласти абзац 2 резолютивної частини рішення наступним чином:

«Стягнути з Приватного підприємства «Будзбут», м. Луганськ, вул. Фрунзе, 6, ідентифікаційний код 31594742, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика дверей «Будмайстер», м. Павлоград, вул. Терьошкіна, 9, ідентифікаційний код 33892810, заборгованість у сумі 94748,15грн., 3% річних у сумі 4729,43грн., пеню у сумі 7109,11грн., інфляційні втрати у сумі 3933,45грн., витрати по сплаті судового збору у сумі 2210,40грн., видати наказ позивачу.».

Доповнити резолютивну частину рішення абзацом наступного змісту:

«Повернути з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю «Фабрика дверей «Будмайстер» (51400, Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. Терьошкіна, 9, ідентифікаційний код 33892810) судовий збір у сумі 8,58грн., на підставі відповідної ухвали господарського суду Луганської області».

В іншій частині рішення господарського суду Луганської області від 17.12.2012р. (повний текст підписано 24.12.2012р.) у справі №28/5014/2485/2012 - залишити без змін.

Доручити господарському суду Луганської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя І.В. Зубченко

Судді: Н.М. Принцевська

В.М. Татенко

Надруковано 5 примірників: 1 - позивачу; 1 - відповідачу; 1 - до справи; 1 - ДАГС; 1 - ГС