Постанова

від 19.02.2013 по справі 5011-35/943-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2013 р. Справа№ 5011-35/943-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Петренку В.А.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НК АЛЬФА-НАФТА»

на рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2012р.

у справі № 5011-35/943-2012 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НК АЛЬФА-НАФТА»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НК Альфа-Нафта" (далі - позивач) звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору застави товарів в обороті №55/Zk-08-03 від 08.07.2008р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.09.2012р. у справі

№ 5011-35/943-2012 в позові відмовлено повністю. Мотивуючи зазначене рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість вимог та відсутність правових підстав для визнання недійсним договору застави товарів в обороті №55/Zк-08-3 від 08.07.2008.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2012р. у справі № 5011-35/943-2012 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, внаслідок неповного з'ясування обставин справи. Також, скаржник вказує на те, що суд, вирішуючи спір, неправомірно взяв до уваги копії документів, які не були належним чином завірені.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає про необґрунтованість доводів скарги, просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2012р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд скарги у справі на 27.11.2012р.

Ухвалою суду від 27.11.2012р. розгляд скарги відкладено на 18.12.2012р. у зв'язку з неявкою представника відповідача та необхідністю витребування додаткових документів від Головного слідчого управління МВС України.

Ухвалою суду від 18.12.2012р. розгляд скарги відкладено на 22.01.2013р. у зв'язку з неявкою представника відповідача та необхідністю витребування у відповідача додаткових документів.

Ухвалою суду від 22.01.2013р. розгляд скарги відкладено на 06.02.2013р. у зв'язку з необхідністю витребування у сторін додаткових документів.

У судовому засіданні 06.02.2013р. оголошувалася перерва до 19.02.2013р.

У судовому засіданні 19.02.2013р. представник позивача апеляційну скаргу підтримав. Представник відповідача заперечив проти скарги.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

17.03.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (далі - Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "А-Конто" (позичальник) укладено Кредитний договір №55/К-08 на відкриття відновлювальної кредитної лінії (далі - Кредитний договір, т.1, а.с. 10-12).

08.07.2008р., з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором, між філією №10 - "Хмельницька" Товариства з обмеженою відповідальністю "НК Альфа-Нафта" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" укладено договір застави товарів в обороті №55/Zк-08-3, предметом застави за яким є нафтопродукти заставною вартістю 14 888 589,05 грн. (далі - договір застави, т.1, а.с.13-16).

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач посилається на те, що договір застави з боку філії №10 "Хмельницька" ТОВ "НК Альфа-Нафта" підписаний директором філії Ручко В.А. з перевищенням повноважень, наданих йому довіреністю від імені товариства. Зокрема, позивач вказує, що для укладення спірного договору необхідною умовою було надання відповідного письмового дозволу від позивача, проте такого дозволу директору філії не було надано. У зв'язку з цим позивач вважає, що спірний договір не відповідає вимогам ч. 3 ст. 203 ЦК України

З урахуванням встановлених у даній справі обставин та доказів колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, враховуючи наступне.

Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини з договору застави.

Статтею 572 ЦК України визначено, що за договором застави в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач вважає, що договір застави має бути визнано недійсним, оскільки від імені ТОВ НК «Альфа-Нафта» його підписано директором Філії без достатнього обсягу повноважень, зокрема за відсутності письмового дозволу на укладення спірного договору, який прямо був передбачений у довіреності.

Проте, на думку колегії суддів, зазначені доводи позивача не є обґрунтованими.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Пунктом 9.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року за № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" визначено, що за загальним правилом передбачені установчими документами обмеження повноважень особи щодо укладення угод у порівнянні з визначеними у довіреності, законі не повинні впливати на відносини підприємства, установи, організації, від імені якої укладено угоду, з іншими особами. Винятком є випадки, коли сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження. Наприклад, продавець, укладаючи договір, підписаний генеральним директором акціонерного товариства, знає про відповідні обмеження повноважень, оскільки є акціонером товариства і брав участь у загальних зборах, якими затверджено статут. У цих випадках угода може бути визнана недійсною за позовом особи, в інтересах якої встановлено обмеження, але заявник повинен довести, що друга сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження.

Частинами 1, 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до положень ст. 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Відповідно до п. 3.7 Статуту ТОВ "НК Альфа-Нафта" (т.1, а.с.21-34) філії та представництва діють на підставі положень про них, які затверджуються зборами учасників товариства. Керівники філій та представництв діють на підставі довіреності, що видається товариством.

Відповідно до п. 9.4.1 Положення про філію № 10 -"Хмельницька" (т.1, а.с.17-19), затвердженого рішенням загальних зборів учасників (протокол №47 від 08.04.2005), директор філії має право укладати від імені товариства договори відповідно до довіреності, виданої товариством.

Згідно зі ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до ст. 246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Відповідно до ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що оспорюваний договір від імені позивача був підписаний директором Філії №10 - "Хмельницька" Ручко В.А. на підставі довіреності товариства від 13.09.2006р. (т.1, а.с.67).

Вказаною довіреністю директору філії Ручко В.А. надано право укладати та підписувати від імені ТОВ "НК Альфа-Нафта",зокрема, договори застави майна та майнових прав за наявності письмового дозволу товариства.

Водночас, ні у самій довіреності, ні чинним законодавством, а також ні в установчих документах позивача та його філії не передбачено ким, у якій саме формі та якого змісту має бути надано такий письмовий дозвіл. Отже, порядок надання такого дозволу не встановлено, зокрема установочними документами позивача.

До того ж, враховуючи зміст п.5.1, 5.3, 5.4, 5.8 Положення про філію, позивач мав бути обізнаний про факт передачі його філією в заставу нафтопродуктів за спірним договором.

Крім того, спірний договір застави зареєстровано у встановленому порядку в Державному реєстрі обтяжень, що підтверджується витягом про реєстрацію № 20075406 від 05.08.2008р. (т.2, а.с.53), а тому позивач як юридична особа не був позбавлений права отримати відповідну інформацію щодо заставленого майна.

Таким чином, позовні вимоги у даній справі не є обґрунтованими, а позивачем не доведено наявності тих підстав, з якими закон пов'язує право суду визнати правочин недійсним.

Аналогічну позицію викладено у постановах Вищого господарського суду України від 02.10.2012р. у справі № 5011-22/1023-2012 та від 24.10.2012р. у справі № 5011-22/1412-2012.

Інших доказів, які б надавали можливість дійти висновку про наявність підстав для визнання договору застави недійсним, позивачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не подано.

За вказаних обставин, в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити про обґрунтованість доводів позивача стосовно того, що суд першої інстанції помилково взяв до уваги як належний доказ наступного схвалення спірного договору застави ксерокопію протоколу № 199/1 від 09.08.2008р. (т.1, а.с.74), оскільки вказаний документ не відповідає вимогам ст. 36 ГПК України. Оригіналу ж зазначеного протоколу матеріали справи не містять та сторонами суду апеляційної інстанції не надано.

У зв'язку з цим, ксерокопія зазначеного документу не може бути визнана належним та допустимим доказом у розумінні ст.34 ГПК України подальшого схвалення уповноваженим органом спірного правочину.

Крім того, у мотивувальній частині рішення, суд першої інстанції помилково зазначив номер Філії «Хмельницька» як 22, замість правильного № 10, з якою було укладено спірний договір застави, фактично допустивши технічну описку.

Проте наведене не вплинуло на правильність рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, з підстав наведених вище, а тому колегією суддів відхиляються.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2012р. у справі №5011-35/943-2012, які передбачені ст. 104 ГПК України, відсутні. Рішення є законним та має бути залишено без змін з урахуванням мотивувальної частини даної постанови. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 34, 43, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НК АЛЬФА-НАФТА» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2012р. у справі № 5011-35/943-2012 без змін.

2. Матеріали справи № 5011-35/943-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Суховий В.Г.

Судді Агрикова О.В.

Чорногуз М.Г.

Повний текст складено та підписано 22.02.2013р.