Рішення

від 11.02.2013 по справі 5011-51/14031-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-51/14031-2012 11.02.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідно-конструкторське бюро «Роторні екологічні системи»

до Товариства за обмеженою відповідальністю Спільне українсько-чеське підприємство «Алмікорп ЛТД» у формі товариства з обмеженою відповідальністю

про визнання договору недійсним, зобов'язання вчинити дії та стягнення 23 549, 31 грн.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Любченко М.О.

Івченко А.М.

Представники:

від позивача: Гура Л.Г., Карасевич В.М.

від відповідача: Білик К.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дослідно-конструкторське бюро «Роторні екологічні системи» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства за обмеженою відповідальністю Спільне українсько-чеське підприємство «АЛМІКОРП ЛТД» у формі товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсним договору поставки від 17.08.2012 р., зобов'язання відповідача зняти належний йому товару з відповідального зберігання та вивезти з території підприємства, зобов'язання відповідача повернути належні йому грошві кошти у розмірі 7 701, 60 грн., відшкодування витрат підприємства по відповідальному зберіганню товару у розмірі 22 000, 00 грн., стягнення 8, 99 грн. - 3 % річних та 1 540, 32 грн. штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2012 року порушено провадження у справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 31.10.2012 року за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У процесі провадження у справі відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що позивачем не наведено підстав для визнання недійсним договору та не надано відповідних доказів. Також відповідач зазначає, що приймання товару не було оформлено у відповідності до вимог Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітажу Союзу радянських соціалістичних республік П№ -7 від 25.04.1966 р., відтак - відповідач вважає недоведеним факт наявності неякісної продукції.

Крім того, відповідач стверджує, що договір на відповідальне зберігання між сторонами не укладався, у зв'язку з чим позивач вважає необґрунтованими вимоги позивача про зобов'язання відповідача зняти належний йому товару з відповідального зберігання та вивезти з території підприємства.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2012 р. призначено колегіальний розгляд справи № 5011-51/14031-2012.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 17.12.2012 р. визначено склад суду для розгляду справи № 5011-51/14031-2012 - Пригунова А.Б. (головуюча), Любченко М.О. та Івченко А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2012 р. колегією суддів у складі Пригунова А.Б. (головуюча), Любченко М.О. та Івченко А.М. справу № 5011-51/14031-2012 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні за участю представників сторін.

У даному судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені вимоги.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками процесу, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 11.02.2013 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.08.12р. позивач направив відповідачу заявку про виготовлення гофрокартону марки ЗС (бур/тур) Т-21 в кількості та за розмірами: 540Х850 - 2160 л; напрямок гофри паралельно другої цифри розміру листа; 690Х690 - 1094 л; напрямок гофри паралельно першої цифри розміру листа.

15.08.12р. відповідач направив позивачеві рахунок-фактуру №СФ-220 на оплату гофролистів 540Х850 мм Т21С кількістю 2160л.; 690Х690 мм Т21С кількістю 1100л.

16.08.2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Дослідно-конструкторське бюро «Роторні екологічні системи» перерахувало на рахунок Товариства за обмеженою відповідальністю Спільне українсько-чеське підприємство «Алмікорп ЛТД» у формі товариства з обмеженою відповідальністю грошові кошти у розмірі 7 701, 60 грн. у якості оплати га гофролист згідно рахунку-фактури СФ-220 від 15.08.12р., що підтверджується платіжним дорученням № 2120 від 16.08.2012 р., яке міститься в матеріалах даної справи.

22.08.12р. позивачем від відповідача прийнято гофролисти розміром 540Х850 мм в кількості 2160л. та розміром 690Х690 в кількості 1100л.

Наведена обставина підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами та не заперечується сторонами. Разом з тим, на видатковій накладній №рн-108 від 22.08.12р. директором позивача в письмовому вигляді відзначено, що поставлений товар має дефекти та не відповідає замовленню позивача. При цьому в графі «отримав(ла) замість підпису уповноваженої на отримання товару особи зазначено, що довіреність на отримання товару анульовано відповідним наказом №14-з від 22.08.12р., а товар прийнятий на відповідальне зберігання.

В свою чергу, позивач надав суду наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідно-конструкторське бюро «Роторні екологічні системи» про створення комісії з приймання партії товару за якістю № 14-з від 22.08.2012 р. яким призупинено приймання товару та створено комісію з приймання товару, що надійшов 22.08.2012 р. від Товариства за обмеженою відповідальністю Спільне українсько-чеське підприємство «Алмікорп ЛТД» у формі товариства з обмеженою відповідальністю.

22.08.2012 р. позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перфект Стайл» про направлення співробітника для участі у роботі комісії з прийняття товару за якістю та кількістю, отриманої 22.08.2012 р. від Товариства за обмеженою відповідальністю Спільне україно-чеське підприємство «Алмікорп ЛТД» у формі товариства з обмеженою відповідальністю.

Листом № 166/1 від 22.08.2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Перфект Стайл» повідомило про направлення певного представника для участі у роботі комісії.

22.08.2012 р. працівниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідно-конструкторське бюро «Роторні екологічні системи», а також Товариства з обмеженою відповідальністю «Перфект Стайл» за відсутності представника відповідача складено акт приймання продукції за якістю, у якому зазначається, що відповідачем не дотримано правил пакування на даний від товару (відсутні транспортні ярлики встановленої форми), товар, що надійшов не відповідає вимогам позивача щодо якості та технічних параметрів, викладених у замовленні, відсутнє зовнішнє пакування товару, яке б слугувало захистом від впливу атмосферних явищ в період транспортування та зберігання.

22.08.2012 р. позивач направив телеграму, адресовану відповідачу, про те, що товар, отриманий ззідно товаро-транспортної накладної ПГК3/08/2 від 21.08.12р. без відповідних документів якості видаткових накладних, не відповідає замовленню та відсутні транспортні ярлики. Крім того, позивач зазначив, що 27.08.12р. за адресою: Київ, вул.Машинобудівна, 46 о 10:00 розпочне роботу комісія з прийому товару для участі у якій представнику відповідача мати посвідчення. При цьому повідомив про необхідність надання документів якості товару та інші підтверджуючи господарську діяльність.

Як вбачається з матеріалів справи, вказана телеграма вручена 23.08.12р. особі, уповноваженій на прийом кореспонденції фахівцю Божур.

В свою чергу, відповідач факт отримання вказаної телеграми 23.08.2012 заперечив. При цьому зауважив, що ним не уповноважувалась жодна особа на отримання будь-якої кореспонденції.

27.08.2012р. за участю працівників позивача, а також представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Перфект Стайл» за відсутності представника відповідача прийнято продукцію за якістю та визначено її невідповідність якості та технічним параметрам, викладених у замовленні позивача.

29.08.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дослідно-конструкторське бюро «Роторні екологічні системи» та Приватним акціонерним товариством «Завод експериментальних промислових технологій» укладено договір оренди житлових приміщень № З-29/08, за умовами якого позивач зобов'язався прийняти в оплатне строкове користування частину нежилого приміщення загальною площею 20 кв.м. по вул. Машинобудівній, 46 у місті Києві на строк з 30.08.2012 р. до 28.09.2012 р.

29.08.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дослідно-конструкторське бюро «Роторні екологічні системи» та Приватним підприємством «Бюро охорони та розшуку», укладений договір, за умовами якого позивач замовив послуги виїзної охорони - частини нежилого приміщення загальною площею 20 кв.м. по вул. Машинобудівній, 46 у місті Києві, в якому розміщений товар, що перебуває на відповідальному зберіганні позивача.

29.08.2012 р. позивач звернувся до відповідача з телеграмою про повернення грошових коштів, одержаних Товариством за обмеженою відповідальністю Спільне українсько-чеське підприємство «Алмікорп ЛТД» у формі товариства з обмеженою відповідальністю у якості передоплати та просив забрати товар, плата за відповідальне зберігання якого становить 1 000, 00 грн. за календарну добу, починаючи з 30.08.2012 р.

Як стверджує відповідач, 29.08.12р. ним на адресу позивача було направлено лист №74, в якому відповідач повідомив, що для з'ясування обставин і рекламацій щодо товару певні працівники будуть направлені на підприємство позивача 03.09.12р. о 12:00.

Разом з тим, відповідачем суду не надано документального підтвердження направлення вказаного листва позивачеві, в той час як останній факт отримання такого листа у процесі розгляду спору заперечив.

03.09.2012 р. Товариством за обмеженою відповідальністю Спільне українсько-чеське підприємство «Алмікорп ЛТД» у формі товариства з обмеженою відповідальністю складено акт приймання продукції з якістю, у якому зазначається, що представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідно-конструкторське бюро «Роторні екологічні системи» заборонив огляд і перевірку по якості товару, поставленого за адресою позивача згідно товарно-транспортної накладної ПГЗ/08/2 від 21.08.2012 р. у зв'язку з відсутністю директора та членів комісії Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідно-конструкторське бюро «Роторні екологічні системи».

В той же час комісія у складі працівників відповідача дійшла висновку про необхідність повідомити про вищезазначене адміністрацію позивача та здійснити повторну перевірку якості поставленої продукції.

Факт направлення на адресу позивача вищезазначеного акту підтверджується наявною у матеріалах справи копією фіскального чеку №1141 від 03.09.12р., оригінал якого досліджений судом у процесі провадження даної справи.

05.09.2012 р. та 19.09.2012 р. позивач направив на адресу відповідача рахунки № 849 від 03.09.2012 р. та № 924 від 19.09.2012 р. на оплату послуг відповідального зберігання, а також акти № 62 від 03.09.2012 р. та № 63 від 19.09.2012 р. здачі-прийняття наданих послуг відповідального зберігання.

Телеграмою від 13.09.2012 р. позивач повідомив відповідача про взяття товару, поставленого відповідачем 22.08.2012 р., на відповідальне зберігання.

Листом № 259 від 13.09.2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Дослідно-конструкторське бюро «Роторні екологічні системи» повідомило Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі міста Києва про те, що господарська операція між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дослідно-конструкторське бюро «Роторні екологічні системи» та Товариством за обмеженою відповідальністю Спільне україно-чеське підприємство «Алмікорп ЛТД» у формі товариства з обмеженою відповідальністю щодо поставки гофролистів марки Т21С форматів 540*850 мм та 690*690 мм не відбулась та право власності на вищевказаний товар залишається за Товариством за обмеженою відповідальністю Спільне україно-чеське підприємство «Алмікорп ЛТД» у формі товариства з обмеженою відповідальністю.

Спір у справі виник внаслідок того, що позивач вважає, що відповідач порушив умови договору в частині передачі йому документів на спірний товар, при цьому поставлений відповідачем товар є неналежної якості та інших параметрів, ніж зазначений в заявці, в той час як відповідач заперечує неналежне виконання ним умов договору, вважає доводи позивача щодо поставки товару неналежної якості безпідставними, стверджуючи, що позивачем при прийманні товару не були дотримані відповідні умови.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню. При цьому суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З аналізу наведених норм та вищевикладених обставин, суд вважає, що 16.08.2012 р. між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, передбачений ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України шляхом вчинення фактичних дій.

При цьому, позивач зазначає про укладення між сторонами договору 17.08.2012 р. та просить визнати його недійсним.

Однак, проаналізувавши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що договір поставки був укладений не 17.08.12р., а 15.08.2012 р., оскільки саме 15.08.12р. сторони вчинили певні дії - обмінялися листами, факсограмами, а також підтвердили прийняття до виконання замовлень.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Проаналізувавши наявні у справі докази,зважаючи на те, що позивач в порядку п.1 ст. 690 Цивільного кодексу України не відмовився від прийняття товару, оскільки про таку відмову не зазначено ані у відповідному акті, ані у накладній №РН-108 від 22.08.12р., в той час як неоформлення позивачем первинних документів - накладної №РН-108 від 22.08.12р. відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не тягне за собою автоматично відмову від прийняття товару, суд дійшов висновку, що факт поставки позивачеві спірного товару підтверджується матеріалами справи.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В той же час, позивачем не наведено суду передбачених нормами чинного законодавства України обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину та не надано доказів, які б свідчили про те, що укладений між сторонами договір поставки суперечить положенням закону, іншим актам цивільного законодавства тощо, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання його недійсним.

Що ж до вимоги позивача про зобов'язання відповідача зняти належний йому товар з відповідального зберігання та вивезти з території підприємства суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 690 Цивільного кодексу України якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товару , переданого продавцем, він зобов'язаний забезпечити схоронність цього товару, негайно повідомивши про це продавця. Продавець зобов'язаний забрати товар (вивезти) товар, не прийнятий покупцем (одержувачем), або розпорядитися ним в розумний строк.

Статтею 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

У відповідності до ст. 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

При цьому, за правилами ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами, правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Тобто, з аналізу вищенаведених норм випливає, що домовленість про передачу майна на зберігання обов'язково має бути зафіксована на письмових носіях.

В той же час у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вчинення позивачем дій, передбачених ст. 937 Цивільного кодексу України та, відповідно, відсутні докази, які б підтверджували факт прийняття спірного товару на зберігання іншою особою.

Щодо наданих суду позивачем договору №3-29/08 про оренду нежилого приміщення від 29.08.12р., а також договору №13 від 29.08.12р., суд відзначає, що зазначені договори за своїми цивільно-правовими ознаками не є договорами на відповідальне зберігання спірного товару, а тому посилання позивача на вказані правочини суд визнає необгрунтованими.

Крім того, суд відзначає, що відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються найменування сторони, на користь якої вирішено спір, і сторони, яка зобов'язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій, найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (у спорі про передачу майна).

Позивачем у прохальній частині позовної зави не вказано найменування та місцезнаходження майна щодо якого заявлені вимоги, а також не наведено будь-яких інших індивідуальних ознак, за якими його можливо було б ідентифікувати.

На підставі всього вищенаведеного суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача в цій частині та, відповідно, про відсутність підстав для їх задоволення.

Стосовно вимоги позивача про зобов'язання повернути неналежні йому грошові кошти у розмірі 7701,60 грн. , суд також відмовляє у її задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з п.2 п.п. 1 ст. 678 Цивільного кодексу України у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявились неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення), покупець має право відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.

З наведеного випливає, що для повернення суми передоплати покупець повинен спочатку довести порушення продавцем вимог щодо якості товару, потім відмовитися від договору і лише після цього вимагати повернення вказаної суми.

Обгрунтовуючи свої твердження щодо порушення відповідачем якості товару та невідповідність товару певним технічних параметрам, позивач надав суду акти від 22.08.12р. та від 27.08.12р., телеграми від 22.08.12р., від 29.08.12р., від 13.09.12р. тощо.

Разом з тим, проаналізувавши надані позивачем докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість тверджень відповідача про порушення позивачем Інструкції про порядок прийняття продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного виробництва за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу Ради Міністрів СРСР від 25.04.1966р., зокрема, п.6, п.16, п.17, п.20, а відтак посилання позивача на поставку йому продукції неналежної якості відповідачем суд вважає безпідставним, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.

Крім того, судом встановлено, що позивач не повідомив відповідача про відмову від договору, як це передбачено ст. 678 Цивільного кодексу України.

Враховуючи все вищезазначене, у суду відсутні правові підстави для повернення позивачеві спірної суми.

Також позивачем заявлено вимоги про відшкодування витрат підприємства по відповідальному зберіганню товару у розмірі 22 000, 00 грн.

Відповідно до п. 3 ст. 690 Цивільного кодексу України витрати покупця у зв'язку із зберіганням товару, або його реалізацією, або поверненням продавцеві підлягають відшкодуванню продавцем.

Як вже встановлено судом, договір про відповідальне зберігання спірного майна позивачем з іншою особою не укладався; відповідно, коштів на виконання такого договору позивачем не перераховувалось. Відмови від прийняття товару в порядку п.1 ст. 690 Цивільного кодексу України позивачем не здійснювалось. Іншим доказам, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, також судом надана оцінка щодо невідповідності договорів оренди та виїзної охорони цивільно-правовим ознакам, притаманним договорам відповідального зберігання.

Також суд звертає увагу на те, що позивач не заявляє вимогу про зобов'язання відповідача відшкодувати витрати підприємства, а фактично просить суд відшкодувати вказані витрати не зазначаючи при цьому особу, за рахунок якої такі витрати повинні бути відшкодовані.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Так, у вказаній статті зазначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

При цьому. відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Суд відзначає, що застосування відповідальності у вигляді відшкодування заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань, збитків, що встановлена вказаною нормою можливе лише за наявності складу правопорушення, до якого входять наступні елементи: протиправна поведінка, наявність збитків, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та спричиненням збитків, а також вина.

Отже, однією з необхідних умов настання відповідальності є наявність безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника та збитками потерпілої сторони. Мається на увазі, що протиправна дія або бездіяльність правопорушника є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої сторони, - наслідком протиправної поведінки правопорушника.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов'язань -причиною.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, виключає його відповідальність.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Позивачем не наведено суду обставин та не надано відповідних доказів щодо наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та витратами позивача.

За таких обставин, суд вважає вимоги позивача в цій частині необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Також не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення 8, 99 грн. - 3 % річних та 1 540, 32 грн. штрафу, оскільки відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Згідно зі статтею 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Тож, оскільки у відповідача відсутнє прострочення грошового зобов'язання перед позивачем, а також зважаючи на відсутність письмового правочину між сторонами щодо неустойки, відсутні підстави для задоволення судом вищезазначених вимог.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача та про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Судовий збір відповідно до ст.ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.02.2013 р.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Любченко М.О.

Івченко А.М.